Семінар № 8

Форми регулювання економіки

1. Історичні форми управління економікою. Переваги і недоліки.

2. Державне регулювання економікою.

3. Інвестиційна політика держави.

Економічний практикум:

1. Які зміни економічного регулювання економіки в Україні відбулися за роки незалежності?

2. Особливості конкурентної боротьби в Україні.

Самостійна робота:

1. Соціальна політика держави.

2. Формування системи державного регулювання економіки України.

Реферати:

1. Концепція макроекономічної рівноваги в системі ринкового господарства.

2. Основні форми державного регулювання в Україні.

1. Історичні форми управління економікою. Переваги і недоліки

Можна виділити такі основні форми управління економікою:

а) управління в умовах вільного ринку;

б) ринкові методи управління економікою;

в) державне централізоване регулювання економікою.

На етапі вільної конкуренції управління економікою було досить обмеженим, воно зводилося до простого збирання податків в казну держави і не впливало на економічний розвиток окремих підприємств і галузей.

В умовах централізованої планової політики, коли вся власність була сконцентрована в руках держави, всі основні показники з центру доводилися до відома усіх підприємств. Перевагами такого управління була відсутність інфляції, безробіття, стабільність розвитку галузей, грошової одиниці. Але поступово, при централізованому управлінні відбувається відрив істинного хазяїна від засобів виробництва: робітники і службовці не відчувають себе господарями держави тому, що фактичне управління народною власністю здійснює бюрократичний апарат управління. Це приводить до відхилень від намічених планів, зловживанням службовим становищем, припискам, порушенням зобов’язань. Плани перестають виконувати свою економічну функцію, в суспільстві починає поглиблюватися економічна нестабільність.

Розвиток ринкової економіки забезпечується дією об’єктивних законів, які розглядалися раніше, тому дія цих законів забезпечує економічне зростання і відносну стабільність.

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових методів регулювання з державними та їх поєднання.

2. Державне регулювання економікою

У більшості індустріально розвинутих країн Заходу значно підвищилася економічна роль держави. У більшості країн ринкової економіки державі належить близько третини національного багатства, вона перерозподіляє через бюджет половину валового національного продукту.

Економічна політика держави формується свідомо через мережу органів державного апарату, суспільні інститути, засоби масової інформації.

Важливу роль в цьому відіграють підприємницькі організації, фінансові групи та «групи тиску».

Фінансові групи мають безпосередні контакти з органами державної влади.

Місце державного регулювання в господарській системі є сталим, але його масштаби і методи не залишаються незмінними. Дії державної адміністрації не обов’язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регулювання відбувається і в тому випадку, коли держава відмовляється від реалізації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної і соціальної ефективності.

Державне регулювання не підпорядковане закону самозростання капіталу, воно враховує розстановку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню великих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток – забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

3. Інвестиційна політика держави

Інвестиція – довгострокове вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, транспортні, торговельні, банківські та інші підприємства в межах країни або за кордоном з метою одержання прибутку. Інвестиція капіталу пов’язані з утворенням фінансового капіталу і олігархії фінансової. Вкладення капіталу відбувається шляхом купівлі цінних паперів – акцій і облігацій акціонерних товариств та облігацій державних позик. В період імперіалізму величезних розмірів досягли закордонні інвестиції, які є знаряддям уярмлення інших країн імперіалістичними державами.

В сучасних умовах інвестиційна політика держави відіграє важливу роль:

- дає можливість розвивати галузі, які знаходяться у кризовому стані;

- сприяє покращенню виробничої і не виробничої інфраструктури;

- забезпечує перспективу подальшого економічного розвитку.

5. Соціальна політика держави

Під соціальною політикою розуміють систему цілей і засобів їх досягнення політичними і державними інститутами з регулювання соціальної сфери суспільства.

Соціальна політика – явище багатогранне, яке має економічний, організаційний, правовий, культурологічний, екологічний, особистісний виміри. Вона охоплює своїми регулятивними функціями відносини між державою та індивідом, класами, різними соціальними групами, націями, народностями та етнічними групами.

Надзвичайно важливим є також забезпечення захисної функції соціальної політики, а відтак – і держави.

Насамперед мова йде про гарантування прожиткового мінімуму людини через встановлення мінімальної заробітної платні, пенсії, адресної допомоги або забезпечення елементарних потреб в галузі охорони здоров’я, безпеки життєдіяльності тощо.

Соціальна політика здійснюється шляхом розробки і прийняття законодавчих актів у галузі соціальних відносин, ухвалення соціальних програм.

6. Формування системи державного регулювання економіки України

В незалежній Україні перші уряди почали з програм короткострокового централізованого регулювання, спрямованих на спробу розв’язання поточних питань кризового стану економіки. Але, як засвідчує вже і певна практика життя, в умовах зміни економічної системи на перший план висувається стратегічна економічна політика держави.

Державна податкова політика спрямована на активізацію підприємницької діяльності та на забезпечення надходження до бюджету доходів, достатніх для фінансування державних витрат. З цією метою зменшено ставки оподаткування прибутку, в першу чергу в галузях, пов’язаних з науковими дослідженнями і технологічним оновленням виробництва, а також знижено відрахування на соціальні заходи, які включаються у собівартість продукції підприємств.

В Україні важливою частиною фінансової політики держави є регулювання видатків бюджету з тим, щоб, з одного боку, сприяти зростанню ефективності виробництва, а з другого – обмежити його дефіцит. Складовою політики видатків є відмова від надання бюджетної підтримки населенню, за винятком цільової допомоги найбільш соціально вразливим верствам населення.

Література:

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. – Основи економічних знань: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 1998.-544 с.

2. Кейнс Дж. Общая теория занятости\\ Вопросы экономики. – 1997.-№ 5.-с.102-113

3. Основи економічної теорії: політ. Економічний аспект \за ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка\ - К.: Либідь, 1994.-576 с.

4. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн., кн. 1\за ред. Ю.В.Ніколенко. К.: Либідь, 1998.-273 с.

5. Економічна теорія, за ред.. Є. М. Воробйова, Київ – Харків, 2003 р

Семінар № 9

Суспільне відтворення та економічне зростання

1. Суспільне відтворення, його суть, форми, особливості.

2. Сукупний суспільний продукт і умови його реалізації.

3. Розподіл сукупного суспільного продукту. Національний доход і національне багатство.

4. Економічний цикл і безробіття.

Самостійна робота:

1. Розкрити особливості економічної кризи в Україні.

2. Безробіття, його місце в ринковій економіці. Особливості безробіття в Україні.

Рейтинговий контроль:

1. Ринок робочої сили і його особливості.

2. Шляхи вдосконалення структури використання національного доходу.

3. Довгі хвилі в економіці.

Реферати:

1. Національний доход України і державний бюджет.

2. Циклічність ринкової економіки і удосконалення макроструктури виробництва в умовах НТР.

1. Суспільне відтворення, його суть, форми, особливості

Суспільне виробництво, як виробництво на макрорівні, знаходиться в постійному русі, проходячи стадії: вироб­ництво, розподіл, обмін і споживання продукції та послуг.

Для нормального життя суспільства повинні постійно відтворюватися такі чинники:

1. Відтворення природних ресурсів - поновлення родючості земель, лісових масивів, підтримання чистоти повітря та водних ре­сурсів, раціональне використання нафти, газу, руд, металів.

2. Відтворення засобів виробництва - засоби виробництва повинні постійно відновлюватися, спра­цьовані машини, механізми мають бути замінені на нові або відремонтовані

3. Відтворення робочої сили - замість працівників, що вибу­вають із виробництва повинні бути підготовлені нові. Технічний прогрес потребує працівників більш високої кваліфікації.

4. Відтворення засобів існування - щоб людина могла нормально існувати, постійно виробляються засоби існування: продукти харчу­вання, одяг, взуття, речі для житла

Розрізняють два підрозділи суспільного виробництва:

І - Виробництво засобів виробництва

II - Виробництво предметів споживання

Основна проблема реалізації продукції І і II підрозділів вирішується необхідністю дотримання певних пропорцій (кількісного співвідношення) між продукцією цих підрозділів. Кожний вид продукції повинен знайти споживача.

2. Сукупний суспільний продукт і умови його реалізації

Сукупний суспільний продукт - це виражена в грошовій формі вся сукупність матеріальних благ і виробничих послуг, що створені в галузях матеріального виробництва протягом певного часу, як правило, за рік.

Показники, якими вимірюється величина сукупного суспільного продукту:

1. Валовий суспільний продукт (ВСП) - сукупність усіх мате­ріальних благ та пос­луг (матеріальних і не­матеріальних), ство­рених за певний період часу (як правило, за рік)

2. Валовий національний продукт (ВНП) - узагальнюючий показ­ник, який виражає сукуп­ну вартість кінцевих това­рів і послуг, створе­них як у самій країні, так і за її кордонами.

Найважливішим якісним показником суспільного ви­робництва є його ефективність. У найзагальнішому плані вона означає розвиток кожної зі сфер суспільного відтворення (безпосереднього виробниц­тва, обміну, розподілу і споживання), або народногоспо­дарську ефективність, нерозривно пов'язану з рухом су­купного суспільного продукту, тобто ефективність вироб­ництва цього продукту, ефективність його обміну.

3. Розподіл сукупного суспільного продукту. Національний доход і національне багатство

Сукупний суспільний продукт (ССП) визначається до­даванням продуктів, отриманих на окремих підприємст­вах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та коопера­ції між підприємствами виникає проміжна продукція (то­вари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінце­вого споживача), внаслідок чого з'являється повторний ра­хунок.

Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємст­ва, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо ССП звільнити від повторного ра­хунку, отримаємо кінцевий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

Національний доход - реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтво­рення і виражає виробничі відносини між людьми, класами, з при­воду виробництва, розподілу, споживання та використання необ­хідного і додаткового продукту.

Додатковий продукт - частина національно доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервно­го фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу.

Національне багатство - сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня осві­ти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування на­селення, які призначені для розширеного відтворення і досягнен­ня головної мети суспільства.

Для такого відтворення не можуть бути використані наднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні то­вари, застаріле устаткування, хоча вони входять до ста­тистики національного багатства.

Найважливішими складовими національного багатс­тва в усій сукупності матеріальних благ, споживчих вар­тостей є:

1) створені й накопичені в країні виробничі фонди, які, у свою чергу, поділяють на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі), що використовуються в декількох виробничих циклах. До оборотних - предмети праці (сировина, матеріали, паливо), що витрачаються повністю впродовж одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функ­ціонують у соціальній сфері, - школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні заклади;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, това­ри тривалого користування, одяг;

4) товарні запаси народного господарства (запаси го­тової продукції на складах, резервні страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного ба­гатства є залучені у процес виробництва природні ресурси: земля, ліси, води, розвідані корисні копалини, повітря.

До нематеріальної форми національного багатства, належать накопичений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаруван­ня, культурні цінності.

4. Економічний цикл і безробіття

Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт - кризою і деп­ресією. Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коли­вання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.

У теорії економічного циклу важливе місце займає проблема економічної рівноваги – це такий стан економіки, при якому досягається стале врівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво-споживання).

Криза є необхідною ланкою економічного оновлення, інструмен­том формування нової, вищої системи структурних зв'язків, однією з найважливіших умов самовдосконалення господарського механізму.

Криза характеризується такими явищами в економіці: падіння цін, масове банкрутство підприємств, падіння заробітної плати, знецінення основного капіталу, падіння курсу акцій, зростання безробіття.

Безробіття - соціальне явище, при якому певна кількість працездатних людей не може знайти собі роботу.

Рівновага й економічна криза - діалектично взаємопов'язані протилежності, які не існують відокремлено одна від одної.

5. Розкрити особливості економічної кризи в Україні

Економічна криза в Україні розпочалася ще тоді, коли наша держава знаходилася в складі СРСР: перехід підприємств на госпрозрахунок привів до вимивання дешевих товарів, зниження виробництва і розкрадання основних фондів. Уже в кінці 80-х років почалася економічна криза недовиробництва. Після розвалу Радянського Союзу криза загострилась, її основні причини:

- розвал централізованої політики і єдиної системи управління;

- розрив економічних зв’язків з іншими союзними республіками привів до скорочення виробництва;

- тривала відсутність власної грошової одиниці (майже п’ять років);

- порушення фінансової системи держави, невизначеність з розподілом боргів між країнами СНД;

- політична нестабільність, відсутність єдиної програми економічних реформ.

7. Безробіття, його місце в ринковій економіці. Особливості безробіття в Україні

Невід'ємним атрибутом ринкової економіки є безробіття. Безробітними вважаються громадяни в працездатному віці, які з незалежних від них причин не мають заробітку або доходу і зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.

Характерними ознаками безробіття на Україні є:

1. Серед службовців безробіття звичайно нижче, ніж серед робітників. Безробіття серед молоді вище, ніж серед дорослого населення, а серед жінок - вище, ніж серед чоловіків. Так, в Україні серед кожних 100 безро­бітних, які перебували на обліку в службі зайнятості на початок 1999 року, 65% складали жінки, 31% - молодь у віці до 28 років.

2.Безробіття супровод­жується соціальними витратами - втратою кваліфікації людини, кризою сім'ї, соціальною і політичною напруже­ністю в суспільстві. Значне підвищення рівня безробіття в періоди сильних спадів може привести суспільство до сильних соціальних потрясінь. В усіх розвинених країнах розроблене законодавство про зай­нятість. Відповідні законодавчі акти прийняті і в Ук­раїні. В них передбачено регулювання зайнятості за допомогою проведення інвестиційної і податкової полі­тики, підвищення мобільності працівників, зас­тосування гнучких режимів праці.

3. Для реалізації політи­ки зайнятості створено Фонд сприяння зайнятості - державна служба зайнятості під керівництвом Міністер­ства праці та соціальної політики. Ця служба надає лю­дям допомогу в отриманні роботи, реєструє безробітних, виплачує допомоги по безробіттю. Так, в 1998 році в Ук­раїні при сприянні служб зайнятості було працевлаш­товано більше ніж 390 тис. незайнятих.

4. Відповідно до законодавства місцеві органи влади організують для без­робітних виконання громадських робіт на період пошу­ку ними відповідної роботи. При цьому оплата таких робіт не може бути нижче мінімального рівня заробітної плати в державі. Передбачена також організація пере­підготовки вивільнених працівників.

Література:

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. – Основи економічних знань: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 1998.-544 с.

2. Основи економічної теорії: політ економічний аспект (за ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка) Київ 1994.

3. Самуельсон, Экономика, Севастополь, 1995г.

4. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн., кн. 1\за ред. Ю.В.Ніколенко. К.: Либідь, 1998.-273 с.

5. Економічна теорія, за ред.. Є. М. Воробйова, Київ – Харків, 2003 р

Поиск по сайту: