Знання як відображення діяльності

знання - це “форма діяльності суб'єкта, в якій цілеспрямовано, практично відображені речі, процеси об'єктивної дійсності” [1. С.296], що існують “...як потреба, спонукання і мета діяльності людини”

Вказане ототожнення понять знання і метод відбувається внаслідок застосування в філософії діалектичного матеріалізму принципу “примату суспільної практики”, який було запроваджено з методою подолання так званої “гносеологічної робінзонади”. Гносеологічною робінзонадою К.Маркс, у свій час, називав вищезгадуваний підхід, який ототожнював суб'єкта пізнання і індивіда. Критика робінзонади, наприклад, дозволяла формувати наступні визначення: “Знання як елемент і передумова практичного відношення людини до дійсності є процес створення ідей, цілеспрямовано, ідеально відображуючи об'єктивну дійсність в формах діяльності та існуючих у вигляді певної мовної системи” [1. С.307]. Однак, історичний поступ філософії науки виявив, що шляхом критики гносеологічної робінзонади з теорії пізнання було вилучено думаючого, мислячого, розуміючого, знаючого про своє незнання суб'єкта пізнання, оскільки людина стала практично діючою, праксеологізованою.

В теорії наукового пізнання використання змістовно поняття “знання”, “нове знання” має враховувати не практичне відношення до дійсності, а існування системи уявлень, в межах якої визначається наявність раніше невідомого, недослідженого, об'єктивного. Нове знання - це не окреме уявлення чи поняття про одиничне існування, а таке, яке займає своє місце в системі знання. За інших обставин воно не буде знанням.

Творення, перетворення, удосконалення знань, загальних норм, правил відбувається в формі виявлення суперечностей, парадоксів, антиномій, які предметизують знання вимагаючи від людини власної вольової активності у взаємодії з ними. Через суперечність, що невирішується відомим загальним способом сама людина, її одинична унікальна активність набуває рис неповторного існуванння. У розумної, думаючої людини ця неповторність супроводжується володінням самою собою.

Вже на рiвнi розгляду побутової дiяльностi окремого iндивiда ми знаходимо, що знання, у яких вiдображенi властивостi природи, не використовуються безпосереднiм чином на практицi. У практичнiй дiяльностi використовуються тiльки знання конкрет­­­ного способу дiї, правила, алгоритму тощо. Тобто вiдкриваючи в процесі пізнання корисну властивiсть навко­­­лишнього свiту, людина вносить змiни в думку, уявний план дiяльностi. При цьому змiнюється передусім сама людина, перетворюючись на таку, яка тепер знає спосiб досягнення своєї мети та вносить корективи у свою дiяльнiсть.

Отже, знання про навколишнiй свiт пов’язанi з конкретним планом дiй (алгоритмом, технологiєю) процесом мислення, який опосередко­­­вує собою як форми практичної дiяльностi, так i форми пiзнання. “Знання нової властивостi, одержане певним шляхом, викорис­­­товується безпосередньо мисленням, а не практичною дiяльнiстю” [12. С.102]. У практицi застосовується тiльки створений за допомогою мислення новий алгоритм, нове правило, знання нової технологiї, нового способу досягнення мети.

На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною — оперуванням знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне й проблемне, бо сутність і призначення мислення — розв'язання різного роду й порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було проблем, не треба було б і мислити.

Поиск по сайту: