Школа, освіта і друк

Падіння кріпосного права і ліберальні реформи освіти викликали серйозні зрушення в народну освіту. У 1860-90-ті роки помітно зріс рівень грамотності населення (у середньому в 3 рази), в місті більше, ніж у селі (2,5 рази). Згідно з даними Всеросійський перепису населення 1897 р., середній рівень грамотності в Російській імперії становив 21,1%, серед чоловіків - 29,3%, серед жінок - 13,1%. При цьому вищу і середню освіту мали трохи більше 1% населення. Таким чином, загальний рівень освіченості в Росії до другої половини XIX ст. визначала початкова школа.

У 60-і роки уряд провів реформи у сфері освіти. «Положення про початкові народні училища» 1864г. допускало, зокрема, відкриття початкових шкіл громадськимиорганізаціями (органами міського самоврядування і земствами на селі). Це дозволило широкому громадському руху за створення народних шкіл (Московський і Петербурзький комітети грамотності та інші громадські просвітницькі організації) втілювати в життя передові педагогічні ідеї К. Д. Ушинського (1824 - 1870 / 71) і його учнів. Під впливом громадськості початкову освіту отримало значний імпульс до подальшого розвитку. Поряд з церковно-парафіяльними школами (вчителів для яких готували церковно-учительські школи, що перебували у віданні Синоду), почали діяти земські трирічні школи (в цей час найбільш поширений тип початкової школи), викладали в яких представники земської інтелігенції, як правило, справжні подвижники, носії демократичної культури. Навчання в них було поставлено краще: крім звичайних для церковно-парафіяльної школи предметів - письма, читання, чотирьох правил арифметики і закону божого, тут вивчалися географія, природознавство, історія.

Середню освіту одночасно з гуманітарними класичними гімназіями (число учнів у яких виросло в 60-80-ті роки майже в 3 рази) давали училища - з 1864 року реальні (навчальний план включав великий обсяг знань з точних та природничих наук) і з 1873 року комерційні (де вивчалися - бухгалтерія, товарознавство та ін.) У період реформ відкрилися жіночі гімназії, яких до 90-х років налічувалося близько 200; для дочок православного духовенства діяло близько 60 єпархіальних училищ. У період контрреформ знаменитий циркуляр «про кухарчиних дітей» 1887 року закрив доступ до освіти незаможним верствам.

У предреформенную епоху якісні зміни намітилися у вищій освіті. В Одесі та Томську були відкриті нові університети. Ліберальний університетський статут 1863 року, який надав цим навчальним закладам автономію, привів не тільки до зростання числа студентів (у 60-90-ті роки майже в 3 рази), але і до демократизації їх складу, правда, нерівномірно (у 1897 році в Петербурзькому унівессітете частка дітей дворян і чиновників склала близько 2 / 3, а в Харківському - менше 40%). В університетах країни стали зосереджуватися кращі наукові кадри (А. М. Бутлеров, Д. І. Менделєєв, К. А. Тімірязєв ​​та ін), пожвавилася наукова робота і підвищився освітній рівень випускників. З'явилися перші паростки вищої жіночої освіти - вищі жіночі курси, які готували лікарів та вчителів (Аларчінскіе в Петербурзі і Луб'янській в Москві, 1869; курси професора В. І. Герье в Москві, 1872; Бестужевські (названі на ім'я їхнього директора історика, професора К. М. Бестужева-Рюміна) у Петербурзі, 1878 і ін.)

Розуміючи недоліки існуючої системи освіти, представники передової громадськості сприяли становленню в Росії позашкільної освіти: з 1859 року почали працювати безкоштовні недільні школи, програма яких була ширше, ніж у казенних школах, і включала знайомство з основами фізики, хімії, природничої історії та ін Уряд також у ряді випадків виступало ініціатором позашкільної овразованія. Так, починаючи з 1871 року, проводилися викликали широкий інтерес народні читання, в яких переважала історична, військова та релігійно-моральна тематика.

У 70-90-ті роки майже втричі зросла кількість періодичних видань російською мовою (до 1 тисячі найменувань в 1900 році). Остаточно оформився тип «товстого» журналу, що публікував літературно-художні, публіцистичні, критичні, наукові матеріали, і яка мала значний вплив на суспільно-культурне життя («Современник», «Русское слово», «Вісник Європи»). Видання книг росло ще стрімкіше (в 1860-Е90-і роки з 1800 до 11500 назв на рік). Все це було можливо, так як поліграфічнабаза в Росії за три пореформених десятиліття зросла більш ніж у три рази (в 1864 році налічувалося близько 300 друкарень, в 1894 році їх було вже понад тисячу). Серед видавців провідне місце займали приватні фірми М. О. Вольфа, Ф. Ф. Павленкова, І. Д. Ситіна, що випускали навчальну, науково-популярну, художню літературу, в тому числі дешеві видання російської класики. Кількість книжкових крамниць збільшилася в 6 разів (до 3 тисяч в кінці 90-их років). У містах і селах зростала кількість бібліотек і читачів, які відкривалися громадськими установами та органами місцевого управління. У 1862 році була відкрита перша Публічна бібліотека в Москві (зараз Російська Державна Бібліотека). Головна роль у розвитку культурно-просвітніх установ належала інтелігенції, в тому числі земської.

Поиск по сайту: