Механізм місцевих анестетиків з групи амідів. Основні параметри фармакокінетики лідокаїну та ультра каїну. Ускладнення терапії

Механізм дії місцевоанестезуючих засобів полягає в стабілізації мембран нервових клітин у поляризованому стані. Відбувається блокада натрієвих каналів мембран аксонів та тіла нейронів. У результаті гальмується вхід іонов Na+ всередину клітин, не розвивається деполяризація і зникає здатність генерувати потенціал дії. Іншими словами, місцеві анестетики викликають недеполяризуючий блок, стабілізуючи мембрани у поляризованому стані. Під впливом місцево­анестезуючих засобів насамперед блокуються вегетативні нервові волокна, бо вони мають невеликий діаметр. Потім порушується провідність по чутливих волокнах, що проводять температурні та больові імпульси, пізніше – по волокнах, що проводять тактильні відчуття. Рухові нервові волокна мають великий діаметр. Місцеві анестетики у тих дозах, в яких вони застосовуються для виключення аферентної імпульсації, на рухові нерви практично не впливають, і параліч скелетних м’язів не розвивається.

ФК.Лідокаїну: Метаболізується в печінці (на 90–95%) за участю мікросомальнихферментів шляхом дезалкілювання аміногрупи і розриву амідного зв’язку. Маєефект “першого проходження”. Метаболіти, що утворюються, частково зберігають фармакологічну активність. При захворюваннях печінки інтенсивність метаболізму знижується і становить від 50% до 10% від нормальної величини. Екскретується зжовчю, нирками (до 10% у незміненому вигляді).

ФК.Ультракаїну: при введенні у підслизову оболонку порожнини рота має високу дифузійну здатність. Звўязування з білками становить 95%. Період напів виведення складає – 25,3+3,3 хвилини. Препарат мінімально проникає крізь плацентарний барўєр, практично не виділяється з грудним молоком. Виведення препарату відбувається головним чином через нирки.

Ускладнення: З боку ЦНС можливі головний біль, запаморочення, сонливість, занепокоєння, ейфорія, шум у вухах, порушення мовлення і зору, при введенні у високих дозах - дезорієнтація, судоми, тремор. З боку серцево-судинної системи побічні ефекти виникають тільки після введення препарату у високих дозах і виявляються зниженням АТ і ЧСС.

109. Класифікація засобів для загальної анестезії. Механізм дії анестетиків, що застосовуються внутрішньо. Ускладнення терапії.

Види наркозу:

- Інгаляційний;

- Парентеральний (внутрішньовенний, внутрішньовенний з ШВЛ, внутрішньом'язовий, ректальний та ін);

- Комбінований наркоз (знеболювання досягається послідовним застосуванням різних наркотичних засобів і методів їх введення).

Класифікація препаратів:

І Засоби для інгаляційного наркозу

1. Леткі рідини: (ефір для наркозу; фторотан; енфлуран; ізофлуран.)

2. Газоподібні речовини: (закис азоту.)

ІІ Засоби для неінгаляційного наркозу

1. Похідні барбітурової кислоти: (тіопентал-натрій; гексенал.)

2. Небарбітурові препарати: (кетамін (кеталар, каліпсол); предіон; пропанідид; натрію оксибутират.)

Механізм дії:

Засоби для наркозу пригнічують синаптичну передачу збудження в ЦНС (центральна нервова система) шляхом взаємодії з мембранами клітин. Загальні анестетики включаються у фосфоліпідний бішар і гідрофобні зони білків клітинних мембран, що супроводжується зміною структурно-функціонального стану останніх. У результаті порушується робота кальцієвих і натрієвих каналів. Зменшення потоку іонів натрію у клітину супроводжується зниженням збудливості нейронів. Зменшення вхідного потоку кальцію є причиною порушення виділення медіаторів із пресинаптичної мембрани. У ЦНС при цьому знижується активність адренергічної і одночасно підвищується активність ГАМК-ергічної та опіатергічної передач нервових імпульсів.

Ускладнення терапії: порушення дихання, гіпоксія, гіперкапнія, різке пригнічення або припинення вентиляції (апное), порушення вільної прохідності дихальних шляхів, гіпертермія, емболія, тромбоз.

110. Групи протигельмінтних лікарських засобів. Особливості застосування, ускладнення терапії.

Класифікація:

А. за механізмом дії:

1. Клітинна отрута – чотирьоххлористий етилен.

2. Засоби, що порушують нервову-м’язову передачу у круглих червах – піперазин, левамізол, нафтамон.

3. Засоби, що порушують нервову-м’язову передачу у плоских червах і порушують їх покривну тканину – препарати чоловічого папоротника, фенасал.

4. Засоби, що порушують енергетичні процеси гельмінтів – аміноакрихін, пірвинію памоат, левамізол, мебендазол.

Б. за спектром дії:

1. Протигельмінтні засоби широкого спекрта дії – похідні карбаматбензимідазолу – мебендазол, флубендазол.

2. Перпарати для лікування кишкових гельмінтозів:

2.1. Нематодів – левамізол, пірантел, піперазин, нафтамон.

2.2. Цестодів – фенасал, екстракт чоловічого папоротника.

2.3. Трематодів – чотирьох хлористий етилен.

3. Засоби для лікування позакишкових гельмінтів:

3.1. Нематодів – дитразину цитрат.

3.2. Цестодів – мебендазол.

3.3. Трематодів – хлоксил, антимонілу-натрію тартрат.

Побічна дія та ускладнення при застосуванні ЛЗ: зниження апетиту, нудота, блювання, діарея, біль в животі, пов’язані з елімінацією паразита, підвищення активності печінкових трансаміназ; головний біль, запаморочення, сонливість, безсоння, галюцинації, сплутаність свідомості, парестезії; шкірний висип, свербіж, пропасниця.

111. Класифікація протигістамінних л.з.. Фармакокінетика, фармакодинаміка.

За хімічною структурою протигістамінні препарати розподіляють на похідні:

1. Етаноламіну – димедрол, тавегіл.

2. Етилендіаміну – супрастин.

3. Фенотіазину – дипразин (піпольфен).

4. Тетрагідрокардоліну – діазолін.

5. Хінуклідину – фенкарол (квіфенадин).

6. Піперидину – терфенадин (селдан), лоратадин (кларитин), дескарбоетоксилоратадин.

7. Бензімідазолу – астемізол.

8. Бензолоцтової кислоти – фексофенадин (телфаст).

9. Препарати лікарських рослин.

І. ЛЗ, що пригнічують алергічні реакції негайного типу.

1. Препарати глюкокортикоїдів (гідрокортизон, преднізолон, метилпреднізолон, тріамцинолон, бетаметазон).

2. Протигістамінні ЛЗ.

а) ЛЗ, що гальмують вивільнення і активізацію гістаміну та інших медіаторів алергії (кромолін-натрій, задитен, кетотифен);

б) блокатори Н,-рецепторів (димедрол, діазолін, супрастин, дипразин).

3. Інгібітори фібринолізу (кислота амінокапронова).

4. ЛЗ, що усувають прояви алергічної реакції.

а) адреноміметичні засоби (адреналіну гідрохлорид, ефедрин, мезатон).

б) м-холіноблокатори (атропіну сульфат).

в) спазмолітичні засоби (еуфілін, теофілін).

II. ЛЗ, що пригнічують алергічні реакції уповільненого типу.

1. Імунодепресивні засоби (глюкортикоїди, цитостатичні засоби).

III. ЛЗ, що зменшують ушкодження тканин: препарати глюкокортикоїдів, нестероїдні протизапальні.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Блокатори Н,-рецепторів активно абсорбуються, проникають крізь плацентарний бар'єр, викликаючи різні форми ембріо- і фетотоксичного впливу, у зв'язку з чим у І триместрі вагітності їх не призначають.

Щоб запобігти негативному впливу на новонароджених, блокатори Н,-рецепторів не слід призначати вагітним за кілька діб до і під час пологів. Ці засоби екскретуються з материнським молоком у жінок-годувальниць в кількостях, які можуть бути небезпечними для немовлят. Метаболізм переважно відбувається у гепатоцитах шляхом гідроксилювання і кон'югації до кислоти глюкуронової. Димедрол і супрастин є індукторами мікросомних ферментів, тому прискорюють біотрансформацію як свою, так і інших ЛЗ. Екскретуються головним чином з сечею у вигляді неактивних метаболітів.

Приймання блокаторів Нг-рецепторів усередину викликає ефект через 15-30 хв, досягаючи максимуму через 1-2 год (за винятком тавегілу — від 8 до 12 год).

ФАРМАКОДИНАМІКА. Для більшості блокаторів Н,-рецепторів властиві як специфічні ефекти, так і загальний вплив на деякі органи і системи: пригнічують ЦНС (у великих дозах може виникати інсомнію, відчуття неспокою, тремор, активізацію латентного перебігу епілепсії), запобігають порушенням з боку присінкового апарату, мають протипаркінсонічну дію, місцевоанестезуючий атропіноподібний осадреноблокуючий ефект, протиаритмічну хінідиноподібну дію.

Показання: алергічні стани (поліноз, кропив'янка, сезонна гарячка, лікарська алергія), атопічний і контактний дерматит, екзема, укуси бджіл та ос, сироваткова хвороба. Димедрол, дипразин також застосовують як снодійні або місцевоанестезуючі засоби. Вплив багатьох засобів цієї групи на ЦНС можна іноді використовувати для лікування хворих на паркінсонізм, у випадках вестибулярних розладів функції присінкового апарату, блювання, під час вагітності, для профілактики морської, повітряної хвороби, захитування.

Протипоказання: індивідуальна підвищена чутливість, професійна діяльність, яка потребує швидкої психічної або рухової реакції, обережно — органічні ураження печінки, серцево-судинної системи, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (особливо діазолін), гіпотензивні стани (дипразин).

112. Протигicтамiннi Препарати застосовують 1 раз в день, Тривалiсть дии до 24 год. призначають внутрішньо, після їжі обо можна до ижи.

Ускладнення терапии. ШКТ – диспепсичні явища (печія, нудота, біль в епігастральній ділянці та ін.); ЦНС – запаморочення, парестезії, підвищена стомлюваність, сонливість, нечіткість зорового сприйняття, сповільнення швидкості реакцій, сухість у роті, порушення сечовипускання.

Генерация.

висока селективність і висока спорідненість до Н1-рецепторів гістаміну;відсутність блокади інших типів рецепторів;низька прохідність через гематоенцефалічний бар'єр;швидкий початок дії;більш тривалий дію (до 24 ч);відсутність тахіфілаксія;зручність застосування.

Поиск по сайту: