ІІ. Особиста гігєна хворих

2.1 Гігієна кімнати (палати)

Дотримання правил особистої гігієни, утримання в чистоті палати або кімнати та ліжка сприяють скорішому видужанню хворих та попереджають розвиток багатьох ускладнень. Адекватний та правильний догляд ха хворою людиною був і є запорукою успіху в лікуванні важкохворих.

Важливу роль у забезпеченні лікувального процесу має дотримання санітарно-гігієнічного режиму. Неодмінний його компонент – вологе прибирання кімнати із застосуванням дезинфікуючих засобів – 0,2%-0,5% розчину хлорного вапна і 0,5% розчину хлораміну. Вологе санітарне прибирання тричі на день – після кожного приймання їжі: сніданку, обіду, вечері. До проведення вологого прибирання спочатку зволоженим віником або шваброю підмітають підлогу в напрямку від стін до середини приміщення. Потім ганчіркою, змоченою 0,2% розчином хлорного вапна або 0,5% розчином хлораміну, миють підлогу в напрямі від вікон до дверей. Меблі, підвіконня, радіатори центрального опалення, освітлювальні прилади протирають вологою ганчіркою щонайменше двічі на тиждень. В період вологого прибирання або одразу після нього провітрюють кімнату.

На характер і особливості перебігу захворювання істотно впливає гігієна навколішнього середовища. Необхідна умова створення сприятливого мікроклімату в кімнаті, окрім вологого прибирання, - забезпечення її провітрювання (тричі на день), достатнє освітлення, утримання температури повітря в кімнаті в межах 18-20°С, забезпечення чистоти тумбочок, столів, табуретів, створення спокою і тиші. Розмови їі хворими повинні вестись неголосно і бути витримані в спокійному, урівноваженому тоні. В процесі виконання заходів з догляду необхідно у ввічливій формі пояснити хворому лікувальну доцільність проведення тієї чи іншої процедури і висвітлити її роль в успішному лікуванні недуги.

2.2 Положення хворого та гігієна ліжка.

При деяких захворюваннях спростерігають різні зміни положення хворого в ліжку. Якщо хворий за характером та ступенем свого захворювання може вставати, ходити, сам себе обслуговувати, а перебуваючи в ліжку, в довільний спосіб змінювати положення свого тіла без сторонньої допомоги, то таке положення називають активним.Пасивним називається таке положення, у разі якого хворий лежить нерухомо і не може самостійно змінити положення свого тіла. Пасивне положення буває зумовлене тяжким загальним станом хворого, зокрема, непритомністю, виснаженням, важким пораненням. При деяких захворюваннях людина займає вимушене положення, у разі якого хворий надає тілу такого положення, яке полегшує його страждання. Вимушене положення буває декількох видів: 1) вимушене активне – це коли хворий займає самостійно, свідомо таке положення, щоб полегшити свої страждання: класичним прикладом вимушеного положення є так зване о р т о п н о е (від грец. оrthos – прямий, pnое – дихання), яке спростерігається під час тяжкого нападу задухи, зумовленого бронхіальною або серцевою астмою. В таких випадках хворий звичайно сидить, спираючись на спинку крісла або поклавши руки на коліна та опустивши вниз ноги. В такому положенні в діяльність включаються допоміжні дихальні м’язи і настає полегшення. Хворі із захворюваннями серця, наприклад з вадами клапанів, намагаються лежати на правому боці, бо під час положення на лівому боці у них з’являються неприємні відчуття (задишка, серцебиття). Під час гострого апендициту хворі нерідко лежать із зігнутою в кульшовому і колінному суглобах правою ногою, що зменшує біль в правій паховій ділянці. У разі запалення оболонок головного мозку, хворий, його ноги зігнуті в кульшових і колінних суглобах і притягнені до живота. Голова запрокинута внаслідок різкого скорочення і напруження м’язів потилиці (положення тіла у вигляді знаку запитання); 2) вимушене пасивне положення в ліжку – це коли хвороба змушує хворого зайняти його, наприклад при правці – так зване положення о п і с т о т о н у (від гр. opisthen - назад, tonos – напруга), коли внаслідок тонічної судоми тіло хворого вигинається дугою (він лежить тільки на потилиці та на п’ятах).; таке положення, як правило, не покращує стану хворого, а погіршує його.

Необхідність запеспечення важкохворому зручного положення обумовлює низку вимог до будови ліжка. Їм відповідає так зване функціональне ліжко. Воно складається з трьох рухливих секцій, що змінюють своє положення за допомогою спеціальних пристосувань або ручок. Наприклад, під час задишки підіймають головний кінець ліжка, надаючи хворому напівсидячого положення, та та опускають його до горизонтального рівня при падінні артеріального тиску, водночас підіймаючи нижній кінець ліжка.

Важливе значення у забезпеченні гігієнічного утримання хворого має гігієна ліжка і постільної білизни. Головний кінець ліжка слід розташувати біля стіни так, щоб до хворого можна було вільно підіти з обої боків (справа і зліва). Ліжко має бути обладнане добре натягнутою сіткою, що створює рівну поверхню.Для деяких хворих, наприклад, із захворюваннями хребта, зверху стіки розміщують дощатий настіл. В інших випадках зверху сітки кладуть матрац з чохлом, у тяжкохворих, які знаходяться на постільному режимі, по всій ширині чохла під сідниці підкладають клейонку, край якої фіксують (підшивають або підгортають під матрац). Поверх матраца стелять простирадло, яке по всій довжині підгортається під край матраца, щоб воно не скочувалось і не утворювало горбиків. Під голову хворому кладуть дві подушки. Їх розташовують у такий спосіб, щоб нижня розміщувалась плазом, а верхня під кутом упиралася у стінку ліжка. Хворим, у яких спостерігаються напади задухи, під спину необхідно підкласти 2-3 добре взбиті подушки, якщо немає функціонального ліжка та зробити упор для ніг, підклавши маленький стульчак. Для вкривання хворого залежно від сезону застосовують байкову або вовняну ковдру. Ліжко хворого регулярно – вранці та на ніч слід перестиляти.

2.3 Переміна натільної та постільної білизни

Переміна постільної білизни проводиться регулярно, не рідше одного разу на 7-10 днів, звичайно після гігієгічної ванни, а при її забруднені (сечею, калом, блювотними масами) – одразу. У залежності від стану хворого використовують різні способи переміни постільної білизни, але насамперед вона повинна проводитись з мінімальною затратою сил хворого. Існує два способи переміни постільної білизни.

1. Якщо хворому не дозволяють вставати, то змінити простирадло можна у такий спосіб: слід спочатку прибрати подушку, потім хворого повертають на бік, обличчям до краю ліжка. На звільненій частині ліжка, яка знаходиться з боку спини хворого, згортають брудне простирадло валиком. Замість нього на звільнене місце кладуть чисте простирадло, також згорнуте валиком. Хворого повертають на пину, потім на інший бік. Таким чином він опиниться на чистому простирадлі. Брудне простирадло знімають, а чисте, згорнуте у валик, акуратно розгортають, розправляють, краї заправляють під матрац.

2. Якщо хворому можна сидіти в ліжку, його трохи піднімають за ноги у ділянці колін. Нижній кінець брудного простирадла згортають до поперека. На звільнене місце розгортають чисте простирадло і опускають ноги хворого. Далі трохи піднімають хворого у ділянці спини або саджають його. Брудне простирадло прибирають з-під верхньої частини тулуба хворого, чисте простирадло розтеляють від ніг до голови.

3. Насамперед знімають використане простирадло. Для цього його згортають валиком почергово із сторони голови і ніг до тазової частини хворого, а потім обережно забирають. Чисте простирадоло, згорнуте у формі бинта (з обох сторін валиками), обережно підводять під крижі хворого, а потім розправляють послідовно у напрямку до голови і до ніг так, щоб на простирадлі не залишилось зморшок.

Натільна білизна повинна бути чистою, бавовняною або фланелевою. Перемінювати її слід на рідше одного разу на 7-10 днів, а при її забруднені – одразу. Щоб зняти з хворого білизну, треба трохи підняти його за верхню частину тулуба. Беруть за край сорочки та підводять його зі спини до голови. Під нявши руки хворого, знімають сорочку через голову, а потім знімають рукава (при травмі однієї руки, сорочку з неї знімають в останню чергу). Одягають сорочку у зворотньому напрямку: спочатку надягають рукава (якщо травмована одна рука, починають з неї), потім сорочку перекидають через голову і розправляють на тулубі хворого. Для переодягання хворих на інфаркт міокарда або інших хворих із суворим постільним режимом доцільно користуватися сорочкою, пошитою у формі розпашника, який можна легко надіти з мінімальним порушенням фізичного стану пацієнта.

2.4 Догляд за шкірою

Догляд за шкірою є одним іх важливих компонентів загального догляду за хворими. Шкіра виконує низку важливих функцій: захистну, дихальну, бере участь у терморегуляції, обміні речовин і є одним із важливих органів відчуття – шкірним аналізатором.

Шкіра захищає організм від механічних ушкоджень, від проникнення з зовнішнього середовища отруйних та шкідливих речовин і мікроорганізмів, надмірної кількості сонячного випромінювання. Якщо шкіра здорова та чиста, то мікроорганізми видаляються з її поверхні разом з орговілими клітинами, які відшаровуються з її поверхні. Кисле середовище поверхні здорової шкіри є несприятливим для розвитку багатьох мікроорганізмів.

Шкіра бере участь в обміні речовин, в основному це газообмін. З потом, шкірним салом, із організма виводяться деякі речовини: білки, солі, сечовина та сечова кислота, креатинін, холестерин, вітаміни та ін. При захворюванні нирок, печінки та самої шкіри кількість речовин, які виводяться значно збільшується, при цьому крізь шкіру починають виділятися продукти порушеного обміну речовин. Значне виділення шкірного сала та поту призводить до забруднення шкіри, до закупорювання її пор, що порушує дихальну функцію шкіри та її терморегуляцію. Крім цього, разом з салом та потом у шкірі скупчуються мікроорганізми, виникає свербіння, що призводить до утворення розчухів. Останні є вхідними воротами для проникнення інфекції. Шкіра підпахвинних ділянок додатково забруднюється секретом апокринних залоз, шкіра в ділянці промежини – виділеннями сечостатевих органів і кишечника. У важких та неохайних хворих створюються умови для значного забруднення шкіри.

Таким чином, догляд за шкірою має деонтологічний аспект, покращує загальний стан хворого, запобігає гноячковим та грибковим ураження, утворенню пролежнів.

Хворі, які перебувають на загальному режимі, при відсутності протипоказань можуть приймати ванну або душ щоденно, через день, але не рідше одного разу на тиждень, влітку – частіше.

Підготовку ванни слід робити таким чином: спочатку ванну необхідно протерти губкою з пральним порошком та помити водою; продезинфікувати ванну одним з дезинфікуючих розчинів (1-1,5% розчином хлораміну, 0,5% розчином хлорного вапна), після цього декілька разів ванну слід ополоснути гарячою водою. Далі ванна заповнюється спочатку холодною водою, а потім гарячою, щоб не було пари, яку хворі, особливо на серцево-судинні захворювання, погано переносять. Заповнюється ванна на дві третини її об’єму. Температура гігієнічної ванни повинна становити 37-40°С, а в приміценні ванної кімнати – 20-22°С. Під ноги хворого для опори слід поставити дерев’яний місток.

Особливості прийняття ванни або іншої водної процедури залежать від загального стану хворого. Так, хворі із задовільним станом приймають ванну самостійно або під наглядом. Середній термін прийняття ванни становить 15-30 хвилин. Спочатку хворі миють голову, потім тулуб та кінцівки. Після миття треба допомогти хворому вийти з ванни, обтертися рушником та надягти білизну.

Температура ванни для хворих із захворюваннями середньої важкості повинна становити 36-37°С, середній час перебування в ванні – 10-15 хвилин. Часто такі хворі потребуть сторонньої допомоги. Підтримуючи хворого, садять його на поставлений у ванну табурет та обмивають за допомогою душу; спочатку миють голову, потім тулуб та кінцівки, особливу увагу приділяють пахвовим ямкам, промежині, проміжкам між пальцями ніг, у жінок – шкірі під молочними залозами.

У важкохворих (лежачих) туалет шкіри слід проводити в ліжку. Протирають шкіру рушником, ватним тампоном чи м’якою губкою, змоченими теплою водою з додаванням камфорного спирту чи оцту (1 столова ложка 9% розчину на 1 склянку води). Особливо ретельно обробляються місця, де накопичуються виділення потових залоз, вони найбільш схильні до трофічних уражень – за вухами, в пахвинних та пахових ділянках, під молочними залозами, на спині та крижах.

Обличчя та шию миють два рази на день, а при потребі частіше, теплою водою за допомогою рушника чи губки. Потім витирають сухим рушником. Руки миють вранці, перед кожним прийомом їжі та щоразу після забруднення, особливо після випорожнень..

Для цього біля хворого ставлять миску, набирають у глечик теплої води і ллють її на руки хворого.

Ноги також миють у ліжку щовечора. Для цього відгортають нижній кінець матраца, на сітку ліжка ставлять миску з теплою водою і допомагають хворому занурити у неї ноги. Намиленою губкою ретельно протирають міжфалангові проміжки та миють з милом ноги до середини гомілки.. Сухим рушником витирають спочатку міжфалангові проміжки, а потім усю поверхню ніг. При наявності грибкових уражень шкіри ніг ці місця протирають будь-якою протигрибковою маззю або розчином.

2.5 Догляд за шкірою за наявності пролежнів та їх профілактика

У ослаблених, нерухомих хворих, особливо тих, які займають пасивне положення в ліжку (наприклад у паралізованих), швидко виникають порушення живлення шкіри та м’язів. Виникають пролежні – це спочатку дистрофічні, а потім виразково-некротичні зміни шкіри, підшкірної клітковини, а іноді і скелетних м’язів, які виникають внаслідок порушення мікроциркуляції. Вони виникають у тих місцях, де шар шкіри та підшкірної клітковини є найтоншим і сдавлюється між кісткою та зовнішніми предметами, наприклад, поверхнею матрацу, гіпсовою лонгетою та ін.: на потилиці, лопатках, ділянці криж і куприка, ліктях, п’ятах. Внаслідок тиску на ці ділянки зменшується приток крові і порушується трофіка (живлення) в тканинах.

Утворенню пролежнів сприяє глибоке порушення обміну речовин (наприклад, при цукровому діабеті), важкі порушення мозкового кровообігу, захворювання центральної нервової системи (травматичне ушкодження спинного мозку), загальне виснаження. В більшості випадків утворенню пролежнів сприяють поганий догляд за шкірою, незручна, нерівна, жорстка постіль; несвоєчасне перестеляння ліжка і тому на простирадлі залишаються крихти їжі; рубці на сорочці та простирадлі; мацерація та попрілості шкіри у хворих внаслідок несвоєчасної зміни білизни та несистематичного обмивання забрудненої сечею та калом шкіри; недостатня активізація пацієнта та ін.

Розвиваються пролежні повільно, часто невідчутно для хворого. Спочатку шкіра стає блідою, далі вона червоніє, потім набуває синюшного забарвлення. Після цього вона набрякає, на ній утворюються пухирці, спочатку блідо-жовтого кольору (за рахунок лімфи), далі пухирці наповнюються кров’янистим вмістом і лопаються. Виникає неглибока виразка (ерозія), яка при відсутності лікування стає дедалі глибшою і може викликати некроз (змертвіння м’язів). У важких випадках через таку виразку можна побачити кістку. Звичайно пролежні стають вхідними воротами для інфекції, насамперед вони можуть бути причиною виникнення сепсису, що може призвести до смерті.

Профілактика пролежнів:

1. Кожного разу, перестеляючи ліжко, необхідно оглядати тіло хворого, звертаючи увагу на ті місця, де частіше утворюються пролежні.

2. Необхідно слідкувати за чистотою шкіри хворого: обмивати шкіру теплою водою з милом кожного дня, а потім чисту шкіру протирати камфорним спиртом (або одеколоном, водою з оцтом). Протирання 10% камфорним спиртом без попереднього миття недостатньо ефективна для профілактики пролежнів, тому що спирт дубить шкіру, закриваючи пори в яких є мікроби. Крім того, обмивання шкіри теплою водою сприяє покращенню крообігу.

3. Слідкувати за станом і читотою постільної та натільної білизни (своєчасне усунення нерівностей, грубих швів, складок, крихт).

4. Слід постійно змінювати положення хворого у ліжку. Для цього через кожні 2-3 години (крім ночі) повертають його на різні боки, залишаючи хворого в цьому положенні на декілька хвилин. Робити так треба мінімум 8-10 разів за добу.

5. Для того, щоб усунути тиск на шкіру, під місця можлививого утворення пролежнів підкладають трохи надутий (щоб він легко змінював свою форму при рухах хворого) гумовий круг, вкритий наволочкою. Круг підкладають таким чином, щоб ділянки криж та куприка знаходились над його отвором. Існують також спеціальні невеликі гумові круги, що їх підкладають під лікті та п’ятки. З цією ж метою застосовують тканинний матрац чи підкладну подушку, заповнені вівсяним чи лляним лушпинням.

Поиск по сайту: