ПЕРЕЛИВАННЯ КОМПОНЕНТІВ КРОВІ

Техніка виконання. Перш ніж приступити до переливання крові, необхідно обстежувати хворого, виключити протипоказання до гемотрансфузії і вибрати оптимальний спосіб її проведення. Для цього необхідно з'ясувати гемотрансфузійний| і алергологічний анамнез, ознайомитися з аналізами крові і сечі (не більш триденної давності).

У історії хвороби потрібно записати дані анамнезу і об'єктивного дослідження (стан шкіри і слизистих оболонок, артеріальний тиск, частота пульсу, температура тіла), відзначити показання і мету гемотрансфузії, метод і спосіб переливання.

За дві години до переливання крові хворому не рекомендують приймати їжу.

При переливанні крові будь-яким способом після вибору трансфузійного| середовища згідно групової приналежності і резус-фактора| реципієнта необхідно провести контрольні ізосерологічні| дослідження і проби на сумісність крові донора і реципієнта:

1) визначити групу крові хворого і донорської крові;

2) пробу на індивідуальну сумісність при кімнатній температурі;

3) пробу на індивідуальну сумісність на водяній бані;

4) біологічну пробу на сумісність.

Перед розкриттям флакона необхідно оцінити придатність консервованої крові і її компонентів. Для цього перевіряють герметичність судини, правильність паспортизації, встановлюють придатність крові по термінах зберігання і даних макроскопічного дослідження.

Для виконання проб на сумісність з вени хворого необхідно узяти 3-5 мл| крові в суху чисту пробірку. Сироватка, що утворилася після згортання крові в пробірці використовується для проведення проб. Для прискорення процесу — кров в пробірці центрифугують|.

Група крові визначається простою реакцією по двох серіях стандартних гемагтлютинуючих| сироваток груп 0(I), А|(II), В(III). Коли визначається група крові AB|(IV), необхідно провести контрольне дослідження із стандартною сироваткою AB|(IV).

Для визначення групи крові позначають тарілку з вказівкою місця розташування стандартних сироваток різних груп. Відповідно цьому маркуванню очною піпеткою наносять стандартні сироватки кожної з трьох груп (на верхній половині тарілки — сироватки однієї серії, на нижній| – сироватки іншої серії). Праворуч від сироваток наноситься досліджувана кров в співвідношенні 10:1 і перемішують сироватку і кров чистими скляними паличками. Чекають результату реакції 5 хвилин. Перш ніж дати висновок про групу крові, до краплі суміші додають по одній краплі фізіологічного розчину кухонної солі і похитують тарілку. По наявності аглютинації в тих або інших краплях стандартних сироваток судять про групову приналежність крові.

Визначення групи крові за допомогою цоліклонів|. Реагентами є моноклональні антитіла до А - антигенів і В - антигенів еритроцитів людини системи АВ0. Препаратами є сольові розчини повних антитіл ізотипу IgM|, стабілізовані азидом натрію і забарвлені: анти-А| в жовтувато-рожевий колір феноловим червоним, анти-В в синій колір трепановим| синім, анти-АВ - безбарвний. Реагенти застосовуються для типування| групи крові людини за системою АВ0 в реакції прямої аглютинації на площині, в пробірці або в мікроплаті. Аглютинація еритроцитів у присутності одного з реагентів (позитивна реакція) свідчить про наявність в досліджуваній крові відповідного антигена. Контроль специфічності реакції аглютинації: у складі цоліклонів| немає високомолекулярних добавок, здатних викликати неспецифічну поліаглютинацію| еритроцитів, тому не вимагається проведення контролю з розчинником. При позитивному результаті реакції аглютинації зі всіма трьома цоліклонами| необхідно виключити спонтанну неспецифічну аглютинацію досліджуваних еритроцитів. Для цього змішайте на площині 1 краплю досліджуваної крові (еритроцитів) з краплею фізіологічного розчину. Кров можна віднести до групи AB|(IV) тільки за відсутності аглютинації.

Знаком плюс (+) позначена наявність аглютинації, знаком (0) - її відсутність.

Остаточно АВ0 приналежність встановлюється за наслідками перехресного визначення: антигенів А і В на еритроцитах і ізогемаглютинінів| в сироватці.

Визначення резус-фактора| на площині при кімнатній температурі проводять за допомогою сироваток, приготованих на альбуміні або поліглюкіні (експрес-метод). Кров для дослідження беруть з пальця безпосередньо перед виконанням проби. Можна також використовувати еритроцити, що зберігалися в холодильнику не більше двох днів, узяті з дна пробірки після центрифугування або відстоювання від плазми з консервантом. Еритроцити, що залишилися, на дні пробірки після згортання крові, використовувати не рекомендується.

Па пластину зліва наносять 0,05 мл| (1 крапля) стандартної сироватки антирезус і справа 0,05 мл| (1 крапля) контрольної сироватки. Поряд з кожною з цих крапель наносять не менше 0,02 мл| (1 невелика крапля) свіжої цілісної крові або осаду еритроцитів. Скляною галочкою перемішують спочатку досліджувану кров з контрольною сироваткою, розмазуючи її до отримання тонкого шару, а потім іншу краплю досліджуваної крові із стандартною сироваткою, також розмазуючи її тонким шаром. Пластину періодично похитують протягом 3—4 хвилин, після чого в обидві краплі додають по 0,05 мл| (1 крапля) фізіологічного розчину для зняття можливої неспецифічної аглютинації і продовжують спостереження при періодичному похитуванні пластинки до закінчення 5 хвилин, після чого враховують результат.

Оцінка результатів. Реакція може бути позитивною або негативною. При позитивній реакції аглютинація еритроцитів спостерігається тільки в одній краплі — зліва, з сироваткою антирезус. При негативній реакції аглютинація еритроцитів відсутня в обох краплях, і вони залишаються рівномірно забарвленими. Агрегацію еритроцитів в зоні підсихання, по периферії краплі, не враховують.

Якщо реакція позитивна — досліджувана кров містить резус-чинник, і її відносять до резус-позитивного| типу. Негативна реакція служить показником того, що досліджувана кров не містить резус-фактора|, тобто є резус-негативною|.

У краплі контрольної сироватки аглютинація еритроцитів повинна бути відсутньою. Якщо в контрольній краплі є аглютинація еритроцитів, то висновок про резус-приналежність| досліджуваного зразка крові не роблять і цей зразок крові досліджують повторно іншими серіями сироваток анти-резус| або направляють для дослідження в серологічну лабораторію служби переливання крові.

Проба на індивідуальну сумісність при кімнатній температурі попереджає ускладнення, пов'язані з переливанням іногрупної| крові за системою АВ0 і MN|. На білу тарілку або предметне скло наносять сироватку крові реципієнта і донорську кров (співвідношення 10:1). Чекають результату 5 хвилин. Якщо аглютинація не наступає, то кров сумісна.

Проба на індивідуальну сумісність на водяній бані дозволяє попередити ускладнення, викликані несумісністю теплових антитіл хворого (Rh-|антигена, Нr-антигена|, Келл-Челлано, Даффі, Кидд, Лютерана і ін.). На чашку Петрі наносять сироватку крові реципієнта і донорську кров (співвідношення 10:1). Після перемішування сироватки з кров'ю чашку Петрі поміщають у водяну баню при температурі від +46° до + 48°С| на 10 хвилин. Якщо аглютинація не з'явилася, то кров сумісна.

Біологічну пробу на сумісність виконують під час переливання крові. Триразово з інтервалами в 3 хвилини переливають по 25 мл| крові. Під час інтервалу система перекривається затиском. Якщо після переливання 75 мл| крові відсутні ознаки несумісності (неспокій, утруднене дихання, болю в поясниці, почервоніння обличчя або блідість, почастішання пульсу, падіння артеріального тиску), то переливання крові продовжують краплинно до кінця.

У дітей біологічну пробу на сумісність проводять струменевим триразовим переливанням з інтервалами по 3 хв в наступних дозах: до 2 років — 2 мл|; до 5 років — 5 мл|; до 10 років — 10 мл|, після 10 років — 25 мл.

У хворих, що знаходяться під наркозом, контроль сумісності перелитої крові проводиться після переливання крові донора в кількості 100 мл. Для цього з вени хворого в суху пробірку з декількома краплями гепарину беруть 3—5 мл| крові і центрифугують|. Наявність рожевого забарвлення плазми хворого вкаже на гемоліз. Додатково реакцію визначають по артеріальному тиску, серцевим тонам і ін.

Кожне переливання крові і її компонентів необхідно відзначити в історії хвороби і записати у вкладиші до карти стаціонарного хворого. Хворому на наступну добу після гемотрансфузії необхідно зробити загальний аналіз крові і сечі, через дві години після переливання — тричі виміряти температуру тіла, і відзначити в температурному листі.

Препарати донорської плазми можна розділити на 4 групи:

I група — препарати гемостатичної дії (свіжозаготовлена плазма): свіжозаготовлена нативна плазма, свіжозаготовлена заморожена плазма, антигемофільна ліофілізована плазма, препарат протромбінового| комплексу PPSB|, Фібриноген, антигемофільний глобулін Д;

II група — препарати імунологічної дії: гамма-глобулін, гамма-глобулін специфічної дії (протикоровий);

III група — препарат фібринолітичної дії: фібрінолізин|;

IV група — препарати парентеральної і гемодинамічної дії: Альбумін 5—15—20—25% розчинів, стабілізована плазма (озвучена, бентанітова|), плазмозамінник PPL|, дефібринована плазма, сироватка нативна суха, сироватка із вмістом 8% спирту.

Переливання формених елементів і їх препаратів вимагає проведення контрольних досліджень і проб на сумісність, як і при переливанні цілісної крові.

При трансфузії| препаратів донорської плазми проводиться тільки біологічна проба.

Поиск по сайту: