Способи захисту цивільних прав

Особа, яка наділена певними суб’єктивними правами, вступаючи у правовідносини заради їх реалізації, може стикнутися із ситуацією, що ці права можуть зазнавати різноманітних посягань. І для того, щоб поновити порушене, оспорене, невизнане право законодавством встановлюються відповідні механізми, які включаються в поняття „охорони права”, частиною з яких є застосування захисту права.В залежності від того, хто здійснює заходи захисту, його поділяють на неюрисдикційний та юрисдикційний. Неюрисдикційний захист полягає у тому, що захист здійснюється особою, яка безпосередньо зазнала посягання. Тобто, той хто потерпів від посягання, той і захищається. Такий спосіб захисту є історично першим. До речі він був притаманний і римському цивільному процесу, який можна назвати пращуром сучасного цивільного процесу. Навіть, згодом коли захист перейшов до компетенції державних органів, виконання рішення покладалось безпосередньо на заінтересовану особу. В Україні також існує можливість застосування такого способу захисту. Ними можна назвати застосування самозахисту цивільних прав (ст. 19 ЦК), необхідну оборону (ст. 36 КК, ст. 17 КпАП) та ін.Юрисдикційний спосіб захисту полягає у здійсненні захисту державними та іншими органами й особами. Вони можуть бути спеціально створеними та уповноваженими на таку діяльність, а також можуть її здійснювати поряд з іншою, основою діяльністю. Серед юрисдикційних способів найважливішим слід визнати судовий захист цивільних прав. Конституція України у ст. 55 гарантувала судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Конституції України). Тобто, будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист. При чому за ст. 64 Конституції України таке право не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану.Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується на положеннях ст.ст. 55, 124 Конституції України, Рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 55 Конституції України1 та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року № 92. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі. Тобто, в силу положень цивільного законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які правовідносини, включаючи ті правовідносини, підстави виникнення, зміни та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу загально-дозвільного принципу регулювання приватноправових відносин породжують правові наслідки.Законодавством про судоустрій України гарантується усім суб’єктам правовідносин захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для реалізації цього завдання, а також для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.Важливою гарантією забезпечення права є норма про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, котра включає в себе положення про недійсність угоди про відмову у зверненні за захистом до суду (ст. 6 Закону України «Про судоустрій України»3).Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції України). Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (ст. 147 Конституції України). Систему ж судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 Закону України «Про судоустрій України»). Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди (ст. 22 Закону України «Про судоустрій України»). Відповідно до ст. 15 ЦПК суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.Захист права може бути здійснено і господарським судом, який відповідно до ст. 12 ГПК розглядає та вирішує справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, за деякими винятками, визначеними законом; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. На розгляд третейського суду як юрисдикційного органу захисту можуть бути передані будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, крім винятків, встановлених ст. 9 Закону України «Про третейські суди»4. Згідно із ст. 12 ГПК підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. У даному випадку такими можуть бути як органи разової юрисдикції, так і створені спеціально для арбітражного (третейського) розгляду та вирішення господарських спорів (Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, які створені у відповідності до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»5).В окремих випадках, передбачених Конституцією України та законами захист цивільних прав може здійснюватися в адміністративному порядку (наприклад, при вирішенні трудового чи земельного спору). Здійснити захист цивільних прав можуть і органи нотаріату шляхом вчинення виконавчого напису. Суб’єктом захисту прав фізичних та юридичних осіб може виступати і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 55 Конституції України та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»6), однак його діяльність носить характер сприяючий у поновленні порушеного, невизнаного чи оспореного права.Способи захисту цивільних прав визначаються законами України. Так, наприклад, відповідно до ст. 16 ЦК ними можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Окрім цієї загальної норми існують

Поиск по сайту: