Особливості страхування при зовнішньоторговельній моделі ЗЕД підприємства

Для зовнішньоторговельної моделі ЗЕД найбільш типови­ми випадками страхування є страхування вантажів (страху­вання карго), страхування відповідальності перевізника, стра­хування міжнародного туризму.

У сучасній зовнішньоторговельній практиці складовою торговельної угоди. Під страху­ванням вантажу (карго) розуміють відшкодування майнового інтересу, пов'язаного з загибеллю або ушкодженням товару під час його перевезення певними видами транспорту. Як пра­вило, страхується на тільки фактично існуючий, але й очікува­ний інтерес від угоди (наприклад, запланований розмір при­бутку від зовнішньоторговельної операції).

Найчастіше для транспортування великих партій товарів використовується морський транспорт (він найдешевший), але застосовуються також і інші види транспортних засобів (автомобільний, залізничний, повітряний).

Обов'язок контрагентів щодо транспортування товарів, розподіл між ними витрат та ризиків, виконання митних про­цедур обумовлене міжнародними правилами тлумачення тор­говельних термінів — "Інкотермс" (див. розділ 14).

Використання базисних умов "Інкотермс" у зовнішньо­торговельному договорі дозволяє уникнути можливих непо­розумінь при здійсненні торговельного контракту та уніфіку­вати організацію страхування вантажу.

Тільки дві проформи "Інкотермс" — "СІЕ" ("Вартість, страхування і фрахт") та "СІР" ("Перевезення та страхування оплачені до...") — передбачають певні умови страхування ван­тажу. Експортер має укласти (за власний рахунок) договір страхування товару на термін його перевезення в розмірі вар­тості товару плюс 10% (очікуваний прибуток). Як правило, проформа "CIF" передбачає використання максимального об­сягу страхового покриття товару (умови страхування "all risks"). Проформа "СІР" передбачає, що експортер має покри­ти звичайні ризики під час транспортування вантажу відповідно до його виду та особливостей, або надає можли­вості контрагентам узгодити обсяг страхового покриття.

Договір страхування вантажу (карго) укладається на підставі письмової заяви страхувальника, де міститься доклад­на інформація про характеристики даного товару, його розміщення в певному транспортному засобі, спосіб наванта­ження/розвантаження, параметри та особливості даного транспортного засобу, шлях транспортування і т. ін.

Українські страховики, як і страховики інших країн, вико­ристовують стандартні умови страхування вантажів, розроб­лені інститутом Лондонських страховиків. Ці умови передба­чають три варіанти обсягу страхового покриття:

♦ форма А;

♦ форма В;

♦ форма С.

Форма покриття А ("З відповідальністю за всі ризики") максимальна, оскільки передбачає страхування вантажу від усіх ризиків. Її доцільно вживати для товарів, що потребують обережного перевезення, а також тих, що можуть бути викра­деними.

Форма покриття В ("З відповідальністю за приватну аварію") звужує обсяг відповідальності страховика. Вона охоплює ризики пожежі та вибуху, катастрофи, аварії, переки­дання, зіткнення транспортного засобу, розвантаження товару в порту-притулку, викидання вантажу в море у випадку за­гальної аварії, ризики внаслідок наступу стихійних лих, зми­вання вантажу за борт, проникнення води у місце зберігання вантажу, повної втрати усього вантажу під час навантажен­ня /розвантаження.

Таке страхове покриття використовується для вантажів, що є чутливими до вологості, а також транспортних шляхів, де існує ймовірність землетрусів.

Форма покриття С ("Без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи") в цілому збігається з формою В. Різниця полягає в тому, що за формою С страховик за звичай­них обставин несе відповідальність тільки в разі повної заги­белі усього або частини вантажу, а за ушкодження вантажу відповідає тільки у випадку катастрофи транспортного засобу.

Форма покриття С є мінімальним обсягом страхового за­хисту і, як правило, використовується тоді, коли контрагент розраховує на страховий захист у власній країні (тобто форма С або доповнюється іншими варіантами страхового покриття, або компенсує "прогалини" існуючого страхового покриття), оскільки лише для невеликої групи вантажів (наприклад, дея­ких видів корисних копалин) вона буде достатньою.

З усіх форм страхового покриття виключаються ризики, пов'язані з провиною страхувальника, зумовлені звичайними властивостями вантажу; непрямі збитки, а також ризики військових дій, заходів та їхніх наслідків.

Форми страхового захисту, розмір тарифних ставок, ме-- ханізм взаємодії суб'єктів страхового договору визначаються комбінацією багатьох чинників, таких як: географічні умови транспортування, вид вантажу, умови навантаженця/ррзван- таження та зберігання товару під час перевезення, вид та стан транспортного засобу, термін перевезення тощо.

В Україні середньоринковий тариф по страхуванню ван­тажів становить 0,5 — 1,5% від страхової суми, франшиза[28] — 0,1 — 1% від розміру страхового відшкодування.

Важливе значення має ретельне виконання страхувальни­ком своїх обов'язків, встановлених договором страхування. Особливо це стосується правильного та своєчасного оформ­лення пакета товаросупроводжувальних документів (в тому числі коносамента, транспортної накладної, страхових полісів, актів експертизи в разі наступу негативної події та ін.), від на­явності яких залежить не тільки результат торговельної угоди, а й можливість отримання страхової компенсації.

Транспортні засоби відносяться до джерел Страхування підвищеної небезпеки. Тому їх експлуатація як Правило, супроводжується страхуванням відповідальності перевізника за те, що можуть зазнати шкоди треті особи (їх життю, здоров'ю або майну).

Об'єктом страхування відповідальності перевізника вис­тупає матеріальний інтерес, пов'язаний з відповідальністю пе­ревізника за те, що можуть зазнати збитків треті особи. За до­говором страхування страховик відшкодовує завданий ма­теріальний збиток, отже, звільняє компанію-перевізника від зазначених (іноді непомірних) витрат, а також гарантує додер­жання інтересів постраждалих. Звідси стає зрозумілою ви­ключно важлива роль цього виду страхування в сучасних умо­вах у зв'язку з інтенсифікацією міжнародних транспортних перевезень. Як правило, при використанні всіх засобів транс­порту (морського, повітряного, наземного) існують відповідні види та організаційні форми страхування відповідальності їх власників. Поряд з акціонерною формою страхування значне поширення в сучасній світовій практиці отримало взаємне страхування (особливо для морських суден). Таке страхуван­ня здійснюється асоціаціями судновласників — Клубами Р&І (зараз у світі функціонує приблизно 70 таких клубів).

Традиційно ризики відповідальності морських пе­ревізників, що страхуються Клубами Р&І, поділяються на дві великі групи (раніше їх страхували окремо): ризики захисту (protection), до якого відносяться відповідальність за загибель або травматизм осіб суднового екіпажу, пасажирів, портових працівників, зіткнення судна (страхувалась 1/4 відповідаль­ності за збитокта інше та ризики відшкодування (indemnity), пов'язані з відповідальністю за завдання шкоди вантажу, що був прийнятий до перевезення. Зараз перелік ризиків значно поширився. Кожний Клуб приймає на свою відповідальність певні кола ризиків, зафіксованих у його правилах.

Крім страхової діяльності, Клуби активно займаються пе­рестрахуванням діяльності, а також здійснюють правовий за­хист своїх членів, вживають заходів при виникненні претензій до судновласників, контролюють навантажувально-розванта­жувальні операції тощо.

У зв'язку з широким використанням засобів автотранс­порту у міжнародних перевезеннях важливе місце посідає страхування відповідальності автоперевізника. У багатьох країнах така відповідальність передбачена Цивільним кодек­сом, але цей вид страхування (цивільної відповідальності) обов'язковий.

У 90-х роках Україна приєдналася до міжнародної систе­ми страхування цивільної відповідальності власників авто­транспортних засобів "Зелена карта" (функціонує з 01.01.1953 р. і нині об'єднує 44 держави), а з 01.07.1998 р. отримала право продавати власну "Зелену карту".

Право продажу української "Зеленої карти" першими от­римали 11 найнадійніших у фінансовому плані страховиків — членів Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ).

Система "Зелена карта" надає взаємне страхове покриття державам-членам національного законодавства про обов'язко­ве страхування цивільної відповідальності власників авто­транспортних засобів тієї країни, де сталося ДТП. Тому, безу­мовно, приєднання до цієї міжнародної угоди було важливим кроком для нашої держави. Але існують досить серйозні про­блеми, однією з яких є низький рівень страхового відшкоду­вання. Якщо раніше страхова компенсація за ушкодження здо­ров'я або життя особи, що постраждала в ДТП, надавалась у розмірі 2 тис. грн, а відшкодування майна взагалі не було пе­редбачене, то з 10.10.2000 р. вона становить 8 тис. грн., а за уш­кодження майна — 25,5 тис. грн. І все ж, як і раніше, Україна залишилась з найнижчим серед країн — членів "Зеленої карти" рівнем страхового покриття (для порівняння: у Польщі макси­мальна відповідальність по одній страховій події — майну та здоров'ю в цілому — становить 600 тис. євро, в Німеччині — 7,5 млн євро; у Великій Британії ліміти взагалі відсутні). Таким чином, існує значний розрив між сумами компенсації, яку ма­ють сплачувати наші страховики всередині України та за кор­доном (для відшкодування збитків, завданих нашими водіями). Для оплати останніх збитків страховики — члени МТСБУ створили спеціальний фонд. Страхування Розвиток міжнародного туризму зумовлює міжнародного необхіДність впровадження різних форм та методів страхового захисту осіб, які виїжджа­ють за кордон.

Об'єктами страхування можуть виступати життя та здо­ров'я туристів, які страхуються від нещасних випадків, що призводять до тимчасової або постійної втрати працездатності (повної або часткової) або загибелі, а також їх майнові інтере­си, пов'язані з багажем, транспортним засобом, юридичним за­хистом і т. іц.

Обсяг страхового покриття, умови страхування, розмір та­рифних ставок варіюють у широких межах, оскільки залежать від значної кількості чинників. Серед них важливе місце посідають: умови перебування особи в іншій країні (варіанти відпочинку), термін поїздки, природнокліматичні особливості регіону перебування і багато іншого, в тому числі власний вибір діапазону страхового захисту страхувальником (застра­хованим).

Іноземні громадяни, які виїжджають на територію Ук­раїни, згідно постановою Кабінету Міністрів (№ 79 від 28.01.1997 р. та № 1021 від 17.09.1997 р.), в обов'язковому по­рядку мають придбати страховий поліс. Страховиком у цьому сегменті страхового ринку виступає створена за постановою Кабінету Міністрів у квітні 1997 р. державна акціонерна стра­хова компанія "Укрінмедстрах".

Першими в обов'язковому порядку до оформлення візи почали придбавати поліси "Укрінмедстраху" громадяни Німеччини, Італії, Ізраїлю, Індії, Туреччини, Литви, Іспанії.

Іноземний громадянин має право на страхове відшкоду­вання в разі несподіваного захворювання або травми. До обся­гу страхового покриття належать витрати у зв'язку з амбула­торним та стаціонарним лікуванням, перебування у лікарні, проведенням хірургічних операцій, репатріацією. Страхова компанія співпрацює з лікувальними установами завдяки ме­режі диспетчерських центрів та регіональних представництв. Розмір страхової премії встановлюється за розрахованими на державному рівні тарифами і становить від 12 грн за страхо­вий поліс строком на п'ять днів до 500 грн — за страховку на рік.

Умови обов'язкового медичного страхування не розпов- сюдйіґуються.йа ті, країни,, з якими,в України є договори на на­дання безкоштовної медичної допомоги, наприклад, Угорщи­ну, Велику Британію.

Згідно з Законом України "Про турщм", туристичні фірми обов'язково мають страхувати українських громадян, які виїжджають у туристичну подорож за кордон (нагляд за виконанням цієї процедури покладено на Держкомтуризм). Але неузгодженість правових норм призводить до того, що ту­ристичні організації страхують туристів не за власні кошти, а за рахунок клієнтів, але від свого імені. Така ситуація не сприяє посиленню страхового захисту наших співвітчизників за кордоном.

Типовий поліс передбачає надання п'яти основних послуг:

♦ оплату медичних витрат;

♦ транспортування до лікувальної установи;

♦ репатріацію у випадку хвороби;

♦ репатріацію у випадку смерті;

♦ невідкладну стоматологічну допомогу.

Розмір базового ліміту суми (вона впливає на розмір та­рифів і премій) становить: для країн СНД та близького за­рубіжжя — 5 тис. дол. (хоча в цих країнах і не потребують на­явності полісу), для країн — членів Шенгенської угоди — не менш ЗО тис. дол., для США та Канади — 50-100 тис. дол.

У поліс також можуть включатися додаткові послуги: візит до постраждалого (що перебуває у лікарні більше 10 діб) членів родини, дострокове повернення туриста додому у зв'яз­ку зі смертю близьких родичів, евакуація дітей, що залиши­лись без нагляду тощо. У цьому разі вартість полісу по відно­шенню до базової зростає на 25-30%.

В останній час дуже поширеним стає страхування з асис- тансом, що включає перелік необхідних послуг, які доповню­ють і забезпечують власне медичну допомогу (перевезення по­страждалого з місця події до стаціонару, транспортування та ремонт його авто і багато ін.). Українські страховики: "Укрінмедстрах", "Надра", "АКВ-Гарант", "УТСК", "АСКА", "Пан-Укрейн", "Остра-Київ", "Кредо-Класик", "Алькона", "Гарнт-Авто" та інші активно співпрацюють із всесвітньо відо­мими асистанс-компаніями CORIS, GESA та ін. Як правило, система асистанса вирішує для клієнта оплату медичних по­слуг (тобто оплату здійснює безпосередньо страховик, а не по- страждалий).

Страхування без асистанса (що коштує дешевше) передба­чає відшкодування витрат на медичне обслуговування після повернення туриста на батьківщину (проти відповідно оформ­лених документів).

Поиск по сайту: