Чотири книги про пропорції

У трактаті «Чотири книги про пропорції» Дюрер виклав свої уявлення про фігуру людини і методи її побудови. В першій книзі показані п'ять типів фігур чоловічого та жіночого тіла, пропорції яких вимірюються за допомогою так званого дільника — масштабу, що виражає відношення довжини кожної частини тіла до його загальної довжини. Дюрер базується у цих побудовах як на Віртувії, так і на особистому спостереженню, за його словами, «двох чи трьох сотень живих осіб». Друга книга вміщує вісім додаткових типів фігур, поділених на частини іншим способом, запозиченим з трактату Альберті «Про статую» (1464). В третій книзі Дюрер подає власні методи зміни первісних пропорцій фігур для побудови відхилень від норми, які зустрічаються в реальному житті. В цьому він прагне дати художникам надійніший, ніж малювання з натури, спосіб зображення природи. Серед його методів — геометричне моделювання опуклих і увігнутих дзеркал. Четверта книга присвячена просторовому зображенню людської фігури, передачі ракурсів і руху тіла.

Додаток до третьої книги містить дуже важливе есе з естетки, в якому обґрунтовується реалістичний метод, вимога до слідування природі узгоджується із теорію прекрасного, запозиченою в Італії. На думку Дюрера єдиним джерелом мистецтва є життя: «Воістину, мистецтво ховається в природі; хто вміє виявити його, той володіє ним». Завдання художника — вивчати природу, проникати в її таємниці, прагнути «осягнути справжню сутність всіх речей». Відкидаючи концепцію Альберті про об'єктивну красу, Дюрер пропонує релятивістське поняття краси на основі різноманітності. У 1512—13 роках він висловлював думку про відносність поняття прекрасного і неможливості досягнення ідеалу, а в кінцевій редакції ессе він приходить до висновку, що все в природі гідно зображення, навіть грубі і повсякденні речі. Іншими словами, Дюрер переконується в тому, що прекрасне в мистецтві не завжди збігається з прекрасним у природі, бо те, що здається грубим в житті, може виявитися прекрасним у мистецтві, якщо воно зображене по-справжньому майстерно.

Трактат «Чотири книги про пропорції» був виданий у 1528 році. Він є найширшим з усіх написаних в епоху Відродження трактатів на цю тему. Проте не всі запропоновані Дюрером методи набули поширення через їх громіздкість і складність застосування на практиці^[3][5].

• Спосіб побудови еліпса, як перетину конуса, «Керівництво до вимірювання»
• Чоловіча п'ясть руки у двох проекціях, «Чотири книги про пропорції»

У 1532 році цей трактат було перекладено латиною й опубліковано німецьким гуманістом Йоахимом Камерарієм^[7]. За свідченнями Асканіо Кондіві, коли Мікеланджело «(…)читає Альберто Дуро (Альбрехта Дюрера), все це здається йому дуже слабким, адже він у душі своїй ясно бачить, наскільки його власні уявлення у цієї області більш досконалі та більш корисні. (…) Альберто трактує тільки розміри та різновиди людського тіла, для яких твердого правила встановити неможливо, і зображає людей прямими як дрючки, не кажучи ні слова про людські рухи та жести, що значно важливіше»^[8].

Поиск по сайту: