Поняття та види майна у сфері господарювання, порядок його використання

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Мінфіну України від 18 жовтня 1999 р. № 242 нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікова­ний та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більш одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, тор­гівлі, в адміністративних цілях чи для надання в оренду іншим особам.

Майнові цінності залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійс­нення господарської діяльності, можуть належати до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Зміст цих понять та перелік об'єктів, що відносяться до тієї або іншої еконо­мічної форми, встановлені в подальших частинах коментованої статті, в законах та підзаконних нормативно-правових актах з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Визначення поняття «основні фонди (основні засоби)» міститься в Положенні (стандар­ті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Мінфіну України від 27 квітня 2000 р. № 92, згідно з яким основні засоби - це матеріальні активи, які підпри­ємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, на­дання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і со­ціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Частина 3 коментованої статті відносить до основних фондів виробничого і невиробничо­го призначення будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничии інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються, зокрема, на основні за­соби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та пере­давальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвен­тар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасо­ві (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), неза­вершені капітальні інвестиції.

Оборотні засоби (оборотні активи) — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обме­жені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 4 Положення (стан­дарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87).

Оборотними засобами відповідно до частини 4 коментованої статті є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробни­чого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Частина 5 коментованої статті у складі майна суб'єктів господарювання виділяє кошти, під якими розуміє гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення то­варних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Під товарами у складі майна суб'єктів господарювання частина 6 коментованої статті визнає вироблену продукцію (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Існують й інші визначення цього поняття. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» товарами є продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, пред­мети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послу­ги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів. Ще одне, вужче, визначення поняття «товари» наведено в Положенні (стандарті) бухгалтерсько­го обліку 2 «Баланс», яке під товарами розуміє товари, які придбані підприємством для наступного продажу (п. 25).

Вироблена (готова) продукція — це запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовни­ками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, показуються у складі незавер­шеного виробництва (п. 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»).

Виконані роботи (роботи) — це будь-яка діяльність, пов'язана з проектуванням, будів­ництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, бу­ріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомки та інші, якщо вартість вико­нання цих послуг не перевищує вартості самого будівництва (ст. 1 Закону України «Про заку­півлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»).

Під послугами зазначений Закон розуміє будь-яку закупівлю, крім товарів та робіт, вклю­чаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування

Цінні папери, як зазначено в частині 7 статті 139 ГК, є особливим видом майна суб'єктів господарювання. Види і правовий режим цінних паперів, що належать до майна суб'єктів господарювання, встановлені положеннями глави 17 ГК.

35. Право власності – основний титул. Форми: приватна, комунальна, державна. Особливості державної форми:

- функції власника – органи влади

- суб'єкт права власності (держава) сам встановлює правові норми, що регу­люють відносини державної власності;

- реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створе­них державою підприємств та організацій, які діють у певних правових формах

Похідні від права власності.

Право довірчої власності було започатковано 19.06.2003 р. (шляхом внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України) у зв'язку з прийняттям двох законів: «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним бор­гом та іпотечні сертифікати» (19.06.2003 р.) і «Про фінансово-кредитні меха­нізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (19.06.2003 р.). Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України, право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону або договору управління майном. Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі відповідного договору (договору управління май­ном), що укладається власником майна - установником; управителем (довірчим власником) як стороною за договором може бути належним чином створена орга­нізація - фінансова установа (ст. 1 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»); управитель як довірчий власник розпоряджається довірчим майном лише у визначених законом і договором меж­ах (ст. 26 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 8 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»), а за власними зобов'язаннями (не пов'язаними з управ­лінням довірчим майном) відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої власності у сфері господарювання є похід­ним (його встановлення залежить від первісного власника майна - управителя), обмеженим (межі використання довірчої власності встановлюються законом і договором) та додатковим правовим титулом майна (встановлюється зазвичай установником як первісним власником майна на договірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що має власне майно).

Право господарського відання (ст. 136 ГК України) порівняно з правом власності є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпоря­дження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і затвердженого власником майна статуту підприємства. Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями від­повідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому титулі, і може бути суб'єктом банкрутства. На такій правовій основі майно закріплюється за держав­ними (ч. З ст. 73, ч. 2 ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. З ст. 78 ГК України) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними підприємствами, що створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

Право оперативного управління (ст. 137 ГК України) також є похідним від пра­ва власності, але ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджати­ся закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні установи) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприємство). Власник майна, закріпле­ного на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у такого суб'єкта надлишкове майно, а також майно, що використовується ним не за призначенням (ч. 2 ст. 137 ГК). Суб'єкт права оперативного управління відпо­відає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то субсидіарну відпо­відальність за зобов'язаннями суб'єкта права оперативного управління у визна­чених законом та/або установчими документами суб'єкта цього права випадках несе власник майна (щодо казенних підприємств - держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство). Цей правовий титул використо­вується щодо казенних підприємств (ч. З ст. 73, ч. З ст. 76 ГК України), унітарних некомерційних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України), а також щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються господарськими товариствами, коо­перативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

Право користування широко використовується як додатковий правовий титул майна суб'єктами господарських правовідносин, що виникає на договірних заса­дах (на підставі договору оренди та інших видів договорів, що передбачають ко­ристування чужим майном - договір лізингу, концесійний договір та ін.), в тому числі у результаті внесення учасником господарської організації корпоративно­го типу (господарського товариства, кооперативу, добровільного господарського об'єднання) свого вкладу/паю у формі права на користування певним майном (зе­мельною ділянкою, іншими об'єктами нерухомості, устаткуванням) без передання права власності на таке майно господарській організації за участь/членство в ній

Поиск по сайту: