|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Порівняння Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»і Закону України „Про лізинг” Таблиця 7.1.
Факторинг Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» факторинг — це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари (послуги) із прийняттям на себе ризику невиконання вимог і прийом платежів. Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» факторинг – це операція з переуступки першим кредитором (виробником) прав вимоги боргу третьої особи (споживача) іншому кредиторові (факторові) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові. Особливості виконання цих операцій – це невеликий термін їх здійснення (до двох місяців). Факторинговому обслуговуванню не підлягають: Ø підприємства з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких обчислюється невеликою сумою (витрати більше, ніж борг); Ø підприємства, що займаються виробництвом нестандартної або вузькоспеціалізованої продукції; Ø підприємства, що реалізують свою продукцію на умовах післяпродажного обслуговування; Ø підприємства, що практикують бартерні угоди і реалізують продукцію на умовах консигнації; Ø підприємства, визнані судом банкрутами; Ø підприємства, що укладають довгострокові договори. Факторингові операції не проводяться за грошовими вимогами фізичних осіб, підприємців без утворення юридичної особи, філій і відділень,суб’єктів господарювання, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак: а) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; б) ведення бухгалтерського обліку постачальника і насамперед обліку продажів; в) інкасування заборгованості постачальників; г) страхування постачальника від кредитного ризику. Факторингові операції класифікуються за наступними ознаками: · За місцем проведення операції: - внутрішні (усі резиденти); - міжнародні (один нерезидент). · За формою укладання договорів: - відкриті (якщо про це повідомляє платник); - закриті (конфіденційні). · За умовами платежу: без права регресу; з правом регресу. · За кількістю факторів - одиничні (один фактор); - двофакторні (міжнародний факторинг); - дробові (гроші багатьох факторів). · За періодичністю обслуговування: - регулярні з тривалим терміном договору; - одноразові угоди. У техніці факторингу можна виділити кілька основних операцій, кожна з яких відома банкам: послуги з ведення дебіторських рахунків; інкасо; фінансування вимог клієнтів; кредитні гарантії. До укладання договору на факторингове обслуговування фактор вивчає фінансовий стан постачальника іпокупця, можливості реанімації товарів, дотримання термінів оплати і можливість одержання гарантії з фінансування угоди. Перед укладанням договору фактор аналізує фінансові показники діяльності підприємства, платоспроможність його боржників,а також кредитоспроможність постачальника. У висновках враховується: вид; якість; конкурентноздатність продукції, що поставляється. Для одержання інформації фактор може укласти договір з банками, аудиторськими і консультаційними організаціями. Методи встановлення лізингу суми факторингової операції: - визначення загального ліміту; - визначення щомісячних лімітів; - страхування по окремих угодах. Фактор не несе відповідальності за виконання умов договору на постачання товару, що укладаються між постачальником і платником. При невиконанні постачальником своїх зобов'язань, забезпечених будь-яким способом, фактор вправі зажадати виконання узятих зобов’язань третіми особами відповіднодо діючого законодавства. Дисконт факторингового договору — це різниця між сумою грошових вимог (величина поставлених товарів) і сумою фінансування кредитора (постачальника), що визначається в договорі. Розмір дисконту найчастіше становить 20% (межі зміни – від 10 до 30%). За останнє десятиріччя світовий сукупний обіг факторингових компаній збільшився в 3,4 раз. В Україні інститут факторингу введено порівняно недавно, хоч у країнах з ринковою економікою це вже перевірений інструмент із захисту майнових і фінансових інтересів підприємств і організацій. Для з'ясування сутності факторингових операцій необхідно розглянути декілька поглядів на визначення факторингу. Факторингові операції – це операції для придбання та поступки грошових вимог, передачі права на стягування боргів. Факторинг — це здійснювана на договірній основі купівля вимог за постачання товарів фактор-фірмою. У нефінансовому контексті термін «факторинг» багато років використовувався у Шотландії для опису професії керуючого майном. У ряді країн до факторингу відносять облік рахунків-фактур – операцію, що задовольняє лише одній, першій із зазначених ознак Фінансові інститути, що надають факторингові послуги, називаються фактор-фірмами. Вони створюються найбільшими банками, які забезпечують високу надійність факторингових угод та мінімальні витрати для клієнтів. Розгалужена мережа спеціалізованих філій для факторингового обслуговування підприємств у різних країнах створена великими транснаціональними корпораціями. На міжнародному рівні діє асоціація «International Factors Group S.C.», членами якої є95%факторингових компаній із 40 країн світу. До сфери діяльності факторингу традиційно не відносяться: борги приватних осіб, заборгованості, що виникають при кредитних операціях, і будь-які борги, обумовлені подальшим виконанням контракту з боку постачальника чи його покупця. Фахівці у сфері фінансів відзначають, що до основної мети факторингу на сьогоднішній день у країні з ринковою економікою, що розвивається, належить стимулювання збільшення обсягу продаж. Компанія може виробляти товар чи послугу, може продавати їх – усе це неважливо. Ціль повинна бути одна: стимулювати збут. Прийнятними для компанії, яка надає фінансові послуги, є підприємства, що бажають завтра продавати більше, ніж продають сьогодні. Якщо компанія дрібна, то повинна намагатися стати середньою, якщо середня – великою, а якщо велика, то дуже великою. Тому що факторинг – це інструмент розвитку, а розвиватися – значить продавати сьогодні більше, ніж учора. Це особливо важливо для невеликих і середніх підприємств. Зокрема, використання факторингу в багатьох випадках дозволяє таким підприємствам знизити свої витрати на утримання спеціальних фінансових підрозділів. Слід зазначити, що для того, щоб і сьогодні, і завтра підтримувати однаковий обсяг торгівлі, факторинг не потрібен. 3 економічної точки зору факторинг дозволяє підвищити ліквідність активів, оборотність капіталу, рентабельність підприємницької діяльності. Банки, кредитні установи і спеціалізовані організації (агенти) прагнуть розширити (за допомогою надання фінансових послуг) коло своїх клієнтів, тим самим забезпечуючи додаткові доходи. Підприємства, що продають свої грошові вимоги, домагаються прискорення обороту засобів. Вперше факторинг в СРСР було впроваджено у 1988 році як експеримент Промбудбанком і Жилсоцбанком. Факторингове обслуговування цих установ мало характер разових угод без забезпечення комплексу страхових, інформаційних, облікових і консалтингових послуг. Пізніше факторингові операції почали здійснювати і комерційні банки. За даними Міністерства фінансів СРСР, на 1 липня 1989 року обсяг таких операцій за балансами комерційних і кооперативних банків СРСР склав 43,3 млн. крб., а на 1 травня 1990 року він уже досяг 456,4 млн. крб. Враховуючи недосконалість механізму надання факторингових послуг, проведення факторингових операцій було замінено банківським гарантуванням, що регулювалося інструкцією Держбанку СРСР від 12.12.89 р. № 252 «Про порядок здійснення операцій з відступлення постачальниками банку права одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи і надані послуги». Порядок, який використовувався банками, передбачав обслуговування тільки платника (в договорі гарантуються його платежі на випадок виникнення тимчасових фінансових труднощів) або постачальника чи платника. У більшості держав ринок факторингових послуг олігополістичний. Виключень небагато, у Європі – Італія і Туреччина. В інших країнах факторингом, як правило, займаються 4-5 компаній. Це пов'язано з тим, що факторингова компанія — на все життя. Можна змінювати банк, страхову фірму, але не факторингову компанію. Справа у тому, що фактор обслуговує весь оборот, усі поставки, знаходиться в курсі усіх комерційних таємниць клієнта. Тому перехід від однієї факторингові компанії до іншої — процес дуже складний. Він спричиняє втрату інформації, фінансування, виведення коштів із обороту. Другий момент: на відміну від банківського бізнесу (кредитування) основні витрати на факторинг – не операційні, пов'язані з вартістю грошових ресурсів, а витрати на персонал, техніку, оренду. І окупитися вони можуть тільки при великому обороті. Тому відбувається концентрація бізнесу у невеликого кола компаній. У США є компанії з факторинговою мережею, хоча і не дуже великою. А у Швейцарії компанія, розташована у Цюріху, має лише офіс, хоча працює з клієнтами з різних регіонів. У велику факторингову компанію щодня надходять десятки, а то і сотні тисяч документів. Перевірити таку кількість фінансових паперів дуже складно. Шахраї прагнуть зіграти саме на цій обставині. Це один з головних ризиків при здійсненні факторингових операцій. Проте у світовій практиці існують ефективні механізми таких перевірок. Кожний постачальник повинен робити підрахунок своїх власних витрат з адміністративного керування дебіторською заборгованістю для більш ефективного порівняння їх з вартістю відповідних ринкових послуг фактора. Якщо фактор добре оцінює кредитоспроможність покупця, факторингова комісія буде включати незначну частину для покриття ризику боргів. Якщо ж постачальник оцінює ризик неплатежу даного дебітора як нульовий і відмовляється оплатити складову комісії, що представляє захист від боргів, фактор може привести класичні приклади банкрутства солідних корпорацій, а також приклади постачальників, що через невдалу оцінку ризику неплатежу припинили свою діяльність. Таким чином, до переліку послуг повного факторингу входить 100%-вий захист від боргів (тільки для угод без регресу), адміністративне управління дебіторською заборгованістю, фінансування, інформаційні послуги. Багато підприємств, що використовують факторингові операції, надають перевагу факторингу у можливості додаткового фінансування, відомого як «передоплата». Вигоди угоди з передоплатою можуть бути значними: одержання знижок від своїх постачальників за більш швидку порівняно з комерційним кредитом оплату(за умов негайного платежу); оптові закупівлі за вигідними цінами; підсилення його власного кредитного потенціалу (кредитоспроможність). Такий вид фінансування виражається не фіксованою сумою, як при наданні кредиту, а у формі процента від дебіторської заборгованості. При прогнозуванні зростання продаж постачальнику не потрібно збільшення суми кредиту, тому що фінансування збільшується автоматично в міру збільшення продажів і часто здійснюється без права регресу на постачальника. У багатьох країнах на ринку факторингових послуг основну роль сьогодні відіграє невелика кількість факторингових компаній, які охоплюють практично весь ринок і нерідко пов’язані з великими комерційними банками. Вітчизняні комерційні банки також мають право надавати комерційні послуги, однак частка факторингу в їх балансах сьогодні незначна і коливається в межах від 0,5 до 5%. Факторинг є засобом, що сприяє створенню нових установ з надання фінансових послуг, зміцненню зв’язків між постачальниками і покупцями, насиченню товарних ринків конкурентоспроможною продукцією.
Контрольні питання 1. Особливості кредитних банківських операцій в Україні. 2. Хто може бути суб’єктом кредитної угоди? 3. Як поділяють кредити за ступенем ризику? 4. Особливості сучасної системи кредитування. 5. Що таке поручительство і чим воно відрізняється від гарантії? 6. Хто є суб’єктами лізингу? 7. На які види поділяють лізингові платежі за формою, за методом нарахування? 8. Що є спільним між Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і «Про страхування»? 9. Які підприємства не підлягають факторинговому обслуговуванню? 10. Порівняти факторинг і кредит. Література: 2; 9; 19; 22, с. 120 – 159; 26, с. 275 – 316; 40, с. 261 – 290.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.) |