Фінансове посередництво та небанківські фінансові інститути

Роль НФУ на ринку фінансових послуг була визначена в темі 2, де вони розглядались як суб’єкти ринку. Важливу роль НФУ відіграють і як посередники, оскільки надають велику кількість послуг. Свою нішу на ринку фінансових послуг уже зайняли кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії та ін. В останні роки активізувалась робота пенсійних фондів. В Україні в систему пенсійного забезпечення входять Недержавні пенсійні фонди (НПФ), що діють на основі ст. 42 Конституції України, згідно з якою: «... кожна особа має право займатися підприємницькою діяльністю, яка прямо не заборонена законом» і на основі Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) — фонд, створений для поліпшення пенсійного забезпечення громадян через виплату недержавних пенсій і захисту їх заощаджень від інфляції; є фінансовою установою, у рамках якої збираються тимчасово вільні кошти підприємств і громадян, що можуть бути спрямовані на розвиток всієї економіки України.

У Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України для НПФ передбачений спеціальний код діяльності — 96320 «Недержавне пенсійне забезпечення». Учасником недержавного пенсійного забезпечення є фізична особа, якій відповідно до договору виплачується недержавна пенсія. Вкладником є юридична особа, одна із сторін пенсійного договору, яка передає пенсійні внески на благо визначених їм учасників. Недержавна пенсія або додаткова – це грошові кошти, що виплачуються учасникові за умовами договору за рахунок недержавного пенсійного страхування. Діяльність НПФ не відноситься до банківської, страхової або діяльності на фондовому ринку.

За рахунок доходів у процесі своєї діяльності недержавні пенсійні фонди покривають свої витрати, пов’язані з веденням справи:

- витрати на виготовлення бланків договорів, полісів, книг учасників;

- витрати, пов’язані з математичними (актуарними) розрахунками (визначається обсяг фінансових зобов'язань страховика, ліквідність його страхових зобов'язань);

- витрати на рекламу;

- витрати на нагромадження необхідної інформації;

- витрати на заробітну плату персоналові фонду;

- плата за оренду приміщення;

- оплата комунальних послуг, послуг зв'язку;

- витрати на утримування і обслуговування автотранспорту;

- амортизаційні відрахування.

Перераховані витрати складають собівартість послуг недержавних пенсійних фондів. Доходи фонду складаються з:

- частини інвестиційного прибутку, отриманого від пенсійних внесків, розміщених на іменних пенсійних рахунках, що залишається в розпорядженні фонду і єйого власністю. Вона визначається у відсотках від суми прибутку, встановлюється відповідно до пенсійного договору і складає 20 — 25%;

- комісійного збору, що встановлюється у відсотках від першого пенсійного внеску вкладника, якщо це передбачено умовами договору;

- доходу з обороту власних засобів пенсійного фонду (статутні засоби);

- надходжень з інших джерел, що не заборонені законодавством.

Світова практика пенсійного забезпечення громадян свідчить про те, що здійснення за рахунок засобів держави обов'язкового пенсійного забезпечення, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більший прожитковий рівень може забезпечити тільки додаткове пенсійне забезпечення. Професійні додаткові пенсії в старості відіграють важливу роль у Великобританії, Нідерландах, скандинавських країнах. Працівники у Великобританії, що регулярно виплачують встановлені законом внески в одну з приватних пенсійних систем, одержують право вийти з обов'язкової державної пенсійної системи. Пенсійне недержавне забезпечення зосереджене в руках страхових компаній, для яких цей вид бізнесу забезпечує понад 50% обороту. У США приватним страхуванням охоплено тільки 60% працюючих, що свідчить про неможливістъ заміни обов'язкової державної пенсійної системи приватною. У Швеції і Норвегії координація державної і недержавної підтримки полягає не тільки в наданні мінімальних пенсій, а й у підтримці громадян з низьким заробітком. Працівники із середніми і високими доходами самі створюють собі високий рівень життя при досягненні пенсійного віку. Політика пенсійного забезпечення в Чилі ґрунтується на повному нагромадженні засобів. У цьому випадку мова йде про недобровільне приватне забезпечення, а про обов'язкове, нормоване і регульоване забезпечення, встановлене державою. У Росії у вересні 1992 року вийшов Указ президента РФ „Про недержавні пенсійні фонди”, а 08.04.1998 р. був прийнятий Федеральний Закон «Про недержавні пенсійні фонди».

Важливу роль на ринку фінансових послуг серед НФУ, як посередники, виконують і страхові компанії, які є ощадними установами контрактного типу. Зміст їх діяльності полягає в акумуляції страхових патентів фірм, установ та фізичних осіб і виплати коштів у страховому випадку. Вони володіють, як правило, стійкими пасивами і можуть вкладати деякі свої ресурси в різні об’єкти, насамперед, це поширюється на інвестування коштів в цінні папери. Страховий бізнес акумулює значний за обсягом фінансовий капітал, який нагромаджується за допомогою продажу страхових полісів. Економічною основою є розрив у часі між отриманням страхових внесків і виплатою відшкодування по ризикованих операціях. Ці суми мають довгостроковий характер, що дає змогу страховим компаніям виступати значними інвесторами на ринку фінансових послуг. Страхування може бути прибутковим бізнесом, якщо правильно побудувати механізм управління і прогнозу діяльності страхової компанії. Вдалий приплив грошових коштів у вигляді страхових премій і достатні доходи від активних інвестиційних операцій дають змогу набагато перевищити суму щорічних виплат отримувачам полісів і це призведе до зростання загального сукупного прибутку страхової компанії.

Оскільки існують різні відмінності в об’єктах страхування, всі страхові відносини класифікують на такі напрями: