Структура європейського ринку лізингових послуг у розподілі за видами устаткування

Продовження табл. 6.1

Примітка. І - промислове устаткування; II — засоби інформатики та оргтехніки; III — вантажні авто­мобілі та автобуси; IV — легкові автомобілі; V — судна, літаки, залізничний транспорт; VI — інші види устатку­вання.

Міжнародне виробниче кооперування — це найрозповсюд- женіший вид міжнародних виробничо-технічних зв'язків підприємств[11]. Воно є наслідком спеціалізації національних ви­робництв, що взаємодіють у системі міжнародного поділу праці, базується на предметній спеціалізації і виступає як форма част­кового та загального поділу праці у світовому господарстві.

Міжнародне виробниче кооперування означає включення країни в міжнародний поділ праці в рамках "вертикальної мо­делі міжнародного поділу праці", тобто за умови збереження автономності виробничого процесу в національних кордонах.

Таким чином, міжнародна кооперація виробництва — це за­снований на міжнародному поділі праці внаслідок здійснення на договірній основі про спільну діяльність сталий обмін між країнами виробами, які є елементами кінцевої продукції і виго­товляються ними з найбільшою економічною ефективністю. Юридично самостійні виробники різних країн внаслідок здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне при­значення і є складовими кінцевої продукції [58, с. 613; 63, с. 26].

Основною ланкою міжнародної виробничої кооперації і прямих зв'язків є договори (контракти), які укладаються гос­подарюючими суб'єктами на основі відповідних міжурядових, галузевих і міжвідомчих угод і являють собою підставу (до створення митного союзу) для митних органів під час пропус­ку товарів, що поставляються по кооперації, через кордон. До операцій виробничої кооперації відносяться: ♦ поставка сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запас­них частин, заготовок, напівфабрикатів, комплектую­чих та інших виробів галузевого та міжгалузевого при­значення, що технологічно взаємопов'язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції;

♦ надання послуг по виконанню проектних і ремонтних робіт, по технічному обслуговуванню та здійсненню технологічних операцій, що зв'язані з виготовленням та реалізацією кінцевої продукції [27].

Особливості міжнародного виробничого кооперування:

♦ суб'єктами кооперації є промислові підприємства з різних країн;

♦ кооперація не супроводжується створенням будь-яких організаційних структур;

♦ сторони на основі попереднього узгодження умов спільної діяльності пристосовують своє виробництво до здійснення кооперації;

♦ проведення уніфікації об'єкта кооперування, тобто вве­дення спільних технічних вимог, технічної докумен­тації, вимог техніки безпеки;

♦ закріплення в договірному порядку в якості головних об'єктів кооперування видів комплектуючих виробів, напівфабрикатів, технологій тощо;

♦ розподіл між сторонами в межах узгодженої програми завдань, закріплення виробничої спеціалізації та коор­динація їх господарчої діяльності;

♦ додержання графіка виконання виробничих програм в узгоджених обсягах, асортименті, якості;

♦ довгостроковість, стабільність та регулярність відносин між партнерами, що підвищує їх зацікавленість у тако­го роду зв'язках і веде до встановлення між кооперато­рами установлених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності;

♦ різний соціально-економічний характер відносин між партнерами, що залежить від того, чи є кооперування внутрішньофірмовим або міжфірмовим.

Розвиток міжнародного виробничого кооперування зу­мовлений такими чинниками:

♦ суттєве ускладнення продукції, що виготовляє підприємство. Це практично виключає яку-небудь

можливість масового випуску усіх компонентів машин та устаткування на одному підприємстві;

♦ зростання капіталоємності виробництва та ускладнен­ня програм організації випуску нової продукції, що по­требує великих фінансових коштів;

♦ загострення конкурентної боротьби на світовому ринку змушує підприємства знижувати витрати виробництва на одиницю виготовленої продукції. Для машино- будівництва в розвинутих країнах характерним є виго­товлення уніфікованих компонентів кінцевої продукції спеціалізованими фірмами на виробничих потужнос­тях великих компаній. Це дає можливість компаніям підвищити ступінь використання власних площ та ус­таткування, збільшити серійність випуску продукції, удосконалити технологію, знизити витрати на робочу силу тощо;

♦ розвиток співробітництва між окремими компаніями. У сучасних умовах одна компанія не може в короткі строки вирішити складні виробничі проблеми щодо розроблення та створення принципово нових конст­рукцій та виробів;

♦ поступове зниження ставок мита між розвинутими країнами, особливо на комплектуючі вироби, а також значний розрив у рівні мита на проміжну продукцію та готові вироби у країнах, що розвиваються.

Між українськими підприємствами та підприємствами СНД виробнича кооперація здійснюється на основі Угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої ко­операції підприємств і галузей держав — учасниць СНД та По­ложення про порядок поставок і митного оформлення про­дукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей дер­жав — учасниць СНД [15,26].

Метою Угоди є створення загального економічного про­стору на базі ринкових відносин, забезпечення сприятливих умов для підтримання і взаємовигідного розвитку виробничої кооперації і прямих зв'язків між підприємствами та галузями в межах Співдружності.

Сторони повинні проводити погоджену політику у сфері розвитку міжнародної спеціалізації та кооперації вироб­ництва, умов їх здійснення; визначення пріоритетів у галузях промисловості; сприяння розробленню і реалізації спільних пріоритетів у галузях промисловості; сприяння розробленню і реалізації спільних проектів і програм; проведення багатосто­ронньої координації виробництва, включаючи сферу конверсії оборонних галузей.

Головні умови цієї Угоди:

♦ сторони не застосовують ввізного та вивізного мита, по­датків, акцизів і кількісних обмежень щодо товарів, які поставляються по кооперації;

♦ порядок поставок спеціальних комплектуючих виробів, призначених для виробництва озброєння та військової техніки, а також інших специфічних товарів, що підля­гають нетарифним заходам регулювання з метою до­тримання встановлених міжнародних гарантій, визна­чається окремими міжурядовими угодами;

♦ сторони не перешкоджають відкриттю рахунків у своїх банках у порядку і в терміни, передбачені їх національ­ним законодавством. Вони доручають відповідним ор­ганізаціям здійснювати роботу, пов'язану із зближенням законодавства і практики господарювання у цій сфері;

♦ сторони утримуються від вимог оплати товарів (робіт, послуг), що поставляються, у вільно конвертованій ва­люті;

♦ підприємства реалізують вироблену ними продукцію (роботу, послуги) за цінами, що визначаються ними за погодженням між собою;

♦ сторони забезпечують створення умов, необхідних для безперешкодного здійснення розрахунків за поставки

продукції та послуги. Порядок відкриття та ведення взаємних рахунків встановлюється відповідно до домо­вленості між центральними (національними) банками сторін;

♦ сторони погоджують умови надання кредитів та інвес­тицій, що стимулюють розвиток кооперації в на- укоємних виробництвах та експортно орієнтованих га­лузях, а також випуск імпортозамінної продукції;

♦ сировина, матеріали та комплектуючі вироби, які по­ставляються в межах цієї Угоди, не підлягають реекс­порту в треті країни, у тому числі іноземним фізичним, юридичним особам або міжнародним організаціям, без письмової згоди уповноваженого органу держави-по- стачальника;

♦ з метою розвитку інтеграційних процесів у виробничій сфері проводиться послідовна робота з координації та зближення норм національного законодавства щодо господарюючих суб'єктів у частині регулювання коопе­раційних зв'язків підприємств і галузей;

♦ організовується спільне опрацювання таких проблем:

- розроблення типових договорів і угод про довго­термінову виробничу кооперацію;

- проведення маркетингових, лізингових досліджень, організація виставок і надання рекламних послуг;

- розвиток між державами — учасницями Співдруж­ності та іншими заінтересованими державами сучас­них інформаційних комунікацій, що забезпечують сприяння у пошуку партнерів, підготовці, укладанні та виконання договорів (контрактів);

г) здійснення спільних заходів щодо підготовки спеціалістів.

Галузеві та міжгалузеві угоди про виробничу кооперацію з міністерствами та відомствами держав — учасниць СНД з бо­ку України укладаються відповідними центральними органа­ми виконавчої влади за напрямами. Обсяг продукції, що по­ставляється за виробничою кооперацією в рамках цих угод і підлягає квотуванню, визначається відповідними міністерст­вами і відомствами в межах експортних квот, установлених Кабінетом Міністрів України.

Ці угоди реалізуються шляхом укладання на їхній основі договорів (контрактів), які подаються до митниці за місцем їх державної реєстрації. Митні органи здійснюють декларування та облік продукції (надання послуг), що поставляється за ви­робничою кооперацією.

У міжнародному виробничому кооперуванні виділяють три форми:

♦ поставка або обмін між кооператорами комплектуючи­ми виробами для здійснення наступного складання кінцевої продукції на підприємствах кожного з парт­нерів або одного з них;

♦ кооперування на основі організації спільного вироб­ництва. Сторони об'єднують зусилля та кошти щодо ре­алізації конкретних програм створення та випуску но­вого єдиного кінцевого продукту;

♦ кооперування шляхом погодження виробничих про­грам. Асортимент продукції розподіляється між підприємствами, об'єднуютьсяя зусилля щодо спільних виступів у торгах, здійснюється співробітництво шля­хом використання вільних потужностей кооперантів [58, с. 620].

Спільне підприємство — це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, іноземні інвестиції в статутному фонді якого становлять не менше ніж 10% [12].

Сутність спільних підприємств полягає в тому, що вони базуються на спільному капіталі вітчизняних та іноземних партнерів, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів (прибутку) та ризиків.

Загальною метою створення СП є поліпшення довгостро­кових перспектив одержання прибутку підприємством шля­хом реалізації угод про:

♦ спеціалізацію та кооперування виробництва;

♦ спорудження великих промислових та інших об'єктів, які потребують складного та дорогого устаткування, ве­ликих капіталовкладень;

♦ налагодження виробництва нових видів продукції (по­слуг);

♦ здійснення науково-технічного співробітництва, у тому числі спільного використання капіталів, ліцензій, тех­нологічного досвіду та знань.

Створення СП являє собою нову форму поділу ринку, форму погодження між підприємствами про спільну експлуа­тацію нової виробничої сфери шляхом об'єднання капіталів, які належать підприємцям двох або декількох країн.

Стимулом до заснування СП можуть бути чотири кате­горії мотивів:

а) правові:

♦ законодавча заборона створення філій іноземних ком­паній без участі в них місцевих партнерів та дис­кримінаційні дії уряду приймаючої країни;

♦ можливість отримати певні пільги з боку країни-ре- ципієнта (наприклад, пільгове оподаткування для іно­земних фірм за участю місцевого партнера);

б) виробничі:

♦ можливість використати наявні переваги партнера, ко­ли інший партнер зазнає нестачу Того чи іншого виду ресурсу, необхідного йому для прибуткової реалізації виробничого потенціалу (фінансові, трудові ресурси,

сировинні матеріали, технології, патенти, управлінські кадри);

♦ бажання розширити зовнішньоекономічні операції та підвищити ефективність виробництва (наприклад, до­сягається економія на масштабах за рахунок зростання обсягів виробництва та збільшення оперативного роз­поділу накладних витрат);

в) ринкові:

♦ зростання витрат, пов'язаних з розвитком підприємництва та загостренням конкуренції на світово­му ринку. Об'єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Створю­ються більші можливості щодо підвищення якості і кон­курентоспроможності виробленої продукції та послуг;

♦ можтивість для партнерів злити частки своїх виробни­чих потужностей, залишивши неторканою національну власність материнських компаній, що дає визначні політичні та пільгові переваги;

♦ досягнення більш повного задоволення потреб насе­лення країн у високоякісних товарах і послугах;

г) зменшення ризику:

♦ у тих випадках, коли здійснення капіталовкладень у конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера;

♦ можливість розподілу ризику. Найчастіше цим моти­вом керуються компанії, які здійснюють спільне підприємництво у сфері НДДКР, а також у тих галузях виробничої діяльності, що потребують великих первісних інвестицій і де кінцеві результати важкопе- редбачувані.

Головна перевага спільного підприємництва — це створена ня сприятливих стартових умов для нового виробництва. Але створення СП пов'язано з деякими недоліками:

♦ зіткнення інтересів партнерів. Причиною суперечнос­тей можуть бути питання накопичення і розподілу при­бутку, а також такі аспекти ведення справ як загальна стратегія фірми, науково-дослідна діяльність, стиль уп­равління, обмін і контроль, маркетингова політика і стратегія, особливий склад фірми;

♦ спільне підприємництво означає поєднання двох і більше корпоративних культур (ліній поводження, ме­тодів ведення справ тощо), які часто можуть бути до­сить різними. Якщо не вдається подолати ці відмінності, добитися взаєморозуміння і довіри, то підприємство приречене на провал;

♦ додаткові витрати на підготовку для початку спільної діяльності. Вони можуть виникати на всьому протязі створення СП: на етапах первісних контактів з по­тенційними партнерами, попередніх переговорів щодо укладення договору про співробітництво, а також кон­кретного планування та організації завдань для кожно­го з партнерів;

♦ витрати на комунікацію та координацію дій між парт­нерами. Спільна діяльність партнерів спонукає до роз­роблення певних інформаційних та комунікаційних ме­ханізмів, які не потрібні звичайному підприємству. Створення та впровадження таких механізмів пов'яза­но з підвищеними витратами на контролювання щодо їх додержання та ефективного функціонування;

♦ проблема розподілу контролю. Ефективне керування СП передбачає врахування двох конкуруючих цілей: перша — створити стимули, які спонукали б партнерів виділити необхідні ресурси для функціонування ново­го підприємства; друга — змусити партнерів відмови­тись від деякого обсягу контролю над цими ресурсами. Оскільки мотиви фірм при створенні СП, як правило, різні, то їх інтереси та вимоги вступають у протиріччя.

Розподіл функцій управління також може стати причи­ною скасування переговорів щодо створення СП.

Спільні підприємства мають свої особливості та харак­терні риси:

♦ СП створюються шляхом часткового об'єднання ак­тивів (грошові кошти, будівлі та обладнання, інтелекту­альна власність тощо);

♦ підприємства-партнери поділяють відповідальність, яка пов'язана з управлінням, що здійснюється за допомогою створення нових органів управління у кожному з них;

♦ довгострокові капіталовкладення;

♦ спільне підприємництво може охоплювати тільки час­тину діяльності партнерів. Кожен з них має право зберігати свою виробничу індивідуальність та продов­жувати реалізовувати проекти, які не підпадають під угоди про співробітництво;

♦ увесь обсяг спільної діяльності не може складатися з окремих самостійних підпроектів і тому якість та інтен­сивність взаємозв'язків між партнерами суттєво впли­ває на результати;

♦ розподіл між партнерами прибутку та ризиків здійснюється відповідно із внеском капіталу кожного з них.

Найважливішими ознаками, за якими можна класифіку­вати СП, такі [49, с. 148; 55 с. 399; 68, с. 27]:

♦ вид діяльності. Розрізняють виробничі, торговельні, впроводжувальні, сервісні та інші види СП. У випадку, якщо підприємство планує здійснювати види діяль­ності, які потребують отримання спеціального дозволу (ліцензії), то його необхідно отримати до початку прак­тичної діяльності;

♦ організаційно-правова форма. Це може бути акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне або

командитне товариство. СП створюються з різними ча­стками в акціонерному капіталі:

- частка іноземного партнера більше ніж 50% (мажори­тарна участь);

- партнерам належать однакові частки (паритетна участь);

- частка іноземного партнера менше ніж 50% (мінори- тарна участь) [55, с. 398].

♦ комплексність співробітництва. За цією ознакою СП поділяються на:

- рівноправні, для яких характерна загальна відповідальність за управлінські рішення, що прийма­ються, та загальний фінансовий ризик;

- договірні, коли підприємства укладають договір про співробітництво, у якому обумовлюється розподіл прибутків, витрат, ризиків;

♦ за кількістю країн-учасниць:

- двосторонні (СП створюється за участю партнерів, які походять з двох країн);

- багатосторонні (СП створюється за участю партнерів, які походять з декількох країн);

♦ вид зв'язку економічних етапів. За цією ознакою СП поділяються на:

- горизонтальні — інтеграція однакових виробничих або торговельних етапів;

- вертикальні — інтеграція послідовних виробничих або торговельних етапів;

- діагональні — кооперація підприємств різних галузей та/або різних етапів виробництва та торгівлі;

♦ вплив на управління. СП можуть бути:

- рівноважні, тобто партнери мають однакове право впливати на прийняття рішень;

- асиметричні, тобто домінує вплив одного з партнерів;

♦ за місцезнаходженням. Залежно від головних мотивів

створення СП бувають:

- національні, тобто СП з місцевим (національним) партнером. Це найрозповсюджений вид СП. При цьо­му в якості головної мети виступає використання пе­реваг місцевого партнера;

- міжнародні, тобто СП двох партнерів з різних країн на території третьої країни. У цьому випадку голо­вною метою є використання сприятливих факторів підприємницького середовища.

Загальна класифікація спільних підприємств за різними ознаками наведена на рис. 6.3.

Спільні підприємства реєструються в країні одного із за­сновників на основі діючого в ній законодавства. Це визначає місцерозташування її штаб-квартири та національність.

В Україні немає спеціального закону, який регулював би розвиток СП. їх діяльність регулюють окремі положення, які містяться в законодавчих актах, у яких встановлені правові ос­нови зовнішньоекономічної діяльності. Це Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про господарчі това­риства", "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", "Про підпри­ємництво", "Про режим іноземного інвестування" та ін.

Договори (контракти) про створення СП підлягають дер­жавній реєстрації в районних державних адміністраціях за місцем їх розташування. Для цього засновники СП подають документи, які передбачені Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності [24]:

♦ резиденти:

- рішення власників про створення суб'єкта підприємницької діяльності (установчий договір);

- статут;

- реєстраційну картку, яка водночас є заявою про дер­жавну реєстрацію;

- документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;

- рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення спільного підприємства;

♦ юридичні особи-засновники до вказаних документів ще подають нотаріально завірену копію свідоцтва про дер­жавну реєстрацію цієї юридичної особи;

♦ нерезиденти — документ, який свідчить про його реєстрацію в країні місцезнаходження. Цей документ повинен бути завірений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовоюу і легалізований у консульській установі України або завірений у посольстві відповідної держави в Україні і легалізований у Міністерстві іноземних справ.

Економічною основою діяльності СП є статутний фонд. При його формуванні важливо правильно визначити вартісну частку участі кожного партнера, тому що прибутки, як прави­ло, розподіляються з урахуванням цих внесків. Партнери роб­лять внески у товарній або грошовій формі, а також у формі інтелектуальної власності.

При формуванні статутного фонду українська сторона — учасник СП виділяє земельні ділянки, тобто надає право кори­стування землею, приміщення, машини, обладнання, а також трудові ресурси, необхідні для здійснення виробничої діяль­ності.

Участь іноземних партнерів СП проявляється, як прави­ло, в тому, що вони надають устаткування, технологічні карти, патенти, ліцензії або інші форми інтелектуальної власності. В агропромисловому виробництві можуть надаватися відповідні сорти сільськогосподарських культур, племінних тварин, хімічні засоби захисту рослин і тварин. Можуть також надава­тися різні транспортні засоби.

Іноземні учасники СП забезпечують навчання працівників і надають консультаційну допомогу в процесі ви­користання технологічних операцій.

Важливим та складним питанням, яке виникає при фор­муванні статутного фонду, є визначення методики вартісного оцінювання переданих у користування СП земельних ділянок, приміщень, будівель, споруд та інших основних фондів ук­раїнських підприємств, а також затрат праці українських парт­нерів.

Після визначення статутного фонду розробляється техніко-економічне обґрунтування створення СП або його бізнес-план. У ньому визначається:

♦ мета і завдання створення СП;

♦ обґрунтовується виробнича програма;

♦ потреба в земельних ділянках, матеріально-технічних засобах, трудових ресурсах;

♦ джерела надходження коштів для формування основ­них і оборотних фондів;

♦ умови збуту продукції;

♦ обсяги та строки надходження доходів та їх розподіл;

♦ принципи економічних відносин партнерів та схеми уп­равління діяльністю СП;

♦ порядок переведення в зарубіжні країни доходів у гро­шовій або товарній формі, що належать іноземним партнерам, особливості оподаткування діяльності СП;

♦ інші питання, пов'язані зі створенням і функціонуван­ням СП.

На основі техніко-економічного обґрунтування або бізнес- плану розробляється статут та інші установчі документи СП.

Установчі документи СП повинні містити відомості, пе­редбачені законодавством України для відповідних ор- ганізаційно-правових форм підприємств, а також про держав­ну належність їх засновників.

У статуті СП визначаються форми і органи управління ви­робничою діяльністю, штати, функціональні обов'язки уп­равлінського персоналу — всі ці положення повинні відповіда­ти чинному законодавству України.

В окремих випадках враховується діюче законодавство тих зарубіжних країн, фірм або компаній, які є учасниками спільної діяльності. Ці законодавчі акти враховується лише тоді, коли вони не суперечать чинному законодавству Ук­раїни. Вищим органом управління СП є Рада учасників, чле­нам якої надається кількість голосів пропорційно вартості їх часток у статутному фонді.

Оперативне вирішення поточних питань здійснюється ви­конавчим органом СП — виконавчою дирекцією, до складу якої входять комерційний, технічний, фінансовий директора та директор по персоналу.

Посадові особи СП можуть комплектуватися як із числа засновників, так і з числа осіб, прийнятих на роботу за наймом. Іноземним посадовим особам СП дозволу на працевлаштуван­ня не потрібно.

Спільне підприємство може утворювати такі фонди: ре­зервний (страховий) фонд, фонд розвитку виробництва і соціального розвитку, представницький фонд та інші фонди, кошти яких необхідні для забезпечення нормальної діяльності СП. Порядок і обсяги створення та використання таких фондів визначаються відповідними установчими документами.

Завершальна стадія у діяльності СП — визначення резуль­татів його роботи, що втілюється в одержанні певного прибут­ку та його використанні.

Прибуток СП визначається як решта надходжень від ви- робничо-господарської діяльності, яка залишається в розпоря­дженні підприємства після відшкодування матеріальних вит­рат, виділення коштів на оплату праці, сплати процентів за ко­ристування кредитними коштами банків, розрахування з по­датковою службою, відрахування належних сум для створен­ня і поповнення статутного фонду, відшкодування збитків від реалізації продукції.

За рішенням Ради учасників визначається порядок вико­ристання прибутку. Весь прибуток або його певна частина мо­же бути направлена на розширення виробничої діяльності, на підготовку і перепідготовку кадрів. Якщо немає потреби у роз­ширенні виробництва, то весь прибуток (або його частина) розподіляється між учасниками СП відповідно до їх частки у статутному фонді.

Майно, що ввозиться в Україну, як внесок іноземного інвестора до статутного фонду СП (крім товарів для реалізації або власного споживання) звільняється від обкладення ми­том. Митні органи пропускають таке майно на підставі вида­ного підприємством простого векселя на суму мита з відстро­ченням платежу не більше як на ЗО календарних днів з дня оформлення ввізної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо в період, на який дається відстрочення платежу, це майно за­раховане на баланс підприємства.

Якщо протягом 3 років з часу зарахування іноземної інве­стиції на баланс спільного підприємства дане майно відчу­жується (наприклад, у зв'язку з припиненням діяльності), то СП сплачує ввізне мито, яке обчислюється, виходячи з його митної вартості.

Спільні підприємства самостійно визначають умови ре­алізації продукції (робіт, послуг), у тому числі ціну на них, а також приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать.

Продукція СП не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва.

Податки сплачуються спільними підприємствами відповідно до українського законодавства.

Згідно із Законом України "Про режим іноземного інвес­тування", підприємствам з іноземними інвестиціями ук­раїнським урядом надаються різні гарантії:

♦ гарантії компенсації і відшкодування збитків інозем­ним інвесторам, включаючи упущену вигоду і моральну

шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не­належного виконання державними органами обов'язків щодо підприємств з іноземними інвестиціями;

♦ гарантії в разі зміни законодавства. Якщо законодавчо будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвес­тицій, то протягом 10 років з дня набрання чинності та­ким законодавством на вимогу іноземного інвестора за­стосовуються державні гарантії захисту іноземних інве­стицій, зазначені в цьому Законі;

♦ гарантії щодо примусових вилучень, незаконних дій державних органів. Іноземні інвестиції не підлягають націоналізації: їх не мають права реквізувати, за винят­ком здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсацій можуть бути оскар­жені в суді;

♦ гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. Іноземні інвестори мають право на повернення не пізніше 6 місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інве­стування в сумі фактичного внеску без сплати мита, а також доходів із цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент при­пинення інвестиційної діяльності;

♦ гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Іноземні інвестори після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантують безперешкод­ний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті.

Суперечки між партнерами спільних підприємств розгля­даються в судах та/або арбітражних судах України або за до­мовленістю сторін у третейських судах, у тому числі за кордо­ном.

В Україні СП стають помітним елементом ринкового сек­тора. Матеріально-технічне забезпечення виробництва та збут продукції, фінансування поточних та інвестиційних операцій, підбір персоналу та соціальне забезпечення своїх працівників ці підприємства здійснюють на основі горизонтальних зв'язків з внутрішніми та іноземними партнерами без участі держав­них органів економічного управління.

Для розвитку спільних підприємств в Україні останніми роками характерним є розширення їх масштабів, видів та сфер діяльності. Однак кількість їх щорічно знижується. Якщо в 1996 р. діяло 9901 СП, то у 2003 р. — 5605, тобто їх кількість зменшилась у 1,8 разу. Це пов'язано з ліквідацією підприємств (наприклад, у 2002 р. із 379 СП, які припинили діяльність, 190 було ліквідовано) або з проведенням того чи іншого виду ре­організації (злиття, приєднання, перетворення тощо)[12].

Найбільша кількість спільних підприємств (понад 95%) діє в обробній промисловості, у тому числі 22% — в машинобу­дуванні і металообробці, 12% — у деревообробній і целюлозно- паперовій галузях. Найпотужніші спільні підприємства (з максимальною кількістю штатних працівників — 373) ство­рені в паливно-енергетичній промисловості, де випускається найбільше продукції у розрахунку на одного штатного працівника[13].

Основні економічні показники (продуктивність праці, фондовіддача тощо) у цілому за сукупністю спільних підприємств вищі, ніж у державних підприємств.

Останніми роками діяльність СП в цілому була прибутко­вою (середній загальний прибуток становив щорічно близько 500 млн грн). Однак у промисловості країни діяльність СП ще збиткова. Ця ж тенденція спостерігається в сільському госпо­дарстві та заготівельній галузі, де збитки перевищують при­бутки відповідно в 15 та 376 разів. Зі значними прибутками працюють спільні підприємств в таких галузях, як будівництво (прибутки перевищують збитки приблизно в 6 разів), наука і наукове обслуговування (в 14 разів), а також ма­теріально-технічне постачання і збут (в 688 разів)'.

Про структуру іноземних інвестицій у спільні підприємства України свідчать дані табл. 6.2[14].

Таблиця 6.2

Структура іноземних інвестицій у СП за галузями економіки

Частка прямих іноземних інвестицій у капітальних вкла­деннях, що спрямовуються на розвиток української еко­номіки, незначна — 4%. Найбільше зацікавлені іноземні інвес­тори в розвитку СП у сфері торгівлі і громадського харчуван­ня (23,9%), але в цій галузі незначна їх кількість виробляє про­дукцію (14,4%). Таким чином, значний обсяг іноземних коштів вкладається у посередницькі послуги.

Найвигіднішим є інвестування тих СП, які виготовляють продукцію, але їх частка становить тільки 28,6% загальної кількості. Найбільше іноземних інвестицій припадає на про­мисловість (65,5%). Для інших галузей народного господарст­ва країни ця частка надзвичайно мала, особливо в таких важ­ливих галузях, як транспорт і зв'язок (4,1%), будівництво (2,4%), сільське господарство (1,5%). Значний обсяг інозем­них інвестицій, що вкладаються в розвиток СП, не використо­вується безпосередньо для технологічного забезпечення ви­робництва.

У сфері науки і наукового обслуговування 30% підприємств виробляють продукцію, яка у своїй основі містить новіші технологічні ідеї та розробки. Прикладом може бути діяльність СП Національні академії наук України. На базі її науково-дослідних організацій засновано ЗО СП.

З даних табл. 6.2 можна зробити висновок, що сфера діяльності українських СП достатньо широка, і співробітництво з іноземними інвесторами в матеріальній сфері економіки, науці і науковому обслуговуванні є факто­ром, який позитивно впливає на науково-технічний розвиток економіки, бо створює можливості для наближення вироб­ництва до рівня розвинутих країн світу.

Українські СП зосереджуються, як правило, у промисло­вих центрах і регіонах. В Одеській області створення сприят­ливого клімату для іноземних інвесторів є найважливішим на­прямом розвитку регіону. Засновниками підприємств з іно­земними інвестиціями в області є фірми із 62 країн світу. У створення на території області майже 600 таких підприємств іноземні інвестори вже вклали близько 310 млн дол. США. Найпривабливішими для іноземних інвесторів є торгівля, нафтопереробка, транспорт та зв'язок, харчова промисловість, машинобудування та металообробка, будівництво, операції з нерухомістю.

Найбільшими СП в Одеській області є TOB "Трансінвест- сервіс", TOB "Вітмарк-Україна", TOB "Одеський портовий виробничо-перевалочний комплекс", "Механікі Україна", ЗАО "Іллічівський маслоекстраційний завод", "Аквавінтекс".

В області діють СП з молдовським та румунським капіта­лом — зареєстровано по 21 СП. Основні види діяльності підприємств з молдовськими партнерами: лісопильне вироб­ництво та деревообробка, загальне будівництво будівель, видо­бування каменю для будівництва, розроблення гравійних та піщаних кар'єрів, виробництво будівельних матеріалів, оптова торгівля тощо. Основні види діяльності українсько-румунських підприємтсв: роздрібна та оптова торгівля товарами, лісома­теріалами, оброблення брухту та відходів кольорових металів, ігровий бізнес та інша діяльність у сфері відпочинку та розваг.

Значна роль належить СП у розвитку взаємовідносин підприємців області та Росії. Створено понад 120 підприємств з іноземними інвестиціями за участю іноземних фірм. Але об­сяг прямих інвестицій в них становить усього 1,9 млн дол. США (32 підприємства).

Перспективні напрями галузевої спеціалізації СП в регіоні:

♦ сервісні послуги (організація міжнародного туризму та відпочинку; авто-, авіа та інші перевезення, експлуа­тація готелів, кемпінгів, ресторанів та ін.);

♦ будівництво, виробництво будматеріалів для реконст­рукції та нового будівництва жилих та офісних приміщень, готелів з наступної здачею в оренду інозем­ним фірмам за валюту;

♦ створення СП в агропромисловому комплексі на базі вирощування, перероблення та випуску готової про­дукції (виноград, соки, вина, різні олії для парфумерії, морепродукти);

♦ створення СП в галузі виробництва товарів народного споживання (взуття, одягу, парфумерно-косметичних виробів тощо);

♦ наукоємне виробництво (розроблення та впроваджен­ня нових приладів, технологічних систем, ліній, скла­дання комп'ютерного устаткування на базі існуючих підприємств).

Серед інших тенденцій розвитку українських СП можна виділити такі: переважна кількість партнерів із країн, що роз­виваються; створюються СП, як правило, на двосторонній ос­нові та орієнтуються на виробництво товарів, якими світові ринки недостатньо насичені; обережність іноземних партнерів у великих інвестиціях та досить активна участь малих за­рубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій [49, с. 147].

Запитання для самоконтролю

1. На чому грунтується існування зовнішньоторговельної та виробничо-інвестиційної моделей ЗЕД підприємства?

2. У чому специфіка експортно-імпортних операцій?

3. Які характерні риси зовнішньої торгівлі товарами?

4. У чому сутність зустрічної торгівлі?

5. Які характерні риси зовнішньої торгівлі послугами?

6. Чим характеризується зовнішня торгівля продукцією інте­лектуальної праці?

7. Які особливості зовнішньої торгівлі ліцензіями?

8. У чому сутність зовнішньої торгівлі інжиніринговими послу­гами?

9. Які характерні риси міжнародного лізингу?

10. У чому специфіка міжнародного виробничого кооперуван­ня?

11. Яку роль відіграють спільні підприємства? їх характерні риси.

Поиск по сайту: