|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Банківське кредитуванняВідносини з кредитування регулюються Цивільним кодексом України, Положенням НБУ «Про кредитування» № 246 від 25.09.95 та іншими нормативними актами. Кредит – позичковий капітал кредитної установи в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності, цільового характеру використання. Фінансовий кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Суб’єкти кредитної угоди – це: кредитор; позичальник; посередник; гарант; поручитель. Учасники — фізичні і юридичні особи-резиденти або нерезиденти. Об’єкт кредитної угоди у вузькому розумінні — це майно, під яке видається кредит; у широкому — матеріальний процес у цілому, що забезпечує повернення позичок, заборгованості. Види кредитів: · за термінами використання; · за забезпеченням: заставою; гарантуванням; іншими видами; незабезпечені (бланкові); · за ступенем ризику: стандартні; з підвищеним ризиком; · за методами надання: разовий кредит; відповідно до кредиторської лінії;спеціальні методи; · за терміном погашення: одноразово; на виплат; достроково; після закінчення встановленого терміну кредитування. Економічною основою кредитного процесу є взаємовідносини кредитора і позичальника, пов'язані з об’єктом кредитування. Особливості сучасної системи кредитування: > використання реальних ресурсів; > підвищення ролі банків; > комерційний характер кредитування; > створення НБУ нормативної бази кредитування; > перехід від кредитування об’єкта до кредитування суб’єкта. Методи кредитування: Ø за оборотом для забезпечення основної діяльності (застосовується при інтенсивних грошових оборотах підприємства); Ø за залишком (кредитуванню підлягають основні сфери діяльності підприємства, однак кредит визначається не за рухом цінностей, а за їх залишками); Ø оборотно-сальдовий (перехідна форма, має риси перших двох; вводяться обмеження за розміром заборгованості); Ø за контокорентом (відкривається єдиний активно-пасивний рахунок, при якому всі інші закриваються; на різницю коштів (дебетове сальдо) банком надається кредит під пільговий процент). Різновид – овердрафт (встановлюється ліміт). Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником або контрагентом банку зобов'язань по кредитних операціях, який виявляється в тому, що позичальник не оплачує процентів, основний борг або відхиляється від умов кредитного договору. Відповідно до ст. 59 Закону України «Про НБУ» для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях правління НБУ розробив «Порядок формування резервів по кредитних операціях» від 06.07.00 р. № 279. Заборгованостями по кредитних операціях, які входять до кредитного портфеля банку, є: > термінові депозити, розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними; > кредити, надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними; > рахунки суб’єктів кредитування за овердрафтом і факторингом; > кошти за операціями репо; > кредити у формі обліку векселів; > кредити за торговельними операціями, у поточній та інвестиційній діяльності; > сумнівна заборгованість за кредитами; > кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби фізичних них осіб; > гарантії, акцепти, авалі. Згідно з п. 4.3 «Порядку формування резервів по кредитних операціях» кредитор оцінює фінансовий стан позичальника по таких пунктах, як: платоспроможність; фінансова стійкість; обсяг реалізації продукції; обороти по рахунках; склад і динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості; прибуток, збитки; рентабельність виробництва; кредитна історія. Платоспроможність оцінюється за такими показниками: коефіцієнт миттєвої ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт маневреності, коефіцієнт незалежності, рентабельність активів, рентабельність продажів. Поручительство — договір з однобічними зобов'язаннями, по коштах якого поручитель бере зобов'язання перед кредитором оплатити заборгованість позичальника. Гарантія — документоване поручительство за виконання певною особою грошових чи майнових зобов'язань або форма відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань. Гарантія, на відміну від поручительства, не є документом, який доповнює кредитну угоду. Забезпечення кредиту у формі поручительства або гарантії передбачає право банку на безумовне списання засобів у необхідних розмірах з рахунків поручителя або гаранта при непогашенні позичальником зобов'язань у визначений термін. Банківська гарантія – поручительство, видане банком-гарантом, про виконання клієнтом або іншою особою грошових або інших зобов'язань. Гарантія видається під забезпечення за певну комісійну винагороду. Види гарантій: гарантія, що забезпечує відшкодування збитків (при транспортуванні товару); поручительство за векселем (аваль); гарантія забезпечення позову (солідарне поручительство); митна гарантія; платіжна; судова; договірна. Форми гарантій: термінова з безвідкличним характером; забезпечена і незабезпечена; обмежена і необмежена за сумою; умовна і безумовна за вимогою; проста і синдикована. Лізинг Підприємство, що прийняло рішення про розширення існуючого або запровадження нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання найбільш прийнятних способів фінансування капітальних вкладень. Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу існує розвинений ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання для фінансування капітальних вкладень завжди розглядається менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб має забезпечити підприємству мінімізацію витрат із придбання та використання обладнання протягом терміну інвестиційного проекту з урахуванням часового чинника та механізму оподаткування. У разі існування в країні розвиненого конкурентного ринку лізингових послуг при виборі підприємством способу фінансування перевага надається лізингу. Лізингова діяльність регулюється Законом України «Про лізинг», прийнятим у грудні 1997 року, відповідними положеннями Цивільного кодексу України щодо оренди (лізингу), Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а також положеннями щодо оподаткування лізингової діяльності в законах України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість». Недоліками законодавства є необґрунтовані обмеження, внутрішні протиріччя та суперечності з іншими законодавчими актами, наприклад існуюча система оподаткування призводить до того, що у лізингодавця оподатковується податком на прибуток не лише винагорода (маржа), а й власний капітал. Фахівці виділяють перелік недоліків у діючому законі, які перешкоджають прискоренню розвитку лізингу. Комітет Верховної Ради України з питань економічної політики спільно зі Всеукраїнською Асоціацією з лізингу „Укрлізинг” та експертами МФК розробили проект закону для позитивних змін на ринку лізингових послуг. Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних та залучених фінансових коштів, що полягає в наданні лізингодавцем у виняткове користування на певний строк лізингоодержувачу майна, яке є власністю лізингодавця або набутого для лізингоодержувача відповідного продавця майна при умові оплати лізингоодержувачем лізингових платежів. Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою — лізингодавцем, власником цього майна. Лізингодавець надає орендатору для використання певні активи, що перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує власності на передані активи, але використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю згідно з укладеним договором протягом визначеного періоду часу. Предметом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене законом до основних засобів лізингодавця. У лізинг може передаватися як майно, спеціально придбане лізингодавцем для певної лізингової угоди, так і майно, придбане ним безвідносно до конкретної угоди лізингу. В першому випадку лізинг називають прямим, у другому — непрямим. Відповідно до Закону України «Про лізинг» у лізинг може передаватись майно, що перебуває у власності держави, але за погодженням з органом, який здійснює управління цим майном. Суб’єктами лізингу є лізингодавці, лізингоодержувачі і дуже часто продавці предмета лізингу. Останні можуть бути не тільки продавцями, а й безпосередніми виробниками майна, що передається по лізингу. Суб’єктами лізингу можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Договір лізингу може бути двостороннім за участю лізингодавця та лізингоодержувача або багатостороннім, у якому сторонами, крім лізингодавця та лізингоодержувача, виступають також продавець предмета лізингу та інші особи, участь яких є необхідною для виконання такої лізингової угоди. Фінансовий лізинг — договір лізингу, при укладанні якого лізингоодержувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лизингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший від терміну, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеного в день укладання договору. Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби), не заборонена до вільного обертання на ринку. Майно в державній власності може бути об’єктом лізингу тільки за згодою Кабінету Міністрів України. Суб’єкти лізингу: лізингодавець; лізингоодержувач; продавець. Лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банк або небанківська фінансова установа, що передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингоодержувач - суб’єкт підприємницької діяльності, що одержує у користування за договором лізингу об’єкт лізингу. Продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє або продає власне майно. Оперативний лізинг — договір лізингу, при укладанні якого лізингоодержувач за своїм замовленням надає в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший від терміну, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу. Форми лізингу: > зворотний лізинг — договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна в лізинг; > пайовий лізинг — здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладання багатобічного договору і залучення одного або декількох кредиторів до участі у лізингу шляхом інвестування своїх засобів, сума яких не може складати більше 80% вартості майна; > міжнародний лізинг — договір лізингу, який здійснюється суб’єктами лізингу, що знаходяться під юрисдикцією різних держав або якщо майно чи платежі перетинають державний кордон. Істотні умови договору лізингу: > найменування сторін; > опис об’єкта лізингу, умови його постачання; > термін лізингу; > розмір, склад і графік сплати лізингових платежів і умови їх перегляду; > умови переоцінки власності об’єкта лізингу у випадку банкрутства лізингоодержувача; > умови страхування об’єкта лізингу; > умови експлуатації і технічного обслуговування, модернізації об’єкта лізингу і надання інформації про його стан; > умови реєстрації об’єкта лізингу (проводить лізингодавець); > умови повернення об’єкта лізингу або його викупу при закінченні дії договору; > умови дострокового розірвання договору; > умови надання звіту про фінансовий стан лізингоодержувача; > відповідальність сторін; > дата і місце укладання договору. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі включають: - суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину об’єкта лізингу, що амортизується, за термін, за який вноситься лізинговий платіж; - суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит; - платіж як винагороду лізингодавцю за одержане в лізинг майно; - відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу; - інші витрати лізингодавця, передбачені договором. Розміри, спосіб, форма, терміни внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються в договорі лізингу. Лізингові платежі відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача. Види лізингових платежів: а) за формою: на компенсаційній основі; грошові; змішані; б) за методом нарахування: фіксовані; з авансом; «плаваючі»; в) за ступенем обліку рівня використання устаткування: - погодинні; - пропорційні; г) за періодичністю: щомісячні; щоквартальні; піврічні; річні; одноразові; д) за способом внесення: рівними частками;прискорені; відстрочені. Лізингові платежі включають плату за користування предметом лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів за відповідним договором страхування предмета лізингу, інші платежі, передбачені договором лізингу. У табл. 8.1. наведено порівняльну характеристику законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і «Про лізинг». Переваги лізингу порівняно з традиційним банківським фінансуванням найбільше відповідають потребам країни в умовах нестачі капіталу та проблем з ліквідністю.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.) |