Критика когнітивного підходу

Традиційна когнітивно зорієнтована концепція, яка співставляє структуру процесу мислення з процесами практичної діяльності людини ототожнює предмет думки з предметом практичної діяльності, обмежує дослідження аналізом процесу застосовування певного методу. У межах такого підходу стає цілком прийнятною точка зору, яка визнає, що “Мислення (в найширшому розумінні) – це процес маніпулювання (оперування) внутрішніми репрезентаціями (перцептивними і символічними), який відбувається в межах короткострокової пам’яті (із залученням ресурсів довгострокової пам’яті) та призводить до виникнення нових уявлень репрезентацій, що дозволяють вирішувати певну проблему”[1. С.77]. Дане ототожнення є основоположенням, яке спонукає до визнання тези про несумірність систем наукового знання: «методологічний анархізм», «неопрагматизм».

“ Когнітивний” (від лат. cognitio – знання, пізнання) підхід формально пов’язується з опублікованою в 1967 р. У.Найсером програмною роботою “Когнітивна психологія”. Як відомо, головним здобутком реалізації настанов когнітивної психології стало загальне переконання в тому, що навчання та пам’ять відіграють визначальну роль в розумовій діяльності.

Істотний вплив на формування термінологічного апарату когнітології (сигнал, фільтр, інформація, оперативна інформація, потік, оперативна пам’ять та тощо) мала теорія інформації та дослідження проблем створення штучного інтелекту, які дозволяли об’єктивовано вивчати процеси інформаційних змін, алгоритмізовано описувати їх, керувати ними.

Також принципового значення у виникненні когнітивізму як загального (філософського та світоглядного) методологічного підходу до розумових властивостей людини відіграла так звана структурна лінгвістика, зокрема “трансформаційні моделі мови” Н.Чомскі. В межах цих моделей було розроблено “правило граматики”, яке дозволяє формалізовувати відношення між знаками, та “правило інтерпретації”, що уможливлює формалізовано встановлювати відношення між значеннями.

Об’єктивація інтелектуальної діяльності досягнута в когнітивних дослідженнях супроводжується загостренням проблеми неможливості обмежити надлишкову множину теоретичних моделей, які пропонуються сьогодні для інтерпретації розумових процесів. Особлива складність зазначеної проблеми полягає в тому, що серед цієї множини теоретичних моделей існують такі, які взаємовиключають одна одну, є несумірними. Змістом такого когнітивного, обмеженого відношення до дійсності є формальна зміна уявлення, що відбувається за допомогою усвідомлення. Іншими словами за межами когнітивного підходу предметом дослідження залишається неформальний процес використання методу, який існує в формі змістовного процесу його становлення та формування. Іншими словами, розгляд методів та форм наукового пізнання недоцільно обмежуватии когнітивним аналізом методологічних проблем, бо у такому випадку від реальних проблем створення методу, системи знання довільним чином абстрагуються.

Когітивні дослідження дозволили виявити, що формування в межах індуктивізму методології та логіки науки, теорії істинності систем знання відбулося на основі формального розрізнення з одночасним змістовним ототожненням “науки”, що досліджує взаємозв’язок суб’єкта і об’єкта пізнання з “наукою” про систему методів пізнання. Цілком доречно зазначене ототожнення постало як когнітивне основоположення для визначення теоретичної системи знання предметом емпіричного аналізу. Одночасно, дане ототожнення стало на заваді вирішення проблем аналізу процесів формування, становлення та розвитку науки людиною як її суб’єкта.

Науковість когнітивного дослідження виявляє себе у тому, що зв’язки в системах знання розглядаються в залежності від фактуально наочних емпірично даних систем знання та зв’язків між ними, а не філософських настанов, які філософи науки починають обмежувати вирішенням епістемологічних і онтологічних проблем.

Однак, адекватність системи знання і властивостей об’єктивної дійсності забезпечується не когнітивною формальністю, правильністю, інструментальною методологією, а дотриманням та удосконаленням гносеологічних принципів. Дотриманням вимог методологічних принципів досягають злагодженості людини як суб’єкта пізнання із самим собою (прийнятими принципами) Так, основоположення методології конвенціоналізму обгрунтувують, що інтуїція в межах теоретичної науки має форму раціонально здійснюваної логіко-методологічної процедури рефлексивної зміни смислів і значень систем наукового знання.

Когітивний підхід дозволяє розглядати гносеологічний зміст методів, відокремлено від методологічного та онтологічного аспектів. Відповідно виявляємо, що удосконалення системи методів на підставі онтологічної орієнтації принципово самообмежена у своїх можливостях. Методологічна новація цілеспрямовано здійснюється у процесі вирішення усвідомлених методологічних проблем

Когітивний підхід виявляє, що аналіз методологічних проблем неможливо обмежити розглядом процесів застосування методів, як це пропонується когнітивізмом, бо від реальних проблем створення методу в процесі його застосування абстрагуються. Предметом когітивно зорієнтованого дослідження повиннен бути не процес застосування методу, а процес його формування, необхідні та достатні для його виникнення основоположення. Знання властивостей об’єктивної дійсності, онтологія, наукова картина світу безпосередньо не використовуються в процесі реалізації методу. В процесі реалізації методів та їх систем використовуються лише наявне знання способів пізнавальної діяльності. Особливість даного процесу полягає у тому, що знання властивостей, як це було виявлено когнітивними дослідженнями, дійсності використовуються як онтологічна підстава для внесення змін у суб’єктивно існуючу модель пізнавальної діяльності. Однак при цьому не враховується, що знання про властивості об’єктивної дійсності мають зв’язок зі знанням методу тільки в реалізації окремого процесу опосередкування знання про форми діяльності зі знаннями про дійсність. Така опосередкованість складає здатність поєднувати форми уявлення дійсності з формами уявлення діяльності, що можна визначати терміном “мислення”. Тобто створення моделі способу досягнення свідомо визначеної мети відбувається як внесення змін в існуючі уявлення про можливі методи діяльності в межах відомої реальності. Таким чином, знання нової, раніше невідомої властивості дійсності використовується, у першу чергу, мисленням. Вони становлять необхідну умову його існування, цілеспрямовано шукаються для задоволення “потреби” у знанні адекватного обставинам методу вирішення усвідомленого питання, проблеми, завдання.

Поиск по сайту: