Особливості міжнародних перевезень

Головне місце на ринку транспортних Особливості послуг посідають морські перевезення, міжнародних Морський транспорт забезпечує перевезення морських 4/5 обсягу всього вантажу, перевезень До особливостей перевезень морським

транспортом відносяться:

♦ низька порівняно з іншими видами транспорту собівартість перевезень (у 2 рази нижча, ніж на залізничному транспорті);

♦ мобільність (є можливість легко перейти з одного мар­шруту до іншого);

♦ практично необмежена пропускна спроможність морських шляхів;

♦ велика вантажопідйомність;

♦ незначні витрати палива (рух між портами здійснюється найкоротшим шляхом);

♦ немає габаритних обмежень;

♦ продуктивність праці у 5 разів вища, ніж на залізнично­му транспорті.

При здійснені морських перевезень керуються, насампе­ред, багатосторонніми міжнародними договорами, які містять уніфіковані правила перевезень. Серед них:

♦ Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент (1924 р.);

♦ Міжнародна конвенція про обмеження відповідаль­ності власників морських суден (1957 р.);

♦ Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про цивільну юрисдикцію по справах про зіткнення су­ден (1952 р.);

♦ Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких переве­зень морем багажу пасажирів (1967 р.);

♦ Міжнародна конвенція ООН про морські перевезення

вантажу (1978 р.);

Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу (1974 р.).

Головні питання двосторонніх міжнародних договорів, які сприяють розвитку комерційних та економічних відносин між державами:

♦ проголошення принципу сприяння свободи торгового мореплавства та утримання від будь-яких дій, якими може бути завдана шкода нормальному розвиткові міжнародного судноплавства;

♦ регламентування визнання документів, що є на судні (це документи, що видані іншою договірною державою для підтвердження належності судна до певної держа­ви);

♦ регулювання питань, які пов'язані з вантажем;

♦ регламентація питань комерційних угод, які уклада­ються між перевізниками договірних держав щодо на­дання транспортних послуг;

♦ виконання адміністративних, митних, санітарних, ка­рантинних та інших формальностей, що діють в інозем­них портах. Як правило, врегульовуються питання звільнення від податків на доходи та прибуток, що от­римуються за морське перевезення судном однієї до­говірної держави в іншій державі.

Серед нормативних актів України у сфері морських пере­везень найважливішим є Кодекс торговельного мореплавства України (1995).

На морському транспорті залежно від регулярності рейсу і форми договору існує дві форми організації перевезень: лінійна (регулярна) та трампова (нерегулярна).

Лінійна форма перевезень забезпечує регулярні переве­зення між портами генеральних вантажів за заздалегідь оголо­шеним розкладом. Перевезення організовуються на сталих ге­ографічних напрямках міжнародної торгівлі готовою промис­ловою продукцією, напівфабрикатами, продовольчими та

іншими товарами.

Регулярні лінії бувають [63, с. 166-167; 87, с.303-304];

♦ односторонні (обслуговуються одним судновласником);

♦ спільні (обслуговуються кількома транспортними ком­паніями на основі угод між ними чи міжурядових угод, в яких врегульовані умови експлуатації відповідних ліній);

♦ конференціальні, які діють на основі угод конференцій судновласницьких компаній. Конференція — це група, що складається з двох чи більше перевізників, які нада­ють послуги щодо міжнародних лінійних перевезень вантажів на певному напрямку і мають домовленість про загальні тарифні ставки, права та обов'язки членів конференції та інші умови. Перевізники лінійної кон­ференції у своїх операціях керуються Кодексом по­ведінки, який розроблений відповідними органами ООН у 1974 р.

До переваг лінійного судноплавства належать завчасне приймання вантажу від відправника і зберігання його на своїх складах до приходу судна, дотримання строків розкладу, стабільні ціни, наявність широкої мережі агентів.

Обсяг послуг, який надається лінійними перевізниками, значно більший, ніж у трамповому судноплавстві. Як правило, морські лінійні перевізники приймають на себе обов'язки сплачувати вартість навантаження та розвантаження. Переве­зення оплачують вантажовідправники за ставкою тарифу, які встановлюються перевізниками.

У трамповому судноплавстві судна експлуатуються на не­регулярній основі, без чіткого розкладу і скеровуються судно­власниками туди, де є попит на тоннаж. Транспортуються, як правило, масові вантажі, що перевозяться навалом чи наливом (деревина, вугілля, зерно, нафтопродукти тощо) [63, с.167; 87, с.301—302].

Договір морського перевезення (дрговір фрахтування суд­на) у трамповому судноплавстві укладається між морським перевізником (фрахтівником) та вантажовідправником або вантажоодержувачем (фрахтувальником) і має форму чарте­ру. При чартері для перевезення вантажу надається усе судно, його частини чи окремі приміщення. Звичайно, на практиці застосовують проформи чартерів, розроблені міжнародними морськими організаціями чи національними об'єднаннями судновласників. Проформи чартерів — це типові договори пе­ревезення.

На основі проформ чартерів, що розробляються пе­ревізниками або спеціалізованими організаціями, укладають­ся чартери на перевезення конкретних вантажів у певних на­прямках. Розрізняють, зокрема, такі види чартеру: вугільний, лісовий, нафтовий. Це дає змогу враховувати специфіку пере­везення окремих вантажів. За своїм змістом морський чартер є складним договором, який охоплює до шести десятків різних умов (порядок надання вантажу, розрахунки за фрахт та ін.).

Основні пункти чартерного договору:

♦ час і місце укладання чартеру;

♦ повне юридичне найменування сторін (преамбула чар­теру);

♦ назва й опис судна;

♦ право заміни початково вказаного терміну;

♦ рід вантажу;

♦ місце повантаження та розвантаження;

♦ умови повантаження та розвантаження;

♦ порядок оплати фрахту; • ♦ термін подачі судна;

♦ інші умови (льодове застереження, застереження за об­ставин непоборної сили тощо).

Умови проформ чартеру можуть змінюватися та доповню­ватися сторонами, які, зокрема, використовують застережен­ня. Питання відповідальності вирішують, звертаючись до норм Конвенції про уніфікацію деяких правил про коноса­мент.

Вартість перевезення вантажу трамповим судном визна­чається розміром фрахтової ставки, яка складається залежно від ринкової кон'юнктури та встановлюється судновласником.

Основним документом у морських перевезеннях є коноса­мент — документ, що підтверджує прийняття товару до пере­везення морським шляхом і зобов'язує перевізника видати то­вар законному власнику (див. підрозділ 8.2). До морських транспортних документів також відносяться штурманська розписка, на основі якої виписується коносамент, повантажу- вальний ордер, морська накладна, докова розписка, акт- повідомлення, що є підставою для пред'явлення у разі, якщо вантаж постраждав під час перевезення.

Залізничні перевезення мають простішу, П0РІВНЯН0 3 морським, міжнародну регламентацію. Справа в тому, що ризик перевезень залізницею менший, ніж перевезень морем. Навіть якщо скоїться катастрофа на залізниці, товар може зберегтися повністю або частково; якщо ж судно потоне, то вантаж гине цілком.

Міжнародні залізничні перевезення здійснюються на ос­нові двосторонніх та багатосторонніх угод і регулюються залізничною накладною, яка є формою договору між товаро­власником і перевізником.

Залежно від системи залізничного сполучення (вони мо­жуть відрізнятися шириною колії, габаритами локомотивів, вагонів, умовами перевезень) регламентація перевезень здійснюється із використанням Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), Угоди про міжнародне ван­тажне сполучення (УМВС) або Угоди про міжнародне паса­жирське сполучення (УМПС). Кожна з цих угод застосо­вується конкретно до якоїсь систем і визначає форму залізничної накладної [87, с.308-309].

У Європі діє КОТІФ, яка набула чинності 1 травня 1985 р. Нею керуються майже 40 держав, більшість із яких євро­пейські. Україна й інші держави СНД не беруть участі в цій Угоді. Проте її норми, а також службові інструкції та інші до­кументи, що грунтуються на засадах КОТІФ, застосовуються в окремих державах, незважаючи на те, що вони не підписали цієї Угоди. У КОТІФ умови міжнародних залізничних переве­зень пасажирів регулюються Єдиними правилами МПК, а вантажів — Єдиними правилами МВК.

Єдині правила МВК діють тільки на певних залізницях, визначених учасниками Угоди. В Угоді встановлено форму залізничної вантажної накладної, яка діє у межах СНД. Став­ки провізних платежів можуть визначатися міжнародними чи національними актами. Передбачено різні швидкості переве­зень та максимальні строки доставки вантажів. Розмежовано доставку вантажів з великою швидкістю — 400 км на добу, та малою — 300 км на добу. Водночас залізниці мають право вста­новлювати спеціальні строки доставки, а також додаткові строки у разі виникнення суттєвих перешкод при перевезен­нях чи інших особливих обставин.

Норми КОТІФ встановлюють також найбільший розмір відповідальності залізниці у випадку незбереження вантажу. Він визначається у розрахункових одиницях Міжнародного валютного фонду. Збитки, заподіяні простроченням у до­ставці, відшкодовуються вантажовласнику в межах трикрат­них провізних платежів.

Норми УМВС та УМПС містять тарифи та правила пере­везень (прийняті в 1950 р.)

Відповідно до УМВС, укладання договору міжнародного перевезення вантажів оформляється складанням залізничної вантажної накладної на залізниці відправлення. Цей документ визначає строки доставки вантажу, встановлює провізні пла­тежі на дорогах країн відправлення та призначення за ставка­ми внутрішніх тарифів, а під час слідування дорогами транзи­ту—за транзитними тарифами, засвідчує прийняття вантажу до перевезення. Товар передається вантажоодержувачеві, який представляє документ, що засвідчує його особу. Форма накладної, встановлена УМВС, складається з п'яти листів. Перший лист є оригіналом накладної, що супроводжує вантаж до станції призначення і видається отримувачу разом з п'ятим листом і вантажем. Другий — це дорожня відомість, яка супро­воджує вантаж до станції призначення і залишається на залізниці призначення. Кількість дорожніх відомостей повин­на відповідати кількості залізниць, які беруть участь у переве­зенні. Третій лист є дублікатом накладної. Він видається відправникові після укладання договору перевезення. Дублікат не є товаророзпорядчим документом, але має юри­дичне значення при зміні договору перевезення й пред'явленні до залізниці претензій про повну втрату вантажу. Четвертий — лист передачі вантажу, що супроводжує вантаж до станції при­значення. Він залишається на залізниці призначення. П'ятий — лист-повідомлення про прибуття вантажу, що супроводжує вантаж до станції призначення, видається отримувачеві разом з оригіналом і вантажем. Крім накладної з вантажем, слідують відповідні товаросупровідні документи.

Оскільки існує дві форми накладної, передбачені нормами КОТІФ та УМВС, при оформленні вантажів з країн СНД, які переміщуються територією інших європейських країн, на­кладна, складена відповідно до вимог УМВС, оформляється до прикордонної станції залізниці країни, що межує з СНД. На цій станції вона переоформляється у накладну, вимоги якої містить КОТІФ. Переоформлення накладної відбувається й на прикордонних станціях при відправленні товарів у країни СНД.

Відповідальність залізниці за незбереження вантажу на­стає за наявності вини перевізника, яку в передбачених УМВС випадках повинен довести вантажовласник. На відмову від МВК, максимальну відповідальність в УМВС не встановлено і відшкодування виплачується перевізником у межах дійсної вартості вантажу, вказаного відправником, або оголошеної йо­го цінності, якщо таке оголошення було зроблено. Факт незбе­реження вантажу підтверджує комерційний акт. При простро­ченні в доставці залізниця сплачує штраф у відсотках від провізної плати.

До переваг залізничного транспорту відносять:

♦ високу ефективність при перевезеннях на відстань більше ніж 200 км;

♦ відносну дешевину та менше забруднення навколишнь­ого середовища порівняно з автомобільним транспор­том;

♦ спроможність перевезення широкої номенклатури різних вантажів;

♦ незалежність від кліматичних умов;

♦ можливість доставки вантажів до підприємства із вико­ристанням під'їзних шляхів.

Конвенцією про дорожні знаки та сигнали (1968), Європейською Угодою про загальні умови виконання міжнародних пасажирських перевезень автобусами (1970), Угодою про міжнародні автомагістралі (1975), Конвенцією про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу (1997) тощо.

Конвенція про договір міжнародного перевезення ван­тажів була прийнята з метою уніфікації умов, що регулюють міжнародне перевезення вантажів автотранспортом, зокрема щодо документів, які застосовують для перевезення, а також відповідальності перевізника. Вона застосовується:

♦ до перевезень автомобілями, автомобілями-тягачами, причепами, напівпричепами тощо;

♦ до будь-якого оплатного договору перевезення ван­тажів, коли місце прийняття вантажу до перевезення та місце доставки вантажу знаходяться в різних державах, з яких хоч би одна є учасницею цієї Конвенції;

♦ до перевезень вантажів державами, урядовими устано­вами й організаціями;

♦ до випадків, коли транспортний засіб з вантажем (без йо­го вивантаження) здійснює частину шляху морем, залізницею, внутрішнім водним чи повітряним шляхом.

Згідно з КДПВ, для здійснення автотранспортного пере­везення укладається єдиний договір навіть у випадку його ре­алізації кількома перевізниками. Послідовні перевізники ма­ють право укладати угоди між собою. Але умови цих угод не повинні відхилятися від положень єдиного договору та зазна­ченої Конвенції.

Договір перевезення вантажу автотранспортом підтверд­жується накладною на перевезення вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу перевізником, але не вважається товаророзпорядчим документом. Накладна складається в трьох примірниках. Перший вручається відправникові, другий до­дається до товару, третій залишається у перевізника. Іноді на­кладну складають у чотирьох примірниках, два з яких залиша­ються у перевізника. Накладну підписують відправник та пе­ревізник. При доставці для розвантаження покупцеві, він вка­зує час прибуття автомашини для розвантаження і вибуття після розвантаження, підписує накладну і засвідчує підпис пе­чаткою. Вантаж видається зазначеному в ній отримувачу.

Якщо до перевезення подається різноманітний або поділе­ний на партії вантаж чи перевезення здійснюють різні транс­портні засоби, то продавець і перевізник мають право вимага­ти окрему накладну на кожний транспортний засіб, кожен вид чи окрему партію вантажу. У накладній на міжнародне переве­зення, зокрема, вказують: місце і дату її складання; назву та ад­ресу відправника й перевізника; місце і дату прийняття ванта­жу до перевезення; місце його передачі отримувачеві; назву та адресу отримувача; прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упаковки, а у випадку перевезення небезпечних вантажів — їх звичайно визнане позначення; кількість вантаж­них місць, їх маркування та номери; вагу вантажу брутто або кількість вантажу, виражену в інших одиницях виміру; витра­ти, пов'язані з перевезенням (провізна плата, митні збори, до­даткові та інші витрати, зроблені з моменту укладення догово­ру до здачі вантажу); відомості, необхідні для виконання мит­них та інших формальностей. У випадку необхідності наклад­на може містити вказівки про заборону перевантаження; вит­рати відправника; суму накладного платежу, що підлягає відшкодуванню при здачі вантажу; оголошену вартість ванта­жу та суму, що відповідає особливій зацікавленості у своєчасній доставці вантажу; інструкції відправника пе­ревізнику стосовно страхування вантажу; узгоджений сторо­нами строк виконання перевезення; перелік документів, пере­даних перевізнику. Сторони договору перевезення можуть пе­редбачити у накладній й інші вказівки, якщо визнають їх не­обхідними.

До автотранспортної накладної відправник додає не­обхідні документи. Наприклад, пакувальні листи, відвантажувальні специфікації, сертифікати якості, інші документи, не­обхідні для проходження товаром митного контролю. Відправник повідомляє й іншу інформацію на вимогу пе­ревізника.

Здійснення автомобільних перевезень оплачується за та­рифом з розрахунку за перевезення однієї тонни вантажу за­лежно від відстані. Передбачено також надбавки, знижки та штрафи відповідно до встановленої плати (тарифу).

Митний режим при перетині кордонів європейських дер­жав автотранспортом регулює Митна конвенція про міжна­родне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14 листопада 1975 року. Книжка МДП — це книжка міжна­родного Дорожнього Перевезення, яка є документом, що за­стосовується для автомобільних перевезень вантажів через митні кордони кількох держав без їх перевантаження.

Міжнародні автомобільні перевезення характеризуються такими рисами:

♦ можливість забезпечити швидку та в повній цілості до­ставку вантажів у пункти призначення;

♦ доставка вантажів до отримувача може здійснюватися без перевантаження;

♦ велика мобільність перевезень;

♦ висока ефективність при перевезеннях вантажів на не­велику відстань (до 200 км);

♦ ритмічність перевезення вантажів;

♦ залежність від дорожньої мережі;

♦ складність управління вантажем, який знаходиться ду­же далеко від керуючого.

Найбільш активно автомобільний транспорт використо­вується для перевезення вантажів в/із країн Східної та Західної Європи, СНД та Туреччини, а також у якості складо­вої змішаних перевезень.

Міжнародні повітряні перевезення регулюють декілька багатосторонніх договорів:

Чиказька конвенція 1944 р. Вона встановила, що регулярне здійснення повітряних перевезень в іншу країну неможливе без спеціаль­ного дозволу тієї країни. Завдяки укладенню Чиказької конвенції склалася практика укладання двосто­ронніх угод про контроль за повітряними перевезеннями;

♦ Токійська конвенція 1963 р. про злочини і деякі інші дії на борту повітряного судна;

♦ Монреальська конвенція 1971 р. про припинення неза­конних дій, спрямованих проти безпеки цивільної авіації;

♦ Гаазька конвенція 1971 р. про припинення незаконного захоплення повітряних суден;

♦ Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосують­ся міжнародних повітряних перевезень, підписана у Варшаві 12 жовтня 1929 р. (Варшавська конвенція). Вона є основною міжнародною угодою, яка визначає умови повітряних перевезень пасажирів і вантажів. Її доповнюють Гвадалахарська Конвенція 1961 р. та гва­темальський протокол 1971 р.

В Україні при здійсненні авіаперевезень керуються бага­тосторонніми, двосторонніми договорами про повітряне об­слуговування, а також Повітряним кодексом, у якому вказано, що регулярні міжнародні польоти повітряних суден, під час яких повітряні судна перетинають державний кордон України та іншої держави, здійснюються на підставі міждержавних до­мовленостей і міжнародних угод. Нерегулярні міжнародні по­льоти можуть виконуватися за спеціальними дозволами.

Згідно з нормами Варшавської конвенції договір переве­зення оформляється складанням проїзного квитка — для паса­жирів, багажні квитанції — для багажу, авіанакладної — для вантажу.

Авіанакладна складається у трьох оригінальних примірни­ках. Перший примірник, призначений для перевізника, та дру­гий — для вантажоодержувача (супроводжує вантаж), підписує вантажовідправник. Третій примірник підписує перевізник. Його вручають вантажовідправникові після прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник повинен подати в разі ви­моги й інші документи чи інформацію. Якщо ці вимоги не вико­нані, відправник відповідає перед перевізником за будь-яку шкоду, що виникла внаслідок неподання ним документів чи інформації. Якщо перевізник готує документ на прохання ван­тажовідправника, він зобов'язаний це зробити як його агент. Та­ким чином, накладна і вказані у неї відомості є достатнім дока­зом укладення договору.

Права вантажовідправника:

1) може розпорядитися вантажем до його доставки одер­жувачу, якщо пред'явить свій примірник перевізного докумен­та та сплатить усі витрати по перевезенню;

2) визначає порядок видачі вантажу в місці призначення;

3) зможе оголосити цінність вантажу й багажу при пред'явленні їх до перевезення.

Права вантажоодержувача:

1) має право вимагати від перевізника передання вантажу та перевізних документів після прибуття їх до місця призна­чення, сплати відповідних зборів та виконання інших вимог, указаних у перевізному документі;

2) може примусово здійснювати права від свого імені, а також діючи в інтересах іншої особи, за умови виконання усіх зобов'язань вантажовідправником за договором перевезення.

Плата за провіз вантажу авіатранспортом залежить від ва­ги вантажу, виду товару, кількості одиниць вантажу (напри­клад, кількості контейнерів).

Вантажні тарифи поділяються на такі види:

1) основні — це тарифи, які встановлюються за провіз од­ного кілограма вантажу від пункту відправлення до пункту призначення. Основні тарифи поділяються на:

♦ нормальні, які є базовими для визначення знижок або доплат при утворенні класових, кількісних і спеціаль­них тарифів. Вони застосовуються на вантажі масою до 45 кг;

♦ кількісні, які, як правило, застосовуються авіаком­паніями, що експлуатують літаки великої місткості, і передбачають знижку для додаткових вагових кате­горій. Такі тарифи застосовуються на партії вантажу масою понад 45 кг, і розмір знижок збільшується зі збільшенням розміру партії вантажу;

♦ мінімальний збір, тобто мінімальна оплата за відправ­лення вантажу, що стягується за одну доставку в тому випадку, коли плата за перевезення за нормальним ван­тажним тарифом виявиться нижчою від мінімального збору (в основному дорівнює вартості перевезення ван­тажу масою 5 кг за нормальним тарифом);

2) класові тарифи, які застосовуються для перевезення вантажів певного виду (клітки для тварин, пінний вантаж, несу- проводжуваний багаж, друкарська продукція й ін.). Вони обчис­люються на підставі нормального наскрізного тарифу до 45 кг, що збільшується на відповідну відсоткову надбавку, а потім ок­руглений результат збільшується на масу відправлення;

3) спеціальні тарифи — це пільгові вантажні тарифи і зі знижкою, які застосовуються для перевезень визначених кате­горій вантажів від/до визначених пунктів тільки в одному на­прямку і узгоджуються між авіакомпаніями, що спільно ек­сплуатують дану авіалінію.

Пасажирські тарифи поділяються на:

1) нормальні, які класифікуються на: а) насКР13Н1'ЯК1 ДР*У куються в тарифних довідниках і розрізняються за класам!1 и наданого обслуговування, сезонністю і за видоїв оформленііия перевезень; б) пропорційні, які застосовуються:> якщо нема^є наскрізних надрукованих тарифів між якими-небудь пункта­ми на необхідному маршруті;

2) спеціальні — це різні екскурсійні і пільгові тарифи, щсЮ мають чітко виражений сезонний характер, мають обмеженні за терміном дії, періодом їхнього застосування і залежать віГ^ кількості пасажирів у групах та умов перевезенні-

Багажний тариф — це норма безкоштовного гіровозу бага-~ жу, як зареєстрованого, так і незареєстрованого, котра обумов-' лена класом обслуговування. Для першого класу вона стано­вить ЗО кг, для економічного класу — 20 кг. Бага^К, що переве­зений понад нормою безкоштовного провозу, підлягає оплаті пасажиром.

Авіаперевезення характеризуються такими рисами:

♦ забезпечення високої швидкості доставки та збережен­ня вантажу в дорозі;

♦ скорочення шляху;

♦ можливість перевезення вантажу в райони;

♦ високі витрати щодо доставки;

♦ узгодження маршрутів міжнародних перевезень авіакомпаніями різних країн.

Міжнародна діяльність ТЕП протягом останнього часу значно поширилася. Вони здійснюють широкий комплекс по­слуг та дають змогу виробникам і споживачам сконцентрувати свою діяльність на профільних для себе операціях.

Перелік видів послуг, які надаються транспортно-експе- диторськими фірмами, є досить значним і охоплює:

♦ вивчення кон'юнктури світового, регіональних та національних транспортних ринків, проведення ком­плексного маркетингового дослідження транспортного ринку;

♦ комплексну логістику, визначення оптимальних марш­рутів транспортування вантажів;

♦ здійснення фрахтування, укладення та допомогу при укладенні транспортних контрактів;

♦ організацію завантажувальних та відвантажувальних робіт;

♦ організацію складування вантажів;

♦ оформлення необхідної документації, у тому числі пе­редбачену митними процедурами та підготовку дозвільних, технічних, товаросупроводжувальних до­кументів;

♦ надання консультацій замовникам;

♦ контроль за проходженням вантажів до місця призна­чення, у тому числі контроль за процесом власне транс­портування, завантаження та відвантаження, складу­вання тощо;

♦ здійснення розрахунків, які пов'язані з транспортуван­ням вантажів, фрахтом тощо;

Транспортно-експедиторським підприємствам, як прави­ло, надається знижка за фрахт суден та інших транспортних засобів. Це зменшує фрахтові витрати їхніх клієнтів, тобто компенсує вартість послуг ТЕП.

Поиск по сайту: