Валютно-фінансові умови при здійсненні операцій, що мають ознаки кредитування

Особливості Лізингові операції близькі до кредитних операцій. Але вони відрізняються від кредиту фінансування що закінчення строку лізингу та лізингу сплати усієї обумовленої суми контракту, об'єкт лізингу залишається власністю, якщо за контрактом не передбачається інше, тобто де передбачається викуп об'єкта лізингу за залишковою вартістю або у власність лізингоотримувачу. Таким чином, лізинг припускає відразу 100% кре­дитування, а при довгостроковому кредитуванні для купівлі устаткування підприємство сплачує аванс за рахунок власних коштів, який становить 15-20% вартості контракту.

Лізингова угода надає можливість виробити зручну для покупця схему фінансування. Лізингові платежі не мають об­межених (бувають щомісячними, щоквартальними) і розмірів погашення (суми платежів бувають різні). Ставка може бути фіксованою або плаваючою. В окремих випадках погашення відбувається після одержання виторгу від ре­алізації товарів, які зроблені на устаткуванні, узятому в лізинг, а іноді може бути компенсоване зустрічною поставкою, що дозволяє обновити виробничі фонди.

Платежі за лізингом здійснюються із суми прибутку від використовуваного устаткування і відносяться на витрати ви­робництва. Вони не підлягають оподаткуванню, оскільки є орендною платою, а це знижує в орендаря оподаткований при­буток.

Сума платежів за лізингом фіксується під час підписання договору. Вона не залежить від коливань валютного курсу і змін банківського відсотка для довгострокового кредитуван­ня.

До складу лізингових платежів входять:

♦ сума відшкодування частки вартості об'єкта лізингу, яка амортизується протягом строку внесення лізинго­вого платежу;

♦ сума, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залу­чений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

♦ винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

♦ відшкодування страхових платежів за договором стра­хування, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

♦ інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Розрахунок лізингового платежу здійснюється за форму­лою [52]

А — сума договору лізингу;

П — термін дії договору лізингу у роках;

І — відсоткова ставка банку у виді десяткового дробу;

Т — періодичність платежів (коефіцієнт при місячній періодичності платежів дорівнює 12, при квартальній — 4, при піврічній — 2, при річній — 1).

При здійсненні лізингових угод лізингоотримувач одер­жує податкові пільги країни-лізингодавця.

Лізингові платежі — це оплата за виробниче

Існують різноманітні види лізингових платежів:

1. Фіксована загальна сума лізингового платежу. Вона узгоджується сторонами та виплачується в установленому у лізинговому договорі порядку. Складається графік платежів, у якому вказується, що перший платіж здійснюється у день прийняття, а потім періодично (щомісячно, щоквартально). У лізинговому контракті може бути умова щодо можливих змін лізингових платежів (наприклад, при зростанні покупної ціни об'єкту угоди до його фактичного приймання, при зростанні або запровадженні нового мита чи зборів).

2. Платіж авансом, при якому лізингоотримувач надає лізинговій фірмі аванс або внесок у розмірі 15-20% покупної вартості об'єкта лізингової угоди при підписанні контракту, а решта (80-85%) сплачується після підписання протоколу приймання або протягом 3-5 років щоквартально.

3. Мінімальна лізингова плата. Це сума платежів у пе­ребігу строку оренди, яку повинен сплатити лізингоотриму­вач, плюс сума, яку останній повинен сплатити, якщо він має намір придбати лізинговий об'єкт після закінчення строку до­говору.

4. Невизначена орендна плата, яка установлюється не фіксованою сумою, а на визначеній основі, тобто у відсотках від обсягу реалізації, суми використаних коштів, індексів цін, ринкових ставок позичкового відсотка.

Способи лізингових платежів установлюються у кон­тракті. Платежі бувають двох видів: одноразові та періодичні.

Одноразові платежі здійснюються, як правило, після підписання сторонами протоколу прийомки. Вони передбача­ють фінансування угоди тільки в період виконання постачаль­ником договору купівлі-продажу або наряду на постачання.

Періодичні платежі бувають такими:

♦ однаковими за розмірами протягом усього строку орен­ди;

♦ із розмірами внесків, які зростають;

♦ із розмірами внесків, які зменшуються;

♦ із визначеним первісним внеском (авансом);

♦ із прискореними платежами, коли лізингоотримувач погашає свою заборгованість у більшій частині у перші роки експлуатації устаткування, коли витрати на до­гляд за обладнанням невеликі.

Лізингоотримувач повинен здійснити платіж обов'язково, незважаючи на такі обставини, як обмеження можливості чи неможливості використання об'єкта угоди внаслідок ушкод­ження, а також у зв'язку із дією форс-мажорних обставин.

У випадку прострочення платежу або його несплати, лізингодавець має право розірвати лізинговий контракт та ре­алізувати гарантії, які йому надаються. За прострочку платежу лізингоотримувач повинен сплатити пеню.

При здійсненні фінансового лізингу всі виплати на утри­мання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлу­атацією, технічним обслуговуванням і ремонтом, несе лізинго­отримувач, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Умови платежу за лізинговим контрактом на оперативний лізинг установлюють форму та розмір орендної плати. Орендна плата установлюється на такому рівні, щоб її загальна сума була вищою за ціну, за якою можна купити дане устаткування на звичайних ко­мерційних умовах. Орендна плата розраховується із повної ціни машин та обладнання (включаючи податки та мита) із урахуванням витрат на технічне обслуговування та ремонт ус­таткування.

Форма орендної плати може бути такою:

♦ постійна ставка на весь строк дії орендного договору;

♦ ставка, яка прогресивно знижується залежно від трива­лості терміну договору.

Рівень ставок орендної плати залежить від строку оренди, умов платежу, кредитоспроможності клієнта, тривалих зв'язків з ним, умов експлуатації машин та устаткування, географічного місця знаходження лізингодавця, рівня банківського відсотка, характеру оподаткування, фінансових можливостей фірми - лізингодавця, стану ринка устаткування, яке орендується.

Періодичність внеску орендних платежів залежить від строку договору. Вона може бути щомісячною, щокварталь­ною, піврічною, річною. Якщо термін оренди менший ніж місяць, то лізингодавець, як правило, вимагає від лізингоотри­мувача внесок усієї плати на момент підписання договору.

При застосуванні авансових платежів, аванс може збира­тися у формі гарантійного внеску і становити суму орендних внесків за декілька місяців або кварталів. При оренді, що не потребує первісного внеску, строк першого платежу звичайно настає після вводу орендованого устаткування в експлуа­тацію. Це дає змогу лізингоотримувачеві розрахуватися з лізингодавцем поточною продукцією або відрахувати частину прибутку, яку одержує від використання об'єкта оренди.

При здійсненні оперативного лізингу усі витрати на утри­мання об'єкта лізингу, окрім витрат, пов'язаних з його експлу­атацією і оновленням використовуваних матеріалів, несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Факторинг — це посередницька фінансова операція, яка пов'язана з поступкою посеред­нику (фактору) кредитором (експортером) неоплачених платежів-вимог (рахунків-фак- тур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання пла­тежу за ними за рахунок сум, які стягуються з боржника (імпортера) за платіжними документами. Таким чином, факторинг являє собою покупку фактором (факторин­говою компанією, факторинговим відділом банку) у поста­чальника комерційних рахунків з їх негайною оплатою поста­чальнику.

Фактор може оплатити рахунок також достроково або в момент настання терміну платежу.

Зазвичай банк оплачує одноразово 80-90% вартості ра- хунка-фактури, а 10-20% — це резерв, що буде повернутий після погашення імпортером усієї суми боргу.

Отже, банк набуває право на стягнення боргу, стає власни­ком неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їхньої несплати. Фактор приймає фінансовий ризик, оскільки не має можливості пред'явити регресивну вимогу до постачальника, і тому право на оплату фінансових послуг.

—У договорі про факторинг, який укладається між експортером-постачальником товару (послуг) та фактором, визна­чається вартість факторингових послуг. Вона складається з двох частин: комісії за обслуговування та вартості кредитуван­ні, тобто авансування його до моменту строку оплати рахунка клієнтом.

Комісія установлюється у відсотках від суми комерційно­го рахунка (рахунка-фактури) у розмірі 0,25-2,5 %. Ко­мерційні банки визначають розмір плати за домовленістю з конкретним клієнтом по кожному договору про факторинг, тому розмір комісії може бути вищим — 5% і більше.

Комісія стягується за звільнення від необхідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів.

На розмір комісії впливають такі чинники:

♦ масштаби виробничої діяльності постачальника;

♦ надійність контрактів постачальника;

♦ експертне оцінювання фактором міри ризику неплатежу;

♦ складність стягнення коштів із покупця.

При достроковій оплаті фактором поданих документів, розмір оплати за кошти, надані в кредит, розраховується за період між викупом платіжної вимоги і датою інкасування. Відсоток за кредит, як правило, на 1-2 % вищий від ставок, які застосовують банки при короткостроковому кредитуванні підприємств. Це пов'язано з необхідністю компенсації додат­кових витрат і ризику банку.

Банк визначає максимальну (граничну) суму за опе­раціями факторингу, у межах якої постачання товару або на­дання послуг може проводитися без ризику неотримання пла­тежу. У договорі про факторинг зазначається узгоджений засіб розрахунку граничної суми та окреслені умови здійснен­ня платежу на користь постачальника.

Граничні суми можуть установлюватися за трьома методами:

♦ визначення загального ліміту, згідно з яким кожному платнику встановлюється періодично поновлювальний ліміт, у межах якого факторинговий відділ автоматично оплачує платіжні вимоги, що йому надходять;

♦ визначення щомісячних лімітів відвантажень, тобто встановлюється сума, на яку протягом місяця може бу­ти відвантажено товарів одному платнику;

♦ страхування за окремими угодами, що застосовується у випадку, коли специфіка діяльності експортерів припу­скає не серію регулярних постачань товарів тим самим імпортерам, а ряд одноразових угод на великі суми з по­стачанням на визначену дату.

У випадку, якщо боржник здійснив платіж фактору і не одержав товари або одержав товари, які не відповідають умо­вам договору, то він не може стягувати суми, які сплатив, з фактора. Але він має право пред'явити вимоги до постачаль­ника. Боржник може стягувати сплачену суму з фактора у двох випадках:

♦ якщо боржник сплатив фактору, але фактор не сплатив постачальнику;

♦ якщо фактор сплатив постачальнику, знаючи про факт невиконання постачальником своїх зобов'язань перед боржником.

У міжнародній практиці застосування договору факто­рингу базується на Конвенції про міжнародні факторні опе­рації, яка розроблена у межах УНІДРУА (Оттава, 28 травня 1988 р.). Україна не є учасником цієї Конвенції.

Форфейтинг — це кредитування експортера шляхом придбання векселів або інших боргових вимог. Форфейтингова операція схожа на операцію факторинг, але не є одноразовою операцією

Форфейтування зазначає купівлю зо­бов'язань, погашення яких припадає на будь-який час у май­бутньому і які виникають у процесі постачання товарів і по­слуг без обернення на будь-якого попереднього боржника. Здійснення операції форфейтингу передбачає, що експортер виконав свої зобов'язання за контрактом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з ме­тою отримання готівкових коштів. Таким чином, продавцем векселя, що форфейтується, є експортер, який акцептує[26] його у вигляді платежу за товари та послуги.

Покупцями (форфейтерами) стають банк або спеціалізо­вана фірма. Вони беруть на себе всі комерційні ризики, пов'язані з неплатоспроможністю імпортерів, без права регре­су (обернення) документів на експортера.

Якщо імпортер не має бездоганну репутацію, форфейтер вимагає в банку країни-імпортера гарантію у формі авалю[27] або безумовну та безвідзивну гарантію за борговими зобов'язан­нями, які він хоче придбати. Виконання цієї умови дуже важ­ливе з точки зору необоротності угоди, тому що в разі неплате­жу боржником форфейтер може покластися тільки на цю фор­му банківської гарантії.

Форфейтер при покупці боргових вимог (векселів) відра­ховує відсотки за весь термін, на який вони виписані (дискон­тує векселі). Експортер перетворює тим самим кредитну опе­рацію за торговою угодою в операцію з готівкою. У цьому ви­падку експортер відповідає тільки за задовільне виготовлення та постачання товару, а також правильне оформлення доку­ментів за зобов'язаннями. Ця обставина разом з наявністю фіксованої ставки відсотка, яка стягується з початку операції, робить форфейтинг привабливим видом фінансування. Дже­релом коштів для форфейтера слугує ринок євровалют. Внаслідок цього облікова ставка за форфейтингом тісно пов'язана з рівнем відсотка за середньостроковими кредитами на цьому ринку [50]. Облікова ставка може досягати 10% річних і більше, залежно від ризику країни.

Витрати по форфейтуванню складаються з:

♦ витрат по одержанню банківської гарантії або авалю по

векселю;»

♦ премії за політичний ризик;

♦ витрат на мобілізацію грошових коштів, які залежать від ставок відсотків на євроринку;

♦ управлінських витрат;

♦ комісії форфейтера, яка є різницею в часі між укладен­ням угоди та наданням документів.

Форфейтинг, як правило, застосовується при продажі ма­шин та устаткування. Контракти на продаж середньо - та дов­гострокові і укладаються на великі суми (середня сума кон­тракту — 1-2 млн дол.). Тому мінімальна сума, яка використо­вується при форфейтуванні, становить не менше як 250 тис. дол. Таким чином, розміри сум, які отримує експортер, не пе­ревищують розміри звичайних комерційних кредитів, але в той же час не досягають масштабів кредитів покупцю, що за­безпечують поставку великих партій машин та устаткування. Форфейтинг займає проміжне місце між ними. Покупка вимог (векселів) на велику суму може здійснюватися лише кон­сорціумом форфейтерів.

Запитання для самоконтролю

1. У чому сутність та особливості розрахунків у ЗЕД підприємства?

2. Який порядок здійснення розрахунків за допомогою інкасо?

3. Який порядок здійснення розрахунків за допомогою акреди­тиву?

4. У чому сутність банківського переказу?

5. У чому особливості авансових платежів?

6. Що являє собою платіж на відкритий рахунок?

7. Який механізм розрахунків з використанням чеків та век­селів?

8. Як здійснюється платіж пластиковими картками?

9. Які основні елементи валютно-фінансових умов зовнішньо­торговельних угод?

10. У чому різниця між контрактними та індикативними цінами?

11. Які існують види цінових знижок та валютно-цінових засте­режень?

12. Чим характеризуються валютно-фінансові умови бартерних, ліцензійних, підрядних контрактів, контрактів на перероб­лення давальницької сировини, на поставку комплектного обладнання?

13. Які особливості валютно-фінансових умов при здійсненні операцій, що мають ознаки кредитування?

Поиск по сайту: