Вимоги про вміст місцевих компонентів

Цей метод прихованої торгової політики припускає законодавче встановлення частки кінцевого продукту, що повинна виробляти­ся місцевими виробниками, у випадку при­значення товару для продажу на внутрішньому ринку. Зви­чайно цей метод використовується урядами країн, що розви­ваються, з метою заміни імпорту внутрішнім виробництвом, за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей, а та­кож щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з дешевшою робочою силою і цим самим збе­регти рівень зайнятості працюючих.

Вимоги про місцеву участь не тільки обмежує імпорт, а й містить вимоги до закордонних інвесторів: зобов'язання іно­земної фірми-інвестора експортувати визначену частину зроб­леної продукції з приймаючої країни. Подібні вимоги спотво­рюють міжнародну торгівлю і сприяють установленню нета­рифних бар'єрів.

Метою фінансування як методу регулювання міжнародної торгівлі, зокремк розширення експорту, є дискримінація іно­земних компаній на користь національних виробників та екс­портерів на основі зниження вартості експортованого товару і підвищення його конкурентоспроможності на світовому рин­ку. Фінансування експорту здійснюється з наступних джерел: державного бюджету, банків, фондів, самих експортерів і об­слуговуючих їх банків. До фінансових методів торгової політики відносяться: демпінг, субсидії, експортне кредиту­вання [66, с.274-257; 74, с.279-287].

- —Демпінг — це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості, чи принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси — демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявність певних передумов, що дають виробнику можливість встановлювати і диктувати ціни; тор­гові бар'єри і високі транспортні витрати, завдяки чому вироб­ник може відгородити зовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішнього ринку, де відбувається продаж товару по більш високих цінах.

У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадич­ний, постійний і хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг — це епізодичний продаж не­сподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.

Цей вид демпінгу використовується у випадку виникнен­ня у фірми надвиробництва товарів. Не маючи можливості ре­алізувати товар у себе в країні і не бажаючи зупиняти своє ви­робництво, фірма продає товар на зовнішньому ринку за ниж­чою ціною, ніж внутрішня.

Постійний демпінг — це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг — це тимчасове навмис­не зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

Демпінг може здійснюватися за рахунок коштів окремих фірм, що прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї про­дукції, і за рахунок державних субсидій експортерам.

Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпорте- ру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважа­ють усі види демпінгу іноземних виробників формами не­сумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародни­ми правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведено, то країна має право вво­дити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит.

Субсидії. Уряди багатьох країн для розвитку певних галу­зей і проведення необхідної експортної політики використову­ють субсидування, тобто державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок. Інакше кажучи, субсидія — це фінансова чи інша підтримка державними органами вироб­ництва, переробки, продажу, транспортування, експорту това­ру, внаслідок чого суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непря­ме субсидування.

Прямі субсидії — це безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі суб­сидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії — це приховане дотирування експор­терів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

За ознакою специфічності субсидія буває:

♦ легітимною, котра не дає підстав для застосування ком­пенсаційних заходів;

♦ нелегітимною, котра дає підстави для застосування компенсаційних заходів.

Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.

Внутрішні субсидії — це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпорт­ними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни і забезпечу­ють менші втрати для країни (втрати для національної еко­номіки виникають через те, що: одержавши субсидії, неефек­тивні місцеві товаровиробники мають можливість продавати свій товар; субсидії фінансуються за рахунок бюджету, тобто за рахунок податків).

Експортні субсидії - це бюджетне фінансування національних експортерів, що дає їм можливість продавати то­вар іноземним покупцям по нижчій ціні, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

Експортні субсидії можуть надаватися в таких основних формах:

♦ надання підприємству прямих субсидій;

♦ виплата премії у випадку здійснення експортних опе­рацій;

♦ установлення пільгових (за ставками, базою рахування, механізмом стягування і т.п.) транспортних чи фрахто­вих тарифів для експортних відвантажень порівняно з перевезеннями на національному ринку;

♦ безпосереднє чи опосередковане постачання держав­ним органом імпортних чи національних товарів для використання у виробництві товарів на експорт на умо­вах, більш сприятливих порівняно з умовами постачан­ня конкуруючих товарів для виробництва товарів, при­значених для споживання на внутрішньому ринку, як­що такі умови вигідніші, ніж на світових ринках для їхніх експортерів;

♦ звільнення чи відстрочка сплати прямих податків[4], що повинні сплачуватися експортерами при здійсненні ек­спортної операції, або сплати внесків у фонди соціаль­ного страхування;

♦ надання знижок при сплаті податків;

♦ установлення, у випадку виробництва і постачання то­варів на експорт, звільнень по сплаті чи поверненню сплачених сум непрямих податків';

♦ зменшення ставок чи повернення сплачених сум по­датків з імпорту матеріально-технічних ресурсів, това­ру на експорт;

♦ здійснення державою програм гарантування чи страху­вання експортних кредитів, програм страхування чи га­рантування незбільшення вартості експортованих то­варів чи програм, що стосуються валютних ризиків з використанням ставок премій, недостатніх для покрит­тя довгострокових витрат і втрат, пов'язаних з ре­алізацією цих програм.

Експортна субсидія знижує експортну ціну товару, і про­позиція товару із-за кордону збільшується. У результаті умо­ви торгівлі країни, що експортує, погіршуються. Однак через зниження експортної ціни збільшується кількість одиниць ек­спортованого товару. Оскільки через зростання експорту мен­ше товару надходить на внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна, що експортує, виграш чи програє, залежить від того, чи удасться за рахунок збільшення обсягу продаж компенсувати втрати, пов'язані з погіршенням умов торгівлі, тобто зниженням експортної ціни.

Експортна субсидія є статею витрати бюджету, а значить додатковим податковим тягарем для платників податків (вит­рати на фінансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експортованого після введення субсидії, на розмір суб­сидії).

Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоспроможності визначеної фірми на ек­спортних ринках чи шляхом надання переваг внутрішньої продукції перед імпортною. Субсидії можуть досягати таких обсягів, що це спотворює механізм міжнародної торгівлі. При- кладом може бути ринок пшениці. Міжнародна Рада з питань торгівлі пшеницею вважає, що державні субсидії експорту впливають на 2/3 міжнародної торгівлі пшеницею. Таким чи­ном, обсяги експорту пшениці досить часто відбивають розмір державних субсидій.

Країна-імпортер при виявленні експортного субсидуван­ня (використанні нелегітимної субсидії) може вводити ком­пенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об'єктом засто­сування компенсаційних заходів. Ці заходи можуть застосову­ватися у випадку серйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни, зокрема, в таких випадках:

♦ загальний обсяг субсидування щодо вартості продукту перевищує 5 %;

♦ субсидії покривають виробничі витрати галузі промис­ловості;

♦ субсидії, що не є єдиноразовим заходом, покривають виробничі витрати підприємства;

♦ відбувається пряме списання заборгованості урядом.

3.3. Валютне регулювання ЗЕД

Головні напрями валютної політики України регулюються низкою законодавчих актів, нормативних документів, найважливішими з яких є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. за №15-93 [21].

Система валютного регулювання — це регламентація ре­жиму здійснення валютних операцій, міжнародних розра­хунків, визначення загальних принципів валютного регулю­вання, повноважень державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ у регулюванні валютних операцій, прав та обов'язків суб'єктів валютних відносин, по­рядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Валютне регулювання здійснюється на міждержавному, регіональному та національному рівнях.

Необхідність валютного регулювання на міждержавному та регіональному рівнях обумовлена процесом інтеграції та транснаціоналізації, розвитком міжнародних економічних відносин, становленням світогосподарського поділу праці. Міждержавне та регіональне валютне регулювання орієнтова­не на координацію валютно-фінансової політики окремих дер­жав та економічних інтеграційних об'єднань, на розроблення ними загальних заходів щодо подолання валютних криз, спільних підходів до вироблення валютної політики. Скоорди­новане міждержавне та регіональне валютне регулювання дає можливість знизити ступінь автономності національної еко­номічної політики та збільшити взаємозалежність валютних сфер діяльності різних національних економік.

Валютне регулювання на національному рівні бере до ува­ги вимоги МВФ та регіональних об'єднань, у які входять ок­ремі держави. Його стратегія і тактика фіксується в норматив­но-правових та методичних документах.

Системи національного валютного регулювання, як пра­вило, визначають суб'єктів валютного регулювання, порядок здійснення операцій з валютними цінностями, статус валюти та обмінний валютний курс, повноваження державних органів і функції банківської системи у сфері валютного регулювання і валютного контролю.

Суб'єкти валютного регулювання поділяються на резидентів та нерезидентів.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02 1993 р. "Про систе­му валютного регулювання та валютного контролю", під рези­дентами розуміють:

1) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживан­ня на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебу­вають за кордоном;

2) юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

3) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет та дипломатичні привілеї, а також філії та представ­ництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Під нерезидентами розуміють:

1) фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживан­ня за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебу­вають на території України;

2) юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяль­ності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

3) розташовані на території України іноземні диплома­тичні, консульські, торговельні та інші офіційні представ­ництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших ор­ганізацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяль­ності на підставі законів України.

До учасників валютного регулювання відносять: Національний банк України, "уповноважений банк" (будь- який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів), різні кредитно-фінан- сові установи, які отримали ліцензію НБУ на право проведен­ня валютних операцій, юридичні особи, що уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют, кредитно- фінансові установи-нерезиденти, що одержали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками ва­лютних цінностей, що знаходяться на території України, здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, уста­новлених чинним законодавством. Резиденти мають також право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених українським законодавством.

До валютних цінностей на території України відносяться:

1. валюта України — грошові знаки у ви­гляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших кредитно-фінансо­вих установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, чеки, акредитиви, банківські нака­зи, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

♦ іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на гро­шові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одини­цях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірин­гових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за ме­жами України;

♦ платіжні документи та інші цінні папери (акції, обліга­ції, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акреди­тиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній ва­люті або банківських металах;

♦ банківські метали — золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з доро­гоцінних металів.

Суб'єкти валютного регулювання виконують різноманітні валютні операції щодо купівлі-продажу та надання в позику іноземної валюти.

Валютними операціями на території України вважаються операції, пов'язані з:

♦ переходом права власності на валютні цінності, за ви­нятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

♦ використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

♦ ввезенням, переказуванням і пересиланням на тери­торію України та вивезенням, переказуванням і переси­ланням її за межі валютних цінностей.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у роз­рахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси вста­новлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. НБУ також може встановлюва­ти граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію НБУ, за винятком операцій, пов'язаних зі строковими (ф'ючерсними) угодами.

Функціонування міжнародних товарно-грошових відно­син здійснюється за умови вільного обміну національної ва­люти на валюту інших країн, вільного обігу грошей за межами даної країни. Таким чином, ефективне включення у міжна­родні економічні відносини можливе лише на основі конвер­тованої валюти.

Конвертованість, або оборотність,національної грошової одиниці — це мож­ливість для учасників зовнішньоеко­номічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і на­впаки, без прямого втручання держави в процес обміну.

Ступінь конвертованості обернено пропорційна обсягу і жорсткості валютних обмежень, що практикуються у країні.

Під обмеженнями варто розуміти будь-які дії офіційних інстанцій, які безпосередньо призводять до звуження можли­востей, збільшення витрат або появи невиправданих зволікань у здійсненні валютного обміну і платежів згідно з міжнародни­ми угодами.

Оборотність валюти не є чисто технічною категорією мож­ливості її обміну. По суті, це особливий характер зв'язку між національними та світовими господарствами, глибоке інтегру­вання першого в друге. Оборотність національної грошової одиниці забезпечує країні довгострокові вигоди від участі в багатосторонній світовій системі торгівлі та інвестицій, а саме:

♦ вільний вибір виробниками і споживачами найбільш вигідних ринків збуту і закупівлі всередині країни та за кордоном у кожний даний момент;

♦ розширення можливостей залучати іноземні інвестиції і здійснювати інвестиції за кордон;

♦ стимулюючий вплив іноземної конкуренції на ефек­тивність, гнучкість і пристосування підприємств до зміни умов;

♦ підтягування національного виробництва до міжнарод­них стандартів щодо цін, витрат та якості;

♦ можливість здійснювати міжнародні розрахунки в національних грошах;

♦ на рівні народного господарства в цілому — спеціалізація з урахуванням відносних переваг, опти­мальне та економічне витрачання матеріальних, фінан­сових і трудових ресурсів.

Конвертованість національної валюти потребує ринково­го типу економіки, оскільки вона грунтується на вільному во­левиявленні всіх власників грошових коштів. Крім того, рин­кова економіка повинна бути достатньо зрілою для протисто­яння іноземній конкуренції, для повноправної участі у міжна­родному поділі праці.

Конвертованість буває зовнішня, внутрішня, повна і част­кова.

Зовнішня конвертованість національної валюти надає рези­дентам право здійснювати операції з іноземною валютою з нере­зидентами. Нерезиденти мають можливість вільно переводити та конвертувати кошти в даній валюті [66, с.22; 72, с.201].

Внутрішня конвертованість національної валюти надає резидентам право здійснювати операції з активами в іноземній валюті в середині країни. Вона передбачає можливість для громадян та організацій здійснювати платежі за кордон і купівлю іноземної валюти без будь-яких обмежень [66, с.22; 72, с.201].

При повній конвертованості всі вітчизняні та іноземні громадяни та організації, які володіють певною сумою грошей даної країни, мають змогу без обмежень використовувати ці гроші на будь-які цілі.

При частковій конвертованості на операції купівлі та про­дажу застосовуються певні обмеження.

Для вирішення проблеми конвертованості української національної валюти НБУ розробив відповідні заходи:

♦ створення сприятливих умов для вкладення коштів ре­зидентами і нерезидентами у національну економіку;

♦ сприяння процесу дедоларизації економіки шляхом зростання гривневих активів порівняно із вкладанням в активи в іноземній валюті;

♦ стимулювання експорту;

♦ створення для імпортерів умов, які сприяли б випуску національних імпортозаміщуючих товарів і розвитку відповідних виробництв;

♦ стимулювання надходжень та уповільнення відпливу з країни іноземної валюти;

♦ забезпечення ефективного функціонування національ­ної валютної системи завдяки збалансованості платіжного балансу;

♦ створення умов для гармонізації інтересів імпортерів та експортерів;

♦ удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запрова­дження нових видів міжнародних розрахунків, які є ефективними і зручними для учасників зовнішньотор­говельних угод.

Основні інструменти впливу на паритет української національної валюти:

♦ інтервенція Центрального банку на валютному ринку для згладжування короткотермінових коливань обмінного курсу;

♦ заяви уряду щодо динаміки валютних паритетів та еко- номіко-політичних заходів, які він має намір запровади­ти для її забезпечення з метою формування очікувань;

♦ заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на контроль за ліквідністю комерційних банків через ціно­ву (операції Центрального банку на відкритому ринку, механізм рефінансування комерційних банків, установ­лення облікової ставки) та кількісну (пропозиція національних грошей, норми резервування) стратегію;

♦ валютний контроль.

При проведенні валютних операцій українські підприємства та організації керуються Класифікатором іноземних валют, що перебувають в установлення є законним платіжним засобом на терторії відповідної іноземної держави та можуть бути використані при здійсненні торго­вельних та неторговельних платежів суб'єктами підпри­ємницької діяльності та банками України [33].

Усі валюти у Класифікаторі поділяються на три групи:

1 група — вільно конвертовані валюти, які широко вико­ристовуються для здійснення платежів за міжнародними опе­раціями та продаються на головних валютних ринках світу. Вони без обмежень обмінюються на інші види валют, і курси їх котируються НБУ;

2 група — вільно конвертовані валюти, які широко не ви­користовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (частково конвертовані валюти); Ці валюти обмінюють­ся на інші валюти з визначеними обмеженнями, і їх крос-кур- си визначаються НБУ.

3 група — неконвертовані валюти. Вони не обмінюються на інші валюти, і їхні курси не визначаються НБУ(табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Офіційний курс гривні згідно з [36] установлюється:

♦ щоденно для вільно конвертованих валют (1-а група Класифікатора іноземних валют) і для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України (див. додаток В);

♦ один раз на місяць — для інших іноземних валют (див.

додаток Г);

один раз на місяць повторно — для спеціальних прав за­позичення (СПЗ).

Офіційний курс гривні до іноземних валют, який установ­люється щоденно, розраховується:

а) до долара США — на підставі котирування валюти на міжбанківському валютному ринку, а також з урахуванням інформації про діючий офіційний курс НБУ та про проведені ним операції з купівлі-продажу іноземних валют 1-ої групи Класифікатора;

б) до інших вільно конвертованих валют, які широко ви­користовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, — на підставі інформації про:

♦ курс гривні до долара СІЛА, установлений згідно з пунктом "а";

♦ щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів до євро;

♦ курс СПЗ до долара СІЛА, установлений Казначейсь­ким управлінням Міжнародного валютного фонду;

в) до вільно конвертованих валют, які обмежено викорис­товуються для здійснення платежів за міжнародними опе­раціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют — на підставі інформації про крос-курси, що розраховані відповідно до кур­су гривні до долара США (див. пункт "а"), та курси національ­них валют до долара США, установлені центральними (національними) банками держав СНД та Балтії.

Офіційний курс гривні до іноземних валют, який установ­люється один раз на місяць, розраховується згідно з пунктами "б" та "в" та на підставі інформації про крос-курси, що розра­ховані відповідно до курсу гривні до долара США (див. пункт "а"), та поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета "Financial Times".

Офіційний курс гривні до СПЗ повторно установлюється другого робочого дня місяця, наступного за звітним, за станом на останній робочий день попереднього місяця з використан­ням інформації про курс СПЗ до гривні (або до долара США), який установлений Казначейським управлінням МВФ на ос­танній робочий день попереднього місяця.

Офіційний курс гривні до іноземних валют розрахо­вується Департаментом валютного регулювання та затверд­жується першим заступником Голови НБУ. Цей курс викори­стовується резидентами та нерезидентами України для здійснення бухгалтерського обліку операцій з іноземною ва­лютою. Повторно встановлений курс гривні до СПЗ викорис­товується для складання місячного балансу та іншої бухгал­терської та статистичної звітності Національного банку.

Інформація про встановлені офіційні курси гривні до іно­земних валют розміщується в міжнародній комп'ютерній ме­режі Інтернет, надсилається територіальним управлінням НБУ, комерційним банкам, центральним органам виконавчої влади.

Національний банк з метою забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного курсу в ре­зультаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківсько- му валютному ринку України. Він установлює офіційний курс гривні до іноземних валют без зобов'язання здійснювати з ним операції з купівлі-продажу іноземної валюти.

Національним банком України введені граничні відхилен­ня від офіційного курсу, які установлені у межах 5%. Ці відхи­лення стосуються виключно іноземних валют 1-ої групи Кла­сифікатора [42].

1) Валютні операції здійснюються на основі індивідуальних та генеральних ліцензій, які видає НБУ.

2) Генеральні ліцензії видаються ко­мерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам

3) надання та одержання резидентами кредитів в іно­земній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищу­ють установлені законодавством межі;

4) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

5) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкла­дах за межами України, за винятком: відкриття фізичними особами-резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх пе­ребування за кордоном; відкриття кореспондентських ра­хунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іно­земній валюті дипломатичними, консульськими, торговельни­ми та іншими офіційними представництвами України за кор­доном;

6) здійснення інвестицій за кордоном, у тому числі шля­хом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особа­ми-резидентами як дарунок або у спадщину.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, не­обхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмо­ви у видачі, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються НБУ.

Операції на міжбанківському валютному ринку України здійснюються лише міжбанківськими суб’єктами валютного ринку, до яких належать.

♦ Національний банк України (НБУ);

♦ уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями);

♦ уповноважені фінансові установи, що отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями [40].

Торгівля іноземною валютою на території України рези­дентами і нерезидентами — юридичними особами здійсню­ється через уповноважені банки та фінансові установи ви­ключно на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ). Ці банки та установи купують і продають іноземну валюту від свого імені за дорученням і за рахунок резидентів та нерезидентів. Вони мають право від свого імені і за свій ра­хунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним осо­бам-резидентам.

Резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право про­давати іноземну валюту банкам та фінансовим установам або за їх посередництвом — іншим фізичним особам-резидентам.

Фізичні особи-резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та фінансових установах або за їх посередництвом — у інших фізичних осіб — резидентів і нерезидентів [21].

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб'єктами ринку на міжнародних ва­лютних ринках або на МВРУ. Суб'єкти ринку мають право здійснювати операції з купівлі іноземних валют за іноземну валюту без наявності зобов'язань у цих іноземних валютах для власних потреб за кошти, що їм належать, та за дорученням клієнтів-резидентів, які є суб'єктами господарської діяльності України, на підставі договорів комісії.

Уповноважені банки (фінансові установи) у разі наяв­ності в їх клієнтів зобов'язань за зовнішньоекономічними до­говорами в іноземній валюті 1-ої групи Класифікатора, пропо­зиції якої на МВРУ немає або вона обмежена, мають право за згодою клієнта здійснювати за кошти клієнта в гривнях купівлю іншої іноземної валюти на МВРУ, яка надалі викори­стовуватиметься для купівлі потрібної клієнту іноземної ва­люти на міжнародних валютних ринках.

Суб'єкти ринку також мають право за згодою клієнта здійснювати вільний або обов'язковий продаж іноземної ва­люти (якщо на МВРУ попиту на цю валюту немає або він об­межений) шляхом купівлі за цю іноземну валюту іншої іно­земної валюти на міжнародному валютному ринку з подаль­шим продажем останньої за гривні на МВРУ.

Операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних ва­лют за гривні суб'єкти ринку мають право здійснювати лише на умовах "тод" (поставка валюти відбувається сьогодні), "том" (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або "спот" (поставка валюти відбувається на другий робо­чий день з дня укладення угоди). Валютні операції з іноземни­ми валютами 1-ої групи Класифікатора на умовах "форвард" дозволяється здійснювати лише для хеджування ризиків зміни курсів іноземних валют щодо іноземних валют, що ви­никають під час виконання клієнтами-резидентами, які є суб'єктами господарської діяльності, зовнішньоекономічних договорів у разі дотримання таких обов'язкових умов: угоди на умовах "форвард" уповноважені банки укладають за дору­ченням та за рахунок коштів вищезазначених клієнтів і лише з банківськими установами; валюти угоди є іноземними валю­тами 1-ої групи Класифікатора. Проведення операцій з інши­ми деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта 1- ої групи Класифікатора (ф'ючерс, опціон тощо), не дозво­ляється.

Уповноваженим банкам забороняється здійснювати без­готівкові операції з купівлі-продажу іноземної валюти 1-ої групи Класифікатора за іноземну валюту інших груп Кла­сифікатора, за винятком купівлі іноземної валюти 1-ої групи Класифікатора за іноземну валюту інших груп Класифікатора на міжнародних валютних ринках.

Укладення і підтвердження угод з купівлі-продажу іно­земних валют за гривні між уповноваженими банками (упов­новаженими фінансовими установами) проводиться виключ­но під час проведення Торговельної сесії.

Торговельна сесія являє собою визначений проміжок ча­су, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління НБУ.

Торговельна сесія проводиться за такою схемою [41]:

1. Оформлення Заявки на участь у Торговельній сесії, в яку уповноважений банк (фінансова установа) включає як по­треби клієнтів, так і власні потреби щодо купівлі-продажу іно­земної валюти за гривні. В Заявці по кожній іноземній валюті визначається обсяг її купівлі (продажу), перевищення якого заборонено.

2. Заявка подається в НБУ у день проведення Торгової сесії до її початку.

3. Проведення торгів. При їх здійсненні повинні викону­ватися такі вимоги

♦ операції виконуються із додержанням вимог правил здійснення операцій на МВРУ;

♦ вид операцій (купівля, продаж), який указаний у За­явці, не змінюється;

♦ при купівлі або продажу валюти дозволяється міняти іноземну валюту тієї чи іншої групи Класифікатора тільки на валюту тієї ж групи;

♦ уповноважений банк (фінансова установа) бере участь у Торговельній сесії тільки як продавець або як поку­пець іноземної валюти. При цьому гривневий еквіва­лент іноземної валюти, яку купили, не може перевищу­вати гривневий еквівалент валюти, яка заявлена.

4. Здійснення розрахунків по операціях з купівлі-прода- жу іноземних валют за гривні. Ці розрахунки здійснюються між банками тільки за підтвердженими угодами. Підтвердже­ною є угода, згідно з якою обидва її учасники під час Торго­вельної сесії одержали взаємні підтвердження засобами Сис­теми підтвердження угод на міжбанківському валютному рин­ку України НБУ. Розрахунки по непідтверджених угодах за­бороняються.

5. Перерахування (зарахування) коштів при проведенні операцій купівлі-продажу іноземної валюти. Кошти в іно­земній валюті, які були зараховані на розподільний рахунок, банк перелічує на поточний рахунок клієнта без його доручен­ня не пізніше ніж за п'ять днів після зарахування цих коштів на розподільний рахунок.

Продаж за дорученням клієнта його власних коштів в іно­земній валюті банк здійснює не пізніше ніж за п'ять днів після дня списання цих коштів з поточного рахунка клієнта.

Гривневий еквівалент іноземної валюти, яка була продана на МВРУ, зараховується на поточний рахунок власника £рдцтіц не пізніше ніж через два дні після зарахування відповідної суми у гривнях на кореспондентський рахунок уповноваженого банку.

Уповноважені банки та уповноважені фінансові установи можуть виконувати такі операції з готівковою іноземною валютою: купівля готівкових іноземних валют за готівкові іноземні валюти тієї ж групи Класифікатора та/або безготівковоювалютою на (готівкової) гривні за угодами "тод", "том",

♦ здійснення через касу банку та власні пункти обміну іноземної валюти операцій купівлі-продажу готівкової іноземної валюти 2-ої, 3-ої груп Класифікатора інозем­них валют за наявності угоди між банком України та Іноземним банком-кореспондентом про зарахування зазначеної іноземної валюти на кореспондентський ра­хунок уповноваженого банку України;

♦ якщо уповноважені банки України не мають прямого кореспондентського рахунка в іноземному банку у ва­лютах 2-ої та 3-ої груп Класифікатора, то вони можуть здійснювати операції купівлі-продажу зазначених вище валют за наявності в них відповідного кореспондентсь­кого рахунка та угоди на інкасацію такої іноземної ва­люти в іншому уповноваженому банку України, який уклав відповідну угоду. Операції з продажу фізичним особам-резидентам готівко­вої іноземної валюти за гривні або зворотного обміну фізич­ним особам-нерезидентам невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту 1-ої групи Класифікатора через касу бан­ку та пункти обміну іноземної валюти можуть здійснюватись у межах загальних обсягів купленої у фізичних осіб-рези- дентів та нерезидентів через касу банку та пункти обміну іно­земної валюти цієї самої групи Класифікатора.

Купівлю іноземної валюти на МВРУ здійснюють різноманітні групи покупців.

Таблицу. 3.2

Підстави для купівлі іноземної валюти на МВРУ [37]

Поиск по сайту: