Особливості використання природних ресурсів у сфері господарювання

Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарю­вання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом. Суб'єкти госпо­дарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористу­вання відповідно до ГКУ та відповідних законів України. Кабі­нет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що належать до державної власності, перебувають в управлінні Автономної Республіки Крим, належать до комунальної власності й можуть використовуватись у господарській діяль­ності.

Суб'єктам господарювання може передаватись у власність зе­мля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, у тому числі громадянам для ведення селянського (фермерського) гос­подарства, а також сільськогосподарським підприємствам для господарської діяльності. Порядок надання землі у власність визначається виключно законом з урахуванням необхідності ви­значення гарантій ефективного використання землі суб'єктами господарювання, запобігання її безгосподарному використанню та псуванню.

Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяль­ності надаються в користування на підставі спеціальних дозво­лів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші при­родні ресурси (у тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадя­нам і юридичним особам для здійснення господарської діяльнос­ті встановлюється земельним, водним, лісовим та іншими спе­ціальними законодавчими актами.

Права суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів

Згідно зі ст. 152 ГКУ суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право:

• експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів;

• використовувати для господарських потреб у встановленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значен­ня, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці;

• одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів;

• одержувати пільгові коротко- та довгострокові кредити для реалізації заходів ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податко­вими пільгами при здійсненні зазначених заходів;

• вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природ­ним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення пере­шкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з ви­користанням природних ресурсів.

Обов'язки суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів

Згідно зі ст. 153 ГКУ суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний:

• використовувати природні ресурси за цільовим призначенням, визначеним при їх наданні (придбанні) для використання в господарській діяльності;

• ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяль­ності;

• здійснювати заходи своєчасного відтворення і запобігання псу­ванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господа­рювання;

• своєчасно вносити відповідну плату за використання природ­них ресурсів;

• здійснювати господарську діяльність без порушення прав ін­ших власників та користувачів природних ресурсів;

• відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первин­ним користувачам природних ресурсів.

42. Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України) визна­ються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господар­ською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійсни­ти на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами господарювання є особи, визначені ст. 55 ГК України.

До категорії суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань належать:

• органи державної влади, наділені господарською компетенцією, - щодо підпорядкованих їм державних підприємств і підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших господарських організацій будь-яких форм власності;

• органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції, - щодо комунальних підприємств та організацій і підконтр­ольних (з певних, визначених законом питань) підприємств та організацій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної терито­ріальної громади;

• господарські об'єднання - щодо шдприємств-учасників;

• холдингові компанії - щодо своїх корпоративних підприємств;

• засновники унітарних підприємств (у тому числі дочірніх) і власники їх­нього майна (ними можуть бути суб'єкти господарювання – господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єднання та ін.) щодо створених ними підприємств;

• учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (в тому числі правом брати участь в управлінні організацією такого типу);

• суб'єкти господарювання, наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб'єкті на підставі укладених між ними договорів підприємницько­го характеру - про делегування управлінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб'єктів господарювання іншому та ін.

Відтак, розрізняють окремі підвиди організаційно-господарських зобов'язань залежно від: а) підстав виникнення (закон, договір, акт управління); б) від складу суб'єктів

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

- між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

- між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

- між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

- в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору (наприклад, засновницького договору про створення об'єднання підприємств, в якому визначаються взаємовідносини між учасниками об'єднання та органом управління об'єднання).

Поиск по сайту: