|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Форвардний контрактОперація форвард – це угода, яка засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін продажу під час укладення такого контракту. Основним призначенням форвардних валютних угод є забезпечення надійного страхування майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними контрактами. Найактивнішими учасниками форвардного ринку є банки, які використовують форвардні контракти для хеджування власного ризику зміни цін на фінансові інструменти, а також пропонують їх як послугу своїм клієнтам. Маючи ширші фінансові можливості щодо залучення та розміщення коштів порівняно з іншими учасниками ринку, банки можуть уникнути реальних втрат за форвардними угодами навіть тоді, коли ринкові ціни складаються не на їх користь. Уклавши два форвардні контракти за протилежними операціями (один – з купівлі, інший – з продажу) одного й того самого виду активів в однаковій кількості, банк має змогу втрати за однією операцією компенсувати доходами за протилежною. Іноді банк відіграє роль посередника, який відшукує сторони з протилежними інтересами і допомагає оформити угоду. Відсутність організованої торгівлі форвардними контрактами, а отже низька конкуренція на цьому ринку дають змогу банкам диктувати свої умови при укладанні форвардної угоди з клієнтом. Форвардні контракти можуть укладатися на реальну або умовну суму. У першому разі сторони домовляються про реальну операцію купівлі-продажу. У другому – виплачується лише цінова різниця, що виникла внаслідок розбіжності контрактної та ринкової цін базового активу, а реального обміну валютами, грошовими коштами, цінними паперами не відбувається. Форвардні контракти мають наступні переваги перед іншими фінансовими інструментами: - індивідуальний характер укладення контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін; - за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні); - для банку перевагою є те, що форвардні операції мають позабіржовий характер, і завдяки цьому він може диктувати свої умови угоди, зокрема встановлювати ціну базового активу. Головним недоліком форвардних угод є відсутність можливості маневрувати. Умова обов’язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов’язань за ними досить високий. Валютні операції «форвард» мають певні особливості: - валютний курс фіксується в момент укладання форвардної операції; - вибір валют не є стандартизованим; - реальна поставка валюти здійснюється, як правило, через обумовлений контрагентами (необов’язково стандартний) проміжок часу; - це міжбанківські валютні операції; - під час укладання угоди ніякі авансові платежі не здійснюються; - обсяги контрактів не є стандартизованими. Ф'ючерс – дериватив, який укладається на організованому ринку, за яким одна сторона зобов'язується у визначений момент у майбутньому продати базовий актив іншій стороні, а інша сторона зобов'язується купити базовий актив за ціною та на інших умовах, визначених сторонами при укладенні договору. Базовим активом фінансового ф’ючерсного контракту можуть бути такі інструменти: іноземні валюти, депозитні сертифікати, банківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обсяги поставок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф’ючерсних контрактів. Особливостями ринку ф’ючерсних контрактів є: - високий ступінь стандартизації контрактів; - обмежений перелік базових активів; - висока ліквідність контрактів; - надійність укладених угод; - можливість за незначних початкових витрат оперувати значними сумами. Фінансовий зміст хеджування за допомогою ф’ючерсів полягає в тому, що хеджер може перекласти певну частку своїх ризиків на професійних спекулянтів, які забезпечують ліквідність ринку. Основними учасниками ф’ючерсного ринку є великі фінансові центри та клірингові банки, пенсійні фонди, центральні банки, фінансові організації, які працюють на фондовому ринку, члени й спеціалісти ф’ючерсної біржі, а також дрібні інвестори та приватні особи. На сьогодні на Лондонській міжнародній біржі фінансових ф’ючерсів і опціонів (LIFFE) укладаються наступні контракти: - англійський фунт стерлінгів (GBP 25000) за долари США; - японська єна (JPY 12500000) за долари США; - швейцарський франк (CHF 125000) за долари США; - євро (EUR 125000) за долари США; - долар США (USD 50000) за євро. Відмінною особливістю ф’ючерсних контрактів є перерозподіл ризику, що забезпечує високу ліквідність укладених угод. Крім того, важливе значення має реалізація принципу вільного біржового торгу завдяки тому, що розрахункова палата біржі для кожного учасника ф’ючерсної угоди бере на себе функції третьої сторони, тобто здійснюється додаткове страхування укладеної угоди. Організація здійснення ф’ючерсної угоди базується на виборі для виконання брокерських функцій певного члена ф’ючерсної біржі, через якого може бути виконана угода. Таблиця 1 – Порівняльна характеристика ф’ючерсних і форвардних угод
Опціон – це право, але не зобов’язання, купити (у випадку опціону на купівлю) або продати (у випадку опціону на продаж) обумовлений в опціоні об’єкт за встановленою ціною у визначений термін або протягом цього терміну в обмін на сплату премії. Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від його виконання залежно від того, наскільки сприятливими для нього буде співвідношення між поточною та страйковою ціною в момент виконання опціону. Продавець (емітент) опціону зобов’язаний виконати відповідну операцію за ціною реалізації, встановленою за опціонною угодою, та забезпечити власнику опціону виконання умов угоди у встановлений термін. Якщо угоду здійснено, то вживають терміни «опціон здійснено» або «опціон виконано». За право, яке продавець опціону надає його власнику, здійснити опціон або відмовитися від його реалізації покупець сплачує певну грошову суму – опціонну премію. Вона визначається як відсоток від суми опціонної угоди або ж як абсолютна сума за одиницю базового активу і сплачується покупцем опціону його продавцю під час укладання угоди незалежно від того, буде чи не буде здійснено контракт. Вартість опціону є договірною величиною і залежить від багатьох чинників, зокрема: тривалості опціонного періоду;виду опціону;значення страйкової ціни;цінової волатильності;виду базового активу опціону та інше. Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові. Біржові опціони (traded options) продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід’ємною складовою фінансового ринку економічно розвинених країн. Найвідоміші з них: Лондонська фондова біржа, Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів і опціонів, Амстердамська біржа (Європейська опціонна біржа), Філадельфійська, Чиказька, Монреальська та інші. Біржові опціони можуть знаходитися в обігу на вторинному ринку, вільно перепродаватися до завершення опціонного періоду. Ці опціони є стандартизованими за певними видами валют, сумами й термінами виконання. Стандартна специфікація опціону містить наступні реквізити: найменування базового активу, назву операції (купівля або продаж), суму базового активу, страйкову ціну, дату завершення опціонного періоду (дату експірації опціону), умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період). Позабіржові опціони (over-the-counter options, ОТС орtions) можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються та купуються покупцем і банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. Переважно на ринку позабіржових опціонів банки працюють із транснаціональними корпораціями.
Своп-контракт (від англ. swap – обмін) – це угода між контрагентами про обмін (один або кілька) певної кількості базових інструментів на визначених умовах у майбутньому. Розрізняють два види своп-контрактів: валютний «своп» і процентний «своп», кожен з яких має на меті хеджування відповідного виду ризику: валютного чи процентного. Процентний своп-контракт – це угода між двома контрагентами про обмін процентними платежами в розрахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. На практиці прийнято розрізняти два типи відсоткових свопів: - прості – «свопи», які передбачають обмін фіксованої відсоткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану; - базисні «свопи», в результаті здійснення яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки. Валютний «своп» – це строкова валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж певної суми валюти на умовах «спот» із одночасним продажем (купівлею) тієї ж суми валюти на певний термін на умовах «форвард», тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування. Розрізняють класичні операції «своп» та їх різновиди у вигляді форвардних, опціонних, комбінованих «свопів» тощо. Класичні операції «своп» залежно від послідовності операцій «спот» і «форвард» поділяють на репорт і депорт. Репорт – це продаж валюти на умовах «спот» з одночасною купівлею на умовах «форвард». Депорт – це купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард». У разі укладення угоди «своп» дата виконання ближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, – датою завершення «свопу». Залежно від термінів укладення «свопи» поділяють на: - звичайні (операції репорту і депорту); - одноденні «свопи» t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування «завтра», а зворотна – на умовах «спот»; - тижневі «свопи» s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах «спот», а друга – на умовах тижневого «форварду»; - форвардні («форвард-форвард»). Валютні угоди «своп» є міжбанківськими операціями і мають багато спільного з операціями «форвард». Але на практиці вони використовуються значно частіше, ніж прості форвардні операції. Головні цілі використання валютних «свопів»: - забезпечення фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті; - хеджування довгострокового валютного ризику; - заміна іноземної валюти, в якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора; - забезпечення конвертації експортованого капіталу в іншу валюту. У порівнянні з іншими деривативами «свопи» мають ряд переваг: - обидві сторони контракту отримують можливість досягти поставленої мети: хеджування ризику або зниження витрат із залучення коштів; - вартість «свопів» є нижчою за вартість інших інструментів хеджування, наприклад опціонів, крім того, в разі взаємної домовленості комісійні за угодами «своп» можуть взагалі не стягуватися; - угоди укладаються на будь-який період і базовий інструмент; - ринок «свопів» є добре розвинутим, і тому процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються, як правило, по телефону; - можливість достроково вийти з операції «своп» кількома способами. Для цього укладаються зворотні «свопи», коли новий контракт компенсує дію вже існуючого. Крім того, під час підписання угоди можна обумовити випадки припинення її дії, які дозволяють кожній із сторін за певну плату розірвати контракт; - зниження ризику за даним видом операцій: у разі невиконання зобов’язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються контрактними відсотковими платежами або різницями валютних курсів, а не поверненням основної суми боргу. З метою зниження кредитного ризику використовуються гарантії третьої сторони, резервні акредитиви, застава або інші види забезпечення. З цією метою угоди «своп» можуть укладатися за допомогою посередників, котрі діють як клірингова палата і гарантують виконання всіх умов контракту. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.) |