Комунальна власність: спільні та відмінні риси з державною власністю

Вчені: Алексеєв В. М., Апанасенко К. І., Вінник О. М., Дзера О. В., Щербина В.С. Комунальна власність — одна з трьох форм власності (поряд з державною та приватною). Також, поряд з державною власністю це є одна з двох форм публічної власності. Поняття «комунальна власність» і «муніципальна власність» є синонімам. В прикладному значенні, під комунальною власністю розуміють власність територіальних громад на належне їм майно, що використовується для спільних потреб громади і управляється відповідними органами місцевого самоврядування. В економічному значенні термін вживається для позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності. Відмінності між комунальною та державною власністю: За суб’єктом управління:

Управління об’єктами державної власності здійснюють Кабмін; Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном; Міністерство економічного розвитку і торгівлі України; міністерства та інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи; Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Управління об’єктами комунальної власності здійснюють безпосередньо територіальна громада; сільські, селищні та міські ради уповноважені діяти від імені територіальної громади та їх виконавчі органи; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. За об’єктами: До об’єктів комунальної власності належать ті об’єкти, які мають виключно одне цільове призначення – задоволення житлово-комунальних, соціально-культурних і побутових потреб територіальної громади До об’єктів державної власності відносяться: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських; державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Спільні риси: 1) як державна, так і комунальна власність являються особливим видом групової власності; 2) як державною, так і комунальною власністю володіє народ (члени територіальної громади), однак розпоряджається нею відповідно держава за допомогою своїх органів та органи місцевого самоврядування; 3) можливість передачі об’єктів державної власності у комунальну, і навпаки.

37. Корпоративні права: поняття, види, порядок набуття та використання, проблеми вдосконалення правового режиму корпоративних прав:

Відповідно до ст. 167 ГК України, Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Можна виділити такі види корпоративних прав:

І За характером: 1) особисті немайнові; 2) майнові.

ІІ За джерелом встановлення: 1) законодавчі; 2) статутні.

ІІІ За сферою виникнення: 1) корпоративні права в господарських товариствах; 2) корпоративні права у виробничих кооперативах; 3) корпоративні права в приватних підприємствах; 4) корпоративні права у фермерських господарствах; 5) корпоративні права у підприємствах споживчої кооперації.

До інших корпоративних особистих немайнових прав можна віднести: 1) право на вихід із корпоративного товариства; 2) право на захист інших корпоративних прав; 3) тощо.

До майнових корпоративних прав належать: 1) право на участь у розподілі прибутку корпоративного товариства (право на одержання дивіденду); 2) право на участь у розподілі активів корпоративного товариства у разі його ліквідації; 3) інші майнові корпоративні права.

Порядок набуття та використання корпоративних прав:

Корпоративні права можуть виникати у особи внаслідок:

1) заснування (участі в заснуванні) господарської організації (пер­винний спосіб набуття корпоративних прав);

2) набуття особою вже існуючих корпоративних прав на підставі вчинення правочинів, спадкування (правонаступництва), рішення суду тощо (похідний спосіб набуття корпоративних прав).

Право власності на акції виникає в акціонера з моменту зарахуван­ня акцій на його особовий рахунок реєстратором (при документарній формі випуску акцій) або на рахунок у цінних паперах зберігачем (при бездокументарній формі випуску акцій). У свою чергу таке зарахуван­ня можливе лише після повної сплати акціонером вартості акцій (при первинному способі набуття). Щодо інших корпоративних прав слід за­значити, що вони виникають одразу ж після державної реєстрації відповідної господарської організації і учасники (члени) можуть кори­стуватися ними в повному обсязі — єдиним обмеженням є неможливість відчуження корпоративних прав у тій частині, що не була оплачена.

Використання корпоративних прав:

Корпоративне право може здійснюватися шляхом (а) створення господарської організації будь-якого типу в процесі заснування чи реорганізації (виділення, наприклад) та (б) участі в господарській організації. Це передбачає доцільність визначення основних засад використання цих способів корпоративного інвестування, характерних рис господарських організацій, що при цьому використовуються, а також їх класифікацію.

Разом з тим усім господарським організаціям притаманні спільні ознаки, а саме: безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно; правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або керівництво господарською діяльністю, що притаманно власникам майна підприємств, господарським об’єднанням, головному підприємству промислово-фінансової групи, холдинговим компаніям та ін.; створення (набуття статусу суб’єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб’єктів господарських відносин різний залежно від виду (суб’єкт господарювання чи організація господарського керівництва), організаційно; правової форми (унітарне підприємство, господарське товариство, виробничий кооператив), основного або виключного виду діяльності (банк, страхова компанія, фондова біржа та інші види професійних учасників фондового ринку, інвестиційний фонд та ін.); набуття статусу суб’єкта господарських відносин (що зазвичай є завершальною стадією процесу створення господарської організації), як правило, пов’язується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (передбачений ст. 58 Господарського кодексу України та Законом України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») та/або в спеціальному порядку (передбачається Законом «Про банки і банківську діяльність»; фінансових груп» (п. 2) та ін.; наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за суб’єктами господарських відносин на різних правових титулах: 1) одному з основних, поєднання яких зазвичай не допускається: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві господарського відання (комерційні унітарні підприємства будь-яких форм власності), праві оперативного управління (некомерційні унітарні підприємства будь-яких форм власності, в т.ч. казенне підприємство) та 2) додаткових: праві користування та/або праві довірчого управління на підставі відповідних договорів (можуть застосовуватися з будь-яким з названих правових титулів); наявність господарської правосуб’єктності, тобто визнаної державою за певним суб’єктом господарювання можливості бути суб’єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб’єктності господарських організацій фіксується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності, форми власності, на базі якої функціонує така організація.

Підставами припинення корпоративних прав можуть бути:

1) відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, внесення до статутного фонду тощо);

2) вихід власника корпоративних прав із господарської організації (господарського товариства, кооперативу тощо);

3) виключення власника корпоративних прав з господарської ор­ганізації;

4) визнання власника корпоративних прав таким, що вибув зі складу господарської організації;

5) припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права;

6) інші законні підстави.

Корпоративні права, як особливий вид майна, можуть бути предме­том різних правочинів — купівлі-продажу, дарування, міни, можуть пе­редаватись до статутного фонду (майна) суб'єкта господарювання або в заставу. Але при здійсненні правочинів з корпоративними правами слід враховувати їхню особливу природу. Власник корпоративних прав, як правило, має також певні обов'язки перед відповідною господарською організацією та іншими власниками корпоративних прав. Тому процес відчуження корпоративних прав юридичне є більш складним, ніж відчу­ження майна у формі речей (за винятком відчуження акцій ПуАТ).

Типовими обмеженнями, які можуть впливати на оборотоздатність корпоративних прав є:

¾ закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками гос­подарської організації (ч. З ст. 81 ГК України, ч. 2 ст. 137, ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 166 ЦК України);

¾ встановлення заборони відчужувати корпоративні права взагалі (ч. З ст. 166 ЦК) або тільки третім особам (особам, що не є учасниками або членами господарської організації) (ч. 2 ст. 147, ч. З ст. 166 ЦК);

¾ необхідність надання згоди на відчуження іншими учасниками гос­подарської організації (ч. 1 ст. 127 ЦК);

¾ необхідність внесення до установчих документів та державної реєстрації змін щодо складу учасників (членів), пов'язаних із фактом відчуження корпоративних прав (ч. 2 ст. 82 ГК, ст. 8 Закону «Про коо­перацію»).

Деякі з цих обмежень встановлені законодавче, деякі можуть вста­новлюватись установчими документами господарських організацій.

Проблемою, пов'язаною із переходом та припиненням права влас­ності на корпоративні права, є необхідність відображати зміни в персо­нальному складі учасників (засновників, членів) в установчих докумен­тах господарської організації (за винятком змін у персональному складі акціонерів, які фіксуються в спеціальному реєстрі). Непоодинокими є випадки, коли учасник подає заяву про вихід із товариства чи відчужує свої корпоративні права третій особі, але інші учасники відмовляють­ся внести відповідні зміни до установчих документів і правова ситуація довгий час залишається невизначеною. Для вирішення цієї проблеми можна вдатися до запозичення закордонного досвіду - в більшості країн статути товариств та інших корпоративних організацій не повинні містити відомостей про власників корпоративних прав. Ці відомості заносяться до спеціальних реєстрів (книг компанії), ведення яких покла­дається на виконавчий або інший орган. Слід зазначити, що така прак­тика частково запроваджується і вітчизняними ТОВ (з великою кіль­кістю учасників). Але бажаним було б внесення відповідних змін до за­конодавства.

Поиск по сайту: