Відмінність

59. Поняття та види одиничних злочинів.

60. Поняття, види та кримінально-правове значення сукупності злочинів.

61. Поняття, види та кримінально-правове значення повторності злочинів. Відмінність повторності злочинів від продовжуваного злочину.

62. Поняття, види та кримінально-правове значення рецидиву злочинів.

А) поняття рецидиву визначено в КК (ст.. 34)

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочинуособою, яка має судимість за умисний злочин.

Б) Ознаки рецидиву (крім ознак загальних для всіх видів множинності):

- рецидив є тоді, коли особа вчиняє два або більше злочинів і лише умисних

- злочини при рецидиві обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу (іноді досить тривалим)

- наявність судимості за попередній умисний злочин.

· В статтях ОЧ КК рецидив описується як кваліфікуюча обставина: через вказівку на попередню судимість (ч. 3 ст. 296 КК)

· Рецидив обраховується як обтяжуюча обставина при призначені покарання (п.1 ч.1 ст. 67 КК)

В) Види рецидиву:існують різні класифікації рецидиву у теорії крим. права. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за такими критеріями:

· За характером злочинів, що входять рецидив

загальний(різнорідні злочини)

спеціальний – більш небезпечний (тотожні або однорідні злочини)

· Залежно від кількості судимостей

простий рецидив (має дві судимості)

складний /або багаторазовий/)особа має три і більше судимостей

· За ступенем тяжкості виділяють

пенітенціарний (пов’язаний з позбавленням волі) рецидив (засуджений до позбавлення волі, має судимість, знову вчиняє злочин і засуджується до позбавлення волі). Цей факт враховується при призначенні умовно дострокового звільнення від відбування покарання (п.1 ч3 ст. 81 КК, якщо за загальним правилом можливе умовно дострокового звільнення з відбуттям ½ покарання, то при наявності пенітенціарного рецидиву – 2/3 строку)

Ще виділяють рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів (особа, маючи судимість за один з тяжких злочинів, знову вчиняє тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Це впливає на кваліфікацію (був розбій, вчиняє розбій – ч. 2 ст. 187 КК) та на строки призначення остаточного покарання до 25 років позбавлення волі – ст.. 70 КК або довічного позбавлення волі.

Г) Кримінально-правове значення рецидиву:

1. Один із видів множинності

2. Треба відрізняти від повторності (при повторності факт. засудження і наявності судимості немає, а при рецидиві – має.

3. Має свої різновиди, що може впливати на

призначення покарання, як обтяжуюча обставина

умовно дострокове звільнення від відбування покарання

на кваліфікацію вчиненого діяння

на строк призначення покарання (25років)

враховується також при визначенні виду ВТК

63. Поняття, ознаки та види обставин, що виключають злочинність діяння.

А) Поняття обставин визначено в теорії

Це – передбачені КК обставини, за яких діяння особи, що зовні підпадають під ознаки діянь, передбачених КК як злочин, але вчинені для захисту правоохоронюваних інтересів чи досягнення сусп.. корисних цілей, виключають з лочинність.

Б) Ознаки обставин, що виключають злочинність:

- вони є не сусп-небезпечними (як злочинні посягання), а сусп-корисними або суспільно-допустимими, або суспільно-доцільними

- об’єктивно (зовні) вони подібні до злочинів, передбачених КК

- направлені на захист право охоронюваних прав, свобод та інтересів особи, суспільства, держави або на усунення небезпеки, яка їм загрожує (чи на досягнення суспільно значимих результатів)

- як правило, вчиняючи такі діяння (які характеризують певний вид обставин, що виключає злочинність), особа припиняє (попереджає) протиправні або сусп.. небезпечні діяння або досягає значної сусп.. корисної мети

- при їх здійсненні завдається шкода або тому хто посягає, або іншим особам, але така шкода має бути лише в межах правомірності як це вимагає крим. закон

- ці обставини виключають злочинність діяння і протиправність, а тому не є кримінально караними.

В)В КК в Р VІІІ ЗЧ (ст. 36-43) визначені обставини, що виключають злочинність діяння (8). Це:

1. Необхідна оборона (ст.36 КК)

2. Уявна оборона (ст. 37 КК).

3. Затримання особи, що вчинила злочин (ст.. 38 КК)

4. Крайня необхідність (ст. 39 КК)

5. Фізичний або психічний примус (ст. 40 КК)

6. Виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК)

7. Діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42 КК)

8. Виконання спец. завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

На практиці важливо встановити наявність таких обставин, їх юридичну природу, дотримання особою меж правомірності при здійсненні дій по захисту охоронюваних крим. законом об’єктів або при усуненні небезпеки,що загрожує їм.

64. Необхідна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння. Перевищення меж необхідної оборони.

А) Крим. закон (ч. 1 ст. 36) визначає необхідну оборону таким чином

необхідна оборона – це дії (тт. тільки активна форма поведінки )

від суспільно-небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, яка є - необхідною- достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони

Надаючи право захисту особі від сус-небезп. посягання, закон не виключає її права діяти в конкретній ситуації на свій розсуд В неї є варіанти поведінки:

- захищатися від посягання

- уникнути сусп.-небезп. посягання

- звернутися за допомогою до іншої особи, до органів влади.

Закон визначає поняття перевищення меж необхідної оборони – це

умисне заподіяння школи тому, хто посягає

Ця шкода є такою, що явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Перевищення меж н/о є крим. караним лише у двох випадках:

ст. 118 КК умисне вбивство при перевищенні меж н/о чи у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, та

ст. 124 КК умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж н/о чи у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Закон виключає можливість крим. відповідальності особи, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане сусп.-небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не визнається перевищенням меж н/о (а отже не має наслідком крим. відповідальність) дії особи, якщо вона застосовує зброю або будь-які інші засоби чи предмети для захисту від нападу озброєної особи,групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягав.

Умови правомірності н/о характеризуються двома групами ознак:

65. Уявна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння.

А) Уявною обороною визнаються дії, пов’язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального сусп.-небезпечного посягання не було і особа неправильно оцінюючи дії потерпілого лише помилково припускала наявність такого посягання (ч.1 ст. 37 КК)

Отже, тут має місце добросовісна помилка особи щодо посягання

Ознаками уявної оборони є:

- відсутність реального сусп.-небезпечного посягання

- неправильна оцінка винною особою дій потерпілого

- помилкове сприйняття ситуації потягло реагування на дії потерпілого як на посягання

У зв’язку з цим слід уяснити відмінність уявної оборони від необхідної оборони

Б) Значення уявної оборони

1. Як і необхідна оборона, уявна оборона (специфічний вид необхідної оборони) закріплює право кожного на захист право охоронюваних прав, свобод, інтересів суспільства і держави

2. Допомагає відмежувати правомірні дії від неправомірних

3. Уявна оборона виключає крим. відповідальність за заподіяну шкоду тоді, коли обстановка, що склалася давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, тт. особа діяла без вини.

4. Необхідна оборона і уявна оборона служать інтересам попередження або припинення сусп. небезпечних посягань.

66. Затримання особи, що вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин.

А) Закон реалізує ці питання, вказуючи:

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на

- затримання особи, яка вчинила злочин і

- доставляння її відповідним органам влади якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Отже, підставою таких дій по затриманню особи є вчинення нею злочину (хоча правильно би було говорити не про вчинення злочину, а сусп.-небезп. діяння).

Підстави затримання підозрюваного у вчиненні злочину чітко визначені у крим - процесуальному праві (див.ст. 106 КПК), а саме: якщо

· цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення

· очевидці (в т.ч. потерпілий) прямо вказують на дану особу, що саме вона вчинила злочин

· на підозрюваному, його одязі, при ньому, в його житлі будуть виявлені явні сліди злочину

(тоді затримання такої особи покладається на уповноважені на те правоохоронні органи)

А затримання особи, яка вчинила злочин в контексті норми КК (ст. 38) – це право будь-якої особи. Дії якої можуть бути спрямовані на затримання злочинця і доставлення її до відповідних органів влади.

В законі визначаються положення, які характеризують сутність перевищення заходів затримання злочинця, коли йму може бути завдана шкода. Отже, якщо при затриманні злочинця йому умисно заподіяна тяжка шкода, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання, і це виразилось в умисному заподіянні затримуваній особі смерті або умисному спричиненні їй тяжких тілесних ушкоджень, то той, хто затримував злочинця, підлягає крим. відповідальності за цю шкоду. Однак, обставина затримання злочинця значною мірою зменшує ступінь сусп.. небезпеки такого діяння і впливає на вид і розмір покарання. (так, за просто вбивство передбачено безальтернативно позбавлення волі від 7 до 15 років і це є особл. тяжкий злочин, а за умисне вбивство при затриманні злочинця – виправні роботи до 2-х років, або обмеження волі до 3-х років, або позбавлення волі до 2-х років – злочин середньої тяжкості).

Б) Умовами правомірності дій потерпілого чи інших осіб по затриманню особи, яка вчинила злочин, є:

· наявність правової підстави для затримання (вчинення злочину)

· своєчасність затримання такої особи (під час або безпосередньо після вчинення злочину)

· шкода спричиняється затримуваній особі вимушено (вона опирається, намагається втекти тощо)

· не допускається перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

· метою затримання є:

- припинення злочину, затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади

Отже,

1. за юрид. природою затримання особи. Яка вчинила злочин, є обставиною, що виключає злочинність діяння.

2. обов’язковим є дотримання умов правомірності при затриманні злочинця (шкода, яка йому завдається, має бути спів розмірною зі шкодою, яку він спричиняє)

3. метою дій потерпілого чи інших осіб є

- затримати злочинця, припинити злочинне посягання і

- доставити затриманого відповідним державним органам

4. ця обставина, як і інші 7, є закріпленим правом потерпілого і інших осіб попереджувати і присікати злочинні прояви, приймати участь у виявленні злочинних посягань

5. затримання злочинця для певних категорій громадян (представників влади, представників правоохоронних органів, військовослужбовців) є врегульованим законодавством обов’язком.

67. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння. Відповідальність за перевищення меж крайньої необхідності. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони.

А) Юрид. природу та ознаки крайньої необхідності визначено в крим. законі (ч.1 ст. 39 КК)

Стан крайньої необхідної оборони виникає у раз наявності небезпеки, яка безпосередньо загрожує:

- особі чи

- охоронюваним законом правам цієї особи абоінших осіб, а також

- суспільним інтересам чи

- інтересам держави

якщо цю небезпеку в даній ситуації не можна було усунути іншими засобами і

якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності

(під ним закон розуміє – умисне заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значна ніж відвернена)

Отже, правомірною буде вважатись така шкода, яка є меншою від тої, яку усунули, тоді характерні ознаки крайньої необхідності можна поділити на

68. Фізичний або психічних примус як обставина, що виключає злочинність діяння. Відповідальність за шкоду, заподіяну під впливом фізичного або психічного примусу.

Вперше закріплене на законодавчому рівні в КК України 2001 року. Аналіз законодавчих положень дає можливість стверджувати, що

· про фізичний примус як обставину, що виключає злочинність слід говорити тоді, коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примушування, внаслідок якого вона не могла керувати своїми вчинками. Таке твердження є правильним, враховуючи, що підставою крим. відповідальності може бути не будь-яке сусп.-небезп. діяння, а лише вольове усвідомлене. Оскільки через фізичний примус особа позбавлена можливості керувати своїми вчинками, і її дії не є злочинними (відсутня вольова ознака діяння) і тому вона не підлягає крим. відповідальності.

· Інакше вирішується питання у випадках

- коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам, зазнавши фізичного примусу, але при цьому зберігала можливість керувати своїми діями

- коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам під впливом психічного примусу (напр.., нотаріус під загрозою смерті засвідчує незаконну угоду.

В таких випадках питання про крим. відповідальність вирішується відповідно до положень, що характеризують крайню необхідність (ст.. 39 КК), тт. відвернена шкода має бути більшою, ніж завдана.

А) Тепер про поняття фізичний примус - під ним слід розуміти такий вплив на тілесну недоторканість чи свободу особи, коли вона позбавляється можливості діяти за своєю волею (на свій розсуд). Іноді фізичний примус ототожнюють з фізичним насильством, хоч ці поняття в чомусь подібні, однак повністю вони не співпадають. Фізичний примус є більш широким поняття, так як вимагає не тільки фізичне насильство, а й інші дії (напр., позбавлення або обмеження свободи волі).

Б) При психічному примушуванні (погроза застосувати фізичний вплив) законодавець пропонує розглядати заподіяння шкоди за правилами крайньої необхідності, бо підстав для безумовного виключення крим. відповідальності немає – у особи є вибір між двома можливостями:

- пожертвувати собою, своїми інтересами, або

- заподіяти шкоду право охоронюваним інтересам.

Психічний примус, як правило, не повністю позбавляє волю особи, тому й не позбавляє її здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, тому закон вважає, що таку ситуацію слід прирівнювати з крайньою необхідністю.

Здійснення фізичного чи психічного примусу у деяких випадках крим. закон розглядає як ознаку самостійності злочину. (див, ст.. 373 КК- примушування давати показання, ст.. 154 КК – примушування до вступу у статевий зв'язок) Аналіз вказаних злочинів свідчить про те, що примушування може бути і фізичним і психічним.

У підсумок можна зробити такий висновок:

1. Крим. відповідальність виключається у випадку фізичного примусу, якщо особа, яка зазнала фізичного примусу, не могла керувати своїми вчинками.

2. Якщо ж до особи, хоча і був застосований фізичний примус, але вона зберігала можливість керувати своїми діями або до неї був застосований психічний примус, - питання пр. відповідальність (чи виключення її) за заподіяну право охоронюваним інтересам шкоду особою вирішується за правилами крайньої необхідності.

69. Виконання законного наказу або розпорядження. Кримінально-правові наслідки виконання і невиконання явно злочинного наказу або розпорядження.

В чинному КК ця обставина (вперше) врегламентована. КК дає як саме поняття цієї обставини, так і умови правомірності.

Так, ч. 1 ст. 41 закріплює:

«Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам виконуючи законний наказ або розпорядження визнається правомірною», (а отже такою, що виключає злочинність).

Розглянемо, що таке

Наказ це акти підлягають особами

Розпорядження управління обов’язковому яким

виконанню адресовані

Розпорядження видають службові особи державних органів влади, та

особи, які виконують управлінські функції в недержавних організаціях

Наказ видається в порядку підлеглості, адресований, як правило, персонально конкретним особам

це – владна вимога уповноваженої особи, яка є обов’язковою для виконання адресованій особі

Кримінально-правового значення

проблема наказу (розпорядження) набуває

у зв’язку

В КК України визначені ознаки, які характеризують наказ (розпорядження) як законні акти.

Вони мають бути:

- віддані відповідною особою

- оформлені в належному порядку

- в межах її повноважень

- за змістом не суперечити чинному законодавству

- не порушувати конституційних прав людини і громадянина

Отже, умовами правомірності діяння, вчиненого при виконанні наказу або розпорядження є

1. Наказ чи розпорядження мають бути законними.

2. Вони є обов’язковими для виконання особами, щодо яких вони видані.

У випадку виконання злочинного наказу відповідальності підлягає як начальник, який його видав, так і виконавець

70. Діяння, пов’язане з ризиком, як обставина, що виключає злочинність діяння. Поняття виправданого і невиправданого ризику.

Регламентоване крим. законом (ст.. 42 КК), який встановлює, що

діяння, пов’язане з ризиком не є злочином

умова якщо було вчинене в умовах виправданого ризику

мета для досягнення значної суспільної мети.

Ознаками виправданого ризику є:

· Якщо мету, яку було поставлено, не можна було досягти в даній обстановці діянням, не пов’язаним з ризиком.

При цьому особа, яка ризикувала, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди право охоронюваним інтересам.

· Ризик має ґрунтуватися на знаннях, досвіді особи, яка ризикує, твердому раціональному розрахунку і реальній можливості закінчення ризикованого діяння.

· Виправданий ризик є перш за все ризиком професіональним і можливий у будь-який сфері професійної діяльності. Найбільш поширені різновиди професійного ризику:

- науковий (ризик експериментатора)

- виробничо-господарський

- комерційний

- технічний

- організаційно-управлінський

Отже, основними ознаками виправданого ризику є:

- спрямованість діяння на досягнення суспільно-значимої корисної мети

- ця мета не може бути досягнута діями, не пов’язаними ризиком

- особа, яка ризикує, мусить передбачити усі достатні заходи для запобігання шкоди охоронюваним інтересам

- ризик не повинен бути таким, що завідомо створює загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної безпеки чи інш. надзвичайних подій. (інакше це вже буде невиправданий ризик – ч. 3 ст.42)

Умовами правомірності виправданого ризику є

ті, що відносяться до вчинюваних діянь (тт. якими мають бути діяння)	ті, що відносяться до створювання небезпеки (тт. якою має бути небезпека)
· діяння спрямоване на досягнення суспільно-корисної значної мети   · ця мета не може бути досягнута діями, не пов’язаними з ризиком   · особа, яка ризикує, передбачає лише можливість (ймовірність), а не неминучість шкоди охоронюваним інтересам	· ймовірний (можливий) характер настання шкоди, поряд з успішним результатом   · недопустимість створення загрози для життя інших людей   · загрози екологічної катастрофи   · загрози інших надзвичайних подій     якщо вони наявні – цей ризик є невиправданим ч. 3 ст. 42

71. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Ця обставина вперше знайшла своє закріплення в чинному крим. законодавстві (ст.. 43 КК), де вказано:

Не є злочином вимушене заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам

особою яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання,

беручі участь в організованій групі чи злочинній організації.

з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Така особа підлягає крим. відповідальності лише за вчинення нею у складі такої групи чи організації особливо-тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного із спричиненням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або інших тяжких або особливо-тяжких наслідків, але

Така особа:

- не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а

- застосоване до неї таке покарання як позбавлення волі на певний строк, не може бути більшим, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Особливість цієї обставини в тому, що за своєю природою такі дії є

І суспільно-корисним (спрямовані на розкриття злочинної діяльності організованих груп і злочинних організацій)

І суспільно-допустимими – законодавець висловлює свою позитивну волю щодо можливості (допустимості) заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам. Якщо такі дії вчинені з дотриманням умов правомірності, а ними є такі:

1. Згода особи (конкретної, визначеної) на виконання спец. завдання (належним чином зафіксовано, оформлено)

2. Мета таких дій – попередження і розкриття злочинної діяльності злочинної організації або організованої групи

3. Шкода, яку заподіює особа, виконуючи спец. завдання, є вимушеною, при цьому особа, якщо вона діяла у складі організованої групи чи злочинної організації, не підлягає кримінальній відповідальності.

Однак, не допускається

· Вчинення особливо-тяжкого злочину, вчиненого

умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або

· Тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного за таких умов

з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому

або настання інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Тоді настає крим. відповідальність як це передбачено в ст.. 43.КК

Значення обставин, що виключають злочинність:

1.Значним кроком вперед можна вважати законодавчу регламентацію цих обставин, їх закріплення в КК України.

2. Це забезпечує здійснення конституційних прав кожної людини на захист право охоронюваних інтересів від злочинних посягань.

3. Як правило, більшість із цих обставин є конкретизацією конституційних положень права на захист життя, здоров’я, безпеки людини (ч. 3 ст. 27 КУ), прав і свобод від протиправних посягань (ст. 55 КУ).

4. За своєю природою вони є суспільно0корисними, або суспільно-доцільними, або суспільно-допустимими.

5. Їх здійснення посилює протистояння і запобігання злочинності і підвищує рівень правосвідомості членів суспільства, виховує повагу до закону.

72. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності.

А) В теорії крим.. права поняття звільнення від крим. відповідальності визначено як відмова держави в особі суду від засудження особи, яка вчинила злочин, та від застосування до неї заходів крим. –прав. впливу.

Звільнення може бути безумовним (імперативним) і таке звільнення є обов’язком суду – у тих випадках, де є пряма вказівка закону «звільняється від крим. відповідальності» (див. ст. 45 КК звільнення від крим. відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, ст.. 46 КК – у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, ст.. 49 КК – у зв’язку з закінченням строку давності), а також умовним, (або диспозитивним), в законі визначені випадки, коли суд може звільнити особу від крим. відповідальності (див. ст. 47КК звільнення від крим. відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки,ст.. 48 КК – у зв’язку зі зміною обстановки або коли особа перестала бути суспільно-небезпечною) /право суду/.

Б) Підставами такого звільнення є:

- вчинення вперше особою злочину

- злочин має бути визначеної законом ступеня тяжкості для кожного виду звільнення від крим. відповідальності. Так, при звільненні від крим. відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям підставою буде вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості, або необережного злочину (ст.. 45 КК)

- позитивна пост кримінальна поведінка особи, яка характерна для кожного із видів звільнення від крим. відповідальності.

В) Види звільнення від крим. відповідальності.

1. У зв’язку з дійовим каяттям, коли особа щиро покаялась

позитивно сприяла розкриттю злочину

умови

повністю відшкодувала чи усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК)

2. У зв’язку з примиренням винного з потерпілим, коли особа:

помирилась з потерпілим

умови усунула заподіяну шкоду

відшкодувала заподіяні збитки (ст.. 46 КК)

3. у зв’язку з передачею на поруки (ст.. 47 КК)

4. У зв’язку із втратою діянням сусп.. небезпечності чи коли особа перестала бути сусп.. небезпечною (ст.. 48 КК)

5. У зв’язку з актом амністії.

6.У зв’язку із закінченням строків давності, коли минули такі строки:

2 роки коли був вчинений злочин невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе ніж обмеження волі;

3 роки коли вчинений злочин невеликої тяжкості, за який передбачено покарання обмеження волі або позбавлення волі до 2-х років;

5 років у разі вчинення злочину середньої тяжкості

10 років у разі вчинення тяжкого злочину

15 років особливо тяжкого злочину

У зв’язку із звільненням від крим. відповідальності настають таки правові наслідки:

· Особа вважається такою, що не притягувалась до крим. відповідальності

· Їй не призначають покарання (і вона його не відбуває)

· Для такої особи не настає правовий наслідок у виді судимості, і вона вважається несудимою з моменту вирішення питання про звільнення її від крим. відповідальності.

Звільнення від крим. відповідальності у випадках, передбачених КК здійснюються виключно судом. Порядок такого звільнення, підстави та умови встановлюються законом.

Додаток

При звільненні від крим. відповідальності у зв’язку з передачею на поруки особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, слід встановити, що вона:

- щиро покаялась у вчиненому

- колектив направив до суду клопотання про передачу на поруки

- протягом року така особа не ухилялась від заходів виховного характеру та не порушувала громадського порядку, тт. виправдала довіру колективу.

За таких умов суд може звільнити таку особу від крим. відповідальності. Як бачимо, тут звільнення є умовним.

У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до крим. відповідальності за вчинений нею злочин.

Звільнення від крим відповідальності – це відмова держави в особі суду від засудження особи, яка вчинила злочин, та від застосування до неї заходів крим-правового впливу як право, як обов’язокю

73. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

74. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

75. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

76. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки.

77. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

78. Поняття, ознаки та мета покарання.

А) За КК Укр. покарання є

заходи примусу, що

застосовуються від імені держави за

вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в

передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст. 50 КК)

Покарання відображає негативну оцінку злочинця ф його діяння з боку держави і суспільства.

Б) Ознаки, які характеризують покарання:

- - це міра (захід) державного примусу

- - кара за вчинене діяння, що визнане су3дом (винним) злочином

- - засіб виправлення засудженого

- - засіб попередження (запобігання) вчиненню нових злочинів

Це випливає із законодавчих положень КК, де вказано:

«Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами» - ч. 2 ст. 50 КК.

Призначається покарання на основі принципів законності, гуманізму, що підтверджується в КК положенням – «покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність».

Покарання носить строго особистий характер і направлено завжди тільки проти особи злочинця. Змістом його є обмеження чи позбавлення прав і свобод засудженої особи.

· Покарання має об’єктами впливу найбільш значимі для особи блага (свобода, майно тп)

· За своєю тяжкістю воно має бути пропорційне тяжкості вчиненого злочину (напр., ч.1 ст. 115 КК – від 7 до 15 років)

· Підставою призначення покарання є визнання судом особи винною і такою, що вчинила злочин

· Покарання тягне такий негативний наслідок як судимість

В) Мета покарання – це досягнення соціальних результатів, яких прагне законодавець та суд, встановлюючи в санкціях ст.ст. КК і застосовуючи до винної особи конкретну міру покарання.

Отже, аналіз законодавчих положень дає підстави стверджувати, що метою покарання є:

- кара як відплата за вчинене

- виправлення засудженого

- попередження (запобігання) вчинення нових злочинів з боку за суджених (спеціальне запобігання – превенція)

- запобігання вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження).

79. Поняття, ознаки та значення системи покарань.

А) під системою покарань прийнято розуміти встановлений крим. законом і обов’язків для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості (від менш суворих до більш суворих)

Б) Система покарань покликана бути важливим засобом забезпечення законності.

Для неї характерні такі ознаки:

а) система покарань встановлюється тільки законом. Жодне покарання не може бути призначене довільно, його вид, розмір, порядок і підства визначені тільки КК

б) перелік покарань, що утворюють систему, є обов’язковим для суду, тт. суд не має права відступити від цього переліку покарань

в) цей перелік є вичерпним, що означає – на даний момент система покарань є закінченою, завершеною (див. ст.. 51 містить 12 видів покарань).

Г) система покарань передбачає розміщення їх у певному порядку за ступенем їх тяжкості (суворості) – від менш суворого до більш суворого. Така ступінчастість покарань дає можливість правильно вирішувати питання при зміні вироку (у касаційній чи наглядовій інстанціях), призначені більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст.. 69 КК)

В) Значення системи покарань

- вона є юридичною базою, на який ґрунтується діяльність судів по застосуванню покарання

- визначаючи систему покарань на законодавчому рівні, законодавець створює базу для побудови санкцій у відповідних ст.ст. ОЧ КК, які передбачають види і межі покарань за окремі злочини

- система покарань є важливим засобом (інструментом) у правозастосовній практиці спрямовуючи її до однозначного розуміння змісту покарань

- система покарань дає можливість забезпечити при застосуванні судами покарань їх індивідуалізацію відповідно до тяжкості вчиненого злочину і особи засудженого.

80. Штраф як вид покарання за КК України.

81. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як вид покарання за КК України.

82. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид покарання за КК України.

83. Громадські роботи як вид покарання за КК України.

84. Виправні роботи як вид покарання за КК України.

85. Службові обмеження для військовослужбовців як вид покарання за КК України.

86. Конфіскація майна як вид покарання за КК України. Відмінність конфіскації майна від спеціальної конфіскації.

87. Арешт як вид покарання за КК України.

88. Обмеження волі як вид покарання за КК України.

89. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців як вид покарання за КК України.

90. Позбавлення волі на певний строк як вид покарання за КК України.

91. Довічне позбавлення волі як вид покарання за КК України.

Довічне позбавлення волі ( ст. 64 КК)

встановлюється за вчинення особл. тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк і за обмежене коло собл. тяжких злочинів, напр.:

- посягання на життя державного чи громадського діяча (ч. 1ст 112 КК)

- умисне убивство за обставин, які обтяжують покарання (ч. 2. ст. 115 КК)

- посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю (ст. 379 КК)

- застосування зброї масового знищення, якщо спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч.2 ст. 439 КК)

- геноцид (ст. 442 КК) тд.

Довічне позбавлення волі є основним і найтяжчим видом покарання, прийшло на зміну смертній карі, яка була передбачена в КК 1960 року як виняткова міра покарання за особл. тяжкі злочини (розстріл).

Призначивши довічне позбавлення волі суд за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину з урахуванням особи винного та умотивувавши своє рішення може перейти до більш м’якого покарання – позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 69 КК).

Актом помилування може бути здійсненна заміна засудженому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років (ч. 2 ст. 87 КК).

Відповідно до закону довічне позбавлення волі не застосовується

- до осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років

- до осіб у віці понад 65 років

- до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

92. Загальні засади призначення покарання: поняття та зміст.

Загальні засади (як поняття)призначення покарання встановлені КК правила, якими керується суд у кожній крим. справі при визначенні винному конкретної міри покарання.

Суд призначає покарання:

- у межах, встановлених у санкції статті ОЧ КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин

- відповідно до положень ЗЧ КК

- враховуючи ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею ОЧ КК за вчинений злочин, визначається окремою статтею ЗЧ КК. (ст. 69 КК)

Більш суворе покарання, ніж передбачено відповідними статтями ОЧ КК за вчинений злочин може бути призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків на підставах і за умов, визначених законом (ст. 70,71 КК). Таким чином, існують загальні засади призначення покарання, які чітко визначені крим. законом, ними керується суд, призначаючи покарання конкретній особі. Крім цього слід мати на увазі, що суд може призначити більш м’яке або більш суворе покарання за наявності для цього особливих підстав і умов, передбачених і врегульованих крим. законом.

93. Спеціальні правила призначення покарання та їх загальна характеристика.

94. Призначення покарання за сукупністю злочинів та призначення покарання за сукупністю вироків.

95. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

96. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

97. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

98. Звільнення від покарання за хворобою.

99. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.

100. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

101. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування.

102. Поняття та правове значення судимості.

103. Поняття і умови погашення судимості.

104. Дострокове зняття судимості.

105. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності (із застосуванням примусових заходів виховного характеру та у зв’язку із закінченням строків давності).

106. Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх, і особливості їх призначення.

107. Особливості звільнення від покарання та його відбування неповнолітніх.

Поиск по сайту: