Система взаємодії суб’єктів ринку фінансових послуг

3 урахуванням принципових форм укладання угод на ринку фінансових послуг його суб’єктів можна поділити на групи:

• продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);
• фінансові посередники;
• суб’єкти, що виконують допоміжні функції (функції обслуговування

основних учасників ринку; функції обслуговування окремих операцій на ринку тощо).

З урахуванням сегментів ринку фінансових послуг: страхового, позичкового капіталу, цінних паперів, валютних операцій та ін. виділяють прямих учасників і посередників, які є суб’єктами і виконують певні функції.

Прямі учасники ринку — це продавці і покупці фінансових активів (послуг), які здійснюють основні функції у проведенні фінансових операцій.

На страховому ринку основними видами прямих учасників операцій виступають страховики та страхувальники.

На ринку позичкових капіталів основними учасниками прямих фінансових операцій є:

· кредитори, які надають позику у тимчасове користування під певний процент. Основною функцією кредиторів є продаж грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позичальників у фінансових ресурсах;

· позичальники, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі процента.

На ринку цінних паперів основними видами прямих учасники фінансових операцій є:

· інвестори, які характеризують суб’єктів ринку, що вкладають свої

грошові кошти в різноманітні цінні папери з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання процентів, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів;

· емітенти – залучають необхідні і фінансові ресурси за рахунок емісії цінних паперів. Вони виступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску.

На валютному ринку прямими учасниками є: покупці і продавці валюти, якими виступають держава; банки; підприємства, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність; фізичні особи.

Велике значення у розвитку ринку фінансових послуг відводять фінансовим посередникам (детально будуть розглядатися в темі 3.)

Важливим суб’єктом, що діє на ринку фінансових послуг України та виступає як його посередник, є небанківські фінансові установи (НФУ), які відіграють провідну роль в економічному розвитку країни оскільки пропонують значно ширший спектр фінансових інструментів, ніж банки. Це створює додаткові стимули до посередництва залучених заощаджень, зокрема фізичних осіб та використання можливостей виробничих підприємств у доборі джерел фінансування. Досвід багатьох країн, зокрема Франції (див. тему 1),засвідчив, що НФУ виконують надзвичайно важливу роль у соціальному захисті малозабезпеченої частини населення. До НФУ відносять кредитні інститути, які представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги та контрактними фінансовими інститутами, які включають ІСІ, пенсійні та благодійні фонди, страхові компанії, ломбарди, позичково-ощадні асоціації та ін.

Серед НФУ, що представлені кредитними інститутами, важлива роль належить кредитним спілкам. Перший кредитний кооператив в Україні був створений у 1868 році одеськими ремісниками під назвою «ощадно-кредитне товариство». До 1918 року у східній Україні існувало понад 3300 кредитних спілок, які поєднували 2 мільйони чоловік. У 1930 році усі кредитні спілки були ліквідовані. В даний час в Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установах досить велика. Кредитна спілка є суспільною організацією, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Факторами видачі кредитів є особистість позичальника та його капітал і кредитоспроможність, забезпечення кредиту, умови забезпечення. Кредит до 1000 грн забезпечується поручительством; понад 1000 гривень – заставою.Управління кредитною спілкою забезпечують загальні збори її членів, які обирають спостережну раду та ревізійну комісію. Оперативну роботу з управління кредитною спілкою виконує правління. Вищим органом є збори. Правління включає 11 чоловік, кредитний комітет — 7, наглядова рада — 5.

Розвиток цього виду фінансових послуг відбувається повільними темпами. Законодавство про кредитні спілки складається з 3акону України «Про кредитні спілки» від 20.12.01 р. та «Типового статуту кредитної спілки», погодженого Постановою Правління НБУ в лютому 1994 р. Вони передбачають регулювання та нагляд за діяльністю кредитних спілок з боку спеціально уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу державної виконавчої влади, яким є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Згідно із ст. 1 Закону кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

У світі кредитні спілки належать до кооперативних організацій. У зв'язку з цим кооперативи мають особливий правовий статус неприбуткових (non-profit) організацій, а їх діяльність регулюється не підприємницьким, а спеціальним (кооперативним) законодавством.

Властивості кредитної спілки:

· правовий статус — фінансова установа;

· вид діяльності — надання кредитно-фінансових послуг;

· кооперативна природа — діяльність на неприбуткових засадах, надання послуг за собівартістю.

Фінансово-економічний механізм діяльності кредитних спілок відрізняється від інших фінансових установ, тому що є неприбутковим. В Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установах досить велика так як пов’язана, в першу чергу, з розвитком малого бізнесу. Становлення малого підприємництва майже завжди пов’язане з труднощами в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у кредитуванні вже стабільного бізнесу з постійними грошовими потоками. Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні спілки. В Україні існують солідні теоретичні доробки щодо розвитку даного інституту. Головними причинами слабкого розвитку кредитних спілок в Україні є:

- відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала їх діяльність;

- повне протиріччя існуючого вітчизняного законодавства щодо

кредитних спілок загальновизнаним нормам світового права;

- загальна нестабільність в державі, при якій довгострокове

кредитування вважається надризиковим;

- соціально-психологічна причина, пов’язана з недовірою населення до

фінансових структур, які збирають кошти.

Незважаючи на велику кількість труднощів, кредитні спілки пройдуть свій етап становлення і займуть своє місце у кредитно-банківській системі.

Важлива роль, як суб’єкта ринку фінансових послуг, належить пенсійним фондам, які надають послуги і виконують певні функції на ринку. В Україні функціонує 763 районні і місцеві управління соціального захисту населення і 728 регіональних підрозділів Пенсійного фонду (ПФ). У даний час в Україні нараховується близько 14 млн. пенсіонерів, зокрема 2 млн. інвалідів. З 14 млн. пенсіонерів 46% одержують пенсію менше прожитковому мінімуму. Розмір пенсійного забезпечення знаходиться в співвідношенні 1:46, а це свідчить про те, що нині діюча система соціального захисту збільшує нерівність серед пенсіонерів, що вимагає реформи з урахуванням світового досвіду. Прожитковим мінімумом є вартісна оцінка життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності і відновлення робочої сили працюючого.

В Україні існує загальнообов’язкове державне пенсійне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, що передбачає призначення, перерахунок івиплату пенсій, надання соціальних послуг застрахованим особам і членам їх родин із коштів Пенсійного фонду України, що формується за рахунок страхових внесків роботодавців і громадян на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, бюджетних і інших джерел, а також регулює порядок формування загальнообов'язкового Накопичувального пенсійного фонду і виплати з його коштів пенсій або одноразових виплат.

Пенсія — гарантована щомісячна грошова виплата для забезпечення громадянам у старості на випадок повної або часткової непрацездатності, утрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням законодавчо встановленого стажу роботи у сферах трудової діяльності.

Залежно від причини, що зумовлює право на одержання пенсії, розрізняють такі види державних пенсій:

а) трудові: за віком; по інвалідності; у випадку втрати годувальника;за вислугу років: окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком;

б) соціальні — пенсії непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію; розмір соціальних пенсій встановлюється по категоріях у відсотках до мінімальної пенсії за віком, що гарантує громадянам мінімальний прожитковий рівень незалежно від наявності виробничого стажу. Такі пенсії передбачено виплачувати за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Позитивні зміни за останній проміжок часу, передбачені програмою уряду Україні щодо її реформування, спрямовані на створення НФУ належного розміру та значення. Світовий досвід показав, що побудова великого та ефективного сектора НФУ є довготривалим процесом. Останні дослідження довели, що в країнах з невеликим банківським сектором, як в Україні, капіталізація фондових ринків здебільшого не перевищує 10% ВВП. Разом з тим за останні три роки відбулося бурхливе зростання страхового ринку України, який досягає в межах 3,7% ВВП. Але недостатній рівень пропозиції надійних цінних паперів обмежує активність фінансових установ, таких як пенсійні фонди та страхові компанії. Недостатній рівень розвитку банківського сектора гальмує розвиток усього ринку фінансових послуг і обмежує діяльність НФУ. Сектор НФУ в Україні, крім страхових компаній, настільки незначний, що їх роль у наданні фінансових посередницьких послуг майже непомітна. Але саме їхдіяльність повинна поліпшити соціальний стан громадян в Україні шляхом розширення ринку фінансових послуг, особливо в системі соціального страхування, зокрема недержавного пенсійного забезпечення.

Світовий банк рекомендує найближчим часом приділити увагу розвиткові банківського сектора для створення великого та розвинутого ринку НФУ, що є актуальним на даному етапі фінансових відносин в країні. Першочерговими завданнями є закладання правових, регулятивних та інших структурних основ, необхідних для запровадження вищих стандартів довіри та ефективності для усіх видів НФУ. Саме запровадження принципів фідуціарної (довірчої) відповідальності сприятиме зміцненню банківського сектора і розширенню підгалузі НФУ.

Якщо порівняти дані України з іншими країнами, то необхідно відзначити розвиненість сектора НФУ в Німеччині, Південній Кореї, Великобританії, США, де відбувається інтенсивний розвиток фондового ринку. На активність ринку капіталу впливає інтенсивний попит з боку основних інституційних інвесторів, таких як пенсійні та страхові фонди. В Україні є лише 120 емітентів, акції яких пройшли лістинг на фондовій біржі. Для порівняння: в Росії таких емітентів 220, в Болгарії та Словаччині – понад 800 у кожній з країн, 2000 і 3000 відповідно на основних фондових біржах Лондона та Нью-Йорка. Капіталізація фондового ринку України складає близько 4% ВВП. У таких країнах, як Росія, Польща та Чеська Республіка, цей показник становить 18 – 24%, в Естонії та Угорщині – понад 30%, а в країнах з найбільш розвинутими ринками, таких як Великобританії та США – понад 140%. Ринковий оборот (відношення обсягів торгів до капіталізації) в Україні складає близько 15% порівняно з 45% в Росії, понад 50 Польщі, Чеській Республіці та Угорщині, понад 100% на більш розвинутих ринках та кількох ринках, що розвиваються, наприклад Португалії, Туреччини та Південної Кореї. Надзвичайно високий рівень концентрації обороту утримується навколо 5% фірм, що пройшли лістинг в Україні. Тобто, 5 чи 6 із 120 підприємств, які пройшли лістинг, забезпечують 95% всього ринкового обороту. На ринку панує лише мала кількість гравців.

Поиск по сайту: