Трудоресурсний потенціал як економічна категорія

Населення - це сукупність людей, що живуть на певній території. Якість населення характеризують три взаємопов’язані та взаємозумовлені аспекти:

- відтворювальний потенціал населення, який характеризує здатність даного, історично конкретного населення до самовідтворення, тобто стійкого розширеного «природного» відновлення поколінь, а також те, що ця здатність реалізується насправді;

- дієвий потенціал населення, який характеризує здатність населення залучити предметно-речові фактори соціальної життєдіяльності, насамперед елементи продуктивних сил, а також змінювати їх відповідно до змінних потреб усього населення, спільностей, що утворюють його, й окремих індивідів. Центральним і визначальним ядром дієвого потенціалу є трудовий потенціал населення, що розглядається як потенціальна сукупна спроможність до праці, яку має працездатне населення за даних умов;

- система соціального управління відтворенням населення, яка характеризує здатність населення до ефективного узгодження та взаємоузгодження розвитку відтворювального й дієвого потенціалів. Цей аспект відображає наявність ефективного механізму узгодження відтворення фізичного буття населення та його суттєвих сил, здібностей і потреб.

Взяті разом, ці компоненти в цілому можуть бути названі життєвим потенціалом населення.

Трудові ресурси – частина населення країни, яка має необхідні фізичні й духовні здібності, загальноосвітні й професійні знання для роботи в народному господарстві. Чисельність трудових ресурсів характеризує масу живої праці, яку має суспільство для задоволення своїх потреб. Чисельність працездатного населення визначається загальною чисельністю населення, його віковим і статевим складом (чим більше жінок, дітей і старих людей, тим нижча питома вага працездатного населення), чисельністю підлітків та осіб пенсійного віку, які працюють, межами працездатного віку, встановленого в даній країні. Регіональні відмінності у співвідношеннях працездатного й непрацездатного населення залежать головно від вікової структури, яка, своєю чергою, визначається типом відтворення населення.

До трудових ресурсів в Україні відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років, а також підлітки до 16 років та особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві. До економічно неактивного населення міжнародна статистика відносить усіх, хто, незалежно від віку, не входить до категорії економічно активного населення.

З трудовими ресурсами тісно пов’язане поняття «робоча сила». Йдеться про здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних та інтелектуальних здібностей, що їх вона застосовує в процесі виробництва. Робоча сила – це дієві трудові ресурси.

Відтворення робочої сили включає виробництво, розподіл, споживання та обмін. Фаза виробництва – це кількісне і якісне формування робочої сили – відновлення, збереження й розвиток життєвих сил працівника, заміна вибулих і приріст чисельності працездатних, набуття й розвиток знань і вмінь, необхідних для трудової діяльності. Фаза розподілу –процес розміщення учасників суспільного виробництва за його галузевими й територіальними одиницями, залучення їх у виробничий процес на певних робочих місцях. Фаза споживання (використання) – структура зайнятості, організація використання робочої сили у виробництві й витрата індивідуальної робочої сили в процесі праці. Фаза обміну – купівля-продаж робочої сили, що є товаром.

У комплексному аналізі ролі людських ресурсів в економічному розвитку важливу роль відіграє економічно активне населення, до якого належать ті, хто зайнятий суспільне корисною діяльністю, що приносить їм прибуток. Відповідно до рекомендацій ООН до цієї категорії відносяться не тільки фактичні працівники, а й безробітні, які шукають роботи.

Поняття «економічно активне населення» і «робоча сила» вживаються як синоніми. Показники економічно активного населення, розраховані для певних вікових груп, називаються трудовою активністю населення. Вона істотно коливається по країнах і регіонах залежно від рівня соціально-економічного розвитку.

Важливе значення в аналізі економічно активного населення має віково-статева, професійна, освітньо-кваліфікаційна структура.

Трудовий потенціал країни визначає чисельність трудових ресурсів ті їхній якісний склад за статтю, віком, освітою та професійною підготовленістю, їхньою рухомістю, станом здоров’я тощо.

Для життєдіяльності людини необхідні засоби для існування, їх людина одержує за допомогою праці. Зайнятість певним видом діяльності – необхідна умова існування людини в суспільстві. Зайнятість з огляду на економічні позиції суспільства – це діяльність працездатного населення заради створення суспільного продукту або національного прибутку, це надання всім, хто бажає і здатний трудитися в суспільному виробництві, можливості працювати. Зайнятість, характеризуючи забезпечення населення робочими місцями й працею, визначається рівнем та особливостями соціально-економічного розвитку.

Розподіл зайнятого населення за сферами застосування праці відбиває структуру народного господарства й рівень розвитку окремих галузей. Це також опосередкований показник ефективності використання трудових ресурсів. Зайнятість у містах або сільських поселеннях – один з основних показників їхньої функціональної структури.

Найважливішою ознакою, властивою населенню взагалі, вважають його постійне відновлення через безперервну зміну поколінь, яку називають природним рухом населення.

Характер та напрями цього руху визначають за допомогою коефіцієнтів:

- коефіцієнт смертності (кількість померлих на тисячу жителів);

- коефіцієнт народжуваності (кількість народжених на тисячу жителів);

- коефіцієнт природного приросту (коефіцієнт народжуваності мінус коефіцієнт смертності);

- середня тривалість життя.

Природний рух населення визначає структуру (вікову, статеву) трудових ресурсів даної території. У віковій структурі населення визначають наступні вікові групи: від народження і до 6 років; від 6 років до 17 років; від 17 років до 23(25)років; від 23(25) років до 55(60) років; старші за 55 (60) років.

Саме вікова структура населення визначає потенціал суспільного виробництва в сучасний період і в майбутньому. Наприклад, висока питома вага п’ятої вікової групи свідчить про додаткове навантаження на суспільне виробництво. Довгострокова тенденція до збільшення питомої ваги цієї вікової групи і невелике значення коефіцієнта природного приросту свідчить про можливі майбутні труднощі щодо забезпечення су спільних вимог населення. Аналіз природної динаміки населення дає змогу робити прогноз про розвиток споживчого ринку і майбутні матеріальні, соціальні та культурні потреби населення.

Природний рух населення відбувається за чітко визначеними законами таким чином, що врешті решт структура населення стабілізується. Визначають кілька фаз такої стабілізації:

- коефіцієнт смертності і коефіцієнт народжуваності знижуються, але таким чином, що коефіцієнт природного приросту зростає, отже збільшується загальна кількість населення;

- зниження коефіцієнта народжуваності йде більш швидкими темпами, ніж зниження коефіцієнта смертності, отже чисельність населення зростає, але більш повільно і через певний час стабілізується;

- коефіцієнт смертності дещо підвищується, а коефіцієнт народжуваності зменшується таким чином, що досягається просте відтворення населення;

- коефіцієнт смертності і коефіцієнт народжуваності вирівнюються, структура населення стабілізується.

Природний рух населення в різних регіонах має свої особливості. Його різноманітність визначають такі фактори як статева та вікова структура населення, побутові та культурні традиції, економічний розвиток території, екологічний стан навколишнього середовища.

Поиск по сайту: