Україна на тлі глобальних політичних трансформацій

Останнє десятиріччя XX ст. увійшло в історію суттєвими геополітичними змінами. Серед передумов глобальних зрушень на континенті — подолання військово-політичного протиборства Схід—Захід, падіння комунізму і переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії. Внаслідок цих подій світ із двополюсного, чітко розмежованого, поступово (хоч і не без певних проблем) набирає обрисів багатополюсного, взаємозалежного. Зростають взаємовпливи держав і народів. Тісно пов'язані між собою процеси подолання розколу Європи загалом (у тому числі Німеччини), ослаблення полюса сили, який уособлювала Москва, самовизначення народів східноєвропейських держав і національно-державного волевиявлення народів колишнього Радянського Союзу. На Сході припинили існування воєнно-політичний блок країн Варшавського Договору, Рада Економічної Взаємодопомоги та СРСР як світова наддержава.

Поява на політичній карті світу незалежної України започаткувала глобальні трансформації не лише в цьому регіоні. Досягнення суверенного статусу Українською державою, за визначенням американського політолога 3. Бжезинського, є однією з найпомітніших геополітичних подій XX ст. Ставши незалежною, Україна, за його оцінкою, створила можливість для самої Росії — як держави і нації — стати нарешті демократичною. Був час, коли деякі країни робили вибір між Україною та Росією. Але згодом усі, а надто Західна Європа та США, зрозуміли, що добрі відносини з обома країнами лише сприятимуть стабільності в Європі. Виваженість зовнішньої політики України, її миролюбні засади, мирний характер перетворень у суспільстві — гарантії безпеки на континенті. Усе це сприяє становленню дієвих відносин України з європейською спільнотою. Відбуваються одночасні різновекторні, суттєві й далекосяжні за наслідками, події. До глобальних трансформацій слід віднести не лише появу в світовому співтоваристві нових політичних одиниць, у тому числі України, а й руйнацію тривалого російського домінування на контрольованому нею просторі. Аналітики західного світу практично одностайні щодо визначення ролі України як «детонатора» в зруйнуванні такої сили, якою був СРСР.

Україна після тривалого перебування у складі Російської імперії, а потім СРСР, почала активно реалізовувати свій шанс безпосередньо прилучитися до міжнародного співтовариства як його повноправний суб'єкт. Підписанням нею на початку 1992 р. Гельсінського Підсумкового акта було увінчано самовизначення й визнання державності українського народу іншими країнами, що стало початком діяльності України в європейських структурах як рівноправного партнера.

Глобальні трансформації спричиняють відповідні зміни у свідомості, світосприйнятті, політичній позиції та суспільній поведінці десятків і сотень мільйонів людей континенту. Еволюція поглядів, моральних орієнтирів і спонукальних мотивів передусім пов'язана з демонтажем конфронтаційних підходів і рецидивів старого політичного мислення. Останнє десятиріччя XX ст. було покликане визначити розвиток Європейського континенту. За всієї невизначеності майбутнього стало очевидним, що Європа і світ перебувають на перехідному етапі розвитку нових відносин.

Після стрімкого краху соціалізму східноєвропейські країни докорінно змінили систему зовнішньополітичних пріоритетів. Якщо до середини 1990 р. вони виявляли певну стриманість щодо відносин із Заходом, то надалі намітилося суттєве потепління у відносинах з ЄС, НАТО. Відтоді припинилися зовнішньополітичні взаємні консультації східноєвропейських країн; уряди Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румунії дистанціювалися від Москви. Суттєвими в цей час стають і геополітичні інтереси новоутворених держав і країн Центральної та Східної Європи, що самовизначилися в соціально-політичному розвитку.

В останнє десятиліття відчутнішим став вплив на геополітичне становище Європи об'єднаної Німеччини. Змінюючи систему ціннісних орієнтацій, центрально- і східноєвропейські країни почали розглядати Західну Європу, зокрема об'єднану Німеччину, як партнера та важливий чинник міжнародної політики. Особливо впливовим є голос ФРН у ЄС щодо східноєвропейських держав.

Нині політичні еліти демократичних держав Заходу, а також молодої демократії та країн пострадянського простору ведуть пошук ефективних зовнішньополітичних програм, воєнно-стратегічної рівноваги, які б відкрили нові можливості для реалізації національних інтересів і завдань національної безпеки.

Європейські країни, а з ними й Україна, на початку 90-х років XX ст. повернулися до природного стану, коли у формуванні міжнародних відносин суттєвими стали геополітичні чинники — територія, матеріальні ресурси, національна структура та релігійні особливості.

Для України, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів кількох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу. Стратегічна мета її полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. За багато-векторності зовнішньої політики України принциповий європейський вибір зумовлений не тимчасовою кон'юнктурою, а національними інтересами. Об'єднана Європа відповідно перебрала на себе частину відповідальності за становлення України як стабільної демократичної держави, яка своїм пріоритетом визначила повноправне членство в Європейському Союзі, який визначатиме обличчя Європи XXI ст. Цей стратегічний курс повинен усунути вагання потенційних партнерів, пов'язані з «невизначеністю» і «непередбачуваністю» України. Водночас він зумовлює певну настороженість деяких пострадянських країн, зокрема Росії.

Розширення ЄС поки що залежить від розширення НАТО. Для країн Центрально-Східної Європи переговори щодо входження їх до Євросоюзу були відхилені щонайменше на 4—5 років. Європейський Союз лише в 1999 р. виробив стратегію стосовно Росії, а потім і щодо України. Але, незважаючи на значний спротив з боку РФ і не лише її, три країни ЦСЄ — Польща, Чехія та Угорщина — вже навесні 1999 р. увійшли до Північноатлантичного альянсу (НАТО). Проте стратегічні інтереси України, досвід Польщі, країн Балтії та інших країн Центральної та Східної Європи свідчать про необхідність суттєвіших старань щодо зближення з ЄС.

З огляду на зростаючу взаємозалежність світу в ракетно-ядерну епоху розуміння безпеки як винятково військово-стратегічної проблеми відходить у минуле. Безпека нині має багатокомпонентний характер. При цьому суто військові, зовнішньополітичні аспекти безпеки вже не є визначальними для держави чи нації, що належать до системи складних глобальних й регіональних відносин. Безпека кожної країни має й конкретно-історичний характер, детермінована внутрішніми і зовнішніми чинниками, залежить від наявності надійних партнерів і консолідуючої політики влади.

У Центральній та Східній Європі історичні аспекти безпеки є особливо відчутними, а в деяких напрямах домінуючими. Історично склалися дві лінії: суперництво між Росією та Заходом, з одного боку, і взаємодія їх у розбудові Європи — з іншого. Якщо Росія чи СРСР поставали полюсом сили на Сході, то на Заході континенту таким полюсом здебільшого була Німеччина. Тривалий період східноєвропейські країни були проміжним простором, «санітарним кордоном» або сферою поділу впливу сильніших сусідніх імперій, об'єднань. Тому суттєвим геополітичним чинником стало зняття з політичного порядку денного німецького питання, як однієї з головних ознак нового етапу історичного розвитку Європи наприкінці XX ст. Відтепер мирний порядок на континенті має ґрунтуватися на природній основі, до якої, крім інших змін, належить вихід на політичну арену України як суб'єкта міжнародних відносин та наявність у центрі Європи єдиної могутньої, стабільної та впливової Німецької держави. Якщо для України, як і для інших країн молодої демократії, проблеми нового державотворення, економічного зростання, подолання кризи є пріоритетними, то для Німеччини вони не мають такої гостроти, а її економічні досягнення є привабливими для сусідів.

За таких кардинальних змін інтересам безпеки відповідають розширення політичного діалогу, зниження рівня озброєнь, подолання регіональних воєнних конфліктів тощо. Важлива роль належить зростанню довіри між країнами молодої демократії та іншими державами континенту і світу, створення нової надійної системи колективної безпеки.

Поиск по сайту: