Соціалізація особистості

Соціалізація – це процес діалектичної взаємодії індивіда із соціальним середовищем, у ході якого: 1)реалізуються закладені в людині природні, психобіологічні задатки; 2)за допомогою виховання, освіти і прилучення до культури у людини формуються соціально значущі властивості особистості.

Простіше кажучи, це процес, у результаті якого дитина формується як самосвідома особистість, що освоює культуру, в якій вона виховується і зростає.

Соціалізація має починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особа. Варто запізнитися, як почнуться незворотні процеси. Саме в дитинстві закладається фундамент соціалізації.

Діти, ізольовані від суспільства, в соціальному плані гинуть. Широко відомі випадки, коли людських дитинчат виховували звірі. Подібний випадок описаний Р. Кіплінгом в «Мауглі». Коли их знайшли, то з’ясувалося, що «діти джунглів» не вміють мислити, говорити і брати участі у соціальній взаємодії. Повернувшись в суспільство, вони могли набувати лише найелементарніших навиків, оволодівати усною мовою з 30 слів. Але і цього могло б не відбутися, якби не генна спадковість, біологічна схильність людського роду до навчання; «ізолянти» так і не навчилися дружити, посміхатися, абстрактно мислити, вести бесіду. У людському суспільстві вони прожили не більше 10 років. Їх називають феральними людьми, вони продук соціальної ізоляції. Соціальне середовище, що виконує вирішальну роль в перетворенні біологічної істоти в суспільну, випало з процесу соціалізації на найранішньому етапі. Феральні люди не змогли стати повноцінними членами суспільства, тому що соціалізація почалася у них надто пізно.

Яким же чином здійснюється соціалізація у дітей? Аналіз чотирьох психологічних механізмів імітації, ідентифікації, відчуття сорому і вини допомагає пояснити суть даного процесу.

Імітація – це копіювання дитиною певної моделі поведінки перш за все батьків, родичів та іншого найбличого оточення.

1. Ідентифікація – це спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності, тобто ототожнення, порівняння моделі поведінки інших людей зі своєю власною.

2. Сором – це почуття, орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми, асоціюється з розумінням, що вас викрили і зганьбили за несхвальну поведінку.

3. Провина – це почуття, пов’язане з внутрішніми переживаннями, з самооцінкою людини своїх вчинків. Покарання тут відбувається самою собою, контролюючою формою виступає совість.

Сором і провина – це негативні її механізми, оскільки забороняють певну поведінку або пригнічують її. Вони пов’язані між собою, фактично багато в чому співпадають.

Таким чином, процес соціалізації починається з народження людини і продовжується все її життя. У зв’язку з цим слід відзначити наступне.

Етичний розвиток того чи іншого індивіда може затриматися на певному етапі, але сам процес соціалізації ніколи не припиняється і не закінчується. Найінтенсивніше соціалізація відбувається в дитинстві і в юності, але розвиток особи продовжується і в середньому, і в похилому віці. Існують деякі відмінності між соціалізацією дітей і дорослих.

Соціалізація дорослих виражається головним чином в зміні їх зовнішньої поведінки, тоді як дитяча соціалізація коректує базові ціннісні орієнтації.

1. Дорослі можуть оцінювати норми; діти здатні тільки їх засвоювати.

2. Соціалізація дорослих часто допускає розуміння того, що між чорним і білим існує безліч «відтінків» сірих кольорів. Соціалізація в дитинстві будується на повній покорі дорослим і виконанні певних правил.

3. Соціалізація дорослих направлена на те, щоб допомогти людині оволодіти певними навиками; соціалізація дітей формує мотивацію їх поведінки. Наприклад, на основі соціалізації дорослі стають солдатами, дітей же вчать виконувати правила, бути уважними й ввічливими.

Процес соціалізації відбувається як стихійно, так і цілеспрямовано під впливом безлічі посередників, названих агентами соціалізації, роль яких по- різному проявляється на різних етапах і стадіях соціалізації.

Агенти соціалізації – це люди й установи, відповідальні за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей.

До них відносять агентів первинної соціалізації й агентів вторинної соціалізації.

Агенти первинної соціалізації – це батьківщина, близькі й далекі родичі, друзі родини, вихователі, однолітки, вчителі, тренери, лікарі, лідери молодіжних угруповань.

Агенти первинної соціалізації універсальні, вони виконують безліч різних функцій, наприклад, батько – добувач засобів існування, опікун, вихователь, вчитель, друг і т.п. Роль агентів первинної соціалізації на різних етапах досить велика.

Агенти первинної соціалізації пов’язані з індивідами особистими відносинами.

Агенти вторинної соціалізації – це представники ЗМІ, партії і т.п. Агенти вторинної соціалізації виконують одну – дві функції. Наприклад, школа дає знання, підприємство – роботу, церква – духовне спілкування й т.д. Агенти вторинної соціалізації пов’язані з індивідом формальними відносинами, які стосуються безпосередньо оточення.

Соціалізація – це процес, що охоплює практично все життя індивіда: від народження й до смерті. У зв’язку з цим соціалізація містить у собі різні етапи, кожному з яких властиві свої особливості.

Існує декілька точок зору на періодизацію процесу соціалізації:

1) головний показник – трудова діяльність, звідси виділяють три етапи:

- дотрудовий етап соціалізації;

- трудовий етап соціалізації;

- післятрудовий етап соціалізації;

2) головний показник – ступінь засвоєння соціальних норм і цінностей, відповідно виділяють два етапи:

- первинна соціалізація (від народження до зрілої особистості);

- вторинна соціалізація (пов’язана з перебудовою особистості в період її соціальної зрілості);

3) головний показник – вік індивіда; виділяють наступні етапи:

- дитинство;

- юність;

- різні ступені зрілості;

- старість.

Соціалізація проходить етапи, що співпадають з так званими життєвими циклами. Вони знаменують найважливіші віхи в біографії людини, які цілком можуть служити якісними етапами становлення соціального «Я»: вуз (цикл студентського життя), шлюб (цикл сімейного життя), вибір професії і працевлаштування (трудовий цикл), вихід на пенсію (пенсійний цикл).

Життєві цикли пов’язані зі зміною соціальних ролей, набуття нового статусу, відмовою від колишніх звичок, оточення, дружніх контактів, зміною звичного способу життя.

Кожного разу, переходячи на нову сходинку, вступаючи в новий цикл, людині доводиться багато чому переучуватися. Цей процес, розпадаючись на два етапи, одержав в соціології особливу назву.

Відучування від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки називається десоціалізацією..

Наступний етап навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки замість старих називається ресоціалізацією.

Десоціалізація і ресоціалізація – дві сторони одного процесу, а саме, дорослої або продовженої соціалізації.

Поиск по сайту: