Суспільство – об’єкт філософського пізнання. Соціальна форма руху, її відмінність від процесів живої і неживої природи

Спільність – форма суспільного буття при взаємодії людей із спільним походженням, мовою, поглядами (сім’я, народ).

Суспільство – продукт цілеспрямованої, розумно організованої спільної діяльності людей об’єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів, договорів.

Народ – форма організації життя людей пов’язаних мовою і культурою та походженням.

Нація – форма орг. життя одного народу пов’язана з державністю, економічними, духовними, політичними відносинами людей.

Держава – форма організації життя народів і націй заснована праві та законі.

Сучасна філософія: Суспільство – сукупність безлічі різних частин і елементів, які не ізольовані, а пов’язані і постійно взаємодіють, як один організм, система.

Основні положення, категорії системності суспільства, природи (Маркс, Спенсер. Вебер):

1) елементарна частина – дрібна частина, або сукупність;

2) відносини – зв’язок між суб’єктами суспільства;

3) структура – форми зв’язків, відносин:

3.1.) суб’єкт – носій активності спрямований на явище;

3.2.) об’єкт – явище, на яке спрямована активність.

«Соціальна система» – сукупність соц. об’єктів і суб’єктів, їх властивостей і відношень.

Соціальні спільноти: сім’я, рід, плем’я, нація, клас, стани, касти…

Типи суспільної діяльності:

1) матеріальна – створення речей для задоволення потреб людей;

2) духовна – створення ідей,образів,наукових, культурних цінностей;

3) управлінська – підтримка зв’язків людей, регулюв. їх діяльності;

4) соціальна – діяльність з обслуговування людей.

Суспільні форми руху матерії включають:

1)прояви свідомої діяльності людей; 2) вищі форми відображення; 3)цілеспрямоване перетворення дійсності.

64. Діяльність – специфічний спосіб існування соціального.
Аналіз сусп.-істор. практики, матеріальних і духовних аспектів.

Людна, як суб’єкт, має мислити й діяти. Теологія вважає, що «спочатку було слово». Наука надає перевагу ділу. Соціальна філософія – єдності, як принципу пояснення соціального. Цей принцип долає лише міфологія, релігія та ідеологія.

Розглядаючи їх єдність з боку діла: Діяльність – необхідна властивість і сутність, і джерело формування соціального.

Завдяки діяльності людина відокремила себе від природи і піднялась над нею.

65. Людина – суб’єкт предметно-теоретичної діяльності.
Роль праці і мови в процесі антропосоциогенеза.

Найважливіша умова розвитку праці – зміна характеру об’єднань. Праця – спільна, колективна діяльність людей.

Раніше – об’єднання в сім’ю і стадо ґрунтувалось на вроджених інстинктах спільного добування їжі, спільного вирощування потомства, захисту від хижаків.

Тепер – праця. Формується людське, засноване на праці суспільств, і змінюються форми спілкування між людьми.

Необхідність координувати зусилля учасників спільної трудової діяльності, спрямовувати їх на одне завдання, розподіляти між ними окремі дії, передавати досвід – викликало потребу в мові, спілкуванні.

Розвиток мови – став передумовою розвитку людської діяльності.

Поиск по сайту: