Розділ 8. Зовнішньоекономічний договір (контракт)

Ключові терміни: зовнішньоекономічний договір; структу­ра договору; істотні умови договору; несуттєві умови договору; оферта, тверда оферта; вільна оферта; контро ферта; ак­цепт; запит; статті укладання контракту; індекс економічної свободи;реєстрація (облік) зовнішньоекономічних договорів.

Сутність та структура зовнішньоекономічного

Договору

'Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це ма­теріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контра­гентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяль­ності [4].

Основні ознаки зовнішньоекономічного договору:

♦ контрагенти знаходяться в різних країнах;

♦ товар перетинає кордон, якщо це матеріальний об'єкт;

♦ розрахунки в іноземній валюті, за винятком товаро­обмінних операцій;

♦ комерційний характер.

Зовнішньоекономічний договір виконує функції:

♦ юридично закріплює відносини між партнерами, нада­ючи їм характер обов'язків, виконання яких захищено законом;

♦ визначає порядок, способи і послідовність здійснення дій партнерами;

♦ передбачає способи забезпечення обов'язків.

При складанні контрактів враховуються принципи міжна­родних комерційних договорів, які розроблені УНІДРУА:

1. Свобода договору та його форми. Це виражається у свободі регулювання відносин відповідно до законодавчих норм держави. Цей принцип передбачає:

♦ вільне рішення про укладення чи неукладення догово­ру;

♦ вільний вибір контрагентів;

♦ вільне визначення змісту договору;

♦ вільне вирішення питання про спосіб і форму укладен­ня контракту;

♦ свободу зміни договору в цілому чи окремих його поло­жень;

♦ право вирішувати питання про розірвання контракту.

2. Обов'язковість договору. Належним чином укладений контракт є обов'язковим для сторін, що є наслідком свободи укладення контракту. Сторони узгоджують волю і розроблю­ють для себе правило, яким врегульовують конкретні взаємні відносини. При цьому відповідно до норм закону мають мож­ливість врегулювати свої відносини за власним бажанням, ви­ходячи зі своїх інтересів. Але цей контракт може бути зміне­ний або розірваний згідно з його умовами або за узгодженням волі всіх сторін.

3. Добросовісність та чесна ділова практика. Кожна сто­рона протягом чинності договору повинна діяти відповідно з прийнятою у практиці міжнародної торгівлі добросовісністю та чесною діловою практикою, і не має права виключити чи об­межити цей принцип. Чесна ділова практика не повинна за­стосовуватися за стандартами, які звичайно використовують­ся в рамках окремих правових систем. Внутрішні стандарти беруться до уваги, коли доведено, що вони загальноприйняті в різних правових системах.

4. Звичай та практика. Контрагенти можуть бути пов'язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домови­лись, та практикою, яку вони встановили у своїх взаємовідно­синах. Під звичаєм розуміють широковідомий порядок діло­вих відносин визначеної сфери діяльності, якого постійно до­держуються в міжнародній комерційній практиці.

Зовнішньоекономічний договір укладається в простій письмовій формі. Повноваження представника на укладення договору випливає з доручення, статутних документів. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта ЗЕД уповноваже­ним суб'єктом ЗЕД України, вважаються діями цього інозем­ного суб'єкта.

Сторони договору мають бути здатними укласти його відповідно до законодавства України та/або закону місця ук­ладання договору. Загалом зовнішньоекономічні угоди укла­даються відповідно до законодавства України з урахуванням міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжна­родних організацій.

Для підписання зовнішньоекономічного договору суб'єктам ЗЕД не потрібен дозвіл будь-якого органу держав­ної влади. Вони мають право укладати різні види договорів, крім тих, які заборонені законодавством України.

Якщо зовнішньоекономічний договір не відповідає вимо­гам українського законодавства або міжнародних договорів України, то він може бути визнаний недійсним у судовому по­рядку.

Форма зовнішньоекономічного договору визначається правом місця його укладання.

Права та обов'язки сторін за зовнішньоекономічними до­говорами (контрактами) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладання договору, або внаслідок подаль­шого погодження. За відсутності такого погодження застосо­вується право країни, де заснована, має своє місце проживан­ня або основне місце діяльності сторона, яка є:

♦ продавцем — у договорі купівлі-продажу;

♦ лізингодавцем — у лізинговій угоді;

♦ ліцензіаром — у ліцензійному договорі;

♦ комітентом (консигнатором) — у договорі комісії (кон­сигнації);

♦ доверителем — у договорі доручення;

♦ перевізником — у договорі перевезення;

♦ експедитором — у договорі транспортно-експедиторсь­кого обслуговування;

♦ страхувальником — у договорі страхування;

♦ кредитором — у договорі кредитування тощо. Залежно від виду зовнішньоекономічного договору

здійснюється вибір того чи іншого застосуваного права. Так, до зовнішньоекономічних договорів:

♦ про виробниче співробітництво, спеціалізацію та коо­перування, виконання будівельно-монтажних робіт за­стосовують право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором результати, якщо сторони не погодили інше;

♦ про створення СП застосовується право країни, на те­риторії якої СП створюється та офіційно реєструється;

♦ укладених на аукціонах, торгах або на біржі застосо­вується право країни, на території якої проводиться аукціон, торги або знаходиться біржа.

До інших контрактів застосовується право країни, де за­снована чи має місце проживання або основне місце діяль­ності сторона, яка здійснює виконання такого договору, що має вирішальне значення для його змісту.

При прийманні виконання за контрактом береться до ува­ги право місця проведення такого приймання, оскільки сторо­ни не погодили інше.

Для укладання договору необхідна згода

сторін за всіма істотними умовами, тобто умовами, без яких він не має юридичної чинності. Договір вважається укладе­ним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. При невиконанні одним з партнерів суттєвих умов друга сторона може стягнути збитки.

До істотних умов відносяться:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2. Преамбула.

У преамбулі зазначається повне найменування сторін- учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене виз­начення країн як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник тощо"), особа, від імені якої укла­дається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найме­нування документів, якими керуються контрагенти при укла­денні договору (контракту) (установчі документи тощо).

3. Предмет договору (контракту).

У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послу­ги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.

У разі бартерного (товарообмінного) договору (контрак­ту) або контракту на перероблення давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою перероблення давальницької сировини).

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) до­сить велика, то все це зазначається в додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (кон­тракту).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того, балансується іще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, по­слуг).

У додатку до договору (контракту) про перероблення да­вальницької сировини зазначається відповідна технологічна схема такого перероблення.

Технологічна схема перероблення давальницької сирови­ни повинна відображати:

♦ усі основні етапи перероблення сировини та процес пе­ретворення сировини на готову продукцію;

♦ кількісні показники на кожному етапі перероблення з обґрунтуванням технологічних витрат сировини;

♦ втрати виконавця перероблення на кожному з його етапів.

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, на­дання послуг).

У цьому розділі визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики.

У тексті договору (контракту) про виконання робіт (на­дання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.

5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).

У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів, які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкрет­ний строк поставки товару (окремих партій товару).

У випадку укладення договору (контракту) про виконан­ня робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умо­ви та строки виконаних робіт (послуг).

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).

У цьому розділі визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (на­даних послуг), що поставляються згідно з договором (кон­трактом), крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою, та валюта контракту. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асорти­менту, то ціна встановлюється окремо за одиницю товару кож­ного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показ­ники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на да­ту його укладення.

У договорі (контракті) про перероблення давальницької сировини крім того зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість перероб­лення.

У бартерному (товарообмінному) договорі (контракті) за­значається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що екс­портуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються за цим договором (контрактом), з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних ва­лют.

7. Умови платежів.

Цей розділ визначає валюту платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторона­ми взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сто­ронами умов платежу в тексті договору (контракту) зазнача­ються:

♦ умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відвантаження товару або умови докумен­тарного акредитиву, або інкасо (з гарантією);

♦ умови за гарантією, якщо вона є або коли вона не­обхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг).

У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.

Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю — згідно з доку­ментами, що засвідчують якість товару.

9. Упаковка та маркування.

Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне марку­вання (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності та­кож умови її повернення.

10. Форс-мажорні обставини.

Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умо­ви договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обста­вин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.

11. Санкції та рекламації.

Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів — від якого терміну вони встановлюються та протя­гом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протя­гом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулюван­ня рекламацій.

12. Урегулювання спорів у судовому порядку.

У цьому розділі визначаються умови та порядок вирішен­ня спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору з визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якого зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судово­го урегулювання.

13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

При цьому зазначаються місцезнаходження (місце прожи­вання), повні поштові та платіжні реквізити (№ рахунку, на­зва та місцезнаходження банку), контрагентів договору (кон­тракту).

У договорі за домовленістю сторін можуть визначатися несуттєві (додаткові) умови. При їх порушенні однією із сторін інша сторона не має права відмовитися від прийняття товару та розірвати контракт, а може тільки вимагати вико­нання зобов'язань та відшкодування збитків.

До додаткових відносяться умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розван­таження), умови передачі технічної документації на товар, збе­реження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного рода захисні застереження, з якого моменту до­говір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

Питання форми, порядку укладання та виконання зовнішньоторговельних договорів регулюють такі норматив­но-правові акти: Цивільний кодекс України, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відноси­нах", "Про регулювання товарообмінних (бартерних) опе­рацій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", Указ Прези­дента України № 556/94 від 4 жовтня 1994 р. "Про заходи що­до впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України", Указ Прези­дента України № 567/94 від 4 жовтня 1994 р. "Про застосу­вання Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів", Указ Президента України № 124/96 від 10 лютого 1996 р. "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-ціно­вої політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності", Дек­рет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання та валютного контро­лю", Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України № 444 (444-95-п) від 21 червня 1995 р. "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (кон­трактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньое­кономічних договорів (контрактів), які передбачають розра­хунки в іноземній валюті".

8.2. Етапи укладання зовнішньоекономічного договору

купівлі-продажу

Проведення експортно-імпортних операцій по купівлі- продажу включає етапи:

♦ підготовка до укладення договору (контракту);

♦ укладення договору (контракту);

♦ виконання договору (контракту).

Етап підготовки до укладення контракту на основі прямих зв'язків включає:

1. Вибір контрагента. При виборі контрагента врахову­ються фактори:

♦ характер і предмет угоди;

♦ країна укладення і виконання контракту;

♦ місткість ринку і кон'юнктура на ринку;

♦ ступінь монополізації ринку великими фірмами;

♦ можливість проникнення на ринок;

♦ тривалість торгових відносин з тією чи іншою фірмою;

♦ характер діяльності фірми (виробник, споживач чи тор­говий посередник);

♦ зв'язки, рекомендації.

2. Установлення контакту з потенційним покупцем. При

встановленні контакту можна використати такі способи:

♦ направити пропозицію (оферту) одному чи декільком іноземним покупцям;

♦ прийняти і підтвердити замовлення покупця;

♦ направити покупцеві пропозицію у відповідь на його запит;

♦ узяти участь у міжнародних торгах, виставках, ярмар­ках, а також використовувати засоби реклами;

♦ направити покупцеві комерційний лист про наміри по­чати переговори щодо укладення контракту.

Пропозиція однієї сторони іншій укласти контракт у тор­говій практиці називається офертою. Оферта — це письмова пропозиція продавця (оферента), спрямована можливому по­купцеві про продаж товару на встановлених продавцем умовах.

В оферті вказуються основні умови угоди: найменування товару, кількість, якість, ціна, умови постачання, термін поста­чання, умови платежу, характер тари й упаковки, порядок приймання-здачі, загальні умови постачання.

Розрізняють два види оферти: тверду і вільну.

Тверда оферта — це письмова пропозиція експортера на продаж визначеної партії товару, послана оферентом одному можливому покупцеві, з указівкою терміну, протягом якого продавець зв'язаний своєю пропозицією і не може зробити аналогічну пропозицію іншому покупцеві.

Акцепт — це дія іншої сторони, з якої очевидно, що вона приймає умови, запропоновані оферті.

Якщо імпортер приймає умови оферти, він посилає імпор­теру письмове підтвердження, що містить беззастережний ак­цепт, тобто згоду прийняти всі умови твердої оферти.

При незгоді імпортера з окремими умовами оферти він по­силає експортеру контроферту (тобто нову оферту) з указівкою своїх умов і терміну для відповіді.

До умов, у відношенні яких будь-яке доповнення чи зміна розглядається як істотна відмінність акцепту від оферти, відносяться: ціна, умови платежу, якість і кількість товару, місце і термін постачання, обсяг відповідальності однієї зі сторін перед іншою, порядок вирішення спорів.

Якщо покупець не дасть відповіді протягом встановленого в оферті терміну, то це рівнозначно його відмовленню від ук­ладення угоди на запропонованих умовах і звільняє експорте­ра від зробленої ним пропозиції.

Вільна оферта — це пропозиція на ту саму партію товару декільком можливим покупцям. У ній не встановлюється термін для відповіді і тому оферент не зв'язаний своєю пропо­зицією. Згода покупця з умовами, викладеними у вільній оферті, підтверджуються твердою контрофертою. Після ак­цепту контроферти продавцем угода вважається укладеною. Експортер акцептує ту контроферту, яка отримана раніше від того покупця, з яким угода вигідніша.

Використання вільної оферти для покупця менш зручне, ніж твердої оферти, оскільки вона не створює в імпортера по­вної впевненості в тому, що, пославши контроферту, він стане власником товару. Така оферта застосовується рідко.

Досить часто в міжнародній торговій практиці використо­вується спосіб підготовки угоди на основі вивчення умов за­мовлення на постачання товарів, отриманих від покупця.

Замовлення може бути підтверджене і прийняте до вико­нання чи відхилене (причини пояснювати не обов'язково).

Підтвердження замовлення є комерційним документом, що являє собою повідомлення експортера про прийняття умов замовлення без застережень.

У випадку, якщо ініціатива укладення угоди виходить від покупця, то його звертання до продавця з проханням надісла­ти оферту (пропозицію) називається запитом.

Мета запиту — одержати від експортних фірм низки кон­курентних пропозицій, з яких на основі аналізу вибирається найкраща. Тому запити посилаються не одній, а декільком фірмам різних країн. У запиті вказується точне найменування потрібного товару, його якість, сорт, кількість, термін поста­чання. Ціна, по якій імпортер готовий купити даний товар, у запиті, звичайно, не вказується, а обумовлюється лише спосіб її фіксації.

Переговори між контрагентами ведуться шляхом обміну листами, телефонуванням, телеграфом, телетайпом, телефак­сом тощо, однак особисті контакти, як правило, відіграють вирішальну роль.

При підготовці до укладення експортної угоди оформля­ються документи:

♦ пропозиція (оферта);

♦ контракт;

♦ підтвердження замовлення;

♦ рахунок-проформа (документ, що виступає як попе­редній рахунок, але не є основою для оплати);

♦ заявка на інструкції з постачання (видається поста­чальником і містить прохання до покупця повідомити інструкції у відношенні умов постачання замовлених товарів);

♦ тендер (пропозиція оферента, який бере участь у тор­гах, що відповідає вимогам замовника, і підтверджує згоду оферента взяти на себе виконання позначених у технічних умовах робіт і містить вказівку пропонованої ціни чи вартості робіт).

При підготовці до укладення імпортної угоди оформля­ються документи:

♦ запит;

♦ лист про наміри, яким покупець інформує продавця про прийняття в принципі пропозиції і угоді почати пе­реговори про укладення контракту;

♦ замовлення (у нього включається інструкція щодо по­стачання замовлених товарів: кількість і розмір частко­вих постачань, їхніх умов, адреса експедитора, засіб транспорту, найменування перевізника, а також інструкція з упакування);

♦ тендерна документація.

Етап укладення контракту включає переддоговірний період, комерційні переговори, парафування тексту контрак­ту, підписання контракту.

Протягом переддоговірного періоду ведуться попередні переговори про майбутню угоду й узгоджуються, уточнюють­ся її основні умови, щоб умови договору мали конкретний і точний характер, який не допускає різночитання.

Переговори ведуться шляхом переписування, особистих зустрічей, розмов телефонуванням чи в сполученні їхніх різних комбінацій.

У переддоговірний період складається проект контракту. У ньому враховується фактична домовленість, досягнута сто­ронами в ході переговорів.

При укладанні контракту сторонам, щоб уникнути поми­лок та збитків, слід враховувати низку важливих моментів [49, с.405; 79, с. 6-9]:

1. Обсяг договору. Договір може бути коротким чи до­кладним.

Короткий договір містить мінімум умов: предмет контрак­ту, який включає найменування та кількість товару; ціну з ука- занням базисних умов постачання; умови платежу). При його укладенні необхідно уявляти, чим будуть заповнюватися про­галини контракту.

Докладний договір передбачає значну кількість додатко­вих умов. Недоліки цих договорів:

♦ контракт, як правило, складається за допомогою типо­вих договорів, які недостатньо враховують вид товару. У цьому випадку однакові умови передбачаються як відносно всіх видів масових продовольчих та промис­лових товарів, так і відносно машин та устаткування. Типові договори складаються незалежно від того з партнером якої країни вони укладаються, а також без врахування застосовуваного права;

♦ порівняно рідко використовуються посилання на стан­дартні умови купівлі-продажу, які застосовуються в міжнародній торгівлі;

♦ у договорі намагаються передбачити умови на всі ви­падки, що можуть виникнути під час його виконання. Це ускладнює переговорний процес при укладанні до­говору та обтяжує контракт великою кількістю загаль­них положень.

2. Договір повинен бути укладений із дотриманням інте­ресів обох партнерів і складатися згідно з чинним законодав­ством. Тому цю операцію слід доручити юристам.

3. У договорі не повинно бути будь-яких суперечностей чи недомовок. Суперечності між окремими умовами контрак­ту, нечітко сформульовані умови породжують заперечення щодо їх тлумачення і це може дорого коштувати одній із сторін. Тому в договорі треба звести до мінімуму фрази, які можна тлумачити неоднозначно.

4. Якщо договір складено контрагентом, необхідно чітко визначити сутність тих чи інших фраз, їх смислове наванта­ження.

5. Найменування та інша інформація про контрагентів. Якщо у договорі немає юридичної адреси сторін або є фіктив­на юридична адреса зарубіжного партнера, або тільки поштова адреса для направлення кореспонденції до запитання, то в цьому випадку немає можливості знайти партнера для вручен­ня йому позовних матеріалів та повістки щодо виклику його в арбітраж. Тому необхідно перевіряти правовий статус партне­ра (що юридично він собою являє, де зареєстрований, який об­сяг його правоздатності), його фінансове положення, ко­мерційну репутацію, повноваження його представника щодо укладення договору. Якщо це не перевірити, то в ряді випадків експортер може не одержати оплату за свій товар, або не змо­же добитися повернення коштів, які були сплачені за імпортні товари, що не були поставлені, або поставлені не в повному об­сязі чи із суттєвими недоліками.

Необхідно також перевіряти, щоб найменування за­рубіжного партнера у преамбулі відповідало наведеному у розділи "Місцезнаходження сторін". Це пов'язано з тим, що фірма, яка указана у преамбулі, може бути не зареєстрована у торговому реєстрі і відповідно не визнається юридичною осо­бою країни, яка названа місцем її знаходження. А фірма, юри­дична адреса якої указана в контракті, може заперечувати, що вона уклала контракт.

6. У договорах, що передбачають поставку товару в декілька етапів, часто не вказують кількість товару та час по­ставки на кожному етапі.

7. Іноді допускаються неточності щодо застосування ба­зисних умов поставки товару. Це може призвести до труд­нощів при вирішенні суперечок, наприклад, щодо питання про момент, у який товар вважається поставленим, про момент пе­реходу ризику з продавця на покупця.

8. При складанні договору слід враховувати, що відноси­ни між контрагентами визначаються не тільки умовами дого­вору, а й нормами права, яке застосовується. Невідповідність умов контракту імперативним наказуванням закону призво­дить до визнання договору в цілому (або відповідної його умо­ви) недійсними. Якщо у контракті немає умови з якого-небудь питання, то прогалина контракту заповнюється за допомогою норм застосованого права. У цьому випадку контрагент не завжди зможе виконати умову контракту.

9. У контракті доцільно передбачити можливість та поря­док внесення доповнень та змін до контракту.

У період комерційних переговорів вивчаються аргументи сторін і знаходяться компромісні рішення. При узгодженні умов контракту одна сторона відсилає другій проект контрак­ту. Після вивчення і знаходження компромісних рішень скла­дається остаточний текст контракту. На цій стадії складають­ся предконтрактні документи: протокол розбіжностей, прото­кол узгодження розбіжностей, протокол про залік взаємних вимог, угода про зміну договору, супровідний лист до проекту договору, договір (контракт) купівлі-продажу.

Підготовлений остаточний текст контракту візується кож­ною стороною підписами уповноважених представників сторін (попереднє підписання чи парафування тексту кон­тракту), а потім підписується, що є останньою стадією укла­дення контракту.

Отже, контракт вважається укладеним, якщо він підписа­ний сторонами, юридичні адреси яких у ньому зазначені, чи якщо він підписаний особами, що мають право підпису таких документів.

Якщо сторонами контракту виступають два контрагенти, то він підписується обома сторонами в двох примірниках, а як­що три і більше контрагентів, то контракт складається в декількох примірниках і підписується кожною стороною. Як­що сторони знаходяться в різних географічних пунктах і не можуть одночасно підписати контракт, то спочатку всі примірники контракту підписує одна сторона, пересилає їх іншій стороні, яка потім повертає першій стороні необхідну кількість примірників із двома підписами.

Контракт купівлі-продажу може бути укладений у пись­мовій, усній, (телефонуванням, на аукціонах, на біржах), част­ково в письмовій і частково в усній формі.

У більшості випадків національні законодавства вимага­ють тільки письмову форму договору. При цьому в письмовій формі надається оферта й акцепт.

Права й обов'язки контрагентів виникають з моменту ук­ладення контракту. Момент укладення контракту визна­чається по-різному в різних країнах.

Якщо контракт підписується присутніми сторонами, то він вважається укладеним з моменту його підписання, якщо в цьо­му документі не зазначений інший термін вступу його в дію.

Якщо контракт укладається між відсутніми сторонами, то моментом укладення вважається:

♦ момент відсилання письмового акцепту (в Англії, США, Японії, Швейцарії);

♦ момент одержання експортером акцепту (у Франції, Німеччині, Італії, Австрії).

Усна домовленість повинна обов'язково надалі підтверд­жуватися письмовим контрактом.

Контракт укладається двома мовами, якщо задіяні два контрагенти, а якщо їх більше, то всіма необхідними мовами.

Текст контракту друкується спочатку однією мовою, потім іншою. Або кожна сторінка тексту поділяється верти­кально на дві частини: на одній текст друкується мовою одно­го, а на іншій — мовою іншого партнера.

Виконання контракту — це процес реалізації узятих на се­бе зобов'язань: з боку продавця — у постачанні покупцеві това­ру, що є предметом контракту, з боку покупця — у сплаті вста­новленої ціни.

Продавець, щоб виконати свої зобов'язання, повинен у встановлений термін підготувати товар до відвантаження й оформити документацію, необхідну для відправлення товару й одержання платежів.

При підготовці товару до відвантаження продавець пови­нен виконати ряд вимог, пропонованих до:

а) упакування товару. Ці вимоги враховують:

♦ умови транспортування (приймається до уваги спосіб, відстань і тривалість транспортування, можливість пе­ревантаження товару в дорозі, температурний режим і вологість при транспортуванні, погодні умови, способи оплати транспортування, сумісність із іншими ванта­жами та ін.);

♦ кліматичні умови (при постачанні товарів у тропічні країни, де високі вологість і температура, упаковка по­винна бути особливо міцною, просочена особливими речовинами, виготовлена зі спеціальних матеріалів; як упаковка використовуються металеві контейнери, запа­яні ящики і т. ін.);

♦ специфіку митного режиму країни призначення товару. Упаковка повинна бути пристосована до відповідних вказівок, що містяться в митному тарифі. Наприклад, упаковка повинна бути якомога більш легкою при стя­гуванні специфічного мита з ваги брутто товару. При стягуванні митних податків з ваги нетто вага нетто виз­начається вирахуванням з ваги брутто ваги упаковки з урахуванням встановленої в митному тарифі шкали знижок на окремі види упаковки (бочки, ящики, кліті, барабани). Це називається тарним тарифом;

♦ положення законодавчих актів країни призначення то­вару щодо упаковки. Так, може бути заборонене ввезен­ня товарів у певній упаковці; введено імпортні мита на окремі види пакувальних матеріалів;

б) маркірування товару. Під маркіруванням розуміються необхідні написи, зображення, умовні позначки, що поміща­ються на упаковці. Маркірування повинне містити позначку країни походження товару, відповідати вимогам митниці щодо розміру напису і його нанесення. Маркірування потрібно для належного перевезення і здачі вантажу одержувачу, для полег­шення перевантажень товару в дорозі, кількісного добору ок­ремих штук, для запобігання непорозумінь при видачі товару різним адресатам.

Залежно від виконуваних функцій зовнішньоторговельні документи, що підтверджують виконання контракту, можна розподілити на групи:

1. За забезпеченням виробництва експортного товару:

♦ доручення на покупку (для покупки виробів чи ма­теріалів, необхідних для виробництва товарів, замовле­них покупцем);

♦ інструкція з виготовлення;

♦ наряд на вивезення зі складу;

♦ таблиця фактурування (містить відомості про продані товари, використовується для складання комерційного рахунка);

♦ інструкція з упакування;

♦ наряд на внутрішнє транспортування;

♦ статистичні й адміністративні документи.

2. За підготовкою товарів до відвантаження:

♦ заявка на фрахтування;

♦ інструкція з відправлення;

♦ доручення на відвантаження (повітряні перевезення);

♦ ордер на перевезення (місцеві перевезення);

♦ повідомлення про готовність до відправлення;

♦ ордер на відправлення;

♦ повідомлення про відправлення;

♦ повідомлення про розподіл документів;

♦ дозвіл на постачання.

3. Фінансові документи (з платіжно-банківських опе­рацій):

♦ інструкція з банківського переведення;

♦ заявка на банківську тратту;

♦ повідомлення про інкасовий платіж;

♦ повідомлення про платіж по товарному акредитиву;

♦ заявка на банківську гарантію;

♦ банківська гарантія;

♦ гарантійний лист по товарному акредитиву;

♦ інкасове доручення;

♦ форма надання документів;

♦ заявка на товарний акредитив;

♦ товарний акредитив;

♦ повідомлення про відкриття товарного акредитиву;

♦ повідомлення про переведення товарного акредитиву;

♦ повідомлення про зміну товарного акредитиву;

♦ банківська тратта;

♦ перевідний вексель;

♦ простий вексель;

♦ боргове зобов'язання.

4. Товаросупроводжувальні документи.

4.1. Комерційні документи.

4.1.1. Комерційний рахунок. Основний розрахунковий до­кумент, містить вимогу продавця до покупця про сплату зазна­ченої суми платежу за поставлений товар. У ньому вказується ціна за одиницю товару, загальна сума платежу, базисні умови постачання товару, спосіб платежу і форма розрахунку, найме­нування банку, де повинний бути зроблений розрахунок, відо­мості про оплату вартості перевезення і про страхування. За здійсненими функціями рахунки поділяються на такі види:

♦ рахунок-фактура — вимога оплати за проданий товар. Виписується звичайно після остаточного приймання товару покупцем (див. додаток Е);

♦ рахунок-специфікація — поєднує реквізити рахунка і специфікації. Виписується, коли партія містить різні за асортиментом товари;

♦ попередній рахунок — виписується, коли товар прий­мається в країні призначення чи при часткових поста­чаннях і коли контракт ще не підписаний. Після прий­мання товару чи постачання всієї партії продавець ви­писує рахунок-фактуру, за яким здійснюється остаточ­ний розрахунок;

♦ проформа рахунок — містить відомості про ціну і вартість партії товару, але не є розрахунковим докумен­том, тому що не містить вимоги про сплату зазначеної в ньому суми;

4.1.2. Документи, що дають кількісну характеристику то­вару: специфікація, технічна документація, пакувальний ар­куш.

4.1.3. Документи, що свідчать про якість поставлених то­варів: сертифікат якості, гарантійний лист, протокол випробу­вань, дозвіл на відвантаження.

4.2. Страхові документи:

♦ страховий поліс (підтверджує договір страхування, містить умови страхування);

♦ страховий сертифікат (засвідчує, що страхування було зроблено і був виданий поліс);

♦ страхове оголошення (використовується, коли страху­вальник повідомляє страхувачу відомості про окремі постачання, на які поширюється договір страхування);

♦ рахунок страховика;

♦ ковернот (страхувач сповіщає страхувальника про те, що його інструкції зі страхування виконані).

4.3. Транспортні документи (виписуються вантажопе- ревізником у посвідчення того, що товар прийнятий ним до перевезення).

4.3.1. При морських перевезеннях.

4.3.1.1. Коносамент — документ, що підтверджує прийнят­тя товару до перевезення морським шляхом і зобов'язує пе­ревізника видати товар законному власнику. Коносамент є:

♦ розпискою, що підтверджує прийняття до перевезення вантажу, позначеного на лицьовій стороні цього доку­мента ("вантаж на борті", "вантаж завантажено", "ван­таж прийнятий до навантаження");

♦ контрактом на перевезення товару на обговорених у ньому умовах;

♦ товаророзпорядчим документом, тобто надає право власнику оригіналу розпоряджатися вантажем. Особа, яка зазначена в коносаменті або має коносамент на пред'явника, має право вимагати від вантажоперевізни- ка видачі товару і розпоряджатися ним. Для продажу товару, що знаходиться в дорозі і наданого коносамен­том, товаророзпоряднику досить продати чи переусту- пити свої права по коносаменту (див. додаток Є).

Види коносаменту:

♦ іменний, котрий виписується на конкретного одержу­вача товару. Товар видається особі, на чиє ім'я виписа­ний коносамент;

♦ ордерний, відповідно до якого відправник вантажу мо­же передати свої права третій особі, здійснивши індек­сування коносаменту, тобто поставивши на звороті підпис і печатку. Товар видається особі, на чиє ім'я індоксований коносамент;

♦ коносамент на пред'явника, відповідно до якого товар передається будь-якій особі — власникові коносаменту.

Коносаменти складаються в трьох і більше примірниках з однаковим змістом і датою (для відправника вантажу, ванта­жоодержувача і вантажоперевізника). Усі примірники скла­дають повний комплект і є оригіналами. Однак товаророзпо- рядчим документом може бути тільки один оригінал коноса­менту. Після видачі вантажу за одним з оригіналів інші втра­чають силу.

4.3.1.2. Штурманська розписка.

4.3.1.3. Морська накладна.

4.3.1.4. Докова розписка.

4.3.2. При залізничних перевезеннях:

♦ залізнична накладна;

♦ дорожня відомість.

4.3.3. При повітряних перевезеннях:

♦ авіавантажна накладна.

4.3.4. При автоперевезеннях:

♦ автодорожна накладна;

♦ бордеро (містить перелік вантажів, перевезених ван­тажівками).

4.3.5. Під час перевезення декількома видами транспорту:

♦ універсальний транспортний документ;

♦ документ змішаного перевезення;

♦ документ комбінованого перевезення.

4.3.6. При використанні всіх способів перевезень:

♦ розписка в одержанні вантажу;

♦ гарантійний лист;

♦ підтвердження на фрахтування тоннажу;

♦ заява-вимога про відправлення;

♦ фрахтовий рахунок;

♦ повідомлення про прибуття вантажу;

♦ повідомлення про виникнення перешкод у постачанні;

♦ повідомлення про виникнення перешкод у перевезенні;

♦ повідомлення про постачання вантажу;

♦ вантажний маніфест;

♦ фрахтовий маніфест;

♦ контейнерний маніфест.

4.4. Транспортно-експедиторські документи (для оформ­лення операцій з експедирування, оброблення вантажів, скла­дування, організації перевезення, надання місцевих транс­портних засобів, перевірки, стану упакування, маркірування):

♦ відвантажувальне доручення;

♦ експедиторська інструкція;

♦ повідомлення експедитором агенту імпортера;

♦ повідомлення експедитором експортеру;

♦ рахунок експедитора;

♦ експедиторське свідчення про одержання вантажу;

♦ повідомлення про відправлення;

♦ складська розписка експедитора;

♦ розписка в одержанні товару;

♦ товароскладська квитанція;

♦ ордер на оброблення вантажів;

♦ пропуск на товар;

♦ документи на портові збори.

4.5. Митні документи (для оформлення переходу товарів через митний кордон):

♦ митна декларація;

♦ експортна, імпортна, валютна ліцензії;

♦ декларації валютного контролю (експорт і імпорт);

♦ декларації: податкова, вантажна, про товари для внутрішнього споживання, про негайне митне вивільнення, про небезпечні вантажі;

♦ митне повідомлення про постачання;

♦ заявка і сертифікат про походження товару;

♦ сертифікат (ЮНКТАД) про походження товару, який підпадає під дію преференціального режиму;

♦ консульська фактура;

♦ свідчення про районне найменування;

• ♦ заявка і свідчення про контроль якості;

♦ заявка і свідчення про огляд;

♦ статистичні документи (експорт, імпорт);

♦ свідчення: ветеринарне, санітарне, фітосанітарне, ка­рантинне;

♦ декларація про товари для митного транзиту;

♦ міжнародна митна декларація, зразок МЗП (відповідно до положень Міжнародної конвенції 1952 р. про полег­шення умов залізничного перевезення вантажів через кордони);

♦ книжка МДП (відповідно до вимог Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів);

♦ книжка АТА (відповідно до вимог Митної конвенції про тимчасове ввезення вантажів);

♦ декларація ТМТ (відповідно до вимог Митної кон­венції про міжнародне транзитне перевезення ван­тажів);

♦ транзитне гарантійне свідчення.

На виконання зовнішньоекономічного договору вплива­ють дві групи умов, які необхідно враховувати:

♦ умови, иа які партнери угоди не можуть впливати і змінювати;

♦ умови, які партнери можуть встановлювати і змінюва­ти.

До першої групи умов відносяться:

♦ економічна та політична ситуації в країні імпортера;

♦ діючі національні та міжнародні системи регулювання розрахунків у міжнародній торгівлі;

♦ забезпеченість платіжних зобов'язань (фінансовий стан партнера).

До другої групи умов відносяться:

♦ умови постачання (терміни, періодичність, умови транспортування, страхування тощо);

♦ порядок та строки платежу;

♦ одержання додаткових гарантій при здійсненні розра­хунків.

Найскладнішою є оцінка першої групи умов виконання зовнішньоекономічного договору, що потребує значного обся­гу організаційно-інформаційної роботи. Вирішення такого за­вдання рекомендується здійснювати на основі аналізу існую­чих рейтингів країн, розробкою яких займаються авторитетні агентства і консалтингові фірми. Як приклад можливості за­стосування в якості оцінки економіко-політичної ситуації в країні імпортера рейтингів країн розглянемо індекси еко­номічної свободи, що розраховуються The Heritage Foundation. Цей індекс дає оцінку по десятьох факторах, оцінюваних за чотирма категоріями:

♦ вільні (загальний індекс нижче 1,95);

♦ в основному вільні (2, 295);

♦ в основному не вільні (3,395);

♦ репресивні економіки (загальний індекс вище 4).

Дані рейтингу індексу економічної свободи — 2002 за ок­ремими країнами наведені в табл. 8.1 та 8.2 [70, с. 166].

Поиск по сайту: