Повернення до Нюрнберга, 1495 —1505

Диптих Адам і Єва, 1507

Повернувшись із Італії у 1495, Дюрер відкрив у Нюрнберзі власну майстерню, обов'язковою вимогою для цього було одруження. Впродовж наступних п'яти років його стиль розвивався, північні форми збагатилися італійським впливом. Найкращими за перші роки роботи майстерні художника були дереворити, здебільшого на релігійні мотиви, проте зі світськими сценами. Гравюри Дюрера були більшими за розміром, ніж більшість німецьких дереворитів до нього, складнішими й композиційно збалансованішими.

У 1502 помер його батько, а в 1514 — мати^[1].

Крім дереворитів Дюрер почав робити гравюри. Спочатку вони були скромними, але незабаром була створена низка яскравих і оригінальних творів із майстерним деталізованим тлом. Серед них «Блудний син» 1496 року, «Морське чудовисько» 1498 року, «Немезис» 1502 року. Завдяки цим роботам Дюрер здобув славу серед митців основних мистецьких центрів Європи.

До Нюрнберга в 1500 приїхав венеційський майстер Джакопо де Барбарі, з яким Дюрер познайомився ще у Венеції. Від нього Дюрер довідався чимало про нові тенденції: розвиток перспективи, вивчення анатомії та правильні пропорції людського тіла. Барбарі не розповів усього, що знав, тож Дюрер розпочав свої власні дослідження, які тривали все його життя. Збереглися рисунки, що свідчать про експериментування Дюрера з людськими пропорціями, результатом яких стала знаменита гравюра 1504 року «Адам і Єва»^[2]. Це єдина гравюра, підписана повним ім'ям художника.

Дюрер виконував значну кількість ескізів для картин і гравюр. Чимало з них збереглися, зокрема знамениті «Руки в молитві» (Альбертіна) — ескіз для зображення апостола у вівтарі. Він також продовжував малювати акварелі, серед яких декілька натюрмортів та зображень тварин, зокрема «Зайчик» 1502 року та «Великий шматок торфу» 1503 року (обидва твори виставлені в Альбертіні).

Поиск по сайту: