Контроль за поведінкою особистості і соціальні відхилення

Соціалізація, формуючи наші звички, бажання й звичаї, є одним із основних факторів соціального контролю й установлення порядку в суспільстві. Наприклад, як можна змусити жінок прийняти на себе важку й невдячну домашню роботу? Тільки соціалізувавши їх таким чином, щоб вони хотіли мати чоловіка, дітей, домашнє господарство і почували себе нещасними без них. Суспільства тільки тоді функціонують ефективно, коли його члени діють таким чином, як вони повинні діяти як члени даного суспільства, робити те, що необхідно для суспільства. І суспільство виробило відповідні механізми соціального контролю, які включають соціальні норми, соціальні санкції й забезпечують підтримку громадського порядку.

Соціальні норми – це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи, до іхніх взаємин (соціальними інститутами, суспільством у цілому).

Норми встановлюють межі, умови, форми поведінки, характер відносин, мету й способи їх досягнення. Норми вбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні його параметри; вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності.

Норми виникають внаслідок потреби в певній поведінці. Різноманітність соціальної реальності соціальних потреб породжують і розмаїтість норм. Класифікувати норми можна за такими чинниками:

- за суб’єктами носіями норм виділяють суспільні, загальнолюдські, групові, колективні;

- за об’єктом або сферою діяльності виділяють політичні, економічні, естетичні, релігійні й т.п.;

- за змістом- норми, що регулюють майнові відносини, спілкування; права, що забезпечують свободи особи, регламентують діяльність установ і т.п.;

- за способом забезпечення- ті, що опираються на внутрішні переконання, на силу державного апарату й т.п.;

- за функціями- норми оцінки, що орієнтують, контролюють, регламентують, карають и т.п.

Соціальні норми – вартові порядку й охоронці цінностей, але такими вони виступають, коли підкріплюються відповідними санкціями.

Соціальні санкції – розгалужена система як винагорода за повне прийняття, виконання норм, що виражається в конформізмі, так і покарання за відхилення від них, за неприйняття норм, що виражається в різних видах відхилень, або девіацій, девіантної поведінки.

Соціальні санкції поділяються на чотири типи: позитивні й негативні, формальні й неформальні.

У залежності від способу винесення санкцій (колективного або індивідуального) соціальний контроль може бути зовнішнім і внутрішнім (самоконтроль). По ступеню інтенсивності санкції бувають суворими або м’якими.

Зовнішній контроль – сукупність інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальноприйнятих норм поведінки і законів. Наприклад, суди, установи освіти, армія, уряд, ЗМІ та ін.: друзі, колеги, суспільна думка та ін.

Внутрішній контроль – така поведінка індивіда, коли він самостійно регулює свою поведінку, погоджуючи її із загальноприйнятими нормами. Проявляється внутрішній контроль через совість людини.

Нормативні системи суспільства не є застиглими, назавжди даними. Змінюються самі норми й змінюється відношення до них. Відхилення від норм настільки ж природне, як і дотримання їх.

На жаль, не існує такого суспільства, в якому всі його члени поводилися б відповідно до загальних нормативних вимог. Термін «соціальні відхилення» означає поведінку індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого ці норми ними порушуються. Соціальні відхилення можуть приймати найрізноманітніші форми. Злочинці з молодіжного середовища, відлюдники, аскети, святі, генії, вбивці – все це люди, що відхиляються від загальноприйнятих норм, або їх ще називають девіантами.

У широкому значенні «девіації» мають на увазі як писані, так і неписані норми або дії, що не відповідають ні конституції, ні кримінальному праву, ні іншим юридичним законам; неписані, неформальні норми поведінки, закріплені традиціями, звичаями. У широкому значенні девіантна поведінка – це широке коло відхилень: від безбілетного проїзду- до вбивства.

У вузькому значенні під девіантним мають на увазі такі відхилення, що не тягнуть за собою кримінального покарання, тобто не є протиправними.

Порушення формальних норм називається делінквентною (злочинною) поведінкою. Делінквентна поведінка кримінальна.

У науковій літературі існує безліч різних точок зору на визначення причин девіантної поведінки. Це перш за все біологічне і психологічне пояснення девіантної поведінки. Біологічне і психологічне пояснення девіації пов’язані головним чином з аналізом природи девіантної особи… Нас цікавить соціологічне пояснення девіантної поведінки, яке враховує соціальні і культурні чинники, на основі чого людей вважають девіантами.

Вперше соціологічне пояснення девіації було запропоноване в теорії аномії, розробленій Емілем Дюркгеймом. Дюркгейм використовував цю теорію в своєму класичному дослідженні суті самогубства. Він вважав однією з причин самогубства явище, назване аномією (буквально «розрегульованіть»). Пояснюючи це явище, він підкреслював, що соціальні правила виконують важливу роль в регуляції життя людей. Норми управляють поведінкою людини. Проте під час криз або радикальних змін життєвий досвід перестає відповідати ідеалам, втіленим в соціальні норми, внаслідок чого люди випробовують стан заплутаності і дезорієнтації. Соціальні норми руйнуються, і все це сприяє девіантній поведінці.

Не дивлячись на те, що теорія Дюркгейма піддалася критиці, основна думка про те, що соціальна дезорганізація є причиною девіантної поведінки, вважається загально визнаною. Термін «соціальна дезорганізація» визначає стан суспільства, коли культурні цінності, норми і соціальні взаємозв’язки відсутні, слабшають або суперечать самі собі.

4. Соціальні статуси і ролі Соціологічне розуміння особи розвивається і конкретизується в поняттях соціального статусу і соціальної ролі.

Соціальний статус – це співвідносна позиція, яку займає особа або група в суспільстві відповідно до професії, соціально-економічних станів. Поняття соціального статусу характеризує місце особи в соціальній структурі суспільства, в системі суспільних взаємодій, в її діяльності у суспільстві. Остання може виражатися в різних якісних показниках – авторитет, престиж, привілеї, рівень доходів і т.д.

Кожну людину характеризує не одна, а декілька статусних ознак, оскільки одна і та ж людина бере участь в безлічі груп і організацій. Він – мужчина, батько, син, чоловік, професор, православний і т.д. Крім того, одна людина може займати два протилежні статуси, але по відношенню до різних людей: для своїх дітей він батько, а для своєї матері він син. Сукупність всіх статусів, набутих однією людиною, називається статусним набором (це поняття ввів в науку американський соціолог Роберт Мертон).

Отже, статусний набір є всією сукупністю статусів, що характеризують дану особу в розмаїтті її взаємодій з іншими особами і виконанні нею своїх прав і обов’язків. У цій сукупності найчастіше виділяється ключовий або головний статус, найхарактерніший для даного індивіда. Саме по цьому статусу його виділяють оточуючі або ототожнюють його з ним. Окремі статуси є досить яскравими, стають головними для індивіда, незалежно від того, який в цілому набір його статусів. Достатньо згадати ім’я Олександр Македонський, як ми тут же назвемо його полководцем, безпомилково визначаючи його головний статус.

У соціології прийнято виділяти два статуси – особистий і соціальний. Соціальний статус – становище людини в суспільстві, яке вона займає як представник великої соціальної групи (професії, класу, національності, статі, віку, релігії).

Особистим статусом називають становище індивіда в малій групі в залежності від того, як оцінюють і сприймають члени цієї групи (знайомі, рідні відповідно до його особистих якостей). Бути лідером, душею компанії або знавцем значить займати певне місце в структурі міжособових відносин.

Різновидами соціального статусу виступають статуси привласнені, або одержані незалежно від суб’єкта, і досягнуті, або набуті власними зусиллями.

Привласнений статус – об’єктивно задане становище особи в суспільстві, для досягнення якого їй не потрибно докладати ніяких зусиль. Привласнені статуси визначаються статтю, расою, віком, соціальним походженням і т.д. Привласнені статуси об’єктивні не тільки по генезису, але і по існуванню («Народжений повзати літати не може»).

Статус, що досягається, -становище особи в суспільстві, що залежить від здібностей і особистих зусиль людини. Чоловік – статус привласнений, лицар – досягнутий. Жінка – статус привласнений, вчений – досягається.

У реальній життєдіяльності соціальний статус особи як співвідносна категорія, що функціонує тільки в співвідношенні із статусами інших людей, виявляється в різних ролях, які виконує в процесі взаємодії з навколишніми людьми дана особа.

Вперше визначення соціальної ролі було дане американським соціологом Р.Мертоном. Він розглядав соціальну роль як динамічну сторону соціального статусу, як його функцію, пов’язану з набором норм, відповідно до яких особа повинна поводитися в певних ситуаціях. Ці норми визначають ті види поведінки, які людина, що володіє даним соціальним статусом, може здійснювати по відношенню до особи з іншим статусом, і навпаки, вчинки другої особи по відношенню до першої. Поняття соціальної ролі, таким чином, відноситься до таких ситуацій соціальної взаємодії, коли регулярно і впродовж довгого часу особа відтворює в певних обставинах сталі риси поведінки, тобто певні стереотипи, що відповідають очікуванням інших людей. Тому соціальну роль можна визначити як сукупність очікувань і вимог, певні позиції. Ці очікування, побажання, вимоги втілюються в конкретних соціальних нормах.

Сукупність ролей, відповідних даному статусу, називається рольовим набором. Привласненим ролям не треба навчатися, вони дані людині об’єктивно. Наприклад, хтось син своїх батьків (він виконує роль без попередньої підготовки). Що стосується ролей, які досягаються, то ним потрібно вчитися. Рольове навчання – завдання освіти. Значення його полягає не просто в засвоєнні знань, а у здатності до практичної діяльності в ролі вчителя, лікаря, інженера, судді і т.д. Коли говорять, що людина вчиться все життя, в цих словах немає перебільшення. Засвоєння знань – процес, а освіта – результат процесу, і воно зовсім не зводиться до суми знань. Можна знати, як ходять шахові фігури, але програти.

Рольове навчання допускає виконання двох завдань:

1)навчання обов’язку і виконання має рацію відповідно до виконуваної ролі;

2)набуття установок, відчуттів, очікувань, відповідних даній ролі.

Виконання другого завдання є важчим, ніж першого. Порівняно просто навчити людину тій чи іншій ролі, але дуже важко вселити їй любов до когось, захопленість кимось.

Між соціальними ролями особи часто виникає якась неузгодженість: одна роль суперечить іншій. Такі ситуації називаються рольовими конфліктами. Рольовий конфлікт – це зіткнення цінностей, що лежать в основі мотивів ролі.

У найзагальнішому вигляді можна виділити два типи рольових конфліктів: між ролями і в межах даної ролі. Часто дві або більше ролей (або незалежні, або частини системи ролей) містять у собі несумісні, конфліктуючі обов’язки особи. Наприклад, працююча дружина відчуває, що вимоги її основної роботи часто можуть привести до конфлікту з виконанням нею домашніх обов’язків, або одружений студент повинен примиряти вимоги до нього як до чоловіка з вимогами до нього як до студента, або працівник міліції іноді повинен вибирати між виконанням свого посадового обов’язку і арештом близького друга. Подібного роду конфлікти відносяться до рольових конфліктів між ролями.

Прикладом конфлікту, що відбувається в межах однієї ролі, може служити становище керівника або громадського діяча, який публічно проголошує одну точку зору, а у вузькому колі виступає як прихильник протилежної; або індивіда, який під тиском обставин виконує роль, що не відповідає ні його інтересам, ні його внутрішнім установкам. У багатьох індивідуальних ролях – від сантехніка до викладача вищого учбового закладу – існують так звані конфлікти інтересів, у яких обов’язок бути чесним по відношенню до традицій або людей входить у конфлікт з бажанням «робити гроші». Досвід показує, що дуже небагато ролей вільні від внутрішньої напруженості і конфліктів. Якщо конфлікт загострюється, він може привести до відмови від виконання рольових обов’язків, відходу від даної ролі, до внутрішнього стресу.

Існує декілька видів дій, за допомогою яких рольова напруженість може бути зниженою. Сюди відносять раціоналізацію, розділення і регулювання ролей. Перші два види дій вважаються неусвідомленими захисними механізмами, якими особа користується чисто інстинктивно. Що стосується третього виду дій, то він використовується в основному усвідомлено, раціонально.

Раціоналізація ролей – один із способів захисту проти болісного сприйняття особою якоїсь ситуації за допомогою понять, котрі для неї соціально і персонально бажані. Наприклад, дівчина не може знайти нареченого, вона переконує себе у тому, що буде щаслива, якщо не вийде заміж, оскільки всі чоловіки обманщики.

Розділення ролей знижує рольову напруженість шляхом внесеного вилучення із життя однієї з ролей і виключення її з свідомості індивіда, але із збереженням реагування на систему рольових вимог, властивих даній ролі. Наприклад, більшість жорстоких катів, вбивць були одночасно в сім’ї дбайливими чоловіками, батьками. В даному випадку їх основна діяльність і сімейні ролі повністю розділені.

Регулювання ролей відрізняється від захисних механізмів раціоналізації і розділення ролей перш за все тим, що воно є усвідомленим і навмисним. Регулювання ролей – це формальна процедура, за допомогою якої індивід звільняється від особистої відповідальності за наслідки виконання ним тієї чи іншої ролі. Наприклад, чоловік оправдовується перед дружиною за те, що тривалу його відсутність вимагала робота.

Таким чином, кожна особа в сучасному суспільстві випробовує рольове напруження або конфлікт. Проте вона має механізми несвідомого захисту і усвідомленого підключення суспільних структур для уникнення небезпечних наслідків соціальних рольових конфліктів.

Теми рефератів:

1.Співвідношення понять «людина». «індивід», «особистість», «індивідуальність»

2.Основні підходи до проблеми особистості в історії соціологічної думки.

3.Соціалізація – стержень соціального життя.

4.Проблема ідентифікації особистості у сучасній соціології.

5.Референтна група та ії місце у житті сучасної людини.

6.Соціальна адаптація та ії обєктивні й субєктивні виміри.

7.Рольові теорії особистості.

Література:

1. Соціологія: Підручник /За ред. Андрущенка В.П., Горлача М.I.-Х.-К.:1988.-С.271-282.

2.Соціологія: Підручник /За ред. Городяненка В.Г.-К.: 2002.-С.184-204.

3.Кравченко А.И. Социология: Учебник для вузов.- М.: Академический Проект,2000.-с.86-156.

4.Социология: Учебное пособие/ Под общей редакцией Тадевасяна Э.В.-М.: -С. 184-193.

5.Радугин А.А, Радугин К.А. Социология: Курс лекций – М.: Центр, 2000. – С. 150-159; 170-181.

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Методичні вказівки до самостійного вивчення теми: «Соціологія – наука про суспільство» з курсу «Соціологія» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання.

Укладач: Амірова Раїса Іскандерівна

Реєстраційний № ________

Підписано до видання ____.____.2009 р.

Формат А5

Обсяг 36 стор.

Тираж 25 прим.

Видавничий центр КТУ, вул. ХХІІ партз’їзду, 11, м. Кривий Ріг

[1] Онтогенез – (грец.) процес індивідуального розвитку організму, що охоплює всі зміни, які він зазнає від моменту зародження і до смерті.

[2] Філогенез – (грец.) біол.історичний розвиток органічного світу, його типів, класів, порядків, родів і видів.

Поиск по сайту: