Політична культура

Різноманітні підходи до визначення поняття «Політична культура». Рівні політичної культури. ІІ суб’єкти і об’єкти. Типи і види політичної культури. Соціальні функції політичної культури. Політичні субкультури, їх типологія.

Термін «культура» (з лат. – обробка, вирощування) означає процес набування знань і досвіду, що включає духовний і практичний аспекти. За іншим визначенням, культура – спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте і суспільне буття в усіх його проявах. Залежно від сфер життєдіяльності суспільства виокремлюють економічну, соціальну, духовну і політичну культуру, яка і є предметом нашого розгляду.

Невід’ємною складовою загальної культури суспільства, окремих соціальних груп і індивідів виступає політична культура. Вона дає можливість пояснити чому однакові за формою і структурою органи державної влади в різних країнах функціонують по-різному.

Рівень політичної культури суспільства визначає ступінь розвитку демократії і специфіку політичного процесу в цьому суспільстві. Пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються не ефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. Політична культура є своєрідним поєднанням політики і культури, слугує дзеркалом політичного життя суспільства. Вона також виступає складовою загальної культури і ті­сно пов'язана з усіма її складовими— еко­номічною, релігійною, правовою, організа­ційною та іншими культурами.

По­нят­тя „по­лі­ти­ч­на куль­ту­ра” за­про­ва­дже­не ми­с­ли­те­лем епо­хи Про­сві­т­ни­ц­т­ва І.­Ге­р­де­ром, а пе­р­ше її на­у­ко­ве по­тра­к­ту­ван­ня бу­ло здій­с­не­не В.Ли­пин­сь­ким. Кон­це­п­ту­а­ль­не ося­г­нен­ня ­феномену по­лі­тич­ної куль­ту­ри за­хі­д­ни­ми су­с­пі­ль­с­т­во­зна­в­ця­ми роз­по­ча­ло­ся з робіт Г. Алмонда і С. Верби, які, визначили її як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення.
У су­час­ній по­лі­то­ло­гі­ч­ній лі­те­ра­ту­рі можна знайти від со­ро­ка до двох­сот ви­зна­чень по­нят­тя „по­лі­ти­ч­на куль­ту­ра”, іно­ді по­ді­б­них, а іно­ді прин­ци­по­во від­мін­них за ря­дом кри­те­рі­їв, що до­зво­ляє розгалузити їх на декі­ль­ка під­хо­дів:

1) Політичною культурою вважають систему цінностей соціуму та його громадян, систему політич­них інститутів і відповідних способів колек­тивної та індивідуальної політичної діяльно­сті.

2) Політична культура — це певна сукупність пе­реконань, поглядів, орієнтацій та зразків поведінки.

3) Політична культура постає як процес формування та реалізації певних сил таких со­ціальних суб'єктів, як класи, групи, особисто­сті, у процесі їхньої суспільно-політичної ді­яльності.

4) Політична культура - об'єктивне відо­браження і реалізація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичним принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.

5) Політична культура розуміється як система переконань, ідей, уявлень. установок, моделей поведінки, що склалися історично.

Наведемо деякі визначення:

Політична культура – сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасни­ків системи, політичного процесу; суб'єктив­на сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення.

Політична культура — якісний склад політичного життя суспільства, що визначається історичними, соціально-еконо­мічними і політичними умовами і відображає рівень засвоєння суб'єктом — суспільством, групою, особою — відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і ціннос­тей, ступінь соціокультурного розвитку люди­ни та ступінь її активності у перетворенні по­літичної, соціальної дійсності.

Політична культура —система стійких установок, переконань, уявлень, моделей поведінки, які історично склалися, проявляються в діяльності суб’єктів політичного процесу і забезпечують відтворення політичного життя суспільства на основі спадковості.

Елементами поняття «політична культура» виступають думки, почуття, оцінки суб’єктів в їхньому ставленні до держави, гілок і органів влади, тих хто приймає політичні рішення.

Суб'єкти політичної культури — це індиві­ди; мала, середня, або велика група; регіон;держава; нація; партія; клас тощо.

Об'єкти політичної культури: політична система суспільства та її ком­поненти (політичний режим, соціальні інсти­тути; організації; об'єднання; політичні пар­тії тощо).

Т. Алмонд і С. Верба виокремили три рівні політичної культури:

Ø емоційні орієнтації, які відображають почуття, що виникають по відношенню до політичної системи, її функцій, учасників, і їх діяльності.

Ø пізнавальні орієнтації, що охоплюють знання про політичну систему, її функціонування; історичні знання;

Ø оціночні орієнтації, що відображають ставлення до політичної системи, її учасників і їх дій. Міркування з приводу того як повинна здійснюватись влада.

Типи політичної культури:

За ступенем розвитку якостей членів суспільства Г.Алмонд і С.Верба виокремили такі типи:

Ø патріархальний (паройкіальний), для якого характерними є відсутність у людей інтересу до політики, індиферентне або негативне ставлення до влади, можливе пов’язання політичних орієнтацій із релігійними нормами, орієнтація членів суспільства на вождів, шаманів;

Ø підданський - відзначається певним інтересом соціальних суб'єктів до функціонування політичної системи. Індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки в ролі підданих. Відповідно вони не проявляють особливої політичної активності, покладаючи свої надії на органи влади та політичних лідерів.

Ø активістський - характеризується значним інтересом громадян до політичної системи та наслідків її функціонування, активною орієнтацією на особисту участь у політичному процесі.

Г. Алмонд та С. Верба зазначили, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типи політичної культури, утворюючи нові змішані типи, а саме: патріархально-підданський, піддансько-активістський. патріархально-активістський.

За комунікативним критерієм виділяють:

Ø замкнутий тип політичної культури, що орієнтуються на власні уявлення про політичне життя, свої національні традиції та звичаї, локальні цінності, норми і правила поведінки. Такий тип політичної культури характерний для патріархальних і тоталітарних суспільств, особливо, країн Сходу;

Ø відкритийтип політичної культури також зберігає свої традиції, цінності, норми, але проявляє інтерес до інших політичних ідей, моделей політичного устрою; спроможний сприймати і враховувати досвід інших країн. Він характерний для демократичних суспільств країн Заходу.

В межах кожної національної політичної культури розрізняють елітарну та масову політичну культуру.

Елітарна - це культура політичної влади, об'єднань громадян, інших активних учасників політичного процесу.

Масова - це культура підданих, рядових громадян держави, виборців.

Орієнтація суспільства на ті чи інші регулятивні механізми в рамках політичної системи породжує відповідні типи політичної культури - ринковий або бюрократичний (етатистський). Якщо ринкова політична культура зорієнтована на відносини купівлі-продажі, досягнення вигоди як вищої цілі політичної діяльності, на конкурентну боротьбу як універсальний принцип функціонування політичної системи, то бюрократична політична культура на розв'язання політичних проблем за допомогою механізмів державного регулювання і контролю за політичними процесами, на обмеження і заборону конкурентної боротьби.

За ідеологічним критерієм виділяють типи політичної культури:

Ø буржуазну;

Ø соціалістичну;

Ø етнічну;

Ø конфесійну;

Ø змішану.

За формою суспільного управління:

Ø президентська;

Ø парламентська;

Ø монархічна;

Ø диктаторська.

За типом поведінки в конфліктних ситуаціях:

Ø конфронтаційна;

Ø консенсусна;

Ø компромісна.

Аналізуючи суспільні відносини можна виокремити види політичної культури:

Ø культура депутатської діяльності – професійна, напівпрофесійна та громадська діяльність депутатів усіх рівнів;

Ø культура діяльності суспільно-політичних організацій, партій, рухів, об’єднань;

Ø культура електоральної поведінки громадян під час виборів, референдумів, опитувань.

Сутність політичної культури обумовлює її соціальні функції:

Політична субкультура – сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Відокремлюють найбільш помітні у політології типи культур:

Ø регіональні: виникають через відмінності в окремих регіонах країни, як клімат, наявність природних ресурсів, рівень економічного розвитку;

Ø соціально-економічні: обумовлені існуванням в суспільстві різних груп, верств, класів, які відрізняються за рівнем прибутку, а, відповідно, і за інтересами, в тому числі і політичними;

Ø етнолінгвістичні: пов’язані із мовними і етнічними особливостями;

Ø релігійні: обумовленні приналежністю до різних релігій (мусульмани-християни) або навіть різних конфесій (протестанти-католики);

Ø вікові – обумовлені різними системами цінностей у представників різних вікових груп.