Процесуальний порядок відкриття провадження у справі

Наявність або відсутність права на звернення до суду з позовом в кожному конкретному випадку в залежить від певних обставин, іменованих передумовами права на пред'явлення позову. Їх можна визначити як обставини, з наявністю або відсутністю яких цивільний процесуальний закон пов'язує можливість пред'явлення позову в суді.

Виділяють дві групи передумов права на пред'явлення позову: суб'єктивні та об'єктивні.

Суб'єктивні передумови - це обставини, які пов'язані з особою позивача і за наявності яких у позивача виникає право на пред'явлення позову в суді. До них належать правоздатність і процесуальна заінтересованість.

Об'єктивні передумови - це обставини, які не залежать від особи позивача і з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує можливість пред'явлення конкретного позову. Їх, в свою чергу, можна поділити на:

- позитивні, тобто ті обставини, які повинні існувати для того, що б заява була прийнята. До них можна віднести: 1) підвідомчість справи суду; 2) правовий характер вимоги.

- негативні - обставини, яких не повинно бути: 1) відсутність такого, що набрало законної сили рішення суду, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 2) відсутність затвердженої ухвали суду про відмову позивача від позову або про затвердження мирової угоди; 3) відсутність справи по тотожному спору; 4) відсутність договору про передачу справи не розгляд у третейський суд.

Відкриття провадження у справі тягне за собою матеріально-правові та процесуально-правові наслідки. До матеріально-правових належать:

• переривання перебігу строку позовної давності, з моменту прийняття позовної заяви позовна давність починається заново;

• аліменти присуджуються з моменту відкриття провадження (стаття 79 СК);

• добросовісному власнику (відповідачу) відшкодовуються витрати по утриманню спірного майна у разі його відчуження;

• майно вважається спірним і може бути обмежено в обороті шляхом забезпечення позову за правилами статей ЦПК.

Процесуально-правові наслідки:

• цивільна справа вважається порушеною і не застосовується правила альтернативної підвідомчості;

• виникають цивільно-процесуальні правовідносини, а отже, і передбачені законом процесуальні права та обов'язки;

• боржник і кредитор стають сторонами;

• допускається забезпечення позову;

• не допускається пред'явлення тотожного позову.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 21.12.90 р. "Прo практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції", де міститься норма про те, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддя перевіряє, чи має заявник відповідно до ст. 3 ЦПК право на порушення справи, чи відповідає форма і зміст заяви вимогам закону, чи нема передбачених ч. 2 ст. 122 ЦПК перешкод для порушення справи.

Суди зобов'язані виключити з практики випадки необґрунтованої відмови у відкритті провадження у цивільних справах, маючи на увазі, що заяву може бути повернуто лише у випадках, передбачених п. 3 ст. 121 ЦПК.

Недопустима відмова у відкритті провадження у справі з мотиву пред'явлення позову неналежним позивачем чи до неналежного відповідача. У цих випадках відповідно до правил ст. 33 ЦПК питання про заміну відповідача або притягнення до участі у справі належного відповідача вирішує суд за клопотанням позивача, він же при вибутті неналежного позивача і відмови належного позивача вступити в справу закриває провадження згідно з п. 3 ст. 205 ЦПК, а в інших випадках відмовляє в позові неналежному позивачу.

Про відкриття провадження або відмову у відкритті провадження суддя виносить ухвалу. При постановлені ухвали про відкриття провадження, крім статей 3, 119 ЦПК, суд керується п. 4 ст. 122 цього Кодексу.

Перелік підстав для відмови у відкриті провадження у справі є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. До них належать:

1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Практично, тут мова йде, в першу чергу, про судову підвідомчість. Заява підлягає розгляду в суді, якщо:

а) особа, яка звертається з вимогою про судовий захист, є правоздатною, юридично заінтересованою в даній справі;

б) її вимога підвідомча суду;

в) захист цієї вимоги законом не забороняється. Так, наприклад, закон не дозволяє подачу заяви про розлучення чоловіком, якщо його дружина вагітна або має дитину віком до одного року (п. 2 ст. 110 СК);

г) вимога не належить до числа байдужих для права. До числа байдужих для права належать, наприклад, вимоги про стягнення карткового боргу, боргу за парі і тому подібні. В юридичній літературі часто стверджують, що відмовляти у відкритті провадження по такій справі за цими підставами можна тільки тоді, коли захист права законом прямо заборонений, а якщо вимоги не носять правового характеру, то такі вимоги треба приймати і відмовляти в задоволені позову. Однак це, як видається, суперечить принципу процесуальної економії. Більш того, прийняття таких вимог до розгляду суду суперечить змісту статті 15 ЦПК, яка відносить до підвідомчості суду правові спори, правові вимоги.

Поиск по сайту: