ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

Поняття про географічну оболонку. Загальні закономірності
географічної оболонки. Поняття про природний комплекс. Зональні та азональні природні комплекси. Взаємодія рельєфу і клімату

Географічна оболонка – це комплексна оболонка Землі, в якій стикаються, взаємно проникають і взаємодіють між собою чотири природні земні оболонки (геосфери). Тобто вона охоплює верхню частину літосфери, нижню частину атмосфери, усю гідросферу і всю біосферу. За верхню межу географічної оболонки, переважно, приймають озоновий екран, нижче якого існує життя і протікають кліматоутворюючі процеси. Нижню межу географічної оболонки на суші найчастіше проводять на глибині близько 1000 м, беручи до уваги те, що саме ця частина земної кори піддається сильним змінам під впливом атмо­сфери, гідросфери і живих організмів. В океані нижньою межею геогра­фічної оболонки є його дно. Загальна потужність цієї складної ком­плексної оболонки за таким підходом становить 30–40 км. За протяжністю вона збігається з біосферою в широкому розумінні слова.

Однак, з іншого погляду, нижню межу географічної оболонки пропонують про­водити по нижній межі літосфери, оскільки процеси, що в ній відбуваються формують зовнішній вигляд планети (розподіл суші і води, рельєф твердої поверхні.

Для географічної оболонки характерний ряд специфічних особливостей. Перш за все, це велике різноманіття складу речовин, що перебувають у трьох агрегатних станах (твердому, рідкому і газоподібному), та видів енергії. Окрім того, географічна оболонка є сферою зародження і розвитку життя на Землі, активної діяльності людського суспільства.

Всі речовини географічної оболонки знаходяться у постійному кругообігу. Вода, що випарувалася з океанів, переноситься повітряними масами на сушу, випадає у вигляді опадів і знову повертається в океан річками та підземними водами. Так замикається кругообіг води в природі. Біологічний кругообіг полягає у перетворенні рослинами неорганічних речовин літосфери в органічні, якими збудоване тіло живих організмів. З їх відмиранням органічні речовини знову повертаються у земну кору і перетворюються в неорганічні. Часто кругообіги речовини супроводжуються кругообігами енергії (наприклад, поглинання тепла при випаровуванні та виділення його при переході водяної пари у рідкий стан). Кругообіги речовини та енергії обумовлюють безупинний розвиток географічної оболонки.

Найскладніші взаємодії відбуваються у географічній оболонці в зоні контакту геосфер. У результаті цих взаємодій сформувалися дуже відмінні ділянки земної поверхні. Якщо її розглянути з космосу, то передусім можна побачити відмінності між сушею і океаном, гірськими системами і рівнинами. Тобто, географічна оболонка, будучи природним комплексом планетарного рівня, складається з частин, які дуже відрізняються як своїм зовнішнім виглядом, так і характером протікання фізико-географічних процесів у них. Їх називають природними територіальними комплексами (ПТК). Поняття ПТК є одним із найважливіших у фізичній географії. Піднимрозуміють закономірне поєднання природних компонентів, що перебу­вають у складній взаємодії і утворюють єдину систему.

Компоненти природи треба розуміти як складові частини окремих геосфер, тобто речовини чи тіла, які утворюють дану оболонку Землі. До основних компонентів природи відносять гірські породи, повітря, воду, рослинний і тва­ринний світ.

Географічна оболонка має декілька чітко виражених загальних закономірностей: цілісність, ритмічність розвитку, горизонтальна зоналъністъ та висотна поясність.

Цілісність географічної оболонки полягає в існуванні тісних взаємозв’язків між компонентами природи, що її складають. Зміна будь-якого одного компо­нента неминуче призводить до зміни інших, а також географічної оболонки в цілому. Цілісність властива всім природним комплексам. Проявлення цієї законо­мірності забезпечується постійним існуванням системи круго­обігів речо­вини й енергії в географічній оболонці.

Цілісність – найважливіша географічна закономірність, на знанні і враху­ванні якої ґрунтуються теорія і практика раціонального природо­кори­стування.

Ритмічність розвитку означає, що в географічній оболонці властива повторюваність у часі тих чи інших явищ. У природі існують ритми різної тривалості – добовий, річний та багаторічний, віковий.

Добова ритміка обумовлена обертанням Землі навколо своєї осі. Добовий ритм проявляється в зміні температури, тиску і вологості повітря, сили і нап­рямку вітру (денний і нічний бриз), хмарності, панування припливів і від­ливів, інтенсивності процесу фотосинтезу у рослин, поведінці тварин і т. ін.

Річна ритміка – це передусім зміна пір року, що в свою чергу призводить до змін інтенсивності протікання процесів вивітрювання гірських порід, ґрунтоутворення, в особливостях погодних умов, режимі річок, фенологіч­ному розвитку рослин, у господарській діяльності людини. Вона зумовлена річним рухом Землі по орбіті навколо Сонця, а особливо тим, що вісь обер­тання нашої планети нахилена до площини орбіти. Річна ритміка найкраще виражена у помірному поясі і дуже слабо – в екваторіальному.

Виявлені багаторічними спостереженнями та дослідженнями також три­валіші ритми – 11, 22, 80–90 років і т. ін. Пов’язують їх з активністю Сонця, рухом інших небесних тіл та сонячної системи в Галактиці. Вивчення ритміч­ності має надзвичайно важливе значення для прогнозування розвитку бага­тьох природних явищ. Ритмічність не означає абсолютне повторення проце­сів, а передбачає певні відхилення від попереднього стану і поступовий розвиток.

Планетарною географічною закономірністю є широтна зональність – закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів. Зональність обумовлена неоднаковою величиною сонячної радіації, що надходить на земну поверхню на різних широтах в зв’язку з кулястою формою Землі. Зональність найчіткіше виражена у проце­сах кліматоутворення, характері водних мас океану, розподілі вод суходолу, поширенні рослинності, тваринного світу та ґрунтів.

Найбільші зональні складові географічної оболонки називають геогра­фічними поясами. Вони відрізняються один від одного температур­ними умовами, загальними особливостями циркуляції атмосфери, ґрунтово-рослин­ного покриву і тваринного світу. Простягаються географічні пояси переважно в широтному напрямку і збігаються з кліматичними поясами. Отже, на суші виді­ляються наступні географічні пояси: екваторіальний, а також в кожній півкулі субекваторіальний, тропічний, субтропічний, помірний, у північній півкулі субарктичний і арктичний, а у південній – субантарктичний і антарктичний. Аналогічні за назвою пояси виді­ляють й у Світовому океані.

Усередині поясів виражені великі території з подібними природними комплексами, які сформувалися під впливом певного співвідношення тепла і вологи – природні зони. Назви зон визначені за пануючим у них типом рослин­ності. У арктичному (антарктичному) сформувалася льодова зона; субарк­тичному – зони тундри і лісотундри; у помірному – зони лісів (тайги, мішаних і широколистяних), лісостепу, степу, напівпустель і пустель; у субтропічному та тропічному поясах – зони лісів, рідколісь і саван, напівпустель і пустель; у субекваторіальному – зони лісів, рідколісь і саван; в екваторіальному – вологих екваторіальних лісів.

У зв’язку з неоднорідністю кліматичних умов, які залежать не тільки від географічної широти, а й інших географічних чинників, природні зони не завжди мають широтне простягання. До того ж деякі зони (степів, напів­пустель і пустель) найхарактерніші для внутрішніх частин материків, а інші тяжіють до їхньої океанічної периферії (зони лісів).

Зональність Світового океану знайшла своє відображення в зміні від екватора до полюсів властивостей поверхневих вод (температури, солоності, густини і прозорості, інтенсивності хвилювання), а також розподілі біомаси та видового різноманіття рослинного і тваринного світу.

Однак горизонтальна зональність найкраще виражена на суходолі на великих за площею рівнинах (Східноєвропейській, Західносибірській).

Для гірських областей зональний тип ґрунтово-рослинного покриву характерний переважно тільки для підніж, а з висотою він змінюється. Ця закономірність отримала назву висотної поясності. Тобто висотна пояс­ність – це закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів з підйомом у гори від їхнього підніжжя до вершин. Вона обумовлена, перш за все, зниженням температури з висотою (на 6°С на кожні 1000 м підйому), а також збільшенням кількості опадів, а отже зволоженням території.

Зміна висотних поясів у горах відбувається, зазвичай, у тій самій послі­довності, що зміна природних зон на рівнині при русі від екватора до полюсів. Висотна поясність починається в горах з аналогу тієї широтної зони, у межах якої розташовані гори. Так, у горах, що знаходяться у лісовій зоні, нижній пояс гірсько-лісовий і т. д. Крім того, у горах є особливий пояс субальпійських та альпійських лук, якого немає на рівнинах. Кількість висотних поясів залежить від висоти гір і їхнього географічного положення.

Найдрібніші ПТК, що виділяються в межах географічної оболонки, називають фаціями. Групи фацій об’єднуються в урочища, прикладом яких може бути яр, балка, річкова тераса, дюна тощо. Поєднання урочищ утво­рюють місцевість, а поєднання місцевостей – ландшафт. Ландшафтом називають конкретну територію, однорідну за своїм походженням, єдиним геологічним фундаментом та однотипним рельєфом, подібним кліматом, а також певним набором дрібніших природних комплексів (місцевостей, урочищ, фацій). Подібні місцевості, урочища, фації можуть зустрічатися у різних ландшафтах, але малюнок розміщення та чергування їх має суттєві відмінності. Ландшафт, на відміну від менших ПТК, має свої індивідуальні особливості і є неповторним.

Ландшафти класифікуються на класи, типи та види. Класи ландшафтів виділяють за відмінністю в характері рельєфу. Тому вони бувають гірські та рівнинні.

Тест із підтеми

1. До складу географічної оболонки не входить:

А вся атмосфера; Б верхня частина літосфери;

В нижня частина атмосфери; Г уся біосфера.

2. Верхню межу географічної оболонки умовно проводять на висоті:

А 1000 м; Б 25–30 км; В 30-40 км; Г 3-4 км.

3. Перетворення рослинами неорганічних речовин літосфери в органічні, якими збудоване тіло живих організмів, це частина:

А кругообігу води; Б біологічного кругообігу; В кругообігу гірських порід.

4. Гірські породи, якими утворена літосфера, повітря атмосфери, вода гідросфери, рослинний і тваринний світ, що творять біосферу, це:

А сили природи; Б природні комплекси; В компоненти природи.

5. Закономірне поєднання природних компонентів, що перебувають у складній взаємодії і утворюють єдину систему – це:

А природний комплекс; Б природна оболонка; В природний компонент.

6. Географічна оболонка має декілька чітко виражених закономірностей, до яких не належать:

А цілісність; Б ритмічність розвитку; В магматизм;

Г широтна зональність та висотна поясність.

7. Існування таких тісних взаємозв’язків між компонентами природи, коли зміна будь-якого одного компо­нента неминуче призводить до зміни інших, а також географічної оболонки в цілому, називається:

А висотна поясність; Б ритмічність розвитку;

В цілісність; Г широтна зональність

8. Якщо перегородити греблею струмок і утворити став, то загинуть рослини, що опинились на дні. З часом поселяться у ставку і біля нього зовсім інші види рослин і тварин, зміниться зволоженість ґрунту, повітря. Це є проявом такої закономірності, як:

А цілісність; Б ритмічність розвитку;

В висотна поясність; Г широтна зональність.

9. Повторюваність у часі тих чи інших явищ є проявом такої закономірності, як:

А цілісність; Б ритмічність розвитку;

В висотна поясність; Г широтна зональність.

10. Обертанням Землі навколо своєї осі зумовлені у природі ритми:

А добові; Б річні; В багаторічні; Г вікові.

11. Ці ритми дуже слабо виражені в екваторіальному поясі, а найкраще – у помірному та перехідних кліматичному поясах:

А добові; Б річні; В багаторічні; Г вікові.

12. Ці ритми пов’язують з активністю Сонця, рухом інших небесних тіл та Сонячної системи в Галактиці:

А добові; Б річні; В багаторічні.

13. Зміна природних компонентів від екватора до полюсів є проявом такої закономірності, як:

А цілісність; Б ритмічність розвитку;

В висотна поясність; Г широтна зональність.

14. Найбільшими природними комплексами у межах географічної оболонки, які формуються внаслідок прояву закономірності широтної зональності, є:

А висотні пояси; Б географічні пояси; В області; Г кліматичні пояси.

15. Усередині географічних поясів виділяються менші широтні природні комплекси:

А висотні пояси; Б природні зони; В ландшафти; Г кліматичні пояси.

16. У північній півкулі виділяються наступні географічні пояси:

А екваторіальний, субекваторіальний, тропічний, помірний; Б помірний і антарктичний;

В субтропічний, помірний, субантарктичний; Г арктичний і субантарктичний.

17. Зони степів, напівпустель і пустель розміщені здебільшого у:

А внутрішніх частинах материків; Б окраїнних частинах материків.

18. Зміна природних компонентів і природних комплексів з підйомом у гори від їхнього підніжжя до вершин – це закономірність, яка називається:

А висотна поясність; Б ритмічність розвитку;

В цілісність; Г широтна зональність.

19. Найменші ПТК називають:

А місцевостями; Б урочищами; В фаціями.

20. Яр, балка, річкова тераса, дюна є прикладами:

А ландшафту; Б урочища; В фації.

21. Відносно велика територія для якої характерне чергування подібних видів урочищ утворюють ще більший ПТК, який вчені фізико-географи називають:

А ландшафтами; Б місцевостями; В фаціями.

22. Встановіть відповідність між загальними закономірностями географічної оболонки та особливостями їх прояву:

1 цілісність;

2 ритмічність;

3 широтна зональність;

4 висотна поясність.

А закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів;

Б закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів з підйомом у гори від їхнього підніжжя до вершин;

В поглинання тепла при випаровуванні та виділення його при переході водяної пари у рідкий стан;

Г зміна будь-якого одного компо­нента неминуче призводить до зміни інших, а також географічної оболонки в цілому;

Д повторюваність у часі тих чи інших явищ.

23. Встановіть відповідність між географічними поясами та природними зонами, які у їх межах поширені:

1 арктичний;

2 субарктичний;

3 помірний;

4 тропічний.

А саван, напівпустель і пустель;

Б перемінновологихлісів, рідколісь і саван;

В зони тундри і лісотундри;

Г льодова зона;

Д тайги, мішаних та широколистяних лісів.

24. Встановіть відповідність між поняттями та їх визначеннями:

1 місцевості;

2 природні компоненти;

3 фації;

4 ландшафти.

А речовини чи живі організми, які утворюють одну з оболонок Землі;

Б найдрібніші і найпростіші ПТК;

В відносно великі території для яких характерні чергування подібних видів урочищ;

Г конкретні території, однорідні за своїм походженням, єдиним геологічним фундаментом та однотипним рельєфом, подібним кліматом, а також певними наборами дрібніших ПТК;

Д закономірні поєднання гірських порід, повітря, води, рослинного і тварин­ного світу, що перебувають у складній взаємодії у межах території будь-якого розміру.

25. Розташуйте зональні природні комплекси у послідовності зростання віддаленості від екватора:

А тайги;

Б лісотундри;

Б саван;

Г широколистяних лісів.

26. Розташуйте ПТК у послідовності від найменшого і найпростішого до найскладнішого:

А ландшафт;

Б фація;

Б місцевість;

Г урочище.

27. Вкажіть твердження, які правильно характеризують географічну оболонку:

28. Вкажіть твердження, які правильно характеризують географічну оболонку:

1 закономірність цілісності географічної оболонки властива тільки великимм природним комплексам;

2 річна ритміка найкраще виражена у помірному поясі і дуже слабо – в екваторіальному;

3 широтна зональність найчіткіше виражена у проце­сах переміщення літосферних плит, поширенні тектонічних структур і мегарельєфу;

Поиск по сайту: