Поняття про біосферу. Походження та поширення життя на Землі. Рослинність суходолу і океану. Тваринний світ суходолу і океану

БІОСФЕРА

Поняття «біосфера» має широке і вузьке трактування. У широкому розу­мінні – це сфера життя, тобто оболонка Землі, населена живими організмами (охоплює нижню частину атмосфери до висоти 25–30 км, усю гідросферу і верхню частину земної кори глибиною до декількох кілометрів, де зустріча­ються ще анаеробні бактерії).

У вузькому розумінні, яке зазвичай використовується у географії, біосфера – це сукуп­ність живих організмів, що живуть у географічній оболонці. До біосфери планети належать рослини, тварини, гриби, мікроорганізми (дроб’янки) і людина.

Вважають, що зародження життя на Землі відбулося понад 3 млрд років тому в мілководних водоймах в умовах теплого і вологого клімату (у Півден­ній Африці виявлені сліди існування синьо-зелених водоростей віком 3,5–3,8 млрд років). З міл­ководь життя поширилося на океан, а потім і на сушу.

Впродовж геологічної історії збільшувалася видова різноманітність живих організмів, усклад­нювалася їхня організація, зростала їхня біомаса. Окремі види їх збереглися з архею до наших днів. За всю історію біосфери існувало приблизно 500 млн різних видів живих організмів. У даний час на Землі нараховується лише близько 2 млн видів (царство тварин — 1,5 млн та царство рослин — близько 500 тис. видів, ще два царства, які виділяють у сучасній біології, нараховують: дроб’янки — 100 тис. видів та гриби — 4,5 тис. видів).

Здатність пристосовуватися до найрізноманітніших умов середовища, а також висока потенційна можливість до розмноження сприяли широкому поширенню живих організмів на Землі (мікроорганізми живуть в ісландських гейзерах, що мають температуру +93° С, а спори деяких бактерій зберігають життєздатність при температурі –253° С; потомство однієї бактерії, при безпе­решкодному розмноженні та наявності живильних речовин, могло б за 108 годин заповнити увесь Світовий океан, а водорості – діатомеї заповнити за 8 діб кулю рівну розмірам Землі, конюшини за 11 років – покрити всю її поверхню).

Для узагальненого уявлення про щільність поширення живих організмів на Землі можна порівнювати їхні маси (біомаси). Біомаса рослин у багато разів перевищує масу тварин, а біомаса зосереджена на суші в 1000 разів перевищує біомасу океану. Однак в самому океані біомаса тварин є більшою, ніж рослин. Загальна біомаса Землі становить близько 6 трильйонів тонн. Найбільша концентрація живих організмів є в зоні контакту між літосферою, атмосферою та гідросферою.

У Світовому океані поширення живих організмів визначається температу­рою вод, вмістом у них розчинених газів, що поглинаються з атмосфери, і також наявністю живильних для організмів речовин. В океані живе близько 160 тис. видів тварин і понад 10 тис. видів водоростей.

За умовами проживання та способом життя морські організми об’єднують у три групи: 1) планктон – пасивні одноклітинні водорості, що переміщуються з водою (фітопланктон) і одноклітинні тварини, рачки, медузи (зоопланктон); 2) нектон – тварини (риби, китоподібні, черепахи, головоногі молюски та ін.), що активно переміщуються у товщі води; 3) бентос – організми, що живуть на дні (бурі і червоні водорості, молюски, ракоподібні, морські зірки та ін.).

Рослинні організми найбільше сконцентровані у поверхневому шарі вод океану глибиною до 400м. Це зумовлено перш за все тим, що на такі глибини пр оникає світло, а отже є можливим процес фотосинтезу. Тварини поширені в усіх шарах океану, хоч найбільше їх також у поверхневих шарах, де створю­ється первинна рослинна біомаса. Тварини у глибинних шарах живляться залиш­ками відмерлих організмів, що занурюються зверху, або поїдають один одного.

Розподіл життя в поверхневому шарі води Світового океану має чітко виражений зональний характер. Найбільшою біомасою, продуктивністю живих організмів виділяються помірні широти. Це обумовлено перш за все тим, щотут відбувається інтенсивне перемішування води і гарне забезпечення глибин киснем, а також є достатня кількість тепла і світла. Велика маса планк­тону обумовлює багатство риб, що харчуються ним.

У тропічних широтах біомаса живих організмів найменша, оскільки вода біля поверхні має підвищену солоність, а через високу температуру містить кисню у 2 рази менше, ніж у помірних широтах.

В екваторіальних широтах у районах зустрічі пасатних течій і міжпасат­них протитечій відбувається перемішування води, тому район відносно багатий на живильні речовини і кисень. Менша солоність, висока температура вод впродовж року, поряд з вищезазначеними сприятливими умовами, спри­яють великому різноманіттю видового складу органічного світу.

В арктичних (антарктичних) широтах через суворість умов органічний світ океану характеризується малою різноманітністю видового складу, але порівняно великою біомасою завдяки високому вмісту кисню у воді.

На суші біомаса в цілому збільшується від полюсів до екватора, у цьому самому напрямку зростає і кількість видів рослин і тварин. Тобто, характер рослин­ності на суходолі насамперед залежить від кліматичних умов – тепло­вого режиму, зволоження, освітленості. Так, у північній частині помірного поясу при достатній кількості тепла і великому зволоженні розташовуються лісові зони тайги і широколистяних лісів. А на півдні при недостатньому зво­ложенні – безлісні напівпустелі і пустелі. Вологі екваторіальні ліси відріз­няються від лісів тайги великою розмаїтістю рослинного світу. Це зумовлю­ється достатком сонячного світла, тепла і вологи в екваторіальному поясі порівняно з помірним.

Тваринний світ тісно пов’язаний із рослинним покривом та особливостями клімату, а тому має таке саме зональне поширення.

Маса живої речовини порівняно з масою інших геосфер дуже незначна, однак вплив її на земні оболонки є дуже важливим. Особливістю всіх живих організмів є постійний обмін з природним середовищем. Він здійснюється у формі біологічного кругообігу, сутність якого зводиться до двох протилежних процесів: створення органічної речовини за рахунок сонячної енергії в процесі фотосинтезу рослин і її перетворенні у подальшому на прості мінеральні речовини за участю мікроорганізмів.

У процесі обміну з природним середовищем кожен організм, яким би він не був за розмірами і складністю організації, пропускаючи через своє тіло частки середовища, виділяє іншу речовину. Тобто він повертає її у середовище хімічно переробленою, до того ж у кількості, що у багато разів перевищує масу самого організму. Цей процес протікає впродовж мільйонів років, постійно зроста­ючи в міру розвитку органічного життя. Основоположник вчення про біо­сферу академік В. І. Вернадський вважав, що на земній поверхні немає хімічної сили більш постійно діючої, а тому і більш могутньої за кінцевими наслідками, ніж живі організми, узяті в цілому.

Так, вони зробили великий вплив на літосферу, беручи активну участь у проце­сах вивітрювання, у створенні органогенних гірських порід (крейди, вапняків, кам’яного вугілля, торфу й ін.). Результати життєдіяльності орга­нізмів призво­дять до виникнення деяких форм рельєфу – коралових рифів, островів (атолів).

Рослини, поглинаючи у процесі фотосинтезу вуглекислий газ, виділяють вільний кисень. У результаті відбувається збільшення вмісту кисню в повітрі і зменшення кількості оксиду вуглецю. Вважають, що велика частина кисню атмо­сфери має саме біогенне походження. У кінцевому рахунку життєдіяль­ність рослин й призвела до сучасного співвідношення кисню й вуглекислого газу в атмосфері.

Пропускаючи через себе воду, живі організми значною мірою визначили хімічний склад океанських вод.

Тест із підтеми

1. Особлива, проникнута життям оболонка Землі:

А біосфера Б літосфера; В гідросфера Г екзосфера.

2. Вважається, що найдавніші живі організми на Землі існували:

А у глибоких водоймах; Б у глибоких шарах літосфери;

В у верхніх шарах атмосфери.

3. Давні рослинні живі організми водойм виділяли кисень, який наповнював атмосферу. Зміна газового складу атмосфери дозволила живим організмам “вийти” на сушу, а тому вважається часом народження суцільної оболонки життя — біосфери Це сталося:

А 3 млрд. років тому; Б 2 млрд. років тому В 400 – 360 млн. років тому.

4. За всю історію біосфери на Землі існувало живих організмів близько:

А 500 тис. видів; Б 100 тис. видів; В 500 мільйонів видів; Г 2 мільйонів видів.

5. Уданий час на Землі нараховується всіх живих організмів близько:

А 500 тис. видів; Б 100 тис. видів; В 500 мільйонів видів; Г 2 мільйонів видів.

6. Уданий час на Землі нараховується рослин близько:

А 500 тис. видів; Б 100 тис. видів; В 4,5 тис. видів; Г 2 мільйонів видів.

7. Уданий час на Землі нараховується представників царства грибів близько:

А 500 тис. видів; Б 100 тис. видів; В 4,5 тис. видів; Г 2 мільйонів видів.

8. Уданий час на Землі нараховується представників царства дроб’янок близько:

А 500 тис. видів; Б 100 тис. видів; В 4,5 тис. видів; Г 1,5 мільйонів видів.

9. Визначальною умовою у поширенні більшості видів рослин на суходолі є:

А кількість вологи; Б склад повітря; В склад гірських порід.

10. Найбільша концентрація живих організмів є в:

А атмосфері; Б гідросфері;

В зоні контакту між літосферою, атмосферою та гідросферою.

11. Залежно від клімату види рослин і тварин змінюються, передусім, у напрямку від:

А екватора до полюсів; Б нульового меридіана до сто вісімдесятого.

12. У холодному тепловому поясі дуже бідна рослинність, яка представлена тільки:

А хвойними і широколистяними лісами;

Б лишайниками, мохами, карликовими деревами;

В вологими екваторіальними лісами;

Г рослинністю степів, напівпустель і пустель.

13. У північній частині помірного поясу при достатній кількості тепла і великому зволоженні поширені величезні площі, вкриті:

А хвойними і широколистяними лісами;

Б лишайниками, мохами, карликовими деревами;

В вологими екваторіальними лісами;

Г рослинністю степів, напівпустель і пустель.

14. На півдні помірного теплового поясу у центральних частинах материків поширені величезні площі, вкриті:

А хвойними і широколистяними лісами;

Б лишайниками, мохами, карликовими деревами;

В вологими екваторіальними лісами;

Г рослинністю степів, напівпустель і пустель.

15. Вокеані живе близько 160 тис. видів тварин, а видів водоростей:

А понад 100 тис; Б близько 100 тис; В понад 10 тис; Г понад 1 млн.

16. Тварини поширені в океані у:

А глибинах до 400 м; Б всіх шарах;

В глибинах до 100 м; Г глибинах до 1000 м.

17. Сукупність організмів, що населяють дно океанічних, морських та прісноводних водойм, називається:

А планктон; Б нектон; В бентос.

18. Сукупність активно плаваючих водних тварин, здат­них самостійно протистояти течії і активно перемі­щуватися на великі відстані, називається:

А планктон; Б нектон; В бентос.

19. Сукупність організмів, які населяють верхні шари во­ди морів, океанів і прісноводних водойм, не здатні рухатися самостійно, а пересуваються під впливом вітру і течій, називаються:

А планктон; Б нектон; В бентос.

20. Розподіл життя в поверхневому шарі води Світового океану має чітко виражений зональний характер. Найбільшою біомасою та продуктивністю живих організмів виділяються:

А тропічні широти; Б помірні широти;

В екваторіальні широти; Г арктичні (антарктичні) широти.

21. Розташуйте просторові частини біосфери у широкому розумінні цього поняття у хронологічній послідовності появи у них життя з наукової точки зору:

А центральні частини океанів;

Б центральні частини материків;

В прибережне мілководдя океанів;

Г окраїннні частини материків.

22. Розташуйте царства живих організмів на Землі у послідовності від більшої кількості видів, які до них належать, до меншої:

А рослин;

Б грибів;

В тварин;

Г дроб’янок.

23. Вкажіть твердження, які правильно характеризують біосферу:

24. У Світовому океані:

25. Розподіл життя в поверхневому шарі води Світового океану характеризується тим,що:

26. Розподіл життя на суходолі характеризується тим,що:

27. Вкажіть твердження, які правильно характеризують біологічний кругообіг:

Ґрунт як результат взаємодії біосфери з іншими оболонками

Велика роль живих організмів у створенні особливого природного утво­рення – ґрунту. Ґрунтом називають верхній, тонкий шар земної кори (від десятків сантиметрів до 2–4 м), який, як правило, покритий рослинністю і має природну родючість. Під родючістю розуміють здатність ґрунту забез­печити рослини поживними речовинами, водою й повітрям, тобто створити сприятливі фізичні і хімічні умови для їхнього розвитку й росту. Отже, маючи незначну товщину, ґрунти відіграють виняткову роль у географічній оболонці, забезпечуючи необхідні умови для життя організмів, у тому числі й людини.

Під впливом чинників ґрунтоутворення в ґрунті виникають генетичні горизонти з певним хімічним складом, хімічними та фізичними властивос­тями, насиченістю органічними речовинами. Зображення генетичних горизонтів із вказанням їхніх глибин та буквених індексів називають ґрун­товим, або генетичним профілем ґрунту.

Верхній горизонт називають гумусово-акумулятивним і позначають буквою Н. Він густо пронизаний корінням рослин, переважно темніший від інших горизонтів. Тут відбувається процес нагромадження (акумуляції) орга­нічних речовин і утворення гумусу. З глибиною колір гумусово-акумулятив­ного горизонту світлішає. Він переходить у горизонт вимивання (елювіаль­ний). Цей горизонт, що позначається буквою Не, характерний для ґрунтів, сформованих в умовах великої кількості опадів. Він дуже світлий, оскільки водою винесені органічні й мінеральні сполуки. Іноді, в підзолистих ґрунтах, цей горизонт має сірий колір через те, що тут залишається лиш кремнезем (мінерал, який не піддається розмиву).

Другий основний горизонт І називають горизонтом вмивання,або ілювіальним. У ньому нагромаджуються речовини, що були вимиті з верхніх шарів. Літерою Р позначають перехідний до підстилаючої ґрунт породи.

Товщина горизонтів буває різною, а в профілі деяких ґрунтів можуть бути горизонти торфові, глеєві тощо. Між горизонтами відбувається безперервний обмін речовинами шляхом циркуляції ґрунтового розчину. За ступенем вираже­ності окремих горизонтів, їх потужністю, вмістом гумусу визначають тип ґрунту.

Важливе значення для родючості ґрунту має механічний склад гірських порід, на яких він сформувався, тобто співвідношення між частинками різного розміру, якими утворена гірська порода. Найчастіше такими ґрунтоутворю­ючими материнськими породами є пісок і глина.

Основну масу ґрунту становлять частинки, менші за 1 мм – дрібнозем. У деяких ґрунтах, зокрема гірських, бувають частинки розміром 1–3 мм – гравій і понад 3 мм – камені. Частинки дрібнозему, більшого розміру називають фізичним піском, а менші 0,01мм (за іншими підходами менші 0,001 мм) – фізичною глиною. Фізична глина має значно більшу здатність утримувати воду і набухати.

Оскільки співвідношення піску і глини може бути різним, то ґрунтиза механічним складомподіляють на глинисті, суглинисті, супіщані й піщані.

Глинистими називають такі ґрунти, в яких частка фізичної глини стано­вить понад 40%, а піску та інших частинок – менше 60%. Суглинисті ґрунти мають уміст глини від 40% до 20%, а супіщані – понад 10%. Якщо частка глинистих частинок менша 10%, а отже понад 90% становить фізичний пісок, то такий ґрунт називають піщаним.

У назві ґрунту «піщаний» чи «суглинистий» може враховуватися ще й уміст частинок, більших за один міліметр. Якщо відсоток таких частинок ста­новить понад 0,5%, то ґрунт може називатися, наприклад,піщаним, слабо­кам’янистим. У ґрунт піщаного складу швидко просочується вода, добре проникає повітря. Однак підняття вологи майже ніколи не відбувається, а тому поживні речовини вимиваються з верхнього горизонту у нижній, що спричиняє зменшення його родючості. Важкі (глинисті, суглинисті) ґрунти не пропускають воду на глибину, затримуючи поживні речовини у верхньому горизонті. Це може спричинити заболочення ґрунтів.

Найпростіший спосіб визначення механічного складу ґрунту у польових умовах – це скочування вологої грудочки ґрунту в шнурочок. Із піщаного ґрунту шнурочок зовсім не утвориться, з супіщаного можна дістати лише його шматочки.Шнурочокіз суглинистого і глинистого ґрунтів утворює кільце, але з першого при згинанні воно розтріскується і навіть дробиться.

Під структурою ґрунтів розуміють здатністьчастинок ґрунту об’єднува­тися у відносно стійкі грудки різного розміру й форми. Структура може бути брилистою, грудкуватою, горіхуватою, зернистою. Від неї залежить водний і повітряний режим ґрунту, а отже і його родючість. Найсприятли­вішою для рослин є зернистаабо грудкувата структура (діаметр грудок –
1-10 мм). Найгірша – брилиста,оскільки брили при розорюванні швидко висихають, перешкоджають росту рослин.

Бувають ґрунти й безструктурні. Зазвичай, це малородючі, з малим умістом гумусу, піщані, а іноді й супіщані ґрунти.

Про структуру ґрунту, здатність його розпадатися на окремі грудкирізної форми ірозміру можна дізнатися в польових умовах, сильно кинувши брилу ґрунту на твердий предмет (лопату).

Отже, ґрунт є складним природним утворенням, яке сформувалося під впливом певних природних чинників – чинників ґрунтоутворення ( гірських порід, рельєфу, клімату, рослинного і тваринного світу, геологічного віку території). Важливим фактором ґрунтоутворення у наш час стала також господарська діяльність людини. Всі фактори разом, поєднуючись, визна­чають певний тип ґрунту, його потужність, склад, колір і найважливішу властивість – родючість.

Механічний склад материнських порід дуже сильно впливає на родючість ґрунту. Глинисті ґрунти мають велику вологоємність (здатність утриму­вати вологу). У сильно зволоженому стані вони в’язкі та липкі, у сухому – ці ґрунти стають щільними й твердими, погано пропускають повітря. Піщані ґрунти бідні на поживні речовини і сухі (через малу вологоємність вода просочується на велику глибину). Завдяки доброму доступу повітря в них швидко розкладаються й мінералізуються органічні речовини.

Супіщані ґрунти також мають малу вологоємність і менший, ніж глинисті і суглинисті ґрунти, запас поживних речовин. Найкращі для вирощування рослин суглинисті ґрунти, які мають достатню вологоємність, добру проник­ність повітря, здатність утримувати поживні речовини, легко піддаються обробітку.

Ґрунтоутворюючі гірські породи (магматичні, метаморфічні, осадові) бувають різні не тільки за своїм механічним складом, але й за щільністю, водопроникністю тощо. Вони також визначають мінералогічний і хімічний склад сформованого на них ґрунту, а отже, його хімічні та фізико-хімічні властивості.

Рельєф значною мірою визначає тепловий і водний режим на окремих ділянках земної поверхні і є важливим чинником ґрунтоутворення. Зростання абсолютної висоти місцевості призводить до зниження температури й збіль­шення опадів, а тому з висотою змінюються і типи ґрунтів, і їхня родючість. На територіях з плоским рельєфом затримуються опади, рівномірно розподі­ляється температура. На схилах поверхневі води швидко стікають, не зали­шаються тут надовго й ґрунтові води. Південні схили отримують, як правило, більше тепла, ніж північні, але й швидше відбувається тут процес випарову­вання.Знижені ділянки земної поверхні(улоговини, долини річок) мають більше вологи, яка інколи буває надмірною. Разом із водою сюди поверхне­вими водами зносяться поживні речовини, змиті зі схилів. Отже, рельєф прямо і опосередковано впливає на особливості процесу ґрунто­утворення.

Вплив клімату на утворення ґрунту досить складний. Основний механізм його дії визначається співвідношенням тепла й вологи для певної місцевості. На територіях зкоефіцієнтом зволоження, більшим за одиницю, утворю­ються заболоченіґрунти. У посушливі зоні, де К< 1, волога з ґрунту підтягу­ється доповерхні, а разом з водою з глибинних горизонтів інколи виносяться солі, перетворюючи родючий ґрунт у солончак.

Опосередкований вплив клімату на ґрунтоутворення здійснюється через органічний світ. Теплий і вологий клімат сприяє розвитку рослинності, яка дає багато перегною. Вона швидко розкладається і перетворюється в поживні речовини. Надмірна суворість чи сухість клімату сильно гальмують діяльність живих організмів, збіднюють видовий склад та їх біологічну продуктивність.

Живі організми є тією частиною географічної оболонки, яка найтісніше пов’язана з ґрунтом. Характеризуючи роль живих організмів у ґрунтоутво­ренні, потрібно розглянути окремо вплив рослин, тварин та мікроорганізмів.

Рослини, відмираючи, є джерелом нагромадження органічних речовин у ґрунті. З них утворюється перегній (гумус). Одночасно відмерлі рослини нібипередають у землю енергію Сонця, яку вони засвоїли у процесі фотосинтезу. У ґрунт повертаються такі хімічні елементи, як азот, вуглець, кальцій тощо.

Найбільше перегною у незміненому природному середовищі дають трав’я­нисті рослини. Щорічно, відмираючи, вони збагачують ґрунт великою кіль­кістю органіки. Тому там, де поширена трав’яна (степова) рослинність розви­валися потужні родючі чорноземні ґрунти. У лісах, особливо хвойних, біомаса відмерлих рослинних решток значно менша, а промиваються вони атмосфер­ними опадами більше. У результаті ґрунти тут значно бідніші на перегній.

Рослинний покрив захищає ґрунт від вітрової та водної ерозії (видування і змиву верхнього родючого шару).

Тварини, що живуть у ґрунті, розпушують його, подрібнюютьрештки відмерлих рослин, сприяють їх розкладу. Особливу роль відіграють хробаки,які пропускають ґрунт через кишечник і викидають його у вигляді грудочок.

Завершують роботу з перетворення органічних решток у перегній мікро­організми (бактерії, мікроскопічні гриби). Вони розкладають його на мінеральніречовини. Дуже важлива роль азотофіксуючих бактерій, які засвоюють з повітря азот. Вони нагромаджують його в своєму організмі, збага­чуючи ним у кінцевому peзультаті ґрунт. Тільки гумус, уже розкладений до мінеральних сполук і розчинений у воді, можуть засвоювати рослини.

Однак нагромадження гумусу й перетворення живими організмами мертвої гірської породи на ґрунт відбувається дуже повільно. Родючий шар товщиною 2 см утворюється приблизно за 100 років. Тому потужність (глибина) ґрунту і його родючість значною мірою визначаються геологічним віком території. Так українські чорноземи формувалися тисячоліттями.

Розміщення типів ґрунтів на Землі перш за все залежить від клімату. На територіях з однаковим кліматом подібна рослинність, а тому відмінність між типами ґрунтів зумовлена рельєфом та гірськими породами. На рівнинах типи ґрунтів змінюють один одного смугами широтного простягання від полюсів до екватора, а у горах — поясами від підніжжя до вершин. Так, у високих широтах та на вершинах гір ґрунти або відсутні, або малородючі. Найкращі, найродючіші ґрунти – чорноземи – поширені у помірних широтах, а найбідніші — у посушливих пустельних тропічних широтах. ґрунти завдячують рослинам своїм утворенням і впливають на їх розподіл на земній поверхні.

У процесі господарської діяльності людина суттєво впливає на якість ґрунто­вого покриву Землі. При правильному, науково обґрунтованому обробітку й використанні ґрунтів людям вдається значно підвищити їхню родючість. Водно­час є багато прикладів, коли необдумане господарювання спричиняє їхнє руйну­вання та «отруєння». Особливо негативні наслідки має безсистемне зро­шення чи осушення ділянок земної поверхні, неправильне розорювання надто крутих схилів, а також рівнинних територій, для яких характерні сильні вітри.

Тест із підтеми

1. Поверхневий родючий шар суходолу – це:

А ґрунт; Б літосфера; В гірська порода Г глина.

2. Найважливішою властивістю ґрунту, яка відрізняє його від гірської породи, є:

А водопроникність Б твердість В родючість Г щільність.

3. Найтемніший ґрунтовий горизонт, пронизаний корінцями рослин, нази­вають:

А ілювальним; Б гумусово-акумулятивним; В елювіальним.

4. Світлий ґрунтовий горизонт, з якого водою винесені органічні і мінеральні сполуки, називають:

А ілювальним; Б гумусово-акумулятивним; В елювіальним.

5. Ґрунтовий горизонт, у якому нагромаджуються речовини, вимиті з верхніх шарів:

А ілювіальний; Б гумусово-акумулятивний; В елювіальний.

6. Частинки дрібнозему, які за розміром більші 0,01 мм, називають:

А фізичним піском; Б фізичною глиною.

7. Частинки дрібнозему, які за розміром менші 0,01 мм, називають:

А фізичним піском; Б фізичною глиною.

8. Як називають ґрунт за механічним складом, якщо в ньому міститься 15% фізичної глини?

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

9. Як називають ґрунт за механічним складом, якщо в ньому міститься 20-40% фізичної глини?

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

10. Як називають ґрунт за механічним складом, якщо в ньому міститься понад 90% фізичного піску?

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

11. Як називають ґрунт за механічним складом, якщо в ньому міститься менше 60% фізичного піску?

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

12. Здатність ґрунт утримувати вологу називають його:

А механічним складом; Б щільністю; В вологоємністю; Г водо­проникністю.

13. Найкращий для вирощування рослин ґрунт, що має достатню воло­гоємкість, добру проникність повітря, здатність утримувати поживні речовини, легко піддається обробітку, за механічним складом:

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

14. ґрунт, що має велику вологоємкість і в сильно зволоженому стані в’яз­кий та липкий:

А глинистий; Б піщаний; В супіщаний; Г суглинистий.

15. Здатність ґрунту розпадатися на частини певного розміру називають:

А структурою ґрунту; Б будовою ґрунту; В складом ґрунту.

16. Важливим чинни­ком ґрунто­утворення. який значною мірою виз­начає тепловий і водний режим на окремих ділянках зем­ної по­верхні і є:

А материнська порода; Б рельєф.

17. На територіях з коефіцієнтом зволоження більшим за одиницю утво­рюються:

А заболочені ґрунти; Б солончаки.

18. На територіях, де К<1, волога з ґрунту підтягується до поверхні і утворюються:

А заболочені ґрунти; Б солончаки.

19. Найбільше перегною у незміненому природному середовищі дає:

А трав’яна (степова) рослинність; Б лісова рослинність.

20. Розміщення різних типів ґрунтів на рівнинних ділянках Землі, перш за все, залежить від:

А характеру рельєфу Б клімату В поширення гірських порід.

21. Найкращі, найродючіші ґрунти – чорноземи – поширені у:

А помірних широтах Б пустельних тропічних широтах; В на вершинах гір.

22. Встановіть відповідність між поняттями та їх визначеннями:

1 ґрунт;

2 родючість;

3 генетичний профіль ґрунту;

4 перехідний горизонт.

А мінерал, який не піддається розмиву;

Б перероблені хімічними та органічними процесами залишків рослин і тварин;

В верхній, тонкий шар земної кори (від десятків санти­метрів до 2-4 м), який здебільшого покритий рослин­ністю і обо­в’яз­ково має природну родючість;

Г зображення генетичних горизонтів із вказан­ням їхніх гли­бин та буквених індексів;

Д здатність ґрунту забезпечити рос­лини поживними речо­винами, водою й повітрям, тобто створити сприятливі фізичні і хімічні умови для їх розвитку й росту.

23. Встановіть відповідність між ґрунтовими горизонтами та їх собливостями:

1 гумусово-акумулятивниий;

2 ілювіальний;

3 елювіальний;

4 перехідний горизонт.

А завжди збагачений торфом;

Б дуже світлий, оскільки водою з нього вимиті органічні і мінеральні сполуки, характерний для ґрунтів, сформованих в умовах великої кількості опадів;

В густо пронизаний корінням рослин, переважно темніший від всіх інших горизонтів;

Г найбільш з усіх подібний за кольором і складом до материнської полроди;

Д другий основний горизонт; де нагромаджуються речовини, вимиті з верхніх шарів.

24. Встановіть відповідність між поняттями та їх визначеннями або певними характерними рисами:

1 механічний склад;

2 волооємність;

3 генетичний профіль ґрунту;

4 материнська порода.

А породи, які послужили основою формування ґрунту;

Б характеризується відмінностями у кольорі горизонтів, утворених породами різного хімічного складу, властивостей, насиченості органіч­ними речовинами;

В характеризує вміст різних за величиною частинок породи у ґрунті;

Г здатність ґрунту утримувати вологу;

Д здатність ґрунту розпадатися на окремі грудкирізної форми ірозміру.

25. Встановіть відповідність між ґрунтами різного механічного складу та їх особливостями:

1 глинисті;

2 супіщані;

3 піщані;

4 суглинисті.

А частка глинистих частинок 10–20%;

Б мають найменшувологоємність, вода просочується на велику глибину;

В у сильно зволоженому стані вони в’язкі та липкі, у сухому – ці ґрунти стають щільними й твердими, погано пропускають повітря;

Г завжди мають однорідний мінералогічний і хімічний склад;

Д найкращі для вирощування рослин завдяки тому, що мають достатню вологоємність, проникність повітря, здатність утримувати поживні речовини, легко піддаються обробітку.

26. Встановіть відповідність між факторами ґрунтоутворення та особливостями їх впливу на ґрунтоутворення:

1 материнська порода;

2 рельєф;

3 клімат;

4 органічний світ.

А є джерелом нагромадження органічних речовин у ґрунті;

Б визначає мінералогічний і хімічний склад ґрунту;

В визначає тривалість часу впродовж якого формувався ґрунт;

Г визначає відмінності у швидкості стікання поверхневих і ґрунтових вод;

Д механізм його дії визначається співвідношенням тепла і вологи для певної місцевості.

27. Встановіть відповідність між факторами ґрунтоутворення та особливостями їх впливу на ґрунтоутворення:

1 рослини;

2 рельєф;

3 клімат;

4 тварини та мікроорганізми.

А визначає відмінності у механічному складі ґрунтів;

Б є основним джерелом нагромадження гумусу у ґрунті;

В здійснює прямий і опосередкований (через активність організмів) вплив на формування ґрунту;

Г подрібнюютьрештки відмерлих організмів, сприяють їх розкладу на мінеральніречовини;

Д спричиняє перерозподілення поживних речовин, тепла і вологи на невеликих ділянках земної поверхні.

28. Розташуйте ґрунтові горизонти у послідовності їх залягання від поверхні у глибину:

А перехідний;

Б ілювіальний;

В елювіальний;

Г гумусово-акумулятивниий.

29. Розташуйте механічні частинки ґрунту у послідовності від найбільших до найменших за розміром:

А фізична глина;

Б каміння;

В гравій;

Г пісок.

30. Розташуйте ґрунти у послідовності від найбільшого до найменшого

вмісту піску у ґрунтоутворюючій гірській породі:

А глинистий;

Б супіщаний;

В піщаний;

Г суглинистий.

Поиск по сайту: