Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків

В Україні у загальному обсязі міжнародних розрахуйків частка операцій з акредитивами кожен рік зростає. Співвідно­шення імпортно-експортних угод становить 60 на 40%, і така тенденція спостерігається майже в усіх банках. Банки вважа­ють дану форму розрахунків більш надійною і постійно роз­ширюють перелік послуг при здійсненні зовнішньоеко­номічних розрахунків та наданні банківських гарантій.

Банківський переказ відноситься до недокументарних форм розрахунків. Він є складо­вим елементом інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Банківський переказ — це розрахункова банківська опе­рація, яка являє собою доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання та за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку- платнику сплаченої ним суми.

Банківський переказ полягає у пересиланні платіжного доручення одного банку іншому.

Платіжне доручення — це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ указаної в ньому суми грошових коштів зі свого рахунка на рахунок одержувача.

Схема розрахунку платіжними дорученнями відображена на рис. 15.3. Схема містить такі кроки:

1- й крок — укладання контракту купівлі-продажу. В розділі "Умови платежу" вказується, що розрахунки за постав­лений товар робитимуться у формі банківського переказу.

2- й крок — експортер відвантажує товар.

3- й крок — експортер отримує товарні документи від пе­ревізника.

4- й крок — експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру (отри­мання товару).

5- й крок — заява на переказ.

6- й крок — платіжне доручення від імені банку імпортера на переказ іноземної валюти.

7- й крок — перевірка банком експортера правильності платіжного доручення, списання грошей з рахунка банку імпортера, зарахування отриманої суми на рахунок експорте­ра, витяг з розрахункового рахунка про зарахування суми.

8- й крок — витяг з розрахункового рахунка про списання суми.

Переказування коштів за кордон здійснюється на основі заяви на переказ, у якій вказується:

♦ сума переказу в іноземній валюті (цифрою та прописом);

♦ спосіб виконання переказу (поштою, телеграфом, кана­лами СВІФТ);

♦ назва сторони, що отримує переказ, її адреса та номер рахунка в банку;

♦ назва банку, клієнтом якого є тоц, хто отримує переказ;

♦ мета та призначення переказу;

♦ номер і дата зовнішньоторговельного контракту;

♦ назва товару;

♦ номер рахунка клієнта, з якого має бути списана сума переказу, а також можливі витрати та комісія за вико­нання переказу.

При здійсненні грошових переказів щодо оплати робіт та послуг нерезидентів, платники повинні дотримуватися вимог Постанови правління НБУ [38].

Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (постав­ка товару, передання документів, а також сам платіж не вхо­дить у функції банку до моменту подання платіжного доручен­ня). Тому вони несуть мінімальну відповідальність і стягнуть мінімальну комісійну винагороду. Комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця (розмір комісії визначається банком і виражається у відсотках).

Банківський переказ надає більше переваг імпортеру ніж експортеру, бо імпортер отримує товар і документи, як прави­ло, до моменту оплати.

Авансовий платіж — це недокументарна фор-

Анянсош

ма розрахунків. У літературі його найчастіше

Платежі,

відносять до способу платежу, що залежить

від механізму оплати товару по відношенню до моменту його

фактичної доставки.

Авансовий платіж — це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем-імпортером продавцю-ек- спортеру до відвантаження товару в рахунок виконання зо­бов'язань за контрактом.

Авансовий платіж виконує дві функції:

♦ кредитування імпортером експортера;

♦ забезпечення зобов'язань, які прийняті імпортером за контрактом.

Аванс може виступати у двох формах:

♦ товарній, яка передбачає передання імпортером експор­теру сировинних матеріалів або комплектуючих, не­обхідних для виготовлення замовленого обладнання;

♦ грошовій, яка передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

Авансові платежі використовують у таких випадках:

♦ експортер не впевнений у платоспроможності імпорте­ра;

♦ нестабільна в країні покупця економічна та політична ситуація;

♦ при поставці дорого обладнання, яке виготовлене за індивідуальним замовленням;

♦ при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення;

♦ при тривалих строках дії контракту.

Розмір авансу залежить від мети авансу, характеру та но­визни товару, його вартості, строку виготовлення тощо. Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту, так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї.

Для експортера найвигіднішим є авансовий платіж на за­гальну суму контракту або попередня оплата. Переваги попе­редньої оплати:

♦ експортер захищений від ризику того, що іноземний по­купець відмовиться або буде неспроможний заплатити за товар, який йому вже відвантажили;

♦ експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на закупівлю сировини, ви-

' плату заробітної плати, технічне оснащення підприємства тощо;

♦ експортер звільняється від необхідності звертатися до банку за кредитом зі сплатою відсотків та інших витрат за користування ними;

♦ у разі відмови прийняти замовлений товар експортер має право отриманий аванс використати на відшкоду­вання збитків.

Недоліки цієї форми розрахунків стосуються більше імпортерів:

♦ ризик того, що експортер не доставить товар чи доста­вить несвоєчасно та зовсім іншої якості чи специфікації;

♦ недотримання асортименту товару, що-поставляється, а також умов пакування, що може призвести до визна­чення товару некондиційним;

♦ ризик втратити аванс;

♦ імпортер кредитує поставку на відповідний період до того, як він фізично отримує товар у своє розпоряджен­ня.

У міжнародній практиці розрахунки у формі авансу на за­гальну вартість контракту використовуються рідко. Але в Ук­раїні при розрахунках за імпорт головною вимогою іноземно­го експортера є отримання 100% попередньої оплати, що пов'язано з недовірою з боку іноземних партнерів.

Найбільш поширені в міжнародній торгівлі авансові пла­тежі, що покривають частину суми контракту. При цьому ос­новну частину платежу експортер отримує після відвантажен­ня товару, використовуючи інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5-10% вартості кон­тракту сплачуються у формі авансу, а решта — у формі відкри­того рахунка або акредитива.

Авансові платежі, як правило, становлять 10-30% суми контракту і здійснюються після підписання контракту. При цьому частина контракту, що авансується, залежить від при­значення авансу:

♦ завдаток у рахунок суми, що вказана в договорі, дорівнює зазвичай 10-15% суми контракту;

♦ аванс на виконання спеціального замовлення або по­повнення обігового капіталу експортера становить 30-50% суми контракту;

♦ аванс за довгострсжовйМ'йп'КбМтрякта^ґй або на основі міждержавних угод може сягати 100% суми контракту;

♦ іноді оплата авансу може здійснюватись методом по­етапних платежів, тобто кількома внесками: наприклад, 10-20% вартості замовлення — при підписанні кон­тракту та 15% — після подання технічної документації.

Аванс сплачується протягом відповідного строку з дати підписання контракту (наприклад, 30-90 днів). У контракті також обумовлюється, через який проміжок часу після сплати авансу буде здійснено поставку товару. Як правило, аванс ре­алізується через банківський переказ (можуть використовува­тись інші інструменти, наприклад чеки).

Аванс погашається шляхом заліку при поставці товару, що фіксується у контракті. Для імпортера вигідний такий спосіб погашення авансу, який зводить до мінімуму реальний строк авансування ним експортера, а для експортера — при якому аванс погашається при розрахунках за останнє відвантаження товару, бо цей спосіб забезпечує більш тривале користування авансом і повністю страхує від можливих втрат у разі відмови імпортера від наступних партій товару.

За отримання авансу можуть нараховуватися відсотки на користь імпортера для переказування авансу до дати фактич­ної поставки товару.

При використанні авансового платежу імпортер, як прави­ло, вимагає виставлення на себе гарантії банку експортера: га­рантії повернення авансу або гарантії необхідного виконання контракту. Замість гарантії в контракт може вноситися засте­реження, що у випадку невиконання експортером умов дого­вору аванс повертається імпортеру в повній сумі.

Платіж на Платіж на відкритий рахунок передбачає

відкритий ведення партнерами один для одного відкри-

рахунок тих РахУнків> на яких обліковуються суми поточної заборгованості.

При використанні цієї форми здійснюються такі кроки:

♦ експортер ВІДбантаяіуе товар та відправляє документи на адресу імпортера;

♦ експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунка;

♦ імпортер здійснює аналогічний запис у кредит рахунка імпортера;

♦ після оплати товару експортер та імпортер роблять компенсуючі проведення.

До особливостей цієї форми розрахунків відносяться:

♦ форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу;

♦ товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк;

♦ весь контроль за своєчасністю платежів покладається на плечі учасників угоди, передусім експортера;

♦ рух товарів випереджає рух валютних коштів;

♦ ця форма розрахунків найдешевша і характеризується відносною простотою виконання.

Для експортера платіж на відкритий рахунок є найризико- ванішою операцією, тому що в нього немає ніяких гарантій, що імпортер урегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того як усі права на товар перейшли до імпортера, екс­портеру залишається тільки покладатися на платоспро­можність та порядність покупця. Для досягнення більшої надійності платежу експортери наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій.

Така форма розрахунків найбільш вигідна для імпортера, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні товару. Та­ким чином відсутній ризик непоставки товару.

Розрахунки за допомогою відкритого рахунка використо­вуються в разі, якщо між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі та довгострокові ділові стосунки, а також, якщо торгівля між країнами відносно вільна від державних обме­жень і міжнародного регламентування.

У міжнародних розрахунках платіж на відкритий рахунок посідає значне місце в торгівлі багатьох країн світу. Так, у країнах Західної Європи до 60% усіх платежів здійснюється за допомогою цієї форми. Це пов'язано з тим, що на світовому ринку з'явився надлишок товарів, і продавець повинен упро­ваджувати все більш пільгові умови продажу. Крім того, у тор­говельній практиці низки країн (наприклад, у Великій Бри­танії) розрахунки в такій формі асоціюються з розстрочкою платежу (продажем у кредит).

В Україні форма відкритого рахунка недостатньо пошире­на, що пояснюється низькою платіжною дисципліною, відсутністю доступу до інформаційної бази даних про фінан­совий стан фірм, відсутністю законодавчої бази для проведен­ня розрахунків у цій формі, контролюючій і регулюючій відповідальність платника за невиконання платіжних зо­бов'язань.

У торговельних і неторговельних розрахун- Розрахунки з Ках широко використовуються чеки. Чеки використанням застосовуються як самостійний засіб плате- чеків Жу_ а також у поєднанні з іншими формами міжнародних розрахунків.

Розрахунковий чек — це документ, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (че­кодавця) банку перевести вказану в чеку грошову суму одер­жувачу (чекодержателеві).

Чек є особливою формою розрахунків, яка має зовнішню простоту та підвищену мобільність. Він зручний для розра­хунків тоді, коли імпортер боїться віддати гроші до того, як одержить товар, а експортер не хоче передати товар до одер­жання гарантій платежу. Використання чека дозволяє заощад­жувати обігові кошти — готівку та прискорити платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

Безумовний характер платежу за чеком означає неза­лежність зобов'язань сплатити вказану в чеку суму від умов та дійсності угоди, для виконання якої виданий чек. Недійсність даної умови не є підставою для відмови здійснити платіж за чеком.

Платником за чеком може бути тільки банк, де чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджува- тися. Тобто виписаний чекодавцем документ повинен мати покриття (забезпеченість). Чеки, що виписуються клієнтом банку, видаються в межах суми, що є на його поточному та інших рахунках.

Відкликання чека до закінчення строку щодо його пред'явлення не допускається.

Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на вико­нання якого він виданий. Чек є лише замінник грошей, а тому таке зобов'язання вважається виконаним тільки в момент одержання кредитором справжніх грошових коштів (зараху­вання їх на його рахунок).

Порядок та умови використання чеків установлюються за­конодавчими актами, банківськими правилами та нормами міжнародного права.

Чек, як правило, включає:

♦ назву "розрахунковий чек";

♦ назву власника чекової книжки (чекодавця) та номер його рахунка;

♦ назву банку-емітента та його номер МФО;

♦ ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя;

♦ назву чекодержателя;

♦ доручення чекодавця банку-емітенту сплатити кон­кретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

♦ призначення платежу;

♦ число, місяць, рік та місце складання чеку;

♦ підписи чекодавця та відбиток печатки;

Строк дій чекової книжки — один рік.

Гарантована оплата чека забезпечується:

♦, щїіяхом депонування, чекодавці ябцітів на окремому рахунку в банку чекодавця;

♦ наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не вище від суми гарантованої банком за погоджен­ням з чекодавцем при наданні чекової книжки.

Учасниками при розрахунках чеками є чекодавець (борж­ник за зобов'язаннями), платник (банк), чекодержатель (кре­дитор за зобов'язанням).

Схема розрахунку чеками наведена на рис. 15.4. Схема містить такі кроки:

1- й крок — платіжне доручення для депонування коштів;

2- й крок — заява на отримання чекової книжки;

3- й крок — видача чекової книжки;

4- й крок — товар, роботи, послуги;

5- й крок — чек;

6- й крок — реєстр чеків для оплати;

7- й крок — вимога на оплату;

8- й крок — перерахування коштів;

9- й крок — повідомлення про перерахування коштів.

У міжнародному обороті чеки використовуються при кінцевому розрахунку за поставлений товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій та штрафних санкцій, при пога­шенні боргу, в розрахунку із неторговельних операцій. Як пра­вило, чеки використовуються учасниками зовнішньоторго­вельних угод при виникненні розрахунків на незначні суми.

Чек передається однією особою іншій шляхом внесення до нього передавального надпису (індосаменту), який * здійснюється на зворотньому боці чека та підписується осо­бою, яка зробила цей надпис (індосаментом).

Чек за умови передачі від однієї особи до іншої може бути:

♦ іменний, або чек на користь певної особи. Він не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Його передача здійснюється шляхом передавального надпису із застереженням "Не наказу", тобто не кому- небудь, а конкретній особі;

♦ ордерний, тобто виписаний на користь певної особи чи за його наказом. Чек передається за допомогою індоса­менту із застереженням "Наказу" чи без нього. У міжна­родному платіжному обороті цей вид чека найчастіше використовується;

♦ чек на пред'явника. Він виписується пред'явникові і може бути переданий іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Цей чек, як правило, виставляється клієнтом на свій банк. При використанні цього виду че­ка він висилається чекодавцем своєму зарубіжному партнерові за кордон, який після отримання виставляє його своєму банку для кредитування свого розрахунка. Тобто чекодавець здійснює платіж прямо своєму парт­нерові. Для цього платежу характерна швидкість і тому він також широко використовується при зовнішньотор­говельних операціях.

Залежно від чекодавця чеки поділяються на банківські та фірмові.

Фірмовий чек — це чек, виписаний фірмою на одержувача. Як правило, такий чек виписується в іноземній чи в національній валюті на пред'явника і виставляється фірмою на свій банк. Оплата за ним проводиться за рахунок коштів че­кодавця. Фірмові чеки використовуються на фірмових блан­ках клієнтами банку. Проте такі чеки не дають повної гарантії отримання коштів. У зв'язку з цим зросло використання банківських чеків.

Банківський чек — це чек, виписаний банком на свій банк- кореспондент. У тексті чека немає найменування фірми-чеко- давця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата за чеком здійснюється за рахунок коштів банку чекодавця на його ра­хунках у банку-кореспонденті за кордоном. Найчастіше вико­ристовуються банківські ордерні чеки. Ризик невиплати за банківським чеком надзвичайно малий. Крім того, виплату грошей за таким чеком не можна припинити.

У розрахунках неторговельного характеру використову­ються дорожні чеки та єврочеки.

Дорожний (туристичний) чек — це платіжне доручення ви­платити зазначену в чеку суму власнику, підпис якого є на до­рожному чеку у момент його продажу. У момент пред'явлення чека до оплати власник знову ставить свій підпис на дорожнь­ому чеку і лише при ідентичності підписів проводиться його оплата. Дорожні чеки є іменними. Вони виписуються місцевій або іноземній валюті та використовуються при поїздках, закор­донних подорожах для оплати товарів і одержання в банку готівки. Дорожний чек не є законним платіжним засобом. їх придбання та прийняття в оплату забезпечується угодою емітента з відповідними організаціями (як правило, з турис­тичними організаціями). Дорожні чеки зручні у використанні, оскільки при їх вивезенні за кордон не потрібно спеціального дозволу, як для готівкової валюти. У випадку крадіжки сума чека може бути відшкодована або у формі дорожнього чека, або в національній чи в іноземній валюті.

За обмін чеків на місцеву валюту банки стягують комісійні, розмір яких установлюється банком.

Єврочек — це стандартизований чек, який приймається до оплати у країні-учасниці Європейської банківської системи "Єврочек", створеної в 1968 р. (до її складу входить 40 країн). Єврочеки супроводжуються спеціальною гарантійною карткою. Єврочеки видаються банком їх власникові без попереднього грошового внеску і оплачуються за рахунок банківського креди­ту строком до одного місяця. Оплачений чек повинен поверну­тися в банк, який його видав протягом 20 днів для оплати. Ра­зом з бланками єврочеків клієнту видається єврочекова картка, яка дає можливість виписувати гарантовані єврочеки. Картки дійсні протягом двох років. Єврочеки оплачуються лише при пред'явленні їх власником єврочекової картки. На картці вка­зується максимальна сума одного чека, гарантована банком.

Єврочек можна виписувати у валюті країни перебування. Єврочек, виписаний за кордоном в іноземній валюті, направ­ляється через єврочек-центр країни перебування власника че­ка у єврочек-центр своєї країни і проводиться перерахунок цього єврочека за обмінним курсом у національну валюту. Банк, який оплачує єврочек, стягує комісію.

Переваги єврочеків полягають у тому, що їх єдина форма, оплата їх лише за умови пред'явлення власниками гарантійних карток, контроль за обробкою за допомогою ЕОМ сприяють удосконаленню розрахунків з міжнародного туризму.

_ У системі міжнародних розрахунків одним з головних інструментів є вексель.

Вексель, як і чек, відноситься до кредит­них засобів платежу, що обумовлено поши­ренням у зовнішній торгівлі комерційного кредиту.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне гро­шове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселе­держателю)[23].

Середовища застосування векселів:

♦ для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ та комерційних банків;

♦ для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності;

♦ при ввезенні в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з інозем­ними інвестиціями, а також за договорами (контракта­ми) про спільну інвестиційну діяльність;

♦ для сплати ввізного мита, податків та зборів ук­раїнським виконавцем при ввезенні на митну тери­торію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні даваль­ницької сировини за межі митної території України;

♦ при оформленні простими векселями бюджетної забор­гованості з фінансування видатків, пов'язаних з опла­тою природного газу;

♦ для сплати податку на додану вартість при імпорту­ванні товарів на митну територію України;

♦ при імпортуванні та виготовленні алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

♦ для сплати експортного мита;

♦ для сплати податку на прибуток.

При розрахунках із зовнішньоторговельних операцій ви­користовуються два основні види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) бере на себе цросхе, нічим не обумовлене зобов'язання, у зазначений строк, в обумовленому місці здійснити платіж кредиторові (векселедержателеві) або тому, кому він накаже. При просто­му векселі платником є сам векселедавець. Таким чином, про­стий вексель — це боргове зобов'язання імпортера здійснити платіж (див. додаток Н).

Переказний вексель (тратта) — це складений за суворо визначеною формою документ, у якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платникові (трасату) в зазначений строк у зазначеному місці здійснити платіж кредитору, вексе­ледержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже. Іншими словами, переказний вексель — це письмовий наказ здійснити платіж певній особі у певний строк, який виставляється екс­портером на іноземного імпортера (див. додаток О).

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що векселедавець сам платіж не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника за векселем).

При розрахунках на умовах комерційного кредиту частіше використовується переказний вексель.

У складанні простого векселя беруть участь дві особи: век­селедавець (платник) та векселедержатель (отримувач коштів за векселем). Схема розрахунку за допомогою простого вексе­ля наведена на рис. 15.5. Схема містить такі кроки:

1- й крок — укладення угоди;

2- й крок — передача товару з платежем у кредит;

3- й крок — виставлення векселя з позначенням строку платежу;

4- й крок — після завершення строку платежу передача векселя на інкасо;

5- й крок — вексель передається для оплати;

6- й крок — гроші поступають на рахунок продавця;

7- й крок — повідомлення про надходження грошей;

8- й крок — повідомлення про платіж за векселем.

У складанні переказного векселя беруть участь три особи:

♦ трасант — особа, яка видала вексель чи наказ платити;

♦ трасат — платник за векселем;

♦ ремітент — особа, на користь якої видано вексель.

Схема розрахунку за допомогою переказного векселя на­ведена на рис. 15.6. Схема містить такі кроки:

Рис. 15.6. Механізм розрахунків за поставлені в кредит товари за допомогою переказного векселя

1- й крок — трасант одержує товар від ремітента;

2- й крок — трасант відвантажує цей товар трасату;

3- й крок — трасант передаєремітенту переказний вексель, де вказано, що платником його боргу перед ремітентом буде трасат;

4- й крок — ремітент пред'являє трасату переказний век­сель, за яким він сподівається отримати акцепт;

5- й крок — трасат робить на векселі напис, який означає його згоду оплатити переказний вексель;

6- й крок — ремітент після акцепту пред'являє переказний вексель до сплати;

7- й крок — ремітент отримує кошти у вказаний строк.

Вексель складається за чітко встановленою формою. Його

форма та вигляд регламентується певною системою міжнарод­ного та національного вексельного права. У багатьох країнах для уніфікації здійснення операцій з векселями розроблені вексельні формуляри.

До обов'язкових реквізитів простого векселя належать:

♦ назва "вексель";

♦ проста та нічим не обумовлена обіцянка сплатити пев­ну суму коштів;

♦ строк платежу;

♦ місце платежу;

♦ найменування отримувача коштів;

♦ місце і дата складання векселя;

♦ підпис векселедавця.

До обов'язкових реквізитів переказного векселя належать:

♦ назва "вексель";

♦ безумовний наказ сплатити певну суму коштів;

♦ назва платника (трасата);

♦ строк платежу;

♦ Місце щщтежу;

♦ назва отримувача коштів (ремітента);

♦ місце та дата складання векселя;

♦ підпис векселедавця (трасанта).

Якщо у векселі відсутній хоча б один з перелічених реквізитів, цей документ не матиме сили тратти чи простого векселя, за винятком таких випадків:

♦ якщо немає вказівки про місце платежу, місце позначе­не біля найменування платника і є місцем платежу век­селя;

♦ за відсутністю вказівки на місце видачі векселя, місцем видачі є місце, вказане поряд з ім'ям векселедавця;

♦ вексель, у якому не вказаний строк платежу, є вексе­лем, який підлягає оплаті за пред'явленням.

У міжнародних розрахунках найчастіше використовують­ся акцептові векселі. Акцепт векселя — це підтвердження тра­сатом своєї згоди здійснити платіж за векселем. Акцепт вексе­ля здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці докумен­та та підписується акцептантом. Необхідність акцепту спричи­нена тим, що зобов'язання трасата за переказним векселем ви­никають лише після його акцепту.

Гарантією за простими та переказними векселями є їх ава- лювання банком. Аваль — це гарантія платежу за простим та переказним векселем з боку аваліста, якщо боржник не вико­нав своїх зобов'язань за векселем. Він здійснюється на лицьо­вому боці векселя або на додатковому аркуші (алонжі) та підписується авалістом.

У міжнародному платіжному обігу вексель є оборотним фінансовим документом. Це означає, що з передачею векселя іншій особі до нього переходять усі права, вимоги та ризик за цим документом. Передавання векселя здійснюється шляхом передавального напису — індосаменту, який здійснюється на зворотному боці векселя і підписується індосаментом.

Вексель може бути виписаний у будь-якій валюті, проте здебільшого він виписується у валюті країни платежу.

Векселі, які виписані в одній країні, а підлягають оплаті в іншій, називаються іноземними (зовнішніми).

В основі розрахунків при операціях з іноземними векселя­ми важливе значення має вексельний курс.

Вексельний курс — це ціна іноземного векселя у національній валюті. При котируванні короткострокових век­сельних курсів за основу береться курс "спот", а при котиру­ванні довгострокових вексельних курсів орієнтуються на курс "форвард".

Для визначення вартості іноземного векселя необхідно знати:

♦ суму векселя;

♦ строк векселя;

♦ день продажу векселя;

♦ курс векселя;

♦ облікову ставку за місцем платежу.

Поряд з комерційними векселями використовуються і банківські векселі. Банківський вексель — це тратта, яку вис­тавляють банки на своїх іноземних кореспондентів. Імпорте­ри, купуючи ці векселі в національних банків і пересилаючи їх для експортерів, погашають у такий спосіб свої боргові зо­бов'язання.

Використання векселів може бути передбачено, а іноді і визначатись як обов'язкова умова при застосуванні акреди­тивної та інкасової форми розрахунків. При даних формах розрахунків використання тратти повинно бути передбачено угодою між партнерами. В інкасовому дорученні та дорученні на відкриття акредитива вказується, що товарні документи пе­редаються імпортеру лише за умови оплати чи акцепту вистав­леної тратти.

Птатіж Пластикові картки широко використовують­ся у практиці міжнародних розрахунків пластикового характеру. Цей метод платежу може картками бути реалізований лише в спеціально облад­наних місцях. Пластикові картки бувають двох видів: дебетні та кредитні.

Дебетні картки використовують для оплати товарів та по­слуг за допомогою прямого списання певної суми грошей з банківського рахунка клієнта. Вони є простим замінником готівкових грошей. Власники дебетових карток оплачують ра­хунки в повному обсязі з власних коштів. До таких карток відносяться картки до банківських автоматів та картки терміналів у торговельних точках.

Кредитні картки дозволяють її власникові здійснити опла­ту товарів та послуг за рахунок банківських позичок чи креди­ту компанії-емітента кредитної картки. За допомогою кредит­них карток можна здійснити операції:

♦ оплату товарів та послуг;

♦ отримання готівки через банкомати;

♦ отримання позики;

♦ страхування від нещасних випадків під час подорожі.

Особливість кредитної картки полягає в тому, що банк

відкриває кредитну лінію[24], яка використовується автоматично кожного разу, коли проводиться купівля товару або береться кредит у грошовій формі. Банк установлює ліміт, у межах яко­го діє кредитна лінія.

Для одержання кредитної картки клієнт заповнює спеціаль­ну форму, яка містить низку питань, що стосується його особи, фінансового становища та попередніх кредитних операцій.

За характером надання послуг виділяють такі види кре­дитних карток:

♦ цільові картки, які використовуються для оплати пев­ного виду послуг за рахунок кредиту компанії, що надає даний вид послуг;

♦ гарантійні картки, які використовуються для гарантії чекових платежів. Вони видаються банком, у якому відкрито рахунок клієнта, і використовуються, щоб уникнути отримання від клієнта незабезпеченого чи фальшивого чека. Такі картки використовуються влас­никами дорожніх чеків та єврочеків;

♦ універсальні картки, які використовуються для отри­мання грошей у банкоматах, оплати товарів та послуг у кредит, який надає банк чи спеціалізована компанія (VISA, American Express).

Поиск по сайту: