Д. Д. Шостакович. Симфонія №5 ( d-moll )

Приступив до роботи над симфонією в 1936 p., а вперше вона прозвучала на сцені в Петербурзі у 1937 р. Симфонія справила велике враження на слухачів. Саме в цій симфонії знайшли продовження ті образи та стилістичні особливості, які стали характерними для композитора: драматизм, прониклива лірика, незвичайне оркестрове мислення та гармонічна мова.

Саме цією симфонією відкрився новий етап творчості композитора, якому стала властивою глибина та закінченість філософської концепції, драматична цілісність твору та зрілість творчості.

В центрі твору, ліричному по своєму складу, автор бачив людину зі всіма її переживаннями. Напружена боротьба героя, його шлях від трагедійного світосприйняття через момент гострої боротьби до радості життєвого ствердження - саме такою представлена лінія драматичного розвитку 5-ї симфонії.

Зміст симфонії збагачений новими художніми засобами. В ліричних моментах часто використовуються вокальні інтонації: виразного речитативу, ораторської декламації, пісенних побудов та епізодів хорального складу. Використовуються маршові та танцювальні ритми.

Фактурні та оркестрові засоби в симфонії дуже різноманітні: складні поліфонічні переплетіння голосів, чітка фактура гомофонного складу, камерне звучання оркестру, де рельєфно вимальовується тембр кожної мелодичної лінії, цілісні пласти оркестрових груп.

Симфонія уявляє собою своєрідно трактований чотирьох частинний симфонічний цикл.

1, 3 частини - мають лірико-драматичний початок. 2 частина приводить слухача до контрастного співставлення жарту, гри з значними психологічним змістом І та III частин. У Фіналі твору святково стверджується відчуття радості та світла.

І частина 5-ї симфонії написана в формі сонатного allegro, являє собою складну композицію. Експозиція має стриманий характер, це емоційно напружений монолог, який розкриває ряд лірико-психологічних образів: філософський роздум, скорбота, світла безмежна лірика та вольові пориви.

Світу думок та почуттів героя протиставляється образ „чужої"", „злої" сили. Вона виникає в розробці і створює основний конфлікт.

Головна партія І частини викладена в три частинній формі. Перша тема звучить, як зосереджена думка. Нестійкість, напруга гармонічного строю формує характер симфонії. Завдяки канонічному проведенню теми кожна її інтонація має особливе значення. Вольовій цілеспрямованості I-й темі Г.П. протистоїть скорботний ліризм другої теми (Г.П.₂), її мелодія гротескна, динамічна, в скорботних інтонаціях виразно відчувається фригійська окраска, вона переходить до відкритого, твердого звучання, як у 1-ї теми.

Вільне чергування різних тем в Г.П., ліризм образів — все це викликає відчуття імпровізаційності при інтонаційному зв'язку музичних образів..

П.П. — відображає спокійне споглядання, світлу мрію. Високий регістр, широкі інтервали, великі тривалості в мелодії створюють відчуття легкості. Красу теми підкреслюють сплески арф, а ритм вносить відчуття спокою. Неперевершену витонченість малорухливої мелодії придає її тональна окраска, з раптовими модуляціями з Es-dur в g-moll, із ges-moll в h-moll.

П.П. - викладена в трьох частинній формі. В її середині виникає ліричне соло флейти та кларнета. Тембри дерев'яних духових інструментів в співставленні з світлими яскравими гармоніями викликають відчуття простору, вносять елементи пасторальності, цей характер наближає П.П. до ліричної строгої теми Г.П₂.

На початку розробки ледве відчутний малюнок ліричної теми Г.П₂ перевтілюється в тяжку ходу валторн, виразні інтонації соло флейти - в ударні, остинатні фігурі фортепіано. В дію На відміну від експозиції, де кожна тема, кожний підголосок виступає в індивідуальній окрасці, в розробці з'являються цілі пласти оркестрових груп: лінії дерев'яних духових, стрімкий „біг" струнних.

Розробка складається з 2-х розділів. Кульмінація 1-го розділу - гротескний марш. Жорсткі паралелі акордів, застигаюча в ритмічній фігурі барабанна „дріб", помірний крок баса - всі засоби спрямовані до створення образа - бездушного, злого, ворожого.

В 2-му розділі розробки - боротьба та перемога злих сил. Композитор обирає енергійну, імпульсивну першу тему Г.П. і П.П., саме тут вона набуває призивного характеру, фанфари.

Кожна з тем викладена у вигляді канонічної імітації. Об'єднання тем в одночасному звучанні (подвійний канон), двох плановість розвитку збільшує напругу, динаміку, це приводить до кульмінації першої частини, яка проходить в репризі Г.П..

Ії образ змінюється, в ній немає суворих роздумів, скорботи, тонких відтінків почуттів та раптових контрастів, вона звучить емоційно, відкрито, широко та вільно. Інструменти оркестру зливаються в унісонне звучання.

Музичні образи в репризі більш прості. Мужній, благородній Г.П. відповідає П.П., яка звучить простодушно з пасторальним відтінком, з мажорною окраскою на простому гармонічному фоні.

Новий відтінок темі надають переклики флейти та валторни (канон).

На початку коди з’являється Г.П.₂ в оберненні, а пізніше –Г.П._1. Панують висхідні замираючи інтонації.

2 частина - Allegretto - скерцо (грайливо, жартівливо).

Драматургічна роль цієї частини – створити яскравий контраст лірико-драматичним частинам. Тут раптово виникають та швидко змінюються чудернацькі гумористичні образи.

В скерцо послідовно розгортається стилістичний задум: кожна тема написана в певному жанрі та має свої прийоми виразності, характерні для музики класицизму, але повсюди виникають пародійні перекривлення, саме це створює характер жарту, гри.

Allegretto написано в складній трьох частинній формі.

Розмір, ритмічні форми справляють враження менуету. Але його теми різні за характером.. Після першої мелодії, викладеної в характері поліфонічної теми (вступ), замість очікуваної відповіді вступає нова тема – тема А. Вона звучить різким унісоном дерев'яних духових інструментів, які змінюються специфічним тембром кларнета-пікало, раптовим динамічним контрастом. В співставленні з ніжною мелодією це створює гротескний образ.

Друга тема – тема Б - бравурний танець (схожий на вальс). Його нескладна ритмічна мелодія відрізняється гострими інтонаційними повторами. Після цього танець набуває рис галантності. Тема С- складає яскравий контраст попередній завдяки оркестровці (мідні дух).

В середньому розділі контрастом до вишуканого соло скрипки звучить рішучий, простодушний образ, який викладений унісоном струнних. Тонко звучить раптова модуляція до мажор - ля мажор та цілотоний низхідний хід при поверненні в основну тональність.

Один з основних композиційних прийомів скерцо - раптовість співставлення музичних образів. Ефектом гострого контрасту композитор закінчує цю блискучу, яскраву частину симфонії. В коді виникає мелодія з сер. розділу, яка звучить в мінорному варіанті. В тісних хроматичних інтонаціях вона звучить обережно та жалібно. Але раптовим поривом мелодія переходить в яскраву, енергійну, танцювальну каденцію.

3 частина. Largo, фа-діез мінор. В цій частині вже нема того конфлікту між внутрішнім світом людини і ворожою йому силою, конфлікту, який лежить в основі І частини.

Драма приходить в лірико-психологічну сферу.

Ця частина написана у сонатній формі без розробки.

Головна партія багатообразна. Вона починається ніби зосереджений роздум, мелодія розгортається не поспішаючи й вільно. Лаконічні мелодичні лінії в різних голосах підкреслюють виразність кожної її інтонації.

Зосереджений і суворий потік думки раптово порушується емоційно відкритим драматичним викриком, який змінюється скорботною жалобою.

В Г.П. зосереджений той контраст між живими, тремтячими почуттями, думами людини та світом його мрій, який був в основі експозиції І ч. В середині теми виникає образ ліричного споглядання, спокою. Простота викладу мелодії, простий ритм супроводу, краса тембрового співзвуччя флейти з арфою викликають асоціації з світлим безтурботним ліризмом колискової.

До числа найпроникливіших мелодій П'ятої симфонії відноситься побічна партія 3-й частини. Тема її звучить почергово у солюючих гобоя, кларнету, флейти. Чергування награвань духових інструментів, які звучать ніби „на відстані" один від одного, складає враження широких просторів, вносить відчуття краси оточуючого світу та життя людини. Але характер мелодії, якій поєднує пісенність з декламаційною виразністю, скорботний і піднесений, близький до ліричної сповіді.

В 3 ч. нема розробки, але сам виклад тем динамічний. Реприза Г.П. тонко фіксує різні грані лірики „героя", особливого значення набуває короткий мелодичний викрик. Саме його розвиток приводить до сильного наростання, до яскравої драматичної кульмінації.

Неперервний розвиток Г.П. призводить до короткого підйому, до кульмінації всієї частини в момент репризи Г.П. Скорботні інтонації lamento переростають в мелодію великого напруження. І знову, як в І частині, цінність та величність образу пов'язана з унісонним звучанням оркестру.

На зміну мужнім, вольовим інтонаціям Г.П. вступає мелодія П.П. Тепер вона набула іншого смислу - гнівного протесту, пристрасності, сили переконання. В низькому регістрі, на ff в звучанні віолончелей, підкреслюючи кожен звук мелодії, інтонації набули твердості та активності, новий характер наповнює тему широкими активними ходами. Фоном служить тремоло струнних і кларнетів.

Кода III частини знімає напруження репризи. Тут знову виникають образи Г.П. і П.П., але вони ніби переходять в сферу далеких спогадів.

Фінал симфонії позбавлений цільності і рівноваги, що притаманне заключним частинам. Він сприймається як велика „розробка" всієї симфонії, результатом якої є перемога радості, світла.

Форма – сонатне allegro з ліричним епізодом замість розробки. (мі мінор – ре мажор)

Маршеподібна тема Г.П., мужня і стрімка, динамічна, протистоїть широкому, механічному маршу І ч. Настрій Г.П. походить від ліричних широких масових пісень-гімнів.

У фіналі Г.П. набуває особливу роль. Вона велика за розміром, по інтенсивності розвитку музичного матеріалу наближається до розробки. В інтонаціях Г.П. чутні мелодичні звороти теми Г.П.₂ з І частини симфонії. Однак в енергійних ритмах, стрімкому, вихровому русі, вони підкоряються динаміці цієї теми.

Характер Г.П. знімає потрібність розробки. Після світлого лікуючого звучання валторни у П.П. слідує ліричний епізод. В ньому відчувається відгук лірики І частини. Про неї нагадують і оркестрова фактура з виникаючими в різних глосах виразними мелодичними підголосками та імпровізаційний характер тем. Світла і рівна лірика фіналу протилежна внутрішній складності, мінливим ліричним образам І і III частин.

Реприза фіналу отримує значення великого предикту до коди. Приглушено звучить на початку репризи Г.П. (на органному пункті домінанти), скорочено викладена П.П. (звучання прозорої фанфари). Динаміка безперервного, ритмічно стійкого, «дзвонового» звучання оркестру поєднується із загальною лінією crescendo.

Намічається довге, багаторазове твердження інтонації Г.П.(квінтовий тон), що завдяки мажору звучить як святкова фанфара.

Урочиста, велична кода - істотний результат розвитку фіналу і переконливий вивід, який закінчує всю симфонію в ре мажорі.

Поиск по сайту: