Розділ 10. Міжнародна конкуренція і конкурентоспроможність

Ключові терміни: конкуренція; міжнародна конкуренція; конкурентоспроможність; міжнародна конкурентоспро­можність; міжнародний ринок; конкурентоспроможність га­лузі та національної економіки.

10.1. Сутність міжнародної конкуренції

На міжнародному ринку конкурують окремі підприємства. Від рівня їх конкурентоспроможності залежить місце, яке вони займають на цьому ринку. Кожне підприємство входцт^ до складу відповідної галуз^ І національної економіки. Від рівня конкурентоспроможності окремого підприємства залежить, пернцм чином, конкуренто­спроможність галузі і національної економіки в цілому.

Конкуренція в найширшому розумінні цього слова озна­чає суперництво на будь-якому поприщі між окремими юри­дичними або фізичними особами (конкурентами), які зацікав­лені в досягненні однакової мети — переваги над своїми супер­никами (конкурентами).

З точки зору підприємства такою метою є максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів. І хоча ця мета орієнтує розвиток ринку з моменту його виникнення, перші найбільш цілісні теоретичні положення про рушійні си­ли конкурентної боротьби з'явилися лише в середині XVIII ст. Класична політична економія розглядала конкуренцію як зви­чайне явище, яке пронизує всі галузі економіки і яке обме­жується тільки суб'єктивними причинами.

Так, А.Сміт вперше довів, що конкуренція, урівнюючи норму прибутку, приводить до оптимального розподілу праці і капіталу. Вона повинна зрівноважувати приватні інтереси і економічну ефективність. А. Сміт вважав конкуренцію "неви­димою рукою" ринку, яка автоматично врівноважує ринок, і, таким чином, регулює відповідність приватних і суспільних інтересів.

На середину XX ст. визначилися загальні уявлення про сутність конкуренції та її основні рушійні сили, що виявилося у чотирьох постулатах класичних моделей: досконалої (чис­тої) конкуренції, монополістичної, олігополістичної конку­ренції та чистої монополії.

Чиста конкуренція відбувається при наявності досить ве­ликої кількості підприємств, які реалізують стандартизовану продукцію; контроль над цінами відсутній; дуже еластичний попит; нецінові методи конкуренції не практикуються; відсутні перешкоди для організації бізнесу.

Монополістична конкуренція відбувається за наявності великої кількості підприємств, які реалізують диференційова­ну продукцію; при цьому діапазон контролю цін вузький, ела­стичний попит; використовуються нецінові методи конку­ренції; вхідний бар'єр у галузь незначний.

Олігополістична конкуренція відбувається при наявності невеликої кількості підприємств; діапазон контролю цін зале­жить від рівня узгодженості дій підприємств; переважає нецінова конкуренція, наявні суттєві перешкоди для ор­ганізації бізнесу.

Чиста монополія — наявність одного підприємства, яке виробляє унікальну продукцію і не має ефективних замінників; контроль над цінами значний; попит нееластич- ний; вхід у галузь для інших фірм заблокований.

За деякими оцінками, близько 75% усіх підприємств в еко­номічно розвинутих країнах конкурують на ринках, де збутова система функціонує в умовах монополістичної конкуренції. Середовище конкуренції заповнене великою кількістю малих і середніх підприємств, жодне з яких не має значної частки в за­гальному обсягу продаж. Ключова конкурентна особливість такого ринку — відсутність широко відомих лідерів, які мо­жуть суттєво впливати на розвиток умов і тенденцій у галузі [47, с. 5-11].

Конкуренція на ринку складається з п'яти сил:

1) суперництво між конкуруючими продавцями однієї га­лузі;

2) спроби компаній з інших галузей залучити покупців даної галузі на бік своїх товарів-замінників;

3) потенціал входження в галузі нових фірм;

4) ринкова сила і контроль за умовами угоди з боку поста­чальників ресурсів;

5) ринкова сила і контроль за умовами угоди з боку по­купців продукції.

Модель п'яти сил конкуренції (див. рис. 10.1) є цінним концептуальним інструментом вивчення основних впливів конкуренції на ринок і оцінки сили і слабкості кожного з них. Використання цієї моделі дає можливість зрозуміти, як функціонує конкуренція [84, с. 428-429].

Щодо міжнародної конкуренції, то її форми в різних галу­зях суттєво відрізняються між собою. На одному кінці спектра форм конкуренції знаходиться форма, яку можна назвати "множинно-національною" (тикісЬтезіїс).

Конкуренція в кожній країні або невеликій групі країн відбувається незалежно; певна галузь наявна в багатьох країнах (наприклад, ощадні банки є у Кореї, Італії, СІЛА), але в кожній з них конкуренція йде по-своєму. Репутація, коло

клієнтів і капітал банку в одній країні не впливають (або май­же не впливають) на успіх його дій в інших країнах.

У числі конкурентів можуть бути і МПК, але дія їх конку­рентних переваг у більшості випадків обмежується межами тієї країни, в якій ця компанія діє. Таким чином, міжнародна

Джерело: Michael Е. Porter "How Competitive Forces Shape Strategy". Harvard Business Review. Vol. 57.N2 (March - April 1979) pp. 137 - 145.

галузь являє собою ніби набір галузей (кожна в межах своєї країни). Звідси і термін "множинно-національна" конку­ренція. До числа таких галузей, де конкуренція традиційно має таку форму, входять багато які типи торгівлі, виробництво продуктів харчування, оптова торгівля, страхування життя, ощадні банки, виробництво простих металовиробів та їдких хімічних речовин.

На протилежному кінці спектра — глобальні галузі, в яких конкурентна позиція фірми в одній країні суттєво впли­ває на її позиції в інших. Тут конкуренція проходить на дійсно глобальній основі, конкуруючі фірми покладаються на переваги, які випливають з їх діяльності в усьому світі. Фірми комбінують переваги, яких вони досягли в країні базування, з тими, яких вони домоглися завдяки присутності в інших країнах. Наприклад, ефект масштабу, здатність обслуговува­ти 'клієнтів у різних країнах або репутація, яку можна утвер­дити в іншій країні. Такі галузі практично є в кожній країні. Більшість (якщо не всі) фірм, які конкурують у цих галузях, місцеві, тому коли конкуренція в кожній країні йде за власни­ми правилами, іноземним фірмам добитися конкурентної пе­реваги дуже важно.

Міжнародна торгівля в цих галузях має скромні масшта­би, а то і взагалі відсутня. Якщо фірма належить іноземній компанії (що рідко трапляється), контроль з боку іноземного власника зі своєї штаб-квартири дуже незначний. Власник не вирішує такі питання, як забезпечення робочих місць у за­рубіжному філіалі, місце проведення необхідних досліджень (всередині країни чи за кордоном). Національний філіал кон­тролює всю або майже всю діяльність, яка необхідна для забез­печення конкурентного статусу. В таких галузях, як торгівля або виробництво металовиробів бурхливих дебатів про торго­вельні проблеми, як правило, не виникає [75, с.72-75].

Таким чином, можна зробити висновок, що конкуренція, в тому числі й міжнародна, є найважливішим регулятором ринку.

Однак вона діє стихійно і має суперечливий характер. З одного боку, вона сприяє зростанню виробництва, підвищенню якості продукції і найбільш повному задоволенню потреб споживачів; але, з іншого боку, вона може призвести до порушення стабільності суспільного виробництва, що виявляється у надви­робництві товарів або в нестачі їх. Бажаючи вижити в конку­рентній боротьбі, виробники об 'єднуються у великі монополії, що шкодить розвитку здорової конкуренції та веде до застою виробництва. Усе це породжує негативні соціальні наслідки: безробіття, різке диференціювання доходів населення.

10.2. Сутність міжнародної конкурентоспроможності

Кожне підприємство, яке виходить на ринок з власною продукцією, намагається досягти переваги над іншими підприємствами. Можливості підприємства в досягненні такої переваги визначаються таким поняттям, як конкурентоспро­можність.

Сучасний світовий ринок характеризується, у більшості випадків, переважанням пропозиції над попитом. Як правило, певний товар пропонують одночасно багато постачальників на умовах, які мало чим відрізняються один від одного. В цій си­туації споживач надає перевагу більш конкурентоспромож­ному товару, тобто товару, який на одиницю своєї вартості (ціни) задовольняє більше потреб і виготовлений на вищому рівні, ніж товари конкурентів.

Таким чином, конкурентоспроможність товару — це су­купність якісних і вартісних характеристик товару, яка забез­печує задоволення конкретної потреби споживача. При збуті традиційних товарів успіх у конкуренції може бути у вигляді розширення збуту продукції фірми за рахунок скорочення продаж інших фірм. При збуті принципово нових виробів успіх фірми в конкуренції проявляється в скороченні по­тенційних можливостей збуту інших компаній. В обох випад­ках фактор успіху фірм у конкуренції визначається рівнем її конкурентоспроможності [82, с.18].

Міжнародна конкурентоспроможність проявляється в до­сягненні фірмою конкурентних переваг у міжнародному су­перництві, що визначається такими основними принципами:

♦ Конкурентна перевага випливає з поліпшувань, ново­введень та перемін. Фірми отримують перевагу перед міжна­родними суперниками тому, що вони уловлюють нову основу для конкуренції або знаходять нові і більш ефективні засоби для ведення конкуренції по-старому. Наприклад, фірма "Соні" була першою фірмою, яка застосувала транзистори у радіоп­риймачах. Фірма "Боїнг" стала піонером у висуванні концепції родини авіалайнерів і перша у своїй галузі стала наполегливо конкурувати на глобальній основі. Фірма "Ямаха" перейшла до автоматизації виробництва фортепіано, які раніше виготов­лялися ручним способом. Фірми "Сендуїк" та "Атлас Копко" пе'ршими запропонували шведський метод ведення гірських розробок.

Нововведення можуть проявитися в новій конструкції ви­робу, новому виробничому процесі, новому підході до марке­тингу або новому способі навчання чи організації.

Деякі нововведення створюють конкурентні переваги, ко­ли фірма знаходить зовсім нову потребу в покупців або знахо­дить той сегмент ринку, який суперники обійшли увагою. На­приклад, японські фірми досягли переваг у багатьох галузях завдяки тому, що звертали увагу на менші, компактні і менш продуктивні варіанти виробів, до яких їх іноземні конкуренти ставилися зневажливо, вважаючи їх менше важливими і мен­ше прибутковими.

♦ Конкурентна перевага стосується всієї системи ство­рення цінностей. Система створення цінностей — це весь набір видів діяльності, які втягуються в процес створення ви­робу та його використання і який охоплює ланцюжки ціннос­тей фірми, постачальників, посередників, покупців. Конку­рентна перевага часто приходить як результат досягнення но­вих шляхів у справі формування всього ланцюжка цінності і управління нею.

Гарним прикладом у цій справі може бути італійська ком­панія з виробництва одягу "Бенеттон". У цій фірмі випуск продукції відбувається через мережу незалежних виробничих одиниць, які належать фірмі і тісно пов'язані з роздрібними торговцями, які мають від них дозвіл на продаж товару і вико­ристовують найсучасніші інформаційні системи. У всіх лан­ках системи цінностей фірма "Бенеттон" перепланувала свої форми діяльності, щоб звести до мінімуму запас товарів, забез­печити швидку доставку і зробити можливим швидкий відгук на віяння моди.

Наявність у даній країні постачальників і споживачів світового класу є важливою позитивною якістю і асоціюється з міжнародною перевагою в численних галузях.

♦ Конкурентна перевага підтримується тільки завдяки безперервним поліпшенням. Мало є таких конкурентних пе­реваг, яких не можна було б скопіювати. Наприклад, корейські фірми зрівнялися з японськими фірмами у здатності вести ма­совий випуск стандартних кольорових телевізорів. Бра­зильські фірми зрівнялися з італійськими у виробництві взут­тя на кожний день завдяки оволодінню відповідною техно­логією і дизайном.

Якщо фірми (і національні галузі промисловості) залиша­ються нерухомими, то їх випереджають суперники.

Деякі фірми можуть утримувати десятиліттями закріплені конкурентні позиції, спираючись на переваги пер- шопрохідця, стійкі відношення з клієнтом та ін. Але з часом більш динамічні суперники знаходять спосіб обійти ці перева­ги завдяки більш ефективному способу ведення справи. На­приклад, британські, а потім і американські фірми за деякий десяток років втратили свої позиції майже вікової давності на ринку верстатів, коли іноземні суперники скористалися но­вою комп'ютерною технологією. З аналогічної причини німецькі фірми втратили лідерство у фотоапаратах, коли японські фірми більш напористо розпочали створення апа­ратів класу однооб'єктивних зеркалок і запровадження елек­троніки. А в суднобудуванні японським фірмам довелося по­ступитися значною часткою, коли процес вдосконалення уповільнився, і корейські фірми скопіювали їх стратегію при більш дешевій робочій силі.

Разом з тим, колись досягнута перевага підтримується тільки шляхом безперервного пошуку інших, ефективніших способів ведення справи і постійного внесення змін у по­ведінку фірми.

♦ Підтримка переваги потребує вдосконалення її дже­рел. Конкурентна перевага компанії може випливати з будь- якої діяльності в ланцюжку цінностей, починаючи з розроб­лення виробу і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням. Джерела переваги розрізняються у відношенні здатності зберігати довгочасну дію. Такі переваги дають: вартість основ­них фондів, які діють у фірмі, порядок у поводженні з власністю і розраховані на разове використання проектної концепції. Усі такі переваги легко скопіювати.

Переваги ж більш високого порядку і більш довгочасної дії подібні до фірмених знаків, які міцно утвердилися, і які є результатом багаторічних зусиль по завоюванню ринку або спеціальних прийомів у питаннях поводження з власністю. Наприклад, корейським фірмам, які випускають вироби елек­троніки, ще доведеться розробити міцні переваги. Вони ведуть конкуренцію головним чином на підставі рівня заробітної пла­ти робітників, і використовують японське виробниче устатку­вання та японські й американські деталі. Американські ком­панії, які займаються крупномасштабним випуском комп'ютерів, навпаки, володіють значно більш придатними до довгочасного утримання перевагами і які включають еко­номію, що виникає внаслідок накопичення великих вкладень у НДДКР, здатність розробляти власне програмне забезпечен­ня ЕОМ тощо.

Переваги нижчого порядку є, як правило, статичними і па­сивними. Вони можуть бути відтворені шляхом простого наслідування. Іноземні конкуренти копіюють виробничий процес і купують те ж саме виробниче устаткування. Такі пе­реваги не можуть довго утримуватися. Наприклад, корейська промисловість стикається -з жорстким суперництвом з боку Таїланду і Філіппін через свою нездатність швидко рухатися від трудомістких інфраструктурних проектів до проектів, які більше пов'язані з технологією, а також до обробних підприємств.

Більш тривалі конкурентні переваги залежать від во­лодіння добре підготовленими людськими ресурсами і внутрішніми технічними можливостями.

Підтримання переваг потребує, щоб фірма постійно, раніше ніж її суперники, робила кроки у бік розширення своїх джерел переваг і особливо в бік їх удосконалення.

Навпаки, ризикована справа — покладатися на переваги менш складних властивостей. Якщо національна галузь про­мисловості перестає прогресувати в бік більш передових форм конкурентних переваг, її, скоріш за все, перегонять. Наприклад, італійські вироби побутових приладів досить успішно конкуру­вали за рівнем витрат виробництва при продажу приладів се­реднього розміру і компактних прикладів, які вироблялися в Італії, і на базі управлінських контрактів — при продажу через широкі мережі магазинів. Вони надто довго покладалися на цю стратегію. Останнім часом німецькі конкуренти зміцнюють свої позиції на основі створення більш диференційованих виробів і утвердження репутації фірмових знаків.

Для підтримання конкурентних переваг фірма повинна відмовлятися від своїх старих переваг на користь нових. Якщо вона цього не зробить, то це зробить будь-який конкурент. Керівник компанії повинен створити таку обстановку, в якій розширення і вдосконалення переваг розглядається як дещо нормальне і очікуване.

♦ Підтримання переваг врешті потребує глобального підходу до стратегії. Фірма не може довго підтримувати пере­вагу в міжнародній конкуренції, якщо не використовує і не розширює свої переваги, які пов'язані з базуванням у своїй країні за допомогою глобального підходу до стратегії. Такий підхід доповнює переваги, пов'язані з базуванням у своїй країні і допомагає звести навіть пов'язані з цим же несприят­ливі моменти. Наприклад, німецькі хімічні компанії застосо­вують у широких масштабах виробництво за рубежем і розки­дану по всьому світу збутову мережу для того, щоб закріпити своє лідируюче становище. Те ж саме роблять швейцарські фармацевтичні компанії, шведські виробники вантажівок і японські фірми, які випускають побутову електронну техніку [7.5, с.622-628].

10.3. Міжнародний ринок і ринкові ніші

Міжнародна конкурентоспроможність окремих підприємств, галузі і національної економіки проявляється тоді, коли вони виходять на міжнародний ринок з власною продукцією. Тому слід розглянути питання про сутність рин­ку взагалі і особливості його функціонування в міжнародному масштабі.

Сутність ринку різні автори визначають дещо по-різному. Саме поняття ринку може розглядатися з двох сторін:

♦ як система соціально-економічних відносин щодо обміну вартостями;

♦ як місце, де здійснюється такий обмін.

Ринок забезпечує обмін споживчими вартостями в усіх соціально-економічних системах і способах господарювання з часу виникнення товарного виробництва.

Він характеризується такими ознаками:

♦ доступність для будь-якого споживання всіх товарів без будь-яких обмежень;

♦ свобода реалізації товарів виробника і свобода вибору товарів споживачами;

♦ статус товаровиробників у виробників продукції і по­слуг — можливість продажу їх на самостійно встанов­люваних основах.

Невід'ємною ознакою ринку є також наявність трьох його суб'єктів: виробників товарів, посередників і споживачів. Пріоритетне місце в цій системі належить споживачеві, кот­рий визначає, який товар і в якій кількості виробляти.

Щодо структури ринку, то вона є продуктова (ресурсна), елементна (технологічна) і територіальна (просторова).

Продуктова (ресурсна) структура включає:

♦ перелік та частку всіх видів товарів, які реалізуються на ринках;

♦ склад постачальників і покупців та їх частку в товаро­обороті;

♦ кількість оптових (роздрібних) одержувачів певного то­вару і частку кожного з них в обсязі споживання тощо.

Така структурна оцінка має важливе аналітичне значення і дуже потрібна у практичній роботі суб'єктів ринкових відно­син і державних органів, які займаються регулюванням ринку.

У найбільш розвинутих формах ринку прослідковується його елементарна структура, яка має такий склад:

♦ ринок засобів виробництва;

♦ ринок предметів споживання;

♦ ринок науково-технічної інформації;

♦ інноваційний ринок;

♦ ринок праці;

♦ грошово-кредитний і валютний ринки.

Такий склад елементів ринку зумовлений рядом причин:

♦ по-перше, необхідністю реалізації продуктів трьох ос­новних циклів суспільного виробництва (науково- технічного, інноваційного і виробничого), кожний з яких має свою фазу обміну;

♦ по-друге, розчленуванням продукту виробничого цик­лу на засоби виробництва і предмети споживання, які мають також різних споживачів і різні форми обороту продукції;

♦ по-третє, відділенням ринку інвестицій від ринку за­собів виробництва у зв'язку з тимчасовим відривом вкладених капіталів від одержаних готових до ре­алізації основних фондів. В результаті обмін між влас­никами фінансових ресурсів і тих, хто потребує капіта­ловкладень, відокремлюється від обміну засобів вироб­ництва. Інвестиційні засоби перетворюються на особ­ливий товар з власною ціною;

♦ по-четверте, наявністю працездатного населення, яке безпосередньо не володіє власністю на засоби вироб­ництва, а має право власності лише на свою робочу си­лу, що зумовлює існування ринку праці. Винятком є лише та частина населення, яка володіє певною части­ною засобів виробництва, і члени кооперативів. На рин­ку праці відбувається обмін робочої сили на грошові за­соби, які еквівалентні матеріальним і духовним благам, які необхідні для її відтворення;

♦ по-п'яте, об'єктивною необхідністю існування грошо­вих еквівалентів як особливого товару, споживча вартість якого виникає завдяки його здатності бути обміненим на інший товар.

Усі "елементні" ринки знаходяться в тісній і нерозривній взаємодії, тому що відтворювальний процес на фазі обміну не може відбуватися без будь-якого з них [88, с. 18].

Територіальна структура складається з ринків різних мас­штабів — місцевих, регіональних, національних і міжнарод­них. Це пояснюється наявністю різних можливостей вироб­ництва того чи іншого товару в даному регіоні, з одного боку, а з другого — потребами споживачів у цьому регіоні. (В дано­му випадку термін "регіон" застосовується щодо певної місце­вості, регіону або країни.)

Чим пояснюється існування міжнародного ринку? Науко­во-технічний прогрес створює умови для поглиблення спеціалізації виробництва, що, в свою чергу, веде до не­обхідності економічної інтеграції на рівні галузей і окремих країн. Виробництво певних видів продукції починає переви­щувати потреби внутрішнього ринку, а з другого боку вироб­ництво інших видів продукції всередині країни або недо­статнє, або зовсім відсутнє. Так виникає потреба в обміні про­дукцією між різними країнами, що й приводить до форму­вання міжнародного ринку.

Поняття "міжнародний ринок" має узагальнюючий харак­тер. В дійсності в світі існує не один, а цілий ряд міжнародних ринків, які розподіляються за видами продукції і регіонами розташування. Наприклад, міжнародний ринок нафти і наф­топродуктів, міжнародний ринок електронної продукції, авто­мобілів, зерна тощо.

За регіональною ознакою виділяються такі міжнародні ринки, як ринок ЄС, ринок країн Балтії, ринок країн СНД, ри­нок країн ЦЕФТА (Угорщина, Польща, Словаччина, Чехія, Словенія), ринок країн НАФТА (США, Канада, Мексика), Північно-Африканський ринок, ринок країн Азії та Близького Сходу тощо.

Може бути поєднання ринків за видами продукції та регіональною ознакою. Наприклад, усі названі регіональні ринки є міжнародними ринками продовольства.

В сучасних умовах, коли поглиблюється спеціалізація ви­робництва, індивідуалізація попиту, зростає нестабільність га­лузевої структури, відбувається інтенсивне запровадження досягнень НТП, особливо актуальним стає визначення ніші для підприємства.

Ніша ринку — не просто сегмент (або частина сегменту) будь-якого ринку, на якому даному підприємству зручніше пра­цювати. Це, по-перше, порівняно новий інноваційний вид бізне­су або виробничої діяльності (не обов'язково в науково- технічному відношенні, а й просто за видом обслуговування або формою господарювання); по-друге, дуже невелика за ємністю, вузькоспеціалізована галузь господарської діяльності. Ніша ринку знаходиться на стику двох або більше сегментів ринку.

Вибір ніші залежить від її привабливості. Звичайно ця привабливість є функцією розміру і ступеня зростання ніші, інтенсивності прояву в даній ніші п'яти сил конкуренції, пер­спектив прибутку, стратегічної важливості ніші для інших ос­новних конкурентів, а також рівня відповідності можливостей фірми потребам ніші.

При аналізі п'яти сил конкуренції на рівні ніші слід враху­вати, що потенційними кандидатами на входження в нішу є фірми, які обслуговують інші ніші, а також компанії з інших галузей.

Для продукції ніші товаром-замінником може бути як про­дукція іншої частини галузі, так і продукція з інших галузей.

Суперниками діючої в ніші фірми можуть бути як інші фірми ніші, так і фірми інших частин галузі. Те ж саме сто­сується і ринкової сили постачальників і покупців продукції фірми, яка обслуговує нішу. Тобто на аналіз п'яти сил конку­ренції серйозно впливають умови, які існують в інших ринко­вих нішах.

Для досягнення конкурентної перераги слід досягти успіху в зниженні витрат або диференціації продукції. Якщо нішова фірма вирішить диференціаціюватц свою продукцію, то вона повинна вивчити потреби покупців та знайти способи зниження витрат або підвищення віддачі для них від своєї продукції. Методи диференціації однакові як для спеціалізо­ваної так і багатономенклатурної фірми.

Для досягнення конкурентної переваги цільова ніша по­винна мати такі якості: 1) покупцям слід володіти різно­манітними потребами; 2) ланцюг виробництво—витрати має відрізнятися від аналогічного ланцюга, який характерний для іншої ніші [84, с.467-469].

10.4. Підприємство і конкурентоспроможність галузі та національної економіки

Підприємства, які випускають однорідну продукцію, утворюють галузь економіки. Структура галузі має істотний вплив на визначення правил конкурентної гри, а також по­тенційних стратегій фірми. Чинники за межами галузі мають переважно відносне значення, оскільки зовнішні фактори, як правило, впливають на всі фірми галузі.

Конкуренція в галузі виростає з фундаментальної еко­номічної структури останньої і означає щось значно більше, ніж поведінка існуючих конкурентів. Стан конкуренції в га­лузі залежить від п'яти основних чинників, які показані на рис. 10.2.

Сукупний вплив цих чинників визначає потенціал гра­ничного прибутку в галузі, де потенціал прибутковості вимірюється в показниках довгострокової віддачі інвестовано­го капіталу. Не всі галузі мають однаковий потенціал. Вони істотно відрізняються за своєю граничною прибутковістю, оскільки відрізняється сукупний вплив чинників конкуренції. Ці чинники коливаються від інтенсивних у таких галузях, як виробництво автомашин, паперу та сталі (де жодна фірма не отримує великих прибутків), до відносно несуворих у таких сферах, як нафтовидобувне устаткування та послуги, вироб­ництво косметики і предметів туалету (де високі прибутки одержує багато фірм) [76, с. 20-21].

Хоча основною одиницею аналізу конкурентосгіромояс- ності економіки країни є галузь або група поєднаних галузей (кластер), по суті, піднесення економіки досягається одноча­сним розвитком багатьох різних галузей.

Для визначення конкурентоспроможності галузі та національної економіки проводять класифікацію окремих країн за рівнем конкурентоспроможності їхньої індустрії у світовому господарстві.

Для побудови абстрактної моделі зростання національної економіки виділяють стадії конкурентоспроможності. Кожна стадія характеризується своїм набором галузей і своєю стра­тегією розвитку фірм. Ці стадії розрізняється за специфічни­ми джерелами досягнення конкурентоспроможності на світо­вому ринку. Стадії також суттєво розрізняються за рівнем дер­жавного втручання в економіку і основним напрямкам еко­номічної політики.

При віднесенні національної економіки до тієї чи іншої стадії за основу приймають рівень розвитку галузей, які бе­руть участь у міжнародній конкуренції, хоча процес конку­ренції в галузях, які орієнтовані на внутрішній ринок, теж охоплюється цим поняттям. Разом з тим, проходження кож­ною країною всіх стадій не є неминучим.

Кожна національна економіка включає широкий спектр галузей, які мають різні ресурси підвищення своєї конкурен­тоспроможності. Наприклад, у таких різних країнах, як США і Німеччина, є галузі, які зберігають свої позиції в конку­рентній боротьбі виключно завдяки природним багатствам, в той час як конкурентоспроможність передових галузей спи­рається на більш стійкий та складний фундамент.

Виділяють чотири особливі стадії конкурентоспромож­ності національної економіки, які відповідають чотирьом ос­новним рушійним силам, або стимулам, які визначають її роз­виток в окремі періоди часу: це фактори виробництва, інвес­тиції, нововведення і багатство. На перших трьох стадіях відбувається зростання конкурентоспроможності національ­ної економіки, що, як правило, поєднується із зростанням доб­робуту. Четверта стадія означає поступове уповільнення зрос­тання і в кінцевому рахунку спад.

Розглянемо особливості кожної стадії.

1. Розвиток конкуренції на основі факторів виробництва. На цій стадії практично всі національні галузі, які успішно діють на світовому ринку, досягають своїх переваг у конку­рентній боротьбі майже виключно завдяки основним факто­рам виробництва: природним ресурсам, сприятливим умовам для вирощування урожаїв різних сільськогосподарських куль­тур або надлишковій і дешевій напівкваліфікованій робочій силі. У конкурентному "ромбі" лише стан факторів може за* безпечити переваги в конкуренції (рис. 10.3).

Опора на виробничі фактори як єдиний ресурс конкурен­тоспроможності різко звужує коло галузей, які здатні витри­мувати умови міжнародної конкуренції. Економіка на цій стадії досить чутлива до світових економічних криз та змін ва­лютних курсів, а також дуже вразлива у випадку втрати наяв­них факторів і швидкої зміни лідерства галузей.

Володіння великими запасами природних ресурсів може забезпечити високий доход на душу населення протягом до-

сить тривалого періоду, але не є достатньою підставою для стійкого зростання економіки. По суті, жодна країна не мину­ла цієї стадії розвитку економіки.

2. Розвиток конкуренції на основі інвестицій. На цій стадії конкурентна перевага економіки грунтується на готов­ності і здатності національних фірм до агресивного інвесту­вання. Фірми вкладають кошти в сучасне, ефективне устатку­вання і кращу технологію, які можна придбати на світовому ринку. Інвестиції також спрямовуються на купівлю ліцензій, створення спільних підприємств та інші засоби підвищення конкурентоспроможності більш сучасних і спеціалізованих га­лузей і сегментів. Але лідери міжнародної конкуренції зазви­чай не продають техніку останнього покоління. А тому здатність національної економіки не тільки сприйняти, а й поліпшити зарубіжну технологію є суттєвою і вирішальною умовою досягнення даної стадії конкурентоспроможності.

На цій стадії ресурсами підвищення конкурентоспромож­ності є поліпшення факторів, а також стратегія, структура і су­перництво фірм (рис. 10.4).

Принциповою відмінністю цієї стадії від попередньої є, як випливає з її назви, можливість і бажання інвестувати в розви­ток економіки, що створює більш стійку базу конкурентоспро­можності. Правильна економічна політика держави на даній стадії сприяє зміцненню ресурсної бази конкурентних переваг.

3. Розвиток конкуренції на основі нововведень. Ця стадія характеризується наявністю всіх складових конкурентного "ромба" в широкому колі галузей (рис. 10.5). Усі елементи, які визначають конкурентоспроможність, знаходяться в дії, і між ними встановлюються тісні зв'язки.

Сукупність галузей, у яких національні фірми можуть успішно конкурувати, суттєво розширюється. У всіх великих кластерах розвиваються галузі обслуговування світового кла­су. Забезпечення конкурентних переваг стає більш рідкісним явищем.

На цій стадії національні фірми не тільки застосовують і поліпшують іноземну техніку і технологію, а й створюють нові.

Коло сегментів, у яких національні фірми успішно конку­рують на міжнародному ринку, весь час розширюється.

Конкуренція на основі нововведень може мати місце в країнах, які знаходяться на різних рівнях розвитку економіки. Так, Великобританія досягла стадії нововведень у першій поло­вині XIX ст., США, Німеччина і Швеція — у межах декількох десятиліть на межі XX ст., Італія і Японія — у 70-х роках XX ст.

4. Конкуренція на основі багатства. Стадія конкуренції на основі багатства, на відміну від трьох перших, у кінцевому рахунку веде до спаду виробництва. Рушійною силою еко­номіки є вже досягнутий достаток. Головна проблема полягає в тому, що економіка, яка рухається за рахунок багатства, що створене раніше, нездатна кріпити своє багатство.

На даній стадії фірми з ряду причин починають поступа­тися своїми позиціями в міжнародній конкуренції.

Одним із симптомів переходу до цієї стадії є зростання кількості злиття і придбання фірм. Компанії, які мають надли­шок готових грошей, обминаючи ризик заснування нових фірм. Поглинання створюють ілюзію прогресу без створення фірм або посилення конкурентоспроможності існуючих. Часто-густо вони ще більше уповільнюють нововведення (рис. 10.6).

Явні ознаки того, що економіка ввійшла у стадію багатст­ва, може довго не виявлятися через інерцію, яка існує завдяки лояльності споживачів або усталеним ринковим позиціям. Однак, як тільки починається втрата конкурентних переваг декількома провідними сегментами, вона тут же поширюється на інші галузі шляхом декластеризації.

Стадія багатства характеризується повільним, але не­ухильним рухом до спаду, тому що кількість робочих місць у галузях, які здатні підтримувати стійке зростання конкуренто­спроможності, недостатнє для забезпечення зростання рівня життя населення.

Деякий час тому економіка Великобританії ввійшла в стадію багатства, а наприкінці 80-х років деякі інші країни до­сяглії цієї стадії або наблизилися до неї впритул.

Перехід від однієї стадії до іншої визначається такими ос­новними умовами:

Механізм формування факторів виробництва. Добре функціонуючі механізми, які створюють і покращують факто­ри, забезпечують основу для конкурентної переваги більш ви­сокого порядку.

Мотивація. Для переходу від стадії до стадії потрібні робітники і керівники, які зацікавлені у збільшенні тривалості робочого дня, більш високих заробітках, пошуку шляхів для зростання прибутку фірми, створення нових і більших ком­паній.

Внутрішня конкуренція. Жвава внутрішня конкуренція у великій кількості галузей необхідна для стимулювання ново­введень і піднесення конкурентоспроможності.

Вдосконалення попиту. Підвищення якості попиту ство­рює потенціал успішного розвитку передових галузей і спеціалізованих сегментів. Попит розширюється, тому що кожна галузь, яка домагається високої конкурентоспромож­ності, стає вимогливим покупцем продукції інших галузей.

Окремі факторні труднощі. Окремі несприятливі умови менш розвинутих факторів стимулюють зусилля на користь підвищення продуктивності і конкурентоспроможності на більш високий рівень.

Здатність до створення нового бізнесу. Перехід до кожної нової стадії потребує наявності ефективних механізмів ство­рення нового бізнесу або шляхом змін в існуючих фірмах, або шляхом організації нових. Це необхідна і суттєва риса здоро­вої конкуренції.

Усі ці складові процесу вдосконалення взаємозалежні, те­му необхідна наявність усіх цих сил [75, с. 585-604].

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність поняття "конкуренція" та чотирьох класичних моделей конкуренції?

2. У чому полягають особливості міжнародної конкуренції?

3. У чому сутність міжнародної конкурентоспроможності? Її основні принципи.

4. Чим пояснюється існування міжнародного ринку?

5. Що таке ніша ринку і від чого залежить її вибір?

6. Які основні чинники визначають стан галузевої конкуренції?

7. Які існують стадії конкурентоспроможності національної економіки?

8. Якими основними умовами визначається перехід від однієї стадії до іншої?

Поиск по сайту: