МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ІНСТИТУТИ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ НА ІНВЕСТИЦІЙНОМУ РИНКУ

Світовий банк є багатосторонньою організацією розвитку, яка покликана сприяти економічному та соціальному прогресу в країнах, що розвиваються, всебічному поліпшенню умов життя народів цих країн. Окрім позик Банк надає й дорадчі послуги клієнтам завдяки своєму глобальному досвіду і високому рівню експертних знань і можливостей.

Із зростанням обсягу роботи та урізноманітненням і розширенням кола завдань виникла необхідність у створенні філій, які б задовольняли нові потреби. Усі разом ці організації становлять Групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкцій та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС), їхня штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні. Сьогодні МБРР часто іменують Світовим банком, хоча формально Світовий банк складається з МБРР і МАР.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку є найбільшою філією Групи Світового банку. Нині це універсальна міжнародна організація. Якщо на кінець 1945 р. угоду про його утворення підписали лише 40 країн, то на початок 2000 р. до складу МБРР входила 181 держава. Статутний капітал Банку створюється шляхом підписки країн-членів на акції вартістю 100 тис. амер. дол. кожна. Розподіл акцій відбувається за стандартною формулою на підставі розміру квоти країн-членів у МВФ, а підрахунок голосів – відповідно до частки участі країни в акціонерному капіталі.

Структура Банку включає Раду керуючих, Виконавчу раду, Президента й адміністративний апарат. Рада керуючих, яка складається з одного керуючого та одного його заступника, призначених кожною державою-членом, ухвалює найважливіші рішення. Виконавча рада, в свою чергу, займається реалізацією ухвалених рішень і організовує повсякденну діяльність Банку. Вона складається з 24 директорів, п'ять з яких призначаються державами-членами з найбільшими квотами. Решта виконавчих директорів обираються керуючими. Головує на засіданнях виконавчих директорів і керує адміністративним апаратом Банку Президент, який традиційно є громадянином США.

Надання позик країнам-учасницям здійснюється за рахунок кредитних коштів, що залучаються банком на світових ринках капіталів. Значна частина коштів МБРР надходить також від нерозподіленого прибутку і погашення раніше наданих позик, що видаються банком на строк від 15 до 20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Усі позики надаються лише під урядові гарантії.

Статутом МБРР визначено обов'язкове цільове використання наданих позик – вони мають використовуватися виключно на виробничі цілі і сприяти економічному зростанню країн-позичальниць, тобто об'єктом кредитування мають бути реальні інвестиції.

МБРР надає позики країнам, що спроможні сплатити ринкову процентну ставку, прив'язану до ставки ЛІБОР (ставки пропозиції на Лондонському міжбанківському ринку депозитів), а інша філія — Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – надає позики найбіднішим країнам на концесійних умовах. Досить часто це країни, в яких доходи населення становлять менше 2 амер. дол. на день. МАР юридичне відокремлена від МБРР і носить характер автономного фонду, а не філії, однак ці організації мають спільний управлінський персонал і єдину адміністративну структуру. У спільному річному звіті постійно вживається термін “Світовий банк”, що означає комплекс із двох закладів.

Представництво Світового банку в Україні почало працювати у 1992 р. (Україна стала 167 його членом). Співробітництво України з Банком підтримує програму економічних реформ у країні і виступає важливим елементом зовнішнього фінансування. За статистичними даними, МБРР є основним кредитором України.

Кошти Світового банку – досить привабливе джерело зовнішнього фінансування України внаслідок того, що фінансові умови надання позик вигідніші, ніж більшість інших доступних нині джерел запозичення. За класифікацією Світового банку Україна належить до п'ятої категорії країн (менше 756 амер. дол. ВНП на душу населення). Для порівняння: Росія і Білорусь віднесені до третьої категорії (1446—2995 амер. дол. на душу населення). Проценти за позиками Банку сплачуються за плаваючою став­кою, прив'язаною до ставки ЛІБОР (близько 6,5 % річних, враховуючи загальну маржу). Для України термін погашення кредитів становить 20 років з пільговим періодом 5 років.

В Україні за допомогою МБРР фінансується проекти як системні, так і інвестиційні.

Головним завданням Міжнародної фінансової корпорації (МФК), створеної у 1956 p., є сприяння країнам, які розвиваються, у розвитку приватного сектору шляхом інвестування або надання позик. Членами МФК можуть бути тільки країни–учасниці МБРР. На відміну від МБРР, який надає позики тільки урядам або під їхню гарантію, корпорація може брати участь у капіталі підприємств і надавати позики без державної гарантії. Процентна ставка різниться залежно від країни та проекту, а період сплати позики становить від 3 до 15 років з відстрочкою платежів до 12 років.

Фонди МФК складаються із доходів від акцій, які купують країни –члени МФК, власних позик, зокрема від МБРР, і нерозподіленого прибутку. Майже 20 % свого фінансового капіталу МФК позичає у МБРР, а решту – на міжнародних фінансових ринках. Вона має право надавати позики та фінансувати проекти окремих підприємств країн – членів МФК шляхом випуску акцій.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій(БАГІ) створене у 1988 р. з особливою метою – сприяти інвестуванню акціонерного капіталу і залученню інших прямих інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом усування перепон некомерційного характеру. БАГІ займається страховим забезпеченням гарантії інвестицій від політичних ризиків, у тому числі від націоналізації, експропріації, військових дій, громадської непокори, неможливості конвертувати валюту, репатріювати капітал і т. д.

Міжнародний центр врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) є самостійною міжнародною організацією, заснованою в рамках Конвенції з урегулювання інвестиційних суперечок між державами та громадянами інших держав. Станом на 1 жовтня 1999 р. Конвенцію підписали 147 держав і 131 держава ратифікувала її. Україна підписала Конвенцію 3 квітня 1998 p., однак ще не ратифікувала її.

Сприянням функціонування міжнародної валютної системи займається спеціалізована міжнародна організація, яка включає більшість держав—членів ООН, – Міжнародний валютний фонд (МВФ). Для вирішення цієї мети МВФ здійснює три основні функції:

1) визначення і контроль за дотриманням угод у галузі міжнародних валютних відносин;

2) надання державам-членам можливостей для дослідження проблем і ведення переговорів;

3) надання кредитів країнам, що відчувають труднощі у галузі платіжного балансу.

Механізм кредиту базується на встановленні квоти для кожної країни–члена МВФ. Квота визначається у ході складних переговорів на основі різних показників (обсяг зовнішньої торгівлі і т. д.). Ці ресурси на певних умовах надаються країнам, що відчувають труднощі з платіжним балансом, коли вартість валюти країни та її товарів випадають із загального ряду. У цьому випадку країна–член Фонду звертається за допомогою до МВФ.

У своїй діяльності МВФ використовує кілька механізмів фінансової допомоги. Звичайне кредитування – це програми stand-by і програми розширеного кредитування – EFF. Пільгове кредитування здійснюється через механізм розширеного фінансування структурної перебудови ESAF, а системні перетворення – через STF. Програма ESAF надається тільки найбіднішим країнам на 15 років з п'ятирічною відстрочкою платежу під 0,5 % річних. Компенсаційне і надзвичайне кредитування – CCFF (на 4–5 років за ставкою ЛІБОР +0,25 %); додаткове резервне кредитування – SRF (на 1,5 роки під 7,5 % річних).

Вищим органом МВФ є Рада керуючих (по одному представнику від кожної країни). Вона збирається на щорічні сесії, де кількість голосів кожної країни пропорційна її квоті. Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. були збільшені квоти країн у Фонді. Нова квота набуває чинності після сплати державою в обумовлений МВФ термін суми збільшення попередньої квоти 25 % у СДР (SDK Special drawing rights) або у валюті інших держав, за вибором Фонду та згодою зазначеної держави, решта – у національній валюті. Можна зазначити, що МБРР і МВФ є єдиними організаціями у світі, де не застосовується принцип: одна країна – один голос. Між сесіями керівництво здійснюється адміністративною радою з 22 членів.

МБРР і МВФ мають різне призначення, що дає їм змогу робити свій внесок у стабільність світової економіки та забезпечення збалансованого економічного розвитку в усіх країнах-учасницях. Банк розширив допомогу через переорієнтацію з окремих проектів на ширші аспекти економічної реформи. Водночас МВФ вийшов за межі простого коригування платіжних балансів і бере участь у структурних реформах економік своїх членів.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на таких умовах: строк сплати – 3–5 років, ставка процента за кредит – від 5,75 % до 6,29 %. Розпорядником коштів в Україні є НБУ. Контроль за їх ефективним використанням здійснюється з боку МВФ за попередньо узгодженими з українською стороною показниками ефективності, серед яких – рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники і дефіцит консолідованого бюджету. Помітно розширити обсяг запозичень у Фонду уможливлює збільшення квоти України у 1998 р. з 997,3 млн. СДР до 1372,0 млн. СДР.

Особливе місце серед кредитів міжнародних фінансових організацій України на підставі міжнародних договорів під гарантію Уряду посідають запозичення в Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Його було створено у 1990 р. для фінансової підтримки проектів сприяння країнам Центральної та Східної Європи в їхньому переході до ринку. ЄБРР об'єднує 58 країн з різних регіонів світу, Європейський союз і Європейський інвестиційний банк. Центральний офіс розташований у Лондоні. ЄБРР діє водночас і як діловий, і як інвестиційний банк. Не менше 60 % його зобов'язань мають бути пов'язані з фінансуванням приватного сектору (згідно з мандатом ЄБРР). Маючи найвищий кредитний рейтинг (ААА), банк може залучати кошти на міжнародних ринках капіталу на найвигідніших умовах.

ЄБРР є комерційним банком, тому умови надання кредитів цим банком суттєво відрізняються від умов кредитування МВФ і МБРР. А порівняно з приватними комерційними банками основною перевагою цього Банку є те, що завдяки характеру складу своїх акціонерів він може і готовий брати на себе ризик, але при цьому береться за виконання лише комерційне життєздатних проектів.

Основними формами фінансування ЄБРР є кредити, вкладення в акції та гарантії.

5. СПЕЦІАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ.

1. ВІЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ЗОНА

Вільна економічна зона – це обмежена частина території країни, для якої характерний специфічний режим функціонування економічних суб'єктів, анклавність як гарантія досягнення стабільності і певної свободи.

Основне завдання ВЕЗ полягає у залученні інвестицій і нових технологій, створенні нових робочих місць, збільшенні валютних надходжень до країни, розвитку інфраструктури тощо.

ВЕЗ можна класифікувати так:

1) ВЕЗ, які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;

2) ВЕЗ як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних районів;

3) ВЕЗ, у яких поєднуються характеристики перших двох зон.

У світі існує багато модифікацій вільних економічних зон, основними з яких є зовнішньоторговельні, зони вільної торгівлі, вільні митні території, експортні або експортно-виробничі зони, зони спільного підприємництва, зони переробки експортних товарів, промислово-торговельні зони, вільні промислові зони, вільні банківські зони, банківсько-страхові, особливі економічні зони, інформаційні зони та ін. Найпоширенішими є вільні торговельні та експортно-виробничі зони.

В еволюції ВЕЗ можна виділити такі етапи:

— вільні торговельні зони;

— промислово-виробничі зони;

—техніко-впроваджувальні зони;

— сервісні зони;

— комплексні зони.

1.1. Вільні торговельні зони (безмитні, транзитні і т. ін.) є найбільш простою і давньою формою організації зональної структури на території певної держави. Спочатку такими зонами були території великих морських портів, виділені з митної території країни для вільного і безмитного ввезення-вивезення капіталу. Це пояснюється тим, що основною формою міжнародного економічного співробітництва тривалий час була міжнародна торгівля.

Іноземне інвестування у вільних торговельних зонах визначається такими факторами, як географічне положення; транспортна мережа; наявність інфраструктури комунікацій; доступ до ринків сусідніх країн (часто ці зони використовуються як платформи виходу на ринки третіх країн). Перевагами вільних торговельних зон є: потреба незначних стартових інвестицій; швидка окупність інвестицій; можливість заморожувати реалізацію товарів до підвищення попиту на них.

1.2. Експортні виробничі (промислові) зони призначені для виробництва товарів для експорту. Вони мають право на безмитну торгівлю у митному і торговельному режимі країни і надають іноземним інвесторам податкові та фінансові пільги. Мета створення цих зон – насичення країни сучасними товарами і технологіями, об'єднання підприємств для виробництва експортно-привабливої продукції. Експортно-виробничі зони створюються, передусім для залучення іноземного капіталу до національної економіки, організації експортних підприємств і нових робочих місць, збільшення надходження іноземної валюти, впровадження у господарську практику останніх досягнень НТП. Якщо фірма хоче розгорнути виробництво у такій зоні, то вона повинна одержати від відповідного органу ліцензію з конкретними зобов'язаннями. Головна умова, що висувається до фірми – експортна орієнтація продукції. Крім того, умовою допуску на внутрішній ринок є екологічна і технологічна безпека виробництва.

1.3. Туристичні (рекреаційні) зони надають широкі можливості для відпочинку та туризму у місцях рекреації. Вони, як і митні зони, є найбільш привабливими об'єктами вкладання іноземного капіталу, оскільки потребують порівняно менших первинних інвестицій через те, що формуються на базі вже існуючих виробничої та соціальної інфраструктур.

1.4. Причиною створення вільних страхових зон стали надзвичайно жорсткі нормативи, що регулювали страхові операції. Робота лондонської компанії Ллойд щодо покриття особливих, нетрадиційних ризиків (ті, що не входять до розряду крадіжок, пожеж, цивільної відповідальності тощо) призвела свого часу до майже монополії у цій сфері. У 80-і роки з'явилися прототипи таких зон у США (зокрема, у Нью-Йорку), де пільговий режим поширювався на деякі особливі види ризику (анулювання контрактів лізингу для великих комп'ютерів і т. д.), а також страхові контракти з річними преміями понад 100 тис амер. дол.

1.5. Банківські вільні зони являють собою географічні зони, в яких банки можуть вільно проводити свою діяльність і мати ділові стосунки з клієнтами, що мешкають в інших країнах. Засобами створення банківських зон вдається уникнути застосування норм з контролю валютного обміну і обов'язкового застосування резервних коефіцієнтів.

1.6. Офшорна зона (юрисдикція) – це країна або окремі території країн, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподаткування, частково або повністю зняті митні та торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту. Офшорна компанія (компанія, зареєстрована у юрисдикції з низьким оподаткуванням або звільнена від сплати податків на основі невеликої фіксованої плати) може отримати пільги тільки у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток має вилучатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Офшорній компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, оскільки у противному разі держава поставила б у нерівні умови місцеві фірми порівняно з офшорними, які мають податкові пільги.

Найчастіше офшорна зона створюється там, де слабо розвинена економіка й немає інших можливостей для залучення іноземного капіталу. Офшорна компанія не обтяжує зону додатковими витратами, а навпаки, забезпечує надходження фінансового капіталу в її економіку за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна або нерухомості та різноманітних реєстраційних зборів. З часом деякі юрисдикції можуть зробити серйозні прориви у рівні економічного розвитку. Як приклад можна навести Сінгапур, Гонконг, Ірландію, Кіпр. Зокрема, на Кіпрі 28 тисяч зареєстрованих офшорних компаній приносять країні дохід у 200 млн. амер. дол. на рік, а дохід на душу населення становить 12 тис амер. дол.

Основними перевагами для власників при використанні офшорних компаній є:

Ø досягнення анонімності, конфіденційності;

Ø низькі податки або їх відсутність;

Ø прибуток/капітал у твердій валюті в надійних банках і стабільній країні;

Ø банківські рахунки в будь-якій валюті;

Ø можливість вільного використання валюти;

Ø ефективна і недорога банківська система;

Ø відсутність контролю за валютним обміном;

Ø можливість отримання дозволу на роботу і виду на проживання (на Кіпрі);

Ø можливість законного володіння нерухомістю за кордоном.

1.7. Зони технологічного розвитку (технопарки, технополіси), або техніко-впроваджувальні зони. На відміну від зон вільної торгівлі і промислово-експортних зон, які потребують розвиненої інфраструктури, для створення цих зон іноді достатньо університету, іншої науково-дослідної організації, низки невеликих підприємств навколо них для виготовлення дослідних зразків або навіть невеликих партій нової продукції.

Поиск по сайту: