Облік розрахунків з оплати праці. Нормативні документи:

Нормативні документи:

Кодекс законів України про працю від 10.12.91р. №322 – VIII;

Закон України «Про збори на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.0697р. №400/97 –ВР, зі змінами і доповненнями;

Інструкція про порядок розрахунку і сплати страховиками і застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування у Пенсійний фонд України»: постанова Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. №21-1;

Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001р. №2272-ІІІ, зі змінами і доповненнями;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26, затверджене Мінфіном України від 28.10.2003р.;

Закон України «Про оплату праці» №108/95ВР від 24.03.1995;

Закон України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 17.06.2004р. №1801-IV;

Закон України «Про податок з доходів громадян» від 22.05.2003 №889-IV;

Інструкція із статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. №5;

Про внесення змін у Закон України «Про збір на державне пенсійне страхування» від 24.06.2004 №1878;

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 №1105 зі змінами і доповненнями;

Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 03.04.2003 №660;

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням» від 18.01.2001 №2240-III;

Закон України від 9.04.2004 № 1678 «Про внесення змін у деякі пункти закону України з питань загальнообов’язкового соціального страхування»;

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2.03.2000 №1533-III і Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнодержавного соціального страхування» від 6.02.2003 №492-IV;

Порядок нарахування середньої заробітної плати для розрахунку виплат по загальнообов’язковому державному страхуванню, затверджений 20 вересня 2001 №1266.

Терміни і визначення

Заробітна плата — винагорода, розрахована, як правило, у грошовій формі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану роботу.

Основна заробітна плата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробіток, обслуговування, посадові обов’язки). Її встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) та розцінок для робітників і посадових окладів для службовців;

Додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідництво, особливі умови праці. Вона включає надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

Інші заохочення та компенсаційні виплати — виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії по спеціальних системах і положеннях, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені законодавством або які вище встановлених ним норм.

Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником погодинну, місячну норму (обсяг робіт).

Виплати працівникам

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і негрошовій формі) за роботи, виконані працівниками, сформульовані у П(С)БО 26 «Виплати працівникам». Норми цього стандарту поширюються на підприємства незалежно від форми власності (крім бюджетних установ).

Виплати працівникам включають:

Визнання виплат

Заробітна плата — поняття, види і форми

Термін «заробітна плата», сформульований ст.1 Закону України «Про оплату праці» №108/95ВР від 24.03.1995: винагорода, як правило, в грошовій формі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує робітникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійних якостей працівника, результатів праці, фінансового стану підприємства.

Максимальним розміром заробітна плата не обмежується. Держава здійснює регулювання оплати праці, шляхом установлення мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником погодинну, місячну норму (обсяг робіт).

До складу мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні й компенсаційні виплати. На 2005 рік розмір мінімальної заробітної плати складає 262 грн. за Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004р. №2285-IV.

Розмір заробітної плати регулюється системами оплати праці, встановленими в колективному договорі. Положення про оплату праці є складовою частиною колективного договору.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата може бути:

а) основна заробітна плата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробіток, обслуговування, посадові обов’язки). Її встановлюють у вигляді тарифних ставок (окладів) і розцінок для робітників і посадових окладів для службовців;

б) додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідництво, особливі умови праці. Вона включає надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, які передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій;

в) інші заохочення та компенсаційні виплати — виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені законодавством або вище встановлених ним норм.

Більш докладно складові заробітної плати розкриті в «Інструкції із статистики заробітної плати», затвердженій наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. №5.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата — це винагорода, розрахована, як правило, у грошовій формі, яку за трудовим договором, власник чи уповноважений ним орган, виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст.96 «Кодексу законів про працю» основою організації оплати праці є тарифна система, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом:

- установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій;

- установлення розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності;

- встановлення умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ і організацій, які фінансуються з бюджету;

- оподатковування доходів працівників.

Договірне регулювання оплати праці здійснюється на основі системи угод на державному (генеральна угода), галузевому, регіональному і виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до закону України «Про колективні договори й угоди».

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» регламентується організація оплати праці на підприємстві. У ній вказується, що форми, системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, надбавки, компенсаційні виплати і т.д. встановлюються підприємствами в колективних договорах генеральних чи галузевих угодах.

Розрахунки заробітної плати за невідпрацьований час

a) Оплата понаднормових робіт. Понаднормові роботи, як правило, не допускаються. Такими вважаються роботи, виконувані понад встановлену тривалість робочого дня.

Ст.23 КЗпП України встановлює 5, 6 денний тиждень і тривалість щоденної роботи.

Ст.53 регламентує тривалість роботи напередодні свят.

Відповідно до ст.62 власник чи уповноважений ним орган може застосовувати понаднормові роботи тільки у виняткових випадках:

- проведення робіт необхідних для оборони країни, запобігання стихійним лихам, аваріях і усунення їхніх наслідків;

- проведення суспільно необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, каналізації;

- при необхідності закінчити почату роботу, яка в результаті непередбачених обставин, не може бути закінчена і її припинення може призвести до псування чи загибелі майна;

- при необхідності виконання вантажних робіт чи робіт по усуненню простою рухливого складу;

- при необхідності продовження роботи при неявці працівника, якщо робота не допускає перерви.

Понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 години протягом 2-х днів чи 120 годин підряд за рік.

Забороняється законодавством залучати до понаднормової роботи вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3-х років, осіб молодше 18 років і працівників, які навчаються у школах і технікумах без відриву від виробництва в дні занять.

Оплата праці за понаднормовий час здійснюється за ст.106 КЗпП:

- при погодинній системі оплати праці в подвійному розмірі годинної ставки;

- при відрядній оплаті виплачується доплата в розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації.

Компенсація понаднормової роботи шляхом надання відгулів не допускається.

б) Оплата роботи в нічний час. Відповідно до ст.108 КЗпП оплата роботи в нічний час проводиться в підвищеному розмірі, встановленому в генеральній, галузевій і регіональній угоді, колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час. Нічним вважається час з 22.00 до 6.00.

Тривалість роботи в нічний час регулюється ст.54 КЗпП України. При роботі в нічний час тривалість роботи (зміни) скорочується на 1 годину. Така норма не поширюється на працівників, для яких вже передбачене скорочення робочого часу.

До роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3-х років відповідно до ст.176 КЗпП і осіб молодше 18 років відповідно до ст.192 КЗпП та інших категорій працівників, передбачених законодавством. інваліди до роботи в нічний час допускаються з їхньої згоди, якщо це не суперечить медичним рекомендаціям.

в) Оплата роботи в святковій й неробочі дні. Святкові й неробочі дні зазначені в 1-й і в 2-й частинах ст.79 КЗпП. У ці дні допускаються роботи на безперервно діючих підприємствах, де припинення робіт не можливе через виробничо-технологічні умови.

Оплата праці в ці дні відповідно до ст.107 КЗпП проводиться в подвійному розмірі:

- відрядникам за подвійними відрядними розцінками;

- працівникам, праця яких оплачується за годинними чи денними ставками — в розмірі подвійної чи денної ставки;

- працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної чи денної ставки понад оклад, якщо робота виконується понад місячну норму.

За бажанням працівника, який працював у святковий чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

г) Оплата браку. У цьому випадку оплата праці проводиться відповідно до ст.112 КЗпП України. Якщо брак допущений не з вини працівника, то оплата праці по виготовленню такої продукції здійснюється за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника при цьому не може бути нижче 2/3 тарифної ставки (окладу).

Якщо брак відбувся в результаті прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також не з вини працівника і виявлений після прийняття виробу технічним контролем, оплата праці проводиться нарівні з оплатою праці за придатні вироби.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає.

Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.

д) Порядок оплати часу простою, допущеного не з вини працівника. Цей порядок регламентується ст.113 КЗпП України. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки (окладу), але працівник повинен попередити власника чи бригадира (майстра) про початок простою.

За час простою не з вини працівника, коли виникає виробнича ситуація небезпечна для життя чи здоров’я оточуючих людей (природного середовища), за цим працівником зберігається середній заробіток.

Час простою з вини працівника не оплачується.

е) Поєднання (суміщення) професій чи посад. Порядок роботи сумісників і оплата їх праці регламентуються постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №245 «Про роботи із сумісництва працівників державних підприємств, установ, організацій» з доповненнями постанови Кабінету Міністрів України 31.08.1996 №1033 і положенням «Про умови роботи із сумісництва працівників державних підприємств» №43 від 28.06.1993. Цими документами визначено, що працівники, фахівці й службовці державних підприємств, установ, організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної роботи, іншу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому чи іншому підприємстві у вільний від основної роботи час.

Для роботи із сумісництва згоди власника чи уповноваженого ним органа за місцем основної роботи не потрібно. Тривалість роботи із сумісництва не може перевищувати 4 години на день і повний робочий день у вихідний день. Загальна тривалість роботи із сумісництва протягом місяця не повинна перевищувати 1/2 місячної норми робочого часу.

Оплата роботи із сумісництва проводиться за фактично виконану роботу. У разі встановлення погодинної оплати праці нормованих завдань оплата праці здійснюється за кінцевими результатами за фактично виконаний обсяг робіт.

Заробітна плата, отримана за роботи із сумісництва, під час нарахування середнього заробітку по основній роботі не враховується, крім заробітної плати:

- вчителів і викладачів, які працюють у декількох навчально-освітніх і вищих навчальних закладах, а також педагогічним працівникам дошкільних виховних і позашкільних навчальних закладів;

- медичних і фармацевтичних працівників лікувально-профілактичних і санаторно-епідеміологічних закладів охорони здоров’я, аптек, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, інтернатів, будинків дітей-сиріт і дітей з відхиленнями в розвитку, сестер милосердя товариства Червоного Хреста і Червоного Місяця.

Працювати за сумісництвом не мають права керівники державних підприємств, установ, організацій, їх заступники і керівники структурних підрозділів, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності, а також працівники, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом. Наприклад, згідно із ст.16 Закону України «Про державну службу» забороняється виконувати роботу на умовах сумісництва, крім наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності державним службовцям.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №245 і п.6 ст.10 «Порядку надання щорічних відпусток», Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника-сумісника йому може даватися щорічна оплачувана відпустка одночасно з відпусткою по основному місцю роботи.

e) Оплата праці неповнолітніх. Неповнолітні, тобто особи, які не досягли 18 років, прирівнюються до повнолітніх в трудових відносинах. Вони можуть користуватися пільгами в області оплати праці, відпусток, але в Україні не допускається прийом на роботу осіб молодше 18 років (ст.188 КЗпП). При згоді одного з батьків чи осіб, які заміняють їх, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Ст.15 установлює скорочену тривалість робочого дня для працівників віком:

а) від16 до18 років – 36 годин на тиждень;

б) від 15 до16 років, а також для учнів, які працюють на канікулах, — 24 години на тиждень.

Заробітна плата працівникам молодше 18 років виплачується в розмірах, передбачених для працівників відповідних категорій при повній тривалості робочого дня.

Оплата праці учнів шкіл, профтехучилищ, вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації, які працюють у вільний від навчання час, проводиться пропорційно відпрацьованому часу.

ж) Розрахунок і виплата вихідної допомоги. Відповідно до ст.144 КЗпП при припиненні трудового договору працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середньомісячного заробітку, а у разі вступу на військову службу — не менше двохмісячного середнього заробітку, в результаті порушення власником законодавства про оплату праці, умов трудового договору — у розмірі, передбаченому в трудовому договорі, але не менше тримісячної середньої заробітної плати.

Середньомісячна заробітна плата для розрахунку вихідної допомоги обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці, що передують звільненню. Якщо протягом цих місяців перед звільненням працівник не працював, то середня заробітна плата йому обчислюється, виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи.

з) Відшкодування індексації заробітної плати. Відповідно до п.11. Порядку 1078 додаткові витрати, пов’язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться індексовані доходи. Сума індексації заробітної плати включається до фонду оплати праці на підставі п.2.2.7 «Інструкції із статистики заробітної плати» №5 від 13.01.2004р. Крім того сума індексації підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Сума індексації входить у заробітну плату при визначенні загальної суми заробітної плати для застосування податкової соціальної пільги.

Доходи громадян. Нарахування й утримання

За Законом України «Про податок з доходів громадян» від 22.05.2003 №889-IV під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні й компенсаційні виплати, або інші виплати та винагороди, які виплачуються платникові податку у зв’язку з відношенням трудового найму згідно із законом.

Виплата заробітної плати проводиться 2 рази на місяць чи 1 раз відповідно до того, як це прийнято в колективному договорі. Податок з доходу громадян утримується відповідно до Закону України «Про податок з доходу громадян» від 22.05.2003 №889-IV.

Нарахування, утримання і перерахування в бюджет податку з доходів громадян здійснюються підприємствами, установами й організаціями самостійно.

Розрахунок податку протягом усього року проводиться із суми місячного сукупного оподатковуваного доходу за ставкою, встановленою згідно із ст.7 Закону №889.

Підприємства усіх форм власності й фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності наприкінці кожного місяця, але не пізніше терміну одержання в установі банку коштів на виплату заробітної плати, зобов’язані перелічити в бюджет суми нарахованого й утриманого податку з доходів громадян за минулий місяць.

Об’єктом оподатковування громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів, отриманих з різних джерел на території України, а також за її межами.

Для громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, об’єктом оподатковування є дохід, отриманий із джерел в Україні.

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи як у натуральній, так і в грошовій формі. Дохід, отриманий у натуральній формі, зараховується в оподатковуваний дохід за ринковими цінами, крім доходів сільськогосподарських підприємств, що визначаються за цінами продажу.

Починаючи з 1 січня 2004р. до 31 грудня 2006р., ставка оподаткування, яка визначена п. 7.1 ст. 7 Закону №889, встановлена на рівні 13% об’єкта оподаткування. Після цього терміну вона складатиме 15%.

Відповідно до п. 6.5.1 ст. 6.5 Закону №889 податкова соціальна пільга застосовується до доходу, одержаного платником податку у вигляді заробітної плати протягом звітного місяця, якщо її розмір не перевищує суми місячного мінімального прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого законодавством, помноженої на 1,4 і округленої до ближчих 10 гривень (на даний момент 570 грн.).

Страхові внески по нарахуваннях на заробітну плату і утримання

Таблиця 2.33 — Страхові внески по нарахуваннях
на заробітну плату і утримання

Об’єкти оподатковування перерахованих вище страхових внесків

Таблиця 2.34 — Об’єкти оподатковування перерахованих
вище страхових внесків

Ставки страхових внесків

Таблиця 2.35 — Ставки страхових внесків

Приклад. Заробітна плата працівника склала 300 грн., допомога з тимчасової непрацездатності — 200 грн. Податок з доходів буде розрахований таким чином:

((300 + 200) - (10,00 + 3,00 + 1,50 + 131,00)) x 0,13 = 46,09 (грн.),

де 10,00 – утриманого внеску до Пенсійного фонду (500х0,02);

3,00 – сума утриманого внеску до Фонду з тимчасової втрати працездатності (300х0,01);

1,50 – сума утриманого внеску до фонду із безробіття (300х0,005);

131,00 – сума податкової пільги (50% мінімальної заробітної плати).

Податкова пільга може бути застосована, оскільки сума заробітної плати і допомога з тимчасової непрацездатності не перевищують 570 грн.

Приклад. Заробітна плата працівника становить 400 грн., допомога з тимчасової непрацездатності, в тому числі за перші п’ять діб тимчасової непрацездатності — 300 грн. Податок з доходів фізичних осіб складе:

(400 + 300 – 14,00 – 7,00 - 1,50) x 0,13 = 88,08 (грн.),

де 14,00 грн.— сума утриманого внеску до Пенсійного фонду (700 х0,02);

7,00 — сума утриманого внеску до Фонду з тимчасової втрати працездатності (700х0,01);

1,50 — сума утриманого внеску до фонду з безробіття (300х0,005);

Податкова пільга не застосовується, тому що заробітна плата (зарплата + допомога з тимчасової непрацездатності) склала 700 грн., тобто більше 570грн.

Середня заробітна плата

Порядок нарахування середньої заробітної плати затверджений Інструкцією №5 від 13.01.2004р. При наданні працівнику щорічної і додаткової відпусток при виплаті компенсацій за невикористану відпустку, а також відпусток у зв’язку з навчанням без відриву від виробництва, при переведенні працівника на більш легку роботу за станом здоров’я, при виплаті вихідної допомоги, при службових відрядженнях, змушених прогулах використовується середня заробітна плата. Вона обчислюється виходячи з виплат за останні 12 місяців роботи за ціле число місяців фактичної роботи, що передують наданню відпустки чи виплаті компенсації, якщо працівник працював не менше року.

Відповідно до Порядку нарахування середньої заробітної плати для розрахунку виплат по загальнообов’язковому державному страхуванню, затвердженого 20 вересня 2001 №1266, змінено порядок розрахунку середньої заробітної плати, відповідно до якого вона розраховується, виходячи з 6-ти останніх календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку.

Середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат і оплати перших 5-ти днів тимчасової непрацездатності виплачується за рахунок роботодавця.

Середня заробітна плата обчислюється шляхом розподілу нарахованої за розрахунковий період заробітної плати, за який сплачуються страхові внески (оподатковуваного доходу):

- на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді по загальнодержавному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням, від нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань;

- на кількість календарних днів за розрахунковий період (без урахування святкових і неробочих днів по загальнодержавному соціальному страхуванню на випадок безробіття).

Документальне оформлення господарських операцій
з обліку заробітної плати

Нарахування заробітної плати здійснюється на підставі первинних документів. Вони подаються в розрахунковий відділ бухгалтерії для перевірки і наступних розрахунків. За роботу в першій половині місяця працівникам звичайно видається аванс, а кінцевий розрахунок проводиться при виплаті заробітної плати за другу половину місяця.

Для нарахування основної заробітної плати працівникам з погодинною оплатою праці необхідні відомості про посадові оклади (штатний розклад), присвоєні розряди (наказ), годинні тарифні ставки (тарифні сітки), а також дані табельного обліку за відповідний період.

Для нарахування основної заробітної плати працівникам, які працюють відрядно, необхідно мати обсяг виробітку за відповідними розцінками. Виконані роботи оформляють наступними документами:

- накладними на здачу продукції;

- квитанціями на оплату вартості послуг;

- актами приймання виконаних робіт.

При укладанні договорів з тимчасовими колективами і договорів підряду оплачується тільки кінцевий результат, передбачений у договорі. Усі види додаткових заробітних плат також нараховуються на підставі первинних документів і розрахунків середнього заробітку працівника.

Облік розрахунків з оплати праці виконується на підставі типових форм, затверджених наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками й службовцями по заробітній платі» від 22.05.1996 №144:

- П-49 «розрахунково-платіжна відомість»;

- П-50,51 «розрахункова відомість»;

- П-52 «розрахунок заробітної плати»;

- П-53 «платіжна відомість»;

- П-54 «особовий рахунок»;

- П-54а «особовий рахунок»;

- П-55 «накопичувальна картка виробітку і заробітної плати»;

- П-56 «накопичувальна картка обліку заробітної плати»;

- П-1 «Наказ про прийняття на роботу»;

- П-2 «особова картка»;

- П-6 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки»;

- П-12 «табель обліку використання робочого часу»;

- П-15 «список осіб, які працюють не повний робочий час»;

- П-16 «листок обліку простоїв».

На кожного працівника у відділі кадрів відкривається особова картка, в якій є необхідні анкетні дані і всі зміни та переміщення по роботі. На всіх працівників, які працюють на підприємстві за трудовим договором, ведеться трудова книжка, що зберігається на підприємстві. На кожному підприємстві повинен бути організований табельний облік робочого часу.

Табель — первинний документ з обліку відпрацьованого часу. Складається в одному примірнику майстром чи іншими особами, яким це доручено, і подається в бухгалтерію у встановлені на підприємстві терміни.

Наряд — комбінований документ, у якому вказуються виконані роботи і підтверджується фактичний їх обсяг.

Розрахунково-платіжна відомість — зведений документ, що відбиває розрахунки з працівниками і службовцями з оплати праці.

Характеристика рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці»

На рахунку 66 ведуть узагальнюючу інформацію з розрахунків з персоналом з оплати праці по всіх видах заробітних плат, премій, допомоги і т.д.

Рахунок 66 «Розрахунки з оплати праці» має такі субрахунки:

661 «Розрахунки по заробітній платі»;

662 «Розрахунки по депонентах», тобто по заробітній платі, яка не отримана.

По Кт рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці» відбивається нарахована основна, додаткова заробітна плата, премії, допомога по лікарняних листках та інші нарахування, а по Дт — виплата заробітної плати, премій, допомоги, а також утримані податки, платежі по виконавчих листках, натуроплата продукцією та інші утримання.

Нарахована, але не отримана в термін заробітна плата, відбивається по Дт 661 «Розрахунки за заробітну плату» і Кт 662 «Розрахунки з депонентами».

Аналітичний облік розрахунків по заробітній платі на підприємстві ведеться по кожному працівнику, сума всіх утримань по аналітичних рахунках відповідає дебетовому обороту синтетичного рахунка 66 (табл.2.36).

Таблиця 2.36

Нарахування (утримання) по всіх соціальних внесках відображаються по кредиту субрахунків: 651 «...за пенсійним забезпеченням», 652 «...за соціальним страхуванням», 653 «...за страхуванням на випадок безробіття», 641 «Розрахунки за податками», а сплата по дебету цих субрахунків у кореспонденції з грошовими рахунками обліку — 30 «Каса», 31 «Розрахунки в банках».

Відповідно до Наказу №144 передбачено три варіанти розрахунку працівнику заробітної плати:

1) по розрахунково-платіжній відомості, що одночасно використовується для розрахунків і виплат заробітної плати. Застосовується на невеликих підприємствах;

2) по розрахунковій відомості і платіжній відомості. Виплата виконується по платіжній відомості. Застосовується на великих підприємствах, в установах, організаціях;

3) по спеціальних листках розрахунку заробітної плати, типова форма П-52, що виписується на кожного працюючого в двох примірниках, а сума до видачі на руки переноситься в платіжну відомість П-53.

Видача авансу за роботу при кожному із застосовуваних варіантів проводиться за платіжною відомістю.

Компенсація втрати частини заробітку, в зв’язку з несвоєчасною його виплатою, є однією з державних гарантій, передбачених Законом «Про оплату праці». Конкретний механізм компенсації за несвоєчасну виплату нарахованої заробітної плати був розроблений у Положенні «Про порядок компенсації працівником утрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням термінів її виплати»: постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 №1427.

Розрахунки з підзвітними особами

Облік розрахунків з підзвітними особами відповідно до Інструкції «Про застосування плану рахунків» №291 від 30.11.1999 ведуть на субрахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами».

Рахунок 372 є винятком із загального правила, його сальдо може бути і дебетове, і кредитове. Дані на рахунку 372 відбиваються розгорнуто: дебетове — в рядку 210 балансу «інша поточна дебіторська заборгованість» і кредиторська — в рядку 610 «інші поточні зобов’язання». Видача наявних у підзвіт сум здійснюється тільки за цільовим призначенням, а саме на адміністративно-господарські потреби, на закупівлю сільськогосподарської продукції, на витрати по службових відрядженнях. Облік виданих у підзвіт сум ведеться по Дт 372 у кореспонденції з рахунками обліку коштів 301, 302. Якщо через підзвітну особу була зроблена оплата робіт, у бухгалтерському обліку витрати, пов’язані з цією оплатою, відносяться до витрат періоду, в якому вони були здійснені. В обліку підприємств, які використовують 8 клас рахунків, витрачені підзвітні суми відбиваються в такий спосіб:

- якщо підзвітна особа придбала товарно-матеріальні цінності Дт 20, 22 Кт 372;

- якщо кошти в підзвіт видані на командировочні витрати, на оплату послуг, виконаних на підприємстві Дт 84 Кт 372;

Для підприємств, що не використовують 8-й клас рахунків використовують наступні кореспонденції:

Дт 91 Кт 372 загальвиробничі витрати;

Дт 93 Кт 372 Витрати на збут;

Дт 92 Кт 372 Адміністративно-господарські витрати.

Принципи формування витрат у бухгалтерському обліку підприємства визначені в П(С)БУ 16 «Витрати».

Витрати визнаються витратами операційного періоду одночасно з визнанням доходів. Якщо видача в підзвіт здійснюється на закупівлю товарно-матеріальних цінностей, то такі витрати включаються в первісну вартість цих товарно-матеріальних цінностей і витратами не визнаються доти, поки підприємство одержить дохід від їх використання.

на практиці звичайно застосовують такий порядок розрахунків з підзвітними особами:

а) працівнику видаються кошти в підзвіт, а потім він використовує ці гроші на адміністративно-господарські витрати, відрядження, закупівлю сільськогосподарської продукції;

б) підзвітна особа придбала товарно-матеріальні цінності за свій рахунок чи їде у відрядження, а потім підприємство відшкодовує їй витрати в тому випадку, якщо в працівника є всі документи, що підтверджують витрати, причому вони повинні бути виписані на підприємство.

Видача готівки у підзвіт проводиться відповідно до «Порядку ведення касових операцій» у національній валюті України. відповідно до цього документа, до операцій по розрахунках з підзвітними особами ставляться наступні вимоги:

- видача готівки з кас проводиться за умови повного звіту підзвітної особи по раніше виданій сумі;

- невитрачені суми готівки повинні бути повернуті в касу підприємства не пізніше наступного робочого дня, після їхньої видачі на господарські потреби;

- звіт про витрачені суми авансу, виданого на командировочні витрати, повинен бути поданий протягом трьох днів після закінчення відрядження і у цей же термін невитрачена готівка має бути повернута в касу.

З каси підприємства працівнику можуть одночасно видавати готівку на відрядження і кошти в підзвіт для вирішення під час відрядження виробничих завдань. У цьому разі відряджена особа повинна протягом трьох днів після повернення подати в бухгалтерію авансовий звіт про суму, яка була йому видана.

За перевищення встановлених термінів використання виданої у підзвіт готівки, а також видачу готівки без повного звіту про раніше видані суми Указом президента України від 12.06.1995 №436 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання повернення готівки» у редакції від 11.05.1999 №491 передбачена штрафна санкція в розмірі 25%, виданих у підзвіт сум.

У даний час у П(С)БУ існує новий порядок відображення в регістрах бухгалтерського обліку неповернених підзвітних сум, а саме субрахунок 947 «нестачі, втрати і псування цінностей» не використовується навіть у випадку, якщо немає можливості утримати цю суму із заробітної плати працівника.

Заборгованість працівників по виданих сумах, що відбита по Кт 371, буде відображена в обліку до повного погашення заборгованості. При утриманні виданих підзвітних сум із заробітної плати працівника необхідно враховувати вимогу ст.404 Цивільного процесуального кодексу України, а також ст.26 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108, де визначено, що при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір утримання не повинен перевищувати 20%.

Витрати на відрядження

Відповідно до П(С)БО 16 оплата службових відряджень визнається витратами періоду і включається до складу валових витрат тільки при наявності документів, що підтверджують ці витрати: квитки на всі види транспорту загального користування, з усіма витратами по придбанню (страховка, постільні речі), рахунки на проживання в готелі, проїзні документи на проїзд у міському транспорті відповідно до маршруту, погодженого з керівником підприємства.

Підлягають відшкодуванню і включенню у витрати не підтверджені документально, але понесені добові витрати в межах норм, затверджених Кабінетом Міністрів України (18 грн.). Так само на витрати відноситься плата за бензин, стоянку і паркування, якщо працівник відправлений у відрядження на службовому легковому автомобілі.

Первинна документація для службових відряджень

Направляючи працівника у відрядження, підприємство оформляє наступні первинні документи:

- завдання на відрядження;

- наказ (розпорядження) керівника підприємства про направлення працівника у відрядження;

- попередні кошториси витрат на відрядження;

- посвідчення про відрядження і запис у журналі реєстрацій про реєстрацію посвідчення;

- документи про наявність зв’язку відрядження з діяльністю підприємства.

Підставою для наказу є направлення працівника у відрядження (клопотання, завдання, підписане керівником того підрозділу, що направляє співробітника).

Наявність розпорядження чи наказу керівника про відрядження працівника є обов’язковою умовою. Наказ складається в письмовій формі. У ньому повинно бути зазначене:

- ПІБ,

- посада,

- найменування підприємства чи структурного підрозділу,

- дата початку і закінчення відрядження,

- населений пункт чи пункт призначення,

- назва підприємства, куди направляється відряджений,

- мета відрядження,

- вид транспорту і т.д.

Керівник підприємства має право встановлювати додаткові обмеження, щодо мети і коштів, а також встановлювати відшкодування витрат понад установлені законодавством норми, про що відряджена особа інформується і в наказі вказуються конкретні умови.

Розмір витрат на відрядження звичайно розраховують, виходячи з вартості проїзду, наймання житла і норм добових.

Оформлення майбутніх командировочних витрат, як правило, проводиться у вигляді розрахунку кошторису. Цей розрахунок-довідка має назву Бланк-3. Посвідчення про відрядження і є основним документом, відповідно до якого здійснюється відрядження працівника. Форма посвідчення про відрядження затверджена наказом Державної податкової інспекції України від 28.07.1997 №260.

Журнал реєстрації посвідчень про відрядження

Кожне відрядження на підприємстві повинно бути зареєстроване в спеціальному журналі реєстрації посвідчень про відрядження. На кожному посвідченні про відрядження ставлять порядковий номер і дата, вказуються номер і дата наказу керівника про направлення у відрядження. На підприємстві наказом повинна бути призначена посадова особа, на яку покладається ведення документів про відрядження. Підпис на посвідченні про відрядження особи, відповідальної за реєстрацію прибулих і вибулих осіб, повинен завірятися печаткою підприємства. Перед виїздом у відрядження працівникові видається аванс.

Звіт працівника про виконання службового відрядження

Після повернення з відрядження працівник повинен зробити відмітку в посвідченні про відрядження протягом робочого дня чи наступного дня після повернення. Ця дата є днем прибуття. Для віднесення витрат по відрядженню на витрати підприємства підзвітна особа повинна подати документи, які підтверджують зв’язок відрядження з основною діяльністю підприємства. Такими документами можуть бути: запрошення, протокол про наміри, укладений договір, угоди про співробітництво, протокол розбіжностей і т.д. Відсутність оригіналів таких документів спричиняє невизнання понесених витрат.

Звіт завіряється підписом начальника відділу, який відправляв працівника у відрядження. Керівник підписує звіт, який потім передають у бухгалтерію.

Вимоги, що ставляться до документів, прикладених до авансового звіту, є такими:

- документи підписують в оригіналах;

- за формою вони повинні відповідати прийнятим в Україні вимогам щодо оформлення і заповнення первинних документів;

- за характером операцій повинен бути встановлений зв’язок подаваних документів з цільовим призначенням виданого грошового авансу.

У бухгалтерії звіт перевіряється бухгалтером за формою (наявність усіх реквізитів, правильність оформлення, наявність підпису) і змістом (вірогідність документів і арифметична перевірка).

Запитання для контролю засвоєння знань

1. У чому сутність аналітичного обліку розрахунків з працівниками?

2. Як нараховується заробітна плата?

3. Який порядок нарахувань на фонд оплати праці?

4. Який порядок нарахування утримань із заробітної плати?

5. Як розрахувати допомогу з тимчасової непрацездатності?

6. Які особливості синтетичного обліку розрахунків з оплати праці?

7. У чому сутність аналітичного обліку розрахунків з працівниками?

8. Який порядок відображення в обліку розрахунків по відрядженнях?

9. Як відображаються в обліку розрахунки з підзвітними особами?

10. Які первинні документи використовують при обліку розрахунків з оплати праці?

Поиск по сайту: