Послуги розрахунково-касового обслуговування

Грошовий ринок є сегментом фінансового ринку, на якому здійснюються:

- короткострокові депозитно-позичкові операції (з терміном до 1 року);

- обслуговування руху оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення.

Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку виступають тимчасово вільні грошові кошти. Основними суб’єктами грошового сегменту ринку фінансових послуг є домогосподарства, фірми, банки, структури державного управління, фінансові посередники та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти і в операціях з купівлі-продажу грошей вони беруть саму активну участь. Фінансові активи, що обертаються на грошовому сегменті РФП, мають високу ліквідність, найменший рівень фінансового ризику і відносно просту систему ціноутворення на послуги.

Ринкова економіка потребує створення механізму розрахунків між суб’єктами ринку та економіки в цілому і забезпечення на цій основі безперервних платежів. Розрахунки – це система організації та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями. Усі розрахунки, які здійснюються в економіці, поділяються на:

• готівкові – це платежі, що здійснюються готівкою та обслуговують рух

товарів і послуг. Такі платежі в основному обслуговують розрахунки населення. В розвинутих країнах успішно розвивається система електронних платежів тому частка готівкових розрахунків має тенденцію до зниження;

• безготівкові – це розрахунки та платежі, які обслуговують діяльність

фірм і підприємств. Безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою банківської системи, що значно полегшує процес контролю та регулювання грошової сфери, зменшує витрати та сприяє збільшенню швидкості обігу грошей. Тому сфера безготівкових розрахунків поділяється на:

а) міжбанківські, які обслуговують відносини між банками і

б) міжгосподарські – обслуговують розрахунки між клієнтами банків.

Ведення безготівкових розрахунків базується на принципах:

- правовий режим проведення розрахунків і платежів;

- здійснення розрахунків за банківськими рахунками;

- строковість платежу;

- наявність акцепту або згоди платника на здійснення платежу;

- майнова відповідальність за недотримання договірних умов;

- підтримка ліквідності на рівні, який повинен забезпечити безперервне здійснення розрахунків;

- контроль всіх учасників за проведенням розрахунків, дотриманням встановлених правил, норм, порядку здійснення платежів.

Платежі в системі економіки поділяють на декілька груп:

1) залежно від особливостей взаємозв’язків з процесом відтворення – це група, яка пов’язана з основною діяльністю товаровиробників і включає:

а) платежі за товарними операціями – пов’язані з матеріальними та трудовими витратами, є найбільш важливим різновидом безготівкових розрахунків;

б) платежі за нетоварними операціями – охоплюють розрахунки за результатами основної діяльності господарюючих суб’єктів з фінансовою системою (податки до державного та місцевих бюджетів, виплати відсотків, платежі банківським і небанківським установам) і платежі, що пов’язані з формуванням і використанням спеціальних фондів підприємства (резервних, страхових та ін.);

2) залежно від сфери обслуговування діяльності підприємств – група, яка включає:

а) платежі за основною виробничою діяльністю і

б) платежі, пов’язані з інвестиційною діяльністю;

3) залежно від виду операцій, за якими здійснюють платежі – група, яка охоплює:

а) внутрішньогосподарські платежі – здійснюються всередині підприємства (розрахунки між філіями, підрозділами) і займають незначну питому вагу у загальному платіжному обороті підприємства і

б) міжгосподарські платежі – основна частина розрахунків і платежів підприємства;

4) залежно від виду грошей, за допомогою яких здійснюють платежі – ця група включає:

а) платежі готівкою і

б) безготівкові платежі.

Основна маса розрахунків здійснюється за допомогою банків, які діють на підставі законодавчих і нормативних документів, де визначені певні умови, принципи, правила, механізми проведення розрахунків готівкою у безготівковій формі. Банки усім суб’єктам господарювання для здійснення розрахунків можуть відкривати такі види рахунків:

1) поточні рахунки – відкриваються для зберігання коштів та здійснення усіх видів банківських операцій;

2) депозитні рахунки – відкриваються на підставі договору, який укладається між власником рахунка та банком з метою зберігання коштів на умовах, зазначених цим договором. Господарюючі суб’єкти не мають права проводити розрахункові операції та отримувати готівку з цього рахунка;

3) кредитні рахунки – відкриваються з метою одержання кредиту у грошовій формі на основі кредитного договору, який укладається між банком-кредитором і позичальником – юридичною або фізичною особою;

4) бюджетні рахунки – відкриваються господарюючим суб’єктам, які отримують гроші за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового використання.

Безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою розрахункових документів, які мають встановлену форму. Залежно від виду розрахункових документів, способу платежу та організації документообігу в банку, у платників та отримувачів коштів розрізняють такі форми безготівкових розрахунків:

· розрахунки за допомогою платіжних доручень – найбільш поширена форма розрахунків в Україні. Платіжне доручення – це письмове розпорядження платника своєму банку про перерахування певної суми грошей з рахунка платника на рахунок отримувача. Приймається банком лише при наявності коштів на рахунку платника;

· розрахунки за допомогою вимог-доручень – новий вид розрахункових документів для України. Платіжна вимога-доручення – це вимога постачальника товарів і послуг до покупця оплатити, на підставі направлених платіжних документів про відвантаження товарів, вартість товарів і послуг відповідно до договору;

· розрахунки акредитивами – форма розрахунків, яка широко використовується в розвинутих країнах. Її сутність полягає в тому, що платник доручає своєму банку провести за рахунок депонованих коштів або під гарантію банку оплату товарно-матеріальних цінностей за місцем знаходження отримувача коштів на умовах, які передбачені платником у заяві на відкриття акредитиву;

· розрахунки чеками – самий популярний вид розрахунків за товарними операціями, а також і нетоварними платежами. Чек – це письмове доручення чекодавця банку, який його обслуговує, про перерахування певної суми грошей з його рахунка на рахунок отримувача коштів. Чек може виступати інструментом розрахунків у випадках, коли 1) платник не бажає здійснювати платіж до отримання товарів, а постачальник – передавати цей товар до отримання гарантії платежу; 2) продавець товарів і послуг заздалегідь невідомий.

У сучасних умовах на грошовому сегменті РФП все більше поширюються розрахунки за допомогою дебетових і кредитових доручень, які переказуються по системі міжбанківського та поштового зв’язку. Ця система розрахунків базується на використанні замінників готівкових грошей та спеціалізованого технічного обладнання, які використовуються з метою їх автоматизованої обробки. Обслуговування як юридичних, так і фізичних осіб здійснюється комерційними банками за допомогою:

- автоматизованих розрахункових палат – використовуються для здійснення масових, регулярних платежів за дебетовими та кредитовими операціями;

- банківських автоматів – з їх допомогою можна отримати позику в межах відкритого ліміту, зняти гроші з поточного або ощадного рахунка, обміняти іноземну валюту, здійснити переказ грошей з рахунка на рахунок та інші операції;

- терміналів у торговельних установах – дозволяють здійснювати платежі за допомогою банківської пластикової карти;

- оплати рахунків за товари та послуги за телефоном, який з’єднується з комп’ютером банківської установи;

- міжбанківських систем електронного переказу грошей, що дозволяє значно підвищити ефективність роботи, швидкість та якість операцій, які пов’язані з переказом грошей в межах певної країни та у міжнародній системі електронного переказу (наприклад, СВІФТ).

Грошовий сегмент РФП передбачає наявність такого товару, як гроші, які мають свою номінальну та реальну вартість, яка визначається купівельною спроможністю грошової одиниці. Важливу роль на грошовому ринку у системі ціноутворення відіграють дії Національного банку України, який для забезпечення організації готівкового грошового обігу здійснює такі заходи:

1) встановлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

2) регулює виготовлення та зберігання банкнот і монет, створює їх резервні фонди;

3) встановлює систему захисту грошових знаків, їх дизайн, порядок заміни пошкоджених банкнот і монет;

4) визначає порядок ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

5) визначає вимоги стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ та ін.

На грошовому сегменті РФП діє відповідна грошово-кредитна політика, яка передбачає комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

- процентну політику;

- рефінансування комерційних банків;

- управління золотовалютними резервами;

- визначення й регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ;

- операції з цінними паперами;

- регулювання імпорту та експорту тощо.

1. Розміщення фінансових активів в банківських установах

Період економічного зростання, який переживає Україна, важливо закріпити відповідною ефективною макроекономічною політикою уряду, основою якої має стати політика зростання обсягів інвестицій у реальний сектор економіки.

Згідно з концепцією стимулювання інвестиційного процесу Дж. М. Кейнса, однією зі складових зростання інвестицій в економіку є стимулювання збільшення обсягів депозитного ринку, який має стати однією з найважливіших цілей грошово-кредитної політики НБУ. Зростання обсягів інвестицій є матеріальною основою для заощадження грошових доходів населення і підприємств, а отже, у кінцевому результаті приведе до збільшення коштів на депозитних рахунках. У такий спосіб депозитний ринок буде включено в економічну систему ринкового механізму, що базується на принципах взаємозв'язку між її структурними елементами та механізмі саморегуляції.

Депозитна політика – це система заходів банку чи фінансової установи із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій на даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази. 3 метою ефективного здійснення депозитної політики банкам доцільно розробляти відповідний меморандум. Його призначення полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації.

Депозити – вагоме джерело надходження грошових коштів банку, тому ефективне функціонування ринку депозитів має надзвичайно важливе значення для дохідної діяльності банку і впливає на загальне функціонування економіки України в цілому.

Виникло депозитне обслуговування в XVII ст. для купців. Депозит (з лат. — «переданий на зберігання») – це вклад, грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті, що передаються в банк їх власником або іншою особою за дорученням для зберігання на певних умовах. Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної особи або фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може «утворити» депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту. Операції, пов’язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними. Залучення коштів на депозити потребує значних маркетингових досліджень. Оптимальний обсяг залучених банком депозитних ресурсів визначається безпекою та дохідністю їх розміщення: їх рівень визначається через норматив достатності капіталу, який контролюється зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитного портфеля та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати залучення депозитів до рівня адекватного їх реальній ефективності.

Найважливішим інструментом депозитної політики є відсотки, які банк сплачує вкладникам за користування залученими ресурсами. Сплата процентів за депозитними рахунками – основна стаття витрат банку. Особливо це важливо для банків із високою питомою вагою залучених ресурсів у загальній сумі ресурсів.

Ціна залучених банком коштів залежить від попиту та пропозиції на ринку. Ринок банківських ресурсів включає три основних сегменти:

1) ринок міжбанківських кредитів (МБК) – самий динамічний ринок банківських ресурсів, де термін кредитів становить близько одного місяця і ціна змінюється щодня і навіть упродовж одного дня. Залучення міжбанківського кредиту здійснюється або самостійно банком шляхом прямих переговорів, або через фінансових посередників;

2) депозити юридичних осіб – це ринок, на якому ставки за депозитами найпривабливіші, менше залежать від чинників короткострокового характеру і за розміром ближчі до ставок за депозитами фізичних осіб, ніж до ставок за МБК, менш чутливий до процентних коливань, оскільки термін таких вкладень, як правило, становить 1-3 місяці;

3) депозити фізичних осіб – це ринок з найбільшим терміном депозитів, відкритий для широкого кола клієнтів порівняно з ринком МБК чи ринком депозитів юридичних осіб, на який впливають чинники загального економічного розвитку держави: рівень інфляції, курс національної валюти, дисконтна ставка НБУ тощо. Тому банк, який має міцні позиції на депозитному ринку, провадитиме стабільну процентну політику, враховуючи при цьому політику банків-конкурентів.

На відміну від кредитних операцій, де процентний чинник не є головним при визначенні позичальника, депозитні угоди керуються банком з точки зору прибутковості.

Залучені депозити поділяються залежно від термінів строкових угод і згідно з класифікацією НБУ утворюють п'ять груп:

1 – до 31 дня (місяць);

2 – від 32 до 92 днів (квартал);

3 – від 93 до 183 днів (півріччя);

4 – від 184 до 365 днів (рік);

5 – понад 365 днів (довгострокові депозити).

Ще одним методом залучення коштів банків є угода про зворотний викуп(репо) – це угода, що укладається між банком і фірмою або з дилерами державних цінних паперів. Коли фірма хоче вкласти велику суму готівкових коштів на дуже короткий термін, вона купує у банку цінні папери на умовах зворотного викупу. Фірма може повернути кошти на наступний день та отримати за ними відсотки дещо нижчі ніж за депозитними сертифікатами.

Ресурсна база сучасного банку характеризується широкою різноманітністю видів депозитів. Це пояснюється прагненням банків в умовах сегментованого конкурентного ринку найповніше задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги і залучити заощадження й вільні грошові капітали на банківські рахунки.

Правила здійснення операцій із банківськими депозитами визначаються постановою Правління НБУ від 07.07.97 р. № 216.

Існують різні класифікації депозитів фізичних осіб, основними з них є:

а) за терміном і порядком залучення коштів: