Політичне життя у структурно-функціональному вимірі

Бабкіна

Політичне життя суспільства

Політичне життя суспільства — одна з найшир-ших категорій політологи, яка охоплює всю політичну сферу та її елементи, дає можливість відобразити їх ди­намізм. У різні епохи й у різних країнах воно має свої особливості, залежить від рівня цивілізованості суспіль­ства, його демократизму, співвідношення корінних ін­тересів соціальних груп, вміння і прагнення політичного керівництва об'єднати народ для досягнення спільної ме­ти. Закономірністю політичного життя є зростання його ролі й значення у міру зростання людського виміру політики демократизації і гуманізації соціальних засад суспільства, формування соціально-правової держави.

Політичне життя у структурно-функціональному вимірі

Політичне життя — сукупність духовних, емоційних і практичних явищ політичного буття людини і суспільства, що характеризує їх­нє ставлення до політики й участі в ній.

Політичне життя завжди існує в конкретно історич­них формах, зумовлених матеріальними й соціокультур-ними чинниками. Водночас воно являє собою сукупність політичних явищ, які функціонують у суспільстві, керо­ваних і спонтанних політичних процесів; результат дія­льності соціальних суб'єктів — класів, націй, соціальних верств, груп, індивідів і створюваних ними політичних інститутів; сферу боротьби за реалізацію ідеалів, норм, цінностей, що концентрують у собі корінні потреби та ін­тереси соціальних суб'єктів; взаємодію і зміну при владі політичних сил для репрезентації владних інтересів усіх соціальних груп.

Політичне життя тісно пов'язане з найрізноманітні­шими формами політичної діяльності.

Політична діяльність — індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб'єктів, яка прямо чи опо­середковано випливає з інтересів великих суспільних груп і цін­ностей, що їх вони поділяють.

Ця діяльність відбувається в межах існуючих відно­син з владою або всупереч їм, регулюється правовими нормами та статусними ролями. її можна розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні політична діяльність постає як реалізація суспільно-полі­тичних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів щодо завоюван­ня, використання та утримання влади. У вузькому зна­ченні політична діяльність — це методи й засоби вико­нання владних функцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби протидії їм.

Розрізняють теоретичну й практичну політичну діяль­ність. Для теоретичної основними формами є пізнаваль­на, прогностична та ціннісно орієнтована. Практична політична діяльність — це вироблення й реалізація вну­трішньої та зовнішньої політики держави, різні форми участі в політичному житті суспільства партій, громад­сько-політичних об'єднань, рухів. Основні її форми — ух­валення політичного рішення, вибори, політична рефор­ма, страйк, демонстрація, дипломатичні, міжурядові пе­реговори, офіційний візит тощо.

Умовою й формою політичної діяльності є політичні відносини, які виникають внаслідок соціальної дифере­нціації суспільства і вияву інтересів великих суспільних груп. Суб'єктами політичних відносин є класи, нації, соціальні групи, індивіди, політичні інститути й органі­зації.

Політичні відносини— реальні практичні відносини, взаємозв'яз­ки соціальних суб'єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснює­ться політична діяльність — співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).

Вони охоплюють зв'язки між різними соціальними групами та індивідами, політичними інститутами та організаціями щодо завоювання і реалізації політичної влади, певних суспільних інтересів. Характер відносин соціальних суб'єктів визначає політичну ситуацію, стра­тегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні відносини встановлюють, у який спосіб соціальні суб'єк­ти можуть здійснювати політичну діяльність через полі­тичні інститути, норми, процедури, визначають методи й засоби політичної діяльності, регламентують її.

У процесі суспільного розвитку нові потреби та ін­тереси зумовлюють необхідність виходу за межі існую­чих норм, пошук нових методів і засобів діяльності, про­цедур, винесення рішень. Для цього соціальні суб'єкти повинні усвідомити необхідність політичних перетво­рень, розвитку нових методів і засобів діяльності. Потре­би та інтереси людей відповідно спонукають їх дії. Схо­жість, близькість, збіг інтересів соціальних суб'єктів за­безпечує співпрацю, узгодженість їх дій. Суперечливість інтересів виявляється в різних формах суперництва, ан­тагонізму, конфліктів. Засобом залагодження політичних протистоянь і розв'язання конфліктів є влада, яка вико­ристовує механізм узгодження суспільних, групових і особистих інтересів — ідеологію, фізичний і психологіч­ний примус, традиції тощо.

Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, ін­тереси суспільства, народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємне уточнення та обмеження з урахуванням об'єктивної реальності дося­гаються у процесі активної політичної діяльності.

Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів, політичних інститутів і організацій супрово­джується певним типом політичної поведінки. Така по­ведінка зумовлена вибором мотивів у винесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів досягнення цілей, здатністю сприймати загальний суспільний ін­терес, розумінням співвідношення з ним інтересу прива­тного, групового, вмінням їх поєднати. Політична пове­дінка охоплює як внутрішні реакції — думки, сприйнят­тя, судження, настанови, переконання, так і конкретні дії, які можна спостерігати, — участь у виборах, вияв протесту, лобіювання, проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, вибор­ців, індивідів, політичних партій, владних структур, по­літичних лідерів, так і в будь-якій інституціональній си­туації — сім'ї, бізнесі, церкві тощо, але обов'язково в межах або через посередництво держави.

Характер її значною мірою залежить від наявних у суспільстві традицій легітимації (визначення, обґрунту­вання правомірності, законності певних рішень і дій). Традиції легітимації трансформуються від визнання правомірності певних засобів, способів досягнення мети, правоти сили до усвідомлення необхідності співвідноси­ти свої наміри з інтересами й позиціями інших учасни­ків політичної взаємодії, базувати рішення й дії на невід'ємних правах людини. Тому й форми політичної поведінки соціальних суб'єктів можуть бути різними. Розрізняють відкриту (політична дія) і закриту (полі­тична бездіяльність) форми політичної поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична поведінка може бу­ти конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи (спрямованою на їх зміцнення) або деструктивною і навіть екстремістською. Залежно від мотивації розрізняють соціально усвідомлену, ціннісно орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену політичну поведінку.

Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичну участь.

Політична участь — залучення людей до процесу політико-влад­них відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виража­ють інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Культура політичної участі визначається рівнем воло­діння соціальними суб'єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.

Мотивами політичної участі є підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства; прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування; ка­р'єра, задоволення честолюбних намірів. Політичну па­сивність, різке зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.

Розрізняють: індивідуальний і колективний, доброві­льний і примусовий, активний і пасивний, традиційний і новаторський, законний і нелегальний типи політичної участі. Конкретними формами політичної участі є вибо­ри, референдуми, участь у діяльності політичних партій, зборів підписів, мітинги, демонстрації, страйки тощо.

Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент, віце-пре­зидент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політи­ки, а результати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду всередині країни та на міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.

Відбуваються вони за певними виборчими системами, які є важливими суспільними інститутами, тісно пов'я­заними з політичною культурою і традиціями країн, ві­дображають історію, характер суспільства, його потреби.

Поиск по сайту: