Матриця протилежності цілей і засобів у процесі оцінювання конкурентоспроможності продукції

У зв'язку з цим першочерговим завданням для виробника є формування у свідомості споживача думки про високу міру корисності даної продукції. Якісний рівень процесу вироб­ництва (квадрант 1), який виражається через виробничо-тех­нологічні показники і втілений у якості товару, забезпечує за­доволення потреб виробника і виступає засобом досягнення мети — одержання прибутку.

Принцип урахування особливостей різних сегментів ринку грунтується на багатій практиці ринкових відносин, яка пока­зала, що споживачі по-різному реагують на той самий товар і з однаковими властивостями. Кожний споживач оцінює рівень конкурентоспроможності товару у відповідності із власними уподобаннями і фінансовими можливостями. Однак сукупний попит певної групи споживачів концентрується, як правило, навколо деякого рівня якості і ціни товару. А тому виробник, випускаючи продукцію з характеристиками, близькими до по­пулярних, може за допомогою порівняно невеликого асорти­менту задовольнити попит суттєвої частини споживачів. Вва­жається оптимальним сегмент ринку, до якого відносяться 20% споживачів, що купують приблизно 80% товару.

Принцип квазістабільності ринкової кон'юнктури полягає в тому, що конкурентоспроможність товару — це поняття відносне, яке прив'язане не тільки до конкретного ринкового сегмента, а й до певного моменту часу. При незмінності якісних і вартісних характеристик товару його конкурентос­проможність може змінюватися в досить широкому діапазоні протягом нетривалого періоду часу.

Для уникнення внутрішньої неузгодженості основних па­раметрів оцінювання конкурентоспроможності товару, не­обхідно розглядати такий період часу, протягом якого повинні бути незмінними психологічні аспекти сприйняття корисності товару суб'єктами ринкових відносин, виробничі можливості виробників і купівельна

ринкових відносин (споживача або виробника) роз­глядається як серія взаємопов'язаних раціональних дій Із за­здалегідь визначеною метою.

Сутність цих дій полягає в тому, що суб'єкт вибирає раціональні цілі тільки у відповідності з його природними і ро­зумними соціальними потребами і старанно розраховує опти­мальний шлях до задоволення потреб. Кожний виробник на­магається використати всі резерви для одержання максималь­ної віддачі від наявних у його розпорядженні ресурсів. Кож­ний споживач намагається одержати за свої гроші максимум з точки зору кількості і якості товару.

Більша частина споживацького простору характери­зується раціональним попитом, тобто попитом, який зумовле­ний якостями, притаманними даному товару.

Нераціональний попит означає, що частина сукупного по­питу зумовлена іншими факторами, які не пов'язані з якістю товару (наприклад, психофізіологічні, соціокультурні, інстинкти, задоволення тощо) [71, с. 53-57].

Після визначення основних принципів оцінювання конку­рентоспроможності товару слід перейти до визначення показ­ника конкурентоспроможності товару.

Конкурентоспроможність (К) у загальному вигляді визна­чається відношенням корисного ефекту (Ек) до сумарних за­трат, які включають витрати, що пов'язані з придбанням та ек­сплуатацією товару і іменуються ціною споживання (Цспож)- Тому умови надання переваги одному з товарів усім іншим ви­ражається формулою

Чим більше співвідношення, тим вища конкурентоспро­можність товару. Але визначити, чи відповідає потенційно ек­спортний товар даній умові, можна лише внаслідок порівняль­ного аналізу сукупних характеристик товару з товарами-кон­курентами за мірою задоволення конкретних потреб і за ціною споживання.

Оцінювання конкурентоспроможності будь-якого товару, що йде на експорт, включає такі етапи:

а) аналіз ринку та вибір найбільш конкурентоспроможно­го товару-зразка для порівняння і визначення рівня конкурен­тоспроможності даного товару;

б) визначення набору порівнюваних параметрів обох то­варів;

в) розрахунок інтегрального показника конкурентоспро­можності даного товару (рис. 11.2).

Одним з найбільш відповідальних моментів аналізу кон­курентоспроможності товару є вибір зразка. Помилка на цьо­му етапі може привести до викривлення результатів усієї ро

боти. Зразок повинен належати до тієї ж групи товарів, що й вибір, який аналізується. Він повинен бути найбільш показо­вим для даного ринку, як такий, що завоював найбільшу кількість переваг покупців.

Розглянемо це положення на конкретному прикладі. АТ "Укрімпекс" продає невеликі вантажівки моделі "Форд-Ото- сан" турецького збирання вантажопідйомністю 1,1 т. Припус­тимо, що ми виступаємо на ринку легких вантажних авто­мобілів у класі вантажопідйомністю 0,5-1,5 т з автомобілем вантажопідйомністю 1,4 т. Для оцінювання конкурентоспро­можності вибираємо аналог, який відрізняється від нашого ви­робу лише вантажопідйомністю — 1,1 т. Відміна не досить суттєва. На конкурентному ринку, наприклад у Туреччині, об­сяг попиту на цей клас автомобілів становить 69 тис. ван­тажівок за рік, з них на наш аналог припадає 12 тис. З метою завоювання ринку ми можемо встановити на вантажівку ван­тажопідйомністю 1,4 т ціну, яка близька до ціни аналога, вва­жаючи, що попит поділиться порівну. Але насправді обсяг збу­ту не досяг і половини запланованого, тобто 3 тис. вантажівок. Виявилося, що на ринку Туреччини з 60 тис. проданих за рік автомобілів класу вантажопідйомністю 0,5-1,5 т 57 тис. авто­мобілів припадало на автомашини вантажопідйомністю 0,5-1,1 т, куди входить і аналог, і всього 3 тис. машин ванта­жопідйомністю 1,1-1,5 т. Такою є ціна у виборі зразка.

Для того щоб дати об'єктивну оцінку конкурентоспро­можності товару, визначають набір порівняльних параметрів товару. З них одні характеризують споживчі властивості. При цьому розрізняють "жорсткі" і "м'які" споживацькі параметри, які складають корисний ефект товару.

"Жорсткі" параметри описують найважливіші функції то­вару і пов'язані з ними основні характеристики, які задані кон­структивними особливостями виробу. Це — технічні парамет­ри, а також параметри відповідності міжнародним та національним стандартам і нормативам.

"М'які" параметри характеризують естетичні властивості товару, в тому числі дизайн, колір, упаковку та інш. Останнім часом зростає значення "м'яких" параметрів.

Після визначення набору споживацьких параметрів вста­новлюють їх ієрархію. При цьому висувають на перший план ті з них, які мають найбільшу значимість для споживача.

На цій основі розробляється інтегральний показник кон­курентоспроможності товару. Розрахунок такого показника для товару, призначеного для експорту, грунтується на порівнянні його з параметрами існуючого товару, який найбільш повно відображає потреби покупців. Головним дже­релом відомостей про характер вимог покупців є ринкові дослідження. При цьому інформація може бути прямою, тобто одержаною внаслідок збирання відповідних фактів. Непряма інформація — це відомості про розміри збуту і частки ринку найбільш конкурентоспроможних товарів-аналогів. Для того щоб оцінити співвідношення параметрів конкретного виробу і параметрів зразка, необхідно кількісно визначити їх дані. Кожний "жорсткий " параметр має певну величину, яка вимірюється в одиницях: кіловатах, метрах і т.п. Ступінь задо­волення виражають у формі відсоткового відношення фактич­ної величини параметра до тієї величини, за якої потреба задо­вольняється на 100%. Наприклад, пропонується машина для розфасовки продуктів, яка має продуктивність 100 розфасо­вок за хвилину, а споживачеві потрібна продуктивність 400 о лерацій за хвилину. Таким чином, потреба за даним парамет- р ом задовольняється тільки на 25%. Такий розрахунок прово- длть за всіма кількісно оціненими параметрами і одержують

кожного параметричний індекс.

Параметричний індекс можна визначити і для "м'яких" па- р аметрів, які важко піддаються кількісній характеристиці. Для щього використовують органоліптичні методи, тобто суб'єктивне сприйняття людиною деякої властивості об'єкта і в ираз результатів у цифровій формі.

При виході з новим товаром на міжнародний ринок слід добиватися того, щоб інтегральний показник відносної конку­рентоспроможності (К) виробу у відношенні до зразка був більший за 1, тобто К>1 [82, с. 21-26].

Після визначення конкурентоспроможності товару визна­чають і конкурентоспроможність фірми. Конкурентоспро­можністю фірми необхідно керувати. При цьому конкурентос­проможність фірми визначають за формулою

(11.4)

де КСВ — конкурентоспроможність виробу;

Рм — рівень управління маркетингом, який визначається швидкістю реагування на зміни попиту і виходу на ринок з но­вим товаром (порівняно з конкурентами) [64, с. 66-67].

Конкурентоспроможність товару органічно пов'язана з його споживчою цінністю, яка виявляється в процесі порівняння з товарами конкурентів. На практиці зазвичай виділяють три головних напрями оцінювання конкурентних властивостей виробу:

♦ технічна досконалість;

♦ цінова привабливість;

♦ умови реалізації та поставки.

Технічну досконалість виробу вимірюють за допомогою оцінки його технічного рівня відносно зразка. Наприклад, для тракторів технічний рівень оцінюється за такими характерис­тиками:

♦ показники призначення: тяговий клас; питома витрата палива при найбільшій тяговій потужності; потужність двигуна, швидкість руху трактора та ін.;

♦ показники надійності: ресурс до першого капітального ремонту відповідно трактора, двигуна, трансмісії, несу­чої системи тощо.

♦ показники технологічності: питома конструкційна ма­са, питома металоємність та ін.;

♦ показники транспортабельності: габаритні розміри;

♦ ергономічні показники: параметри середовища на робо­чому місці оператора; параметри вібрації; рівень зовнішнього шуму та ін.;

♦ показники безпеки: шлях гальмування, граничні кути підйому і спуску та ін.;

♦ патентно-правові показники: показники правового за­хисту і патентної чистоти;

♦ показники стандартизації та уніфікації: коефіцієнт за­стосовності та ін.;

♦ естетичні показники.

Цінова привабливість товару вимірюється на основі зіставлення фактурних цін товарів і цін споживання. Цінова привабливість може бути уточнена також і в порівнянні якості, упаковки, марки, умов обслуговування тощо.

При зіставленні умов реалізації і поставки товару не­обхідно брати до уваги умови авансування, знижку до ціни, умови платежу і поставки, строки поставки, гарантії та ін.

Усі ці властивості виробу стновлять комерційну характе­ристику конкуруючих товарів (рис. 11.3), [47, с.77-79].

11.4. Показники і чинники міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Підприємства, які намагаються вийти на зовнішній ринок, повинні визначити показники і чинники своєї міжнародної кон­курентоспроможності. Для виходу на міжнародний ринок підприємство насамперед повинне досягти певного рівня ефек­тивності своєї роботи. І тут виникає питання — яким показни­ком слід вимірювати цей рівень? Це можуть бути показники якості продукції, величини прибутку та рівня рентабельності.

Останніми десятиліттями для підвищення конкурентос­проможності підприємств і продукції на підприємствах запро-

ваджуються системи якості з наступною їх сертифікацією. Си­стема якості — це сукупність організаційної структури, мето­дик, процесів і ресурсів, які необхідні для загального керівництва якістю на підприємстві.

Для підприємств, які намагаються вийти зі своєю про­дукцією на зовнішній ринок, система якості є лише засобом на шляху одержання необхідного сертифікату, якого вимагають зовнішні споживачі.

Але формальне запровадження системи якості і одержан­ня сертифікату на дану систему і продукцію може бути лише однією з необхідних, але аж ніяк не достатньою умовою забез­печення конкурентоспроможності підприємства.

Наприкінці XX ст. багаторічний досвід свідчив, що ком­панії, які зосереджені на забезпеченні рентабельності або при­бутку за рік, страждають на короткозорість. Типовими є ситу­ації, коли за наявності прибутку підприємство неплатоспро­можне, тобто не може погасити свої поточні зобов'язання, і, навпаки, маючи збитки, підприємство акуратно розрахо­вується з постачальниками, працівниками, державою і креди­торами. А тому одержання прибутку не може бути критерієм успішності функціонування підприємства.

Виходячи зі світової економічної практики, можна встано­вити, що критерієм ефективності підприємства є зростання добробуту власників (акціонерів, власників частки або паю), тобто зростання вартості бізнесу. Це зростання може бути виз­начене як різниця між вартістю капіталу, який внесений акціонером (власником частки) при створенні підприємства, і вартістю цієї ж частки при її можливому продажу.

Показник ринкової вартості компанії реагує на будь-які зміни ситуації: зниження рентабельності випуску, погіршення платоспроможності, збільшення інвестиційного ризику, втра­ту конкурентної переваги — усе це спричинює зменшення ринкової вартості підприємства. У багатьох зарубіжних ком­паніях ринкова вартість бізнесу стала важливим об'єктом уп­равління. Усі ключові управлінські рішення приймаються з метою збільшення ринкової вартості компанії.

Перед кожним підприємством у міру його розвитку вини­кають певні проблеми і завдання, рішення яких здійснюється шляхом застосування різних управлінських методик та техно­логій. Аналіз цих завдань дає можливість виявити ключові ха­рактеристики або показники конкурентоспроможності, які відображають стан розвитку підприємства.

Перше завдання, яке виникає у підприємства, що функціонує в умовах ринку, це елементарне виживання, або здатність оплачувати свої рахунки, тобто забезпечення плато­спроможності. Це вирішується шляхом прийняття екстрених заходів щодо реалізації вже виробленої продукції, проведен­ням ряду маркетингових заходів: аналізу ринку, асортименту, цінової політики, методів просування.

Після досягнення платоспроможності виникає звичайне завдання — досягтия прибутковості. На цьому етапі маркетин­гові заходи необхідно доповнити заходами економічними (аналіз затрат на виробництво, аналіз собівартості і ціноутво­рення) та організаційно-технологічними (аналіз ефективності виробництва, технологічності та ін.).

Потім виникають завдання другого рівня. На цьому етапі першою ключовою характеристикою є стратегічність уп­равління. Для їх вирішення розробляється стратегічна кон­цепція для підприємства і кожного підрозділу.

Наступним важливим завданням для менеджменту підприємства є структурування і відповідна цій системі харак­теристика — адаптивність системи управління. Це означає, що система управління повинна сприяти реалізації стратегічної концепції компанії.

Іншою актуальною проблемою для підприємства стає за­безпечення фінансової та управлінської прозорості. Ця харак­теристика передбачає наявність у підприємства фінансової структури (виділення так званих центрів фінансового обліку та відповідальності), фінансової політики, яка відповідає міжнародним принципам і стандартам обліку. Забезпечення фінансової та управлінської прозорості досягається також своєчасним і правильним використанням таких інструментів, як фінансовий аналіз, фінансове планування, антикризове уп­равління, страхування та ін.

Наш час (час нових виробничих та управлінських техно­логій, інтернаціоналізації конкуренції, глобалізації світової економіки, швидкої зміни умов зовнішнього середовища, ши­рокого застосування системного підходу до управління) ста­вить перед менеджментом нові завдання. У процесі свого зро­стання підприємство стикається з проблемами зростання. Симптомами проблем цього рівня можуть бути: ускладнення інформаційних, матеріальних та інших потоків на підприємстві; погіршення фінансового стану, зниження за­гальної організованості та ін. Виникає завдання і з нею черго­ва характеристика стану підприємства — керованість бізнесу.

Для вирішення цієї проблеми необхідно стає запровадити сучасні технології. При цьому виникає необхідність узгодити і організувати інтегровану взаємодію багатьох фінансових та управлінських методик, для чого на підприємстві створюється бібліотека або сховище оптимальних управлінських рішень, експертних систем, засобів та систем підтримки прийняття рішень. Усе це повинно забезпечити додаткові конкурентні переваги і підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства.

Ще одне завдання — забезпечити інвестиційну приваб­ливість підприємства. Вирішивши його, підприємство збільшить свою капіталізацію і, як наслідок, підвищить вартість капіталу, вкладеного власниками.

На рис. 11.4. показано взаємозв'язок характеристик підприємства з його конкурентоспроможністю і якістю ме­неджменту.

Проаналізувавши ці характеристики, визначають основні принципи концепції забезпечення КС підприємства (рис. 11.5):

1) забезпечення КС підприємства включає забезпечення КС продукції і власне КС підприємства;

2) виділення різних критеріїв КС підприємства залежно від горизонту планування і управління на підприємстві;

3) основним показником КС підприємства на оператив­ному рівні є інтегральний показник КС продукції;

4) на тактичному рівні КС підприємства забезпечується його загальним фінансово-господарським станом і характери­зується комплексним показником його стану;

5) на стратегічному рівні КС підприємства характери­зується інвестиційною привабливістю, критерієм якої є зрос­тання вартості бізнесу.

Конкурентоспроможність продукції є важливим показни­ком КС підприємства, тому що виробництво і збут конкурент­оспроможної продукції забезпечують наявність грошового потоку.

Існуючі методики комплексного оцінювання фінансово- господарської діяльності підприємства дозволяють характери­зувати КС підприємства на тактичному рівні. Але, як відміча­ють дослідники, немає єдиних стандартів оцінювання і єдиної методики. На Заході немало підприємств користуються вла­сними методиками оцінювання.

У методології вартісного підходу до забезпечення конку­рентоспроможності важливу роль відіграє власне оцінювання вартості підприємства (бізнесу). Як у теорії, так і на практиці існує три підходи до оцінювання бізнесу:

♦ доходний;

♦ порівняльний (ринковий);

♦ затратний (на підставі активів).

У зарубіжній практиці поширений ще один підхід, який грунтується на оцінюванні майнових (реальних) опціонів.

Вважається, що найбільш адекватним підходом до оціню­вання вартості бізнесу є доходний. Цей підхід грунтується на допущенні того, що вартість підприємства може бути визначе­на як сума доходів, які воно приносить своєму власникові.

Таким чином, головним завданням і результатом функціонування системи забезпечення конкурентоспромож­ності повинно бути збільшення вартості підприємства [69, с. 59-67].

Вирішальні чинники високої конкурентоспроможності фірми:

♦ переваги її товару над товарами конкурентів;

♦ нижчі витрати і, відповідно, ціни;

♦ переваги над конкурентами щодо рівня управління маркетингом — швидкість реагування на зміни попиту, виходу на ринок і доставки споживачеві.

Усі ці чинники в сукупності визначають лідируючу конку­рентну позицію фірми серед конкурентів у просторі ємності ринку [64, с. 66].

11.5. Основні напрями і програми підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Для того щоб зберегти і зміцнити свої позиції на міжна­родному ринку, підприємству необхідно не тільки підтримува­ти високу конкурентоспроможність, а й постійно її підвищува­ти, оскільки конкуренти не "дрімають".

Для вирішення цієї проблеми необхідно насамперед виз­начити чинники, які сприяють підвищенню міжнародної кон­курентоспроможності.

Якщо фірма-виробник сприяє одержанню інституційним споживачем прибутку, то таким чином вона добивається висо­кої конкурентоспроможності своєї продукції.

Прибуток — це різниця між валовим доходом і валовими витратами. Іншими словами, це — сума всіх грошових надход­жень, які одержані в результаті діяльності компанії, за відра­хуванням тих витрат, яких ця діяльність потребувала. А тому прибуток і разом з тим конкурентоспроможність можуть бути підвищені за рахунок двох чинників: зниженням витрат або за допомогою підвищення доходу.

Витрати споживача можуть бути знижені внаслідок: • 1) зниження ціни на товар, який споживається;

2) зменшення вартості його доставки, установки, налагод­ження та ін.;

3) скорочення вартості експлуатації продукту.

Витрати на більшість видів складного устаткування і на

деяку просту продукцію не завершуються в момент її купівлі. Наприклад, автомобіль потребує догляду, обслуговування, ре­монту, може зношуватися з різною швидкістю та ін. Якщо ви­робник поставляє товар, який знижує витрати при експлуа­тації то тим самим він знижує витрати фірми-споживача;

4) зниження ризику виготовлення неякісної кінцевої про­дукції. За рахунок високої якості комплектуючих може бути послаблена небезпека випуску неякісної продукції і знижені спричинені цим витрати на гарантійний ремонт та зміну браку.

Такий самий важливий вплив, як витрати на рівень при­бутковості фірми-споживача, має підвищення валового дохо­ду внаслідок використання даного товару.

Зокрема, доход споживача може зрости:

1) через підвищення цін на його готову продукцію, якщо використані комплектуючі:

- дали можливість підвищити якість. Наприклад, нові властивості шин поліпшили якісні характеристики велосипеда і створили передумови для підвищення його ціни;

- дали можливість випустити принципово нову про­дукцію. Так, поштовх до створення нового типу літаків дуже часто дає появу (і відповідно закупку) більш досконалих двигунів, яких авіабудівельні фірми зазвичай не виробляють;

- дозволили виробити продукт, який більше відповідає запитам споживачів. Наприклад, завдяки викорис­танню нових надлегких акумуляторів з'явилася мож­ливість випустити портативні комп'ютери (ноутбуки) із вбудованим обладнанням електронного зв'язку, що зробило їх більш зручними для споживачів, зокрема бізнесменів;

- підвищили престижність продукції. Цю функцію, на­приклад, виконують написи "Інтел інсайд" на комп'ютерах. Вони засвідчують, що при виробництві цих машин було використано високоякісний мікро­процесор американської фірми "Інтел", що піднімає довіру до всього комп'ютера;

2) через зростання кількості продаваних товарів (послуг). Так, поява банкоматів дозволила їх покупцям — банкам роз­ширити обсяг операцій за рахунок цілодобового надання по­слуг своїм клієнтам [92, с. 54-57].

В умовах формування ринкової економіки виникають спе­цифічні проблеми щодо визначення основних напрямів підви­щення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, які увійшли в цей період реформ зовсім непідготовленими до конкурентної боротьби. А тому насамперед не­обхідно навести елементарний ринковий порядок на підприємстві: відновити трудову дисципліну, запровадити прості заходи щодо підвищення якості продукції та контроль за фінансовими показниками.

Головною причиною збереження НИЗЬКОЇ ДИСЦИПЛІНИ Є слабка мотивізація праці через низьку і несвоєчасну оплату в поєднанні із стихійним характером скорочення персоналу. Справа в тому, що дирекції приватизованих фірм воліють за краще очікувати, поки зайві робітники звільняться самі, не ви­тримавши низької і нерегулярно виплачуваної зарплати. В ре­зультаті відбувається погіршення якості персоналу тому, що першими звільняються кращі — їм легше знайти гарну роботу, а залишаються гірші, яким ні на що більше розраховувати.

Вихід полягає в тому, щоб зробити процес звільнення ке­рованим. Звільняти тих, хто того заслуговує. Таку політику можна реалізувати лише в тому випадку, якщо рядовим робітникам стає зрозумілою перспектива розвитку фірми і доцільність жорстких дисциплінарних заходів.

Друга типова проблема — нехтування якістю продукції. Мається на увазі не проблема підвищення якісних характери­стик продукції у всій її повноті і складності, а усунення відвер­того браку. Відсутність елементарного рівня якості просто ви­кидає виробника за межі ринку.

Велику користь у первинному поліпшенні якості прино­сить проста процедура порівняння власної продукції з ана­логічними товарами конкурентів. Також проблема вирішується за рахунок переходу на нові, більш якісні ком­плектуючі, зміни дизайну, більш точного додержання норм технологій, тобто практично без додаткових витрат. Конку­рентоспроможність неможлива без встановлення у фірмі духу боротьби з браком.

Ще одним загальнопоширеним джерелом низької конку­рентоспроможності вітчизняних підприємств є відношення до бухгалтерії як до чогось другорядного, необхідного лише "для звіту", ніж для вирішення життєво важливих завдань фірми.

По-перше, на багатьох заводах зберігається старий підхід до управління фінансами, який зовсім не пристосований до ринкових умов (вільних цін, різноманітних норм платежу, ко­мерційних ризиків тощо). Наприклад, продовжуються постав­ки неплатоспроможним клієнтам, ціни встановлюються на од­ному рівні незалежно від форми оплати, не контролюється ви­користання тимчасово вільних коштів тощо. Це призводить до повного безладдя, величезних зловживань у фінансах підприємств і, як наслідок, надмірно високих затрат.

Оздоровлення фінансів починається тоді, коли директор починає особисто слідкувати за раціональністю фінансових потоків.

По-друге, на більшості підприємств бухгалтерія не націле­на на допомогу управлінню, не дає керівництву даних про еко­номічну ефективність тих чи інших видів діяльності. Між тим, при правильній постановці справа бухгалтерський облік доз­воляє відповісти на найважливіші питання: випуск яких типів виробів на даний момент збитковий, а яких — виключно вигідний? На яких стадіях виробництва підприємство несе ос­новні витрати? Які закуповувані ресурси обходяться особливо дорого? Можуть бути й інші критерії.

Маючи таку інформацію, керівництво легше зможе прий­мати правильні рішення і, тим самим, значно поліпшити ста­новище фірми [92, с. 343-348].

Крім того, треба мати на увазі, що сьогодні на світовому ринку поступальні процеси пошуку нових машин і технологій, досконаліших товарів не припиняються ні на мить. А тому ук­раїнським підприємцям, щоб не відстати від цього стрімкого руху, необхідно постійно підвищувати рівень своїх конкурент­них можливостей. Цього можна досягти шляхом одержання згоди провідних міжнародних фірм не тільки придбавати у них продукцію, а й активно співробітничати з ними на взаємо­вигідних умовах. Саме так формується сучасний потенціал підприємства і підвищуються його конкурентні можливості.

Наявність таких можливостей, їх розвиток по горизонталі і якісні характеристики по вертикалі створюють новий рівень конкурентоспроможності підприємства, який у стратегічному плані й забезпечує необхідні, реальні та важливі передумови для стабільної роботи на рівні світових стандартів.

Вважається, що в сучасних умовах не конкуренція, а коо­перація і співробітництво є фундаментальним джерелом при­бутку компаній та економічного добробуту суспільства.

Для підтримання високого рівня конкурентних переваг використовується такий напрям як державний вплив на про­цес забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємств і галузей національної економіки.

Конкурентний статус фірми (підприємства) формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх чинників. Про використан­ня внутрішніх чинників фірма повинна потурбуватися сама. А створення умов для виникнення і підтримки конкурентних переваг національної економіки в цілому — найважливіше за­вдання держави, її законодавчої та виконавчої влади.

Це повинно вирішуватися на основі державної програми забезпечення конкурентоспроможності національної еко­номіки. Основні зусилля держави повинні бути спрямовані на пошук та "витягування" потенційно конкурентоспроможних галузей і підприємств, тобто таких підприємств, які більше, ніж інші, мають необхідних умов для досягнення (за допомо­гою державної підтримки) в короткі строки конкурентних пе­реваг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Державна програма повинна бути орієнтована на вирішен­ня трьох основних проблем:

1) створення сприятливих передумов для досягнення конкурентних переваг у всіх детермінантах "національного конкурентного ромбу";

2) пошук конкурентноспроможних галузей (підприємств);

3) організація процесу раціонального використання коштів державного бюджету на поетапне перетворення цих га­лузей у галузі, які володіють реальними конкурентними пере­вагами [88, с.67].

Прикладом такої програми можуть бути "Основні напря­ми конкурентної політики на 2002-2004 роки", схваленої Ука­зом Президента України 19 листопада 2001 р.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягають особливості міжнародного конкурентного середовища підприємства?

2. Які основні чинники конкурентного середовища підприємства?

3. Які умови визначають силу впливу споживачів на інтен­сивність конкуренції?

4. Як само впливають постачальники на інтенсивність конку­ренції?

5. Як визначається коефіцієнт рентабельності ринку?

6. Якими принципами керуються при визначенні конкурентос­проможності товару?

7. Як визначається конкурентоспроможність товару та фірми?

8. Які ключові характеристики стану підприємства?

9. Які основні принципи концепції забезпечення конкурентос­проможності підприємства?

10. Які критерії та показники конкурентоспроможності підприємства?

11. Які чинники сприяють підвищенню міжнародної конкурен­тоспроможності підприємства?

12. Які основні проблеми покликана вирішувати державна про­грама забезпечення конкурентоспроможності національної економіки?

Поиск по сайту: