Розділ 3. Місце України у світовому інформаційному просторі

Проблема присутності України у світовому інформаційному просторі – це проблема не тільки держави, а й суспільства загалом. Національна політика присутності України у світовому інформаційному просторі повинна передусім враховувати потенціал недержавного сектору, приватних і неурядових організацій. Держава повинна виступати насамперед у ролі координатора.

Стратегічний курс України на приєднання до Європейської спільноти вимагає вчитися грати за європейських правил. Для того, щоб інформація про Україну була присутня у світовому, та зокрема європейському інформаційному просторі необхідно підкорятися правилам, встановленим у ньому. Для цього необхідно використовувати апробовані технології. Проте, на цьому шляху досягти прориву неможливо. Тому необхідно використовувати ще не зайняті сегменти інформаційного ринку.

Класичні напрями забезпечення присутності України у світовому інформаційному просторі, такі як закупівля місця на газетних шпальтах, телеканалах, здійснення PR-кампаній потребують великих грошей, проте, як свідчить досвід Польщі, достатньо ефективні. У цьому ракурсі необхідно ще раз наголосити на ролі МЗС у формуванні іміджу України. Мережа посольств та інших представництв презентує одну найефективніших можливостей для поширення відомостей про Україну. Необхідно забезпечити ці представництва пропагандистськими матеріалами, передусім аудіовізуального характеру, що, до речі, не потребує значних коштів [24, c. 67 – 79].

Ще одну можливість поліпшення міжнародного іміджу репрезентують великі міжнародні інвестиційні проекти, у яких бере участь наша країна. Такі з них, як проекти створення транспортних і телекомунікаційних коридорів надають чудовий привід для представлення України сучасною передовою державою.

Найважливішим засобом для формування сприятливого іміджу України є Інтернет. Використання можливостей недержавних установ для формування українського сегменту цієї всесвітньої мережі має стати приоритетним завданням національної інформаційної політики. Необхідно всебічно сприяти створенню Web-сторінок, як державними, так і недержавними установами, тим більш, що це не вимагає залучення значних коштів. Одним з механізмів подібної державної політики може стати заохочення надсиланню інформації до державних установ в електронному вигляді, наприклад, податкових, митних декларацій [20, c. 125].

Україна має необхідний інформаційний та економічний потенціал для створення в Києві технополіса на базі мікроелектроніки та обчислювальної техніки, котрий дав би можливість Україні інтегруватися в європейський ринок обчислювальної техніки та ефективно співпрацювати в рамках європейської програми ЄСПРІТ (ESPRIT) – Європейська Стратегічна Програма досліджень та Розвитку Інформаційних Технологій.

ЄСПРІТ (ESPRIT) – Європейська Стратегічна Програма досліджень та Розвитку Інформаційних Технологій, котра виконується усіма країнами Європейського Співтовариства та охоплює всі сфери науки та техніки в області інформаційних технологій – мікроелектроніки, систем обробки інформації та широкий спектр прикладних застосувань, починаючи від бізнесових офісів та закінчуючи інформаційним забезпеченням урядових структур європейських країн [23, c. 363].

Державою повинно бути поставлено завдання формування такої інформаційної політики, яка б заклала основи для вирішення фундаментальних завдань розвитку суспільства, головними з яких є формування єдиного інформаційного простору України і її входження у світовий інформаційний простір, забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави. Крім того, увага повинна приділятися формуванню демократично орієнтованої масової свідомості, становленню галузі інформаційних послуг, розширенню правового поля регулювання суспільних відносин, у тому числі пов’язаних з одержанням, поширенням і використанням інформації.

Загалом основні принципи, норми та положення прийнятих законів сьогодні вже відповідають загально прийнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини. Разом з тим, існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації.

Ситуація, що склалася, не тільки не відповідає сучасним вимогам, а й створює реальну загрозу національній безпеці та суверенітету. Діюче законодавство, наприклад, залишило відкритими легальні шляхи до фактично необмеженої концентрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб друкованих видань, усіх різновидів електронних засобів масової інформації, що вже було відмічено раніше.

Нинішнє законодавство без будь-яких обмежень дозволяє засновувати засоби масової інформації в нашій державі особам без громадянства та громадянам інших країн. Виконавчу владу поки що позбавлено права вносити якісь корективи в цю справу. Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації [17, c. 63 – 65].

Таким чином, зрозуміло, тільки завдяки співпраці держави та громадськості, державних коштів та інформаційних ресурсів та приватних інформаційних систем, що входять до українського інформаційного простору можливо досягти тих необхідних умов праці у сфері суспільних інформаційних комунікацій, що сьогодні є актуальними і надзвичайно важливими.

Щодо збільшення глобальної інформаційної присутності України, то тут спостерігається сталий, хоча й повільний, прогрес. На сьогодні офіційну присутність України у світовому інформаційному просторі забезпечує ДТРК “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення” (УТР). Міжнародне співробітництво в інформаційній сфері здійснюється на підставі низки договорів. Загалом Держкомтелерадіо координує і контролює реалізацію міжурядових та міжвідомчих угод в інформаційній сфері з понад 30 країнами світу в Європі, СНД, Африці, Азійсько-Тихоокеанському регіоні та на Близькому Сході. Спільно з Державним підприємством “Укркосмос” УТР мовить на 84 країни світу, а з 2005 р. здійснює повноцінне Інтернет-мовлення в реальному часі. З 1 липня 2007 р. обсяг мовлення Державної телерадіокомпанії “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення” доведений до 24 годин на добу з титруванням програм англійською мовою (24 години на Євразію, 24 години на Північну Америку, 24 години Інтернет-мовлення). Із квітня 2005 р. державна телерадіокомпанія “Культура” також розпочала супутникове мовлення у відкритому режимі на понад 80 країн світу [22, c. 14 – 21].

Із розвитком національної системи глобального мовлення тісно пов'язане питання налагодження ефективного “управління новинами” (менеджмент новин, спін-докторство) про Україну з боку держави [31, c. 19 – 25].

На вирішення питань, пов’язаних з розширенням інформаційної присутності України за кордоном, формуванням та підтриманням адекватної репрезентації держави як усередині країни, так і поза її межами, була спрямована “Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки”, тому що про Україну в світі досі знають недостатньо й далеко не завжди інформація про Україну є достовірною.

Після 2000 р. закріпилися й продовжують зберігатися високі темпи розвитку систем та засобів телекомунікацій і зв’язку. Найбільш динамічним сектором ринку комунікацій залишаються мережі мобільного зв’язку, якими охоплена нині практично вся територія України. Станом на 01.10.2007 р. кількість абонентів рухомого (мобільного) зв'язку становила майже 52 млн, або 111,6 % від загальної кількості населення України (підрахунок за діючими sim-картками).

Стратегічно важливим завданням державної інформаційної політики є впровадження цифрового телерадіомовлення. Перехід на цифрові технології мовлення є нині однією з глобальних тенденцій. Відповідно до рішення Регіональної угоди “Женева-06”, до якої приєдналася й Україна, усі країни Європи до 2015 р. припиняють аналогове телевізійне мовлення і замінюють його на цифрове формату DVB-T [17, c. 63 – 65].

Упровадження цифрового телерадіомовлення в Україні є необхідним, оскільки це:

- забезпечить технологічне підґрунтя для подальшої інтеграції України в європейський та світовий телерадіопростір;

- оптимізує використання радіочастотного ресурсу, виділеного Міжнародним союзом електрозв’язку для потреб України (сьогодні він використаний вже приблизно на 90 %);

- збільшить інвестиційну привабливість галузі;

- забезпечить рівномірне покриття телемовленням усієї території держави, включаючи прикордонні регіони;

- виведе Україну на рівень західноєвропейських показників щодо кількості програм телевізійного, звукового та мультимедійного мовлення, поліпшить якість сигналу, уможливить створення в Україні телебачення високої чіткості (технологія High Definition Television – HDTV). 27 листопада 2007 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення затвердила “Державну програму впровадження цифрового телерадіомовлення в Україні”, згідно з якою до липня 2015 р. має відбутися повний перехід на цей стандарт.

За попередніми даними Держзв'язку, станом на 01.10.2007 р. кількість активних користувачів мережі Інтернет становила в Україні 12 % населення. З різною періодичністю послугами Інтернет користується нині близько 9 млн жителів України, що приблизно вдвічі більше, ніж у 2006 р. Кількість доменів ".ua" склала 241,7 тис., веб-сайтів - понад 36 тис.

Продовжують активно впроваджуватись послуги високошвидкісного доступу до Інтернет (хDSL) та широкосмугового доступу через систему кабельного телебачення. Здійснювалось розгортання зон безпроводового доступу до Інтернет за технологіями Wi-Fi, WiMAX. Станом на 01.01.07 р. тільки по ВАТ “Укртелеком” кількість об’єктів безпроводового доступу за технологією Wi-Fi, порівняно з їх кількістю на початок 2006 р., зросла у 9 разів [10].

Разом з тим, як і раніше, нерівним залишається розподіл користувачів мережі Інтернет за регіонами, при цьому позицію абсолютного лідера продовжує утримувати Київ – 61,8 % користувачів від їх загальної чисельності. Далі йдуть: Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Львів, Крим та Запоріжжя – їхня сумарна доля складає 27,6 %. При цьому, на усі інші регіони припадає лише 11 % [30, c. 85]. До того ж, дуже невеликою залишається кількість українських шкіл та інших освітніх закладів, "підключених" до Інтернет. Як наслідок – Україна поки що не належить до числа інформаційно незалежних держав, її інформаційну сферу характеризують такі ознаки:

- малоефективна система державного регулювання національного медіа-простору, відсутність консолідованого бачення напрямів його подальшого розвитку, нерозвиненість культурних індустрій, національної системи збирання та поширення інформації у глобальному масштабі;

- низький рівень присутності в глобальному медіа-просторі, висока інформаційна залежність від іноземних держав та медіа-структур;

- за наявності позитивної динаміки впровадження телекомунікаційних мереж та комп’ютеризації – ринкова стихійність цих процесів, низька керованість ними з боку держави;

- збереження відставання у сфері ІКТ, неврегульованість підготовки та працевлаштування в межах держави ІТ-спеціалістів [23, c. 67].

З урахуванням сучасного стану інформаційної сфери України першочерговими завданнями інформаційної політики держави мають стати: 1. створення потужної й конкурентоспроможної національної системи інформаційного виробництва, здатної забезпечити консолідацію суспільства на ґрунті спільних цінностей, завдань, ідей та сприяти всебічному розвитку особистості;

2. подальша технологічна модернізація з орієнтацією на розширення присутності у міжнародному розподілі праці у сфері ІКТ.

Вирішення цих завдань передбачає реалізацію таких заходів:

1. Доопрацювання, прийняття і повноцінна реалізація завдань “Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки”, орієнтованої на "налагодження функціонування культурно-інформаційних центрів, здійснення супутникового мовлення в інформаційному просторі іноземних держав українською та іноземними мовами, включення вітчизняних телепередач до пакетів програм, що транслюються за кордоном кабельними мережами".

2. Налагодження системного та масового виробництва національного інформаційного (передусім – аудіовізуального) продукту та просування його на ринку.

3. Подолання технологічного відставання у сфері ІКТ, а саме: вчасне (до 2015 р.) упровадження цифрового мовлення, досягнення стовідсоткового частотного покриття території України діючими каналами мовлення та мережами мовлення, розвиток багатоканальних телекомунікаційних мереж, технологічна модернізація державних та комунальних ТРО, розширення апаратно-студійного комплексу ДТРК "Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення".

Ліквідація комп’ютерної неосвіченості та інтенсифікації впровадження Інтернет-сервісів у різні сфери суспільного життя. В українських реаліях виконання цього завдання пов’язане з регулюванням і стимулюванням щонайменше трьох сфер:

а) систематизоване планове поширення телекомунікаційних мереж і подальша комп'ютеризація;

б) розвиток українського сектору Інтернет, включаючи нормативно-правове забезпечення діяльності вітчизняних Інтернет-ЗМІ;

в) випереджальне – протягом 3-5 років – подолання комп'ютерної неграмотності населення.

Загалом, треба наголосити, що в більшості сегментів вітчизняних систем телекомунікацій і мас-медіа, де спостерігається активний розвиток, він забезпечується не стільки державною політикою, скільки ринковою кон'юнктурою та підприємницькими структурами.

Отже, підводячи підсумок розгляду проблеми присутності України у світовому та зокрема європейському інформаційному просторі слід відзначити, що наша країна пройшла важкий, але достатньо ефективний шлях.

На сьогодні важливими досягненнями є відкрите та чітке декларування Україною своєї інформаційної політики та адаптація законодавчої бази у сфері інформації до міжнародних стандартів.

Досягнені результати мають бути покладені в основу практичного втілення інформаційної політики держави як на національному, так і на міжнародному рівнях. Подальший поступ України у світовому інформаційному просторі дозволить перейти до якісно кращого рівня життя населення з широким діапазоном інформаційних послуг, підвищить рівень використання творчих ресурсів країни, окремі регіони отримають можливість зменшити своє відставання від решти регіонів, уряд країн отримає можливість надавати громадянам більш прозору інформацію, більш ефективні та дешеві соціальні послуги, бізнескола отримають можливість більш ефективного менеджменту за рахунок якісного зв’язку з клієнтами та постачальниками інформаційних технологій.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи розгляд проблеми функціонування світового інформаційного простору, слід зазначити, що сьогодні існують різні підходи до розуміння цього явища. У загальному значенні світовий інформаційний простір розглядають як систему спільного використання національний інформаційних ресурсів на основі міжнародних домовленостей.

На основі різних підходів до розуміння засад інформаційного простору у роботі були виділені пріорітетні чинники формування міжнародного інформаційного простору. Окремо увага приділена розгляду правових засад міжнародних відносин у сфері інформації, діяльності міжнародних інфститутів які безпосередньо займаються розвитком інформаційного простору на глобальному рівні: Всесвітнього інформаціологічного парламенту, ООН, ЮНЕСКО, основним засадам Окінавської хартії глобального інформаційного розвитку світовго співтовариства.

Також у роботі було простежено основні етапи становлення національного інформаційного простору України, визначено конституційні засади політики україни в інформаційній сфері, висвітлено нормативно-правову базу, особлива увага приділена характеристиці основних положень Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007 – 2010 рр.

В курсовій роботі також були простежені основні шляхи та механізми входження України до європейського та світового інформаційного простору.

Проаналізувавши фактори присутності України у міжнародному інформаційному просторі автор прийшов до висновку, що в Україні сформульовано й законодавчо закріплено основні принципи, завдання та стратегічні напрями державної інформаційної політики, сформовано державні інституції відповідної компетенції, ухвалено цілу низку концепцій, програм та планів дій.

Водночас на рівні практичної реалізації інформаційна політика держави в сучасній Україні відзначається різноспрямованістю, нескоординованістю діяльності різних відомств, непослідовністю та непрозорістю в реалізації намічених заходів.

Таким чином, в ході написання курсової робти була досягнута основна мета – визначено основні засади світового інформаційного простору, окреслено головні аспекти національного інформаційного простору України, проаналізовано місце України у світовому та європейському інформаційному просторі на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин.

Таким чином, розвиток міжнародних інформаційних відносин несе людству нові виклики та величезні можливості для вирішення його головних проблем і забезпечення подальшого розвитку. Але світовий інформаційни простір вимагає активної участі всіх в осмисленні та втіленні в життя нової парадигми інформаційного суспільства. Тому дуже важливо, щоб наша країна не відставала від цих світових процесів і повною мірою скористалася благами цивілізації ХХІ століття.

Список літератури

Нормативні акти

1. Всесвітній Самміт з питань Інформаційного Суспільства (10-12 грудня 2003 р., м. Женева, Швейцарія) // http://www.e-ukraine.com.ua/viewnews/press/31.
2. Всесвітній Самміт з питань Інформаційного Суспільства (листопад 2005 р., Туніс) // http://www.vinnytsia.ukrtelecom.ua/presscenter/news/official?id=16541.

3. Державна програма формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007- 2010 роки. – http://ua.proua.com/news/2007/06/11/180514.html.

4. Декларація незалежності кіберпростору // htpp//www.russianlaw.net/law/doc/al 13.htm.07.06.01.

5. Європейська Конвенція про транскордонне телебачення (Страсбург, 5.V.1989). – Ст. 4. – http://www.rada.gov.ua/iaws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi.

6. Конвенція про кіберзлочинність // htpp://www.crimeresearch.org/library/Officially_cybercrime.htm.12.30.02).

7. Конституція України. – К., 1997.

8. Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 липня 1994 р. // ВВР. – 1994. – № 31. – Ст. 286.

9. Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави: Указ Президента України від 10 квітня 2000 р. // ОВУ. – 2000. – № 15. – Ст. 605.

10. Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні: Указ Президента України від 31 липня 2000 р. // ОВУ. – 2000. – № 31. – Ст. 1300.

11. Про концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // ВВР. – 1998. – № 27 – 28. – Ст. 182.

12. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // ВВР. – 1993. – № 33. – Ст. 345.

13. Про національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. // ВВР. – 1998. – № 27 – 28. – Ст. 181.

14. Про телекомунікації: Проект Закону України // http//www.rada.kiev.ua.

Поиск по сайту: