АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Доказова медицина, плацебо-ефект та психотерапія

Читайте также:
  1. Аналітико-системна сімейна психотерапія.
  2. Групова психотерапія. Поняття психотерапевтичної групи
  3. Ігрова сімейна психотерапія.
  4. Медицина, биотехнологии, химия
  5. Психотерапія

Проблема визначення ефективності різних методів лікування, профілактики чи оздоровлення набула особливої актуальності в останній чверті ХХ ст внаслідок глобалізації інформаційних процесів, зростання кількості біомедичних досліджень і обсягів інформації та потреби раціоналізації витрат у системі охорони здоров'я. Необхідність критичної оцінки інформації для прийняття рішення та вибору методу терапії зумовила створення у 80-х роках доказової медицини (evidence based medicine) – спеціальної галузі, орієнтованої на пошук, порівняння, узагальнення та розповсюдження одержаних доказів для використання в інтересах пацієнтів [Юрьев К.Л., Логановский К.Н., 2000, Мальцев В., Ефимцева Т., Сухинин Д., 2002]. Мета доказової медицини – оптимізація результатів різних досліджень, розроблення критеріїв та рекомендацій для якісних досліджень. Обов'язковими умовами для визнання валідності дослідження, ефективності, показів та протипоказів застосування різних методів є забезпечення сліпої вибірки досліджуваних у групи порівняння (сліпа рандомізація), достатня величина вибірки та сліпий контроль. За даними досліджень, відсутність рандомізації зумовлює переоцінку або недооцінку ефективності й неможливість виявлення специфічної ефективності окремих методів та технік.

Технологія рандомізовних контрольованих досліджень спрямована на визначення результатів здійснюваних інтервенцій й обґрунтовано стверджує, що втручання 1) дієве; 2) бездієве; 3) шкідливе; 4) нічого про ефективність втручання сказати не можна. Здійснені в рамках доказової медицини дослідження (www.clinicalevidence.com) переважно стверджують або відносне підтвердження психотерапеветичних методів, або необхідність здійснення подальших досліджень, водночас ряд досліджень підтверджують достовірність ефективності психотерапії порівняно зі звичайним перебігом [Perry J., Banon E., M.D., Ianni F., 1999].

Стосунки психотерапії та доказової медицини далеко неоднозначні. Застосування рандомізованих досліджень часто викликає опір з аргументацією непридатності “бездушних і знеособлених перевірок «одушевленої» та суто «персоналізованої психотерапевтичної практики” [Зорин H.A., 2005], або ж існує упередження щодо непридатності наукових підходу для дослідження екзистенційних явищ, які поребують феноменологічного чи герменетичного підходів [Айзенк Г., 1994].

Слід звернути увагу на проблемність розмежування плацебо-ефекту та специфічного впливу психотехнік. Традиційний дизайн досліджень, спрямованих на перевірку ефективності певного методу терапії, традиційно передбачає три групи: 1) без впливу, 2) застосування методу, 3) застосування плацебо. Проте традиційне трактування сутності плацебо не можна “перенести” на дослідження ефективності психотерапії, оскільки в кожному випадку наявні суттєві відмінності залучених механізмів. Якщо медикаментозне плацебо полягає у досягненні фізіологічних ефектів внаслідок психологічному впливу, то психотерапевтичне плацебо має той самий, що і психотерапія, механізм, отже досить складно розмежувати ці два впливи [Бауманн У., Рейнеккер-Хехт К., 2003]. Плацебо-ефект та феномен умовної бажаності методологічно непросто відокремити в дослідженні ефективності психотерапії [Айзенк Г. 1994, Акимов О.Е., Patterson C., 1985 ] з урахуванням того, що практично вся психотерапевтична практика ґрунтується на попередньому відборі “сильно мотивованих” клієнтів, а також у цьому контексті виникає необхідність виявлення впливу такого чинника як величина гонорару за терапію [Зорин H.A., 2005]. Теоретично вплив цих чинників можна спробувати виокремити, проте суттєві обмеження зумовлені складністю організації й проведення дослідження та чисельністю досліджуваних. У порівняльних дослідженнях ефективності різних методів психотерапії особливе місце посідає метааналіз.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)