Зовнішньоторговельна модель ЗЕД підприємства

Зовнішньоторговельна модель включає комплексекспортних та імпортних операцій, які пов'язані з торгівлею товарами, послугами,

продукцією інтелектуальної праці (рис. 6.1.)

Експортні операції — це діяльність, яка пов'язана з продажем і вивезенням за кордон товарів для пере­дачі їх у власність іноземного контрагента.

Здійснення експортних операцій передбачає:

♦ подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної те­риторії країни;

♦ сплату податків і зборів, встановлених на експорт то­варів;

♦ дотримання експортером вимог, передбачених законом.

При здійсненні реекспортних операцій товари, що похо­дять з інших країн, не пізніше, ніж у встановлений законодав­ством строк з моменту їх ввезення на митну територію країни, вивозяться з цієї території в режимі експорту.

Реекспортні операції здійснюються за таких умов:

♦ митному органу подано дозвіл уповноваженого органу, укладеному в установленому законом порядку, на реек­спорт товарів;

♦ товари, що реекспортуються, по-перше, перебувають у тому самому стані, в якому вони перебували на момент ввезення на митну територію країни, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормаль­них умов транспортування та зберігання; по-друге, не використовувалися з метою одержання прибутку; по- третє, вивозяться не пізніше, ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію країни.

До товарів, що реекспортуються, не застосовуються захо­ди нетарифного регулювання.

Імпортні операції — це діяльність, що пов'язана із за­купівлею і ввезенням іноземних товарів для наступної ре­алізації їх на внутрішньому ринку своєї країни.

Здійснення імпортних операцій передбачає:

♦ подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію країни;

♦ сплату податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію країни відповідно до її законів;

♦ дотримання вимог, передбачених законом, щодо за­ходів нетарифного регулювання та інших обмежень.

При здійсненні реімпортних операцій товари з країни їх по­ходження та вивезені за межі її митної території, згідно з мит­ним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений строк ввозяться на митну територію цієї країни для вільного обігу.

Товари можуть переміщуватися через митний кордон країни у режимі реімпорту, якщо вони:

♦ походять з митної території цієї країни і ввозяться не пізніше, ніж через один рік після їх вивезення (експорту);

♦ не використовувалися за межами країни походження з метою одержання прибутку;

♦ ввозяться у тому самому стані, в якому вони перебува­ли на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормаль­них умов транспортування та зберігання.

У разі реімпорту товарів протягом одного року з дати їх експорту суми вивізного (експортного) мита, сплачені при їх експорті, повертаються власникам цих товарів або уповнова­женим ними особам на підставі їх заяв.

Особа, що переміщує товари в режимі реімпорту, сплачує суми, одержані експортером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих під час вивезення (експорту) цих товарів, а та­кож відсотки з цих сум.

Таким чином, експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущено через державний кордон країни контрагента, для чого необхідне виконання визначених митних формальностей і процедур.

Правовою формою проведення зовнішніх торговельних операцій є міжнародна торгова угода, під якою розуміється до­говір між двома чи декількома контрагентами, що знаходяться в різних країнах, щодо постачання визначеної кількості та якості товарних одиниць, надання послуг, обміну науково- технічними знаннями, оренди.

Договір вважається міжнародним тільки за умови, що йо­го сторони знаходяться в різних країнах. Якщо договір укладе­ний між сторонами різної національної приналежності, фірми яких розташовані на території однієї країни, то в цьому випад­ку договір не вважається міжнародним. Якщо ж договір укла­дений між сторонами однієї національної приналежності, підприємства яких знаходяться на території різних країн, то договір буде вважатися міжнародним.

Міжнародна торговельна угода залежно від об'єкту купівлі-продажу оформляється у вигляді договору купівлі- продажу товарів у матеріально-речовій формі, договору за- купівлі-продажу послуг, договору закупівлі-продажу резуль­татів творчої діяльності.

Головною особливістю зовнішньоторговельної моделі є на­явність двох сторін міжнародної угоди: покупця та продавця, тобто одна із сторін виробляє продукцію або здійснює послуги, а друга є їх споживачем. У процесі торговельної операції здійснюється перехід власності від однієї сторони до другої.

Зовнішньоторговельна модель передбачає як самостійну діяльність підприємця на зовнішньому ринку, так і викорис­тання послуг спеціалізованих фірм, у тому числі посередників.

Торгівля товарами залежно від характеру здійснення зовнішньоторговельних операцій поділяється на традиційну та зустрічну сировинними та промисловими товарами означає експорт та імпорт товарів, які не зумовлені коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарами, і регулюється Кон­венцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.).

До сировинних товарів відносяться: мінеральна сировина та продукти її збагачення і переробки (чорні і кольорові мета­ли), сільськогосподарська сировина рослинного і тваринного походження й продукти їх первинної переробки, а також про­довольчі товари.

Торгівля сировинними товарами характеризується рядом особливостей [74, с.76-77]:

♦ попит та пропозиція на сировинні товари залежать від кліматичних умов, природних запасів, політико-еко- номічних криз, особливо в найважливіших сировинних регіонах. Тому в цілому міжнародна торгівля сировин­ними товарами характеризується нестабільністю рин­ку;

♦ спостерігається довгострокове перевищення пропо­зиції сировинних товарів над попитом. Це призводить у ряді випадків до сировинної кризи в країнах, що розви­ваються, з вузькою сировинною спеціалізацією, оскільки експорт сировинних ресурсів забезпечує їм 50-100% експортних доходів;

♦ партнери прагнуть установити досить тривалі відноси­ни на основі довгострокових міжнародних контрактів, в яких експортеру забезпечується стабільний збут, а імпортеру — гарантоване регулярне постачання. На довгострокові контракти припадає близько 30% світо­вого сировинного експорту, при цьому на природний газ — 100%, мідні, олов'яні, свинцево-цинкові концент­рати — 90, кам'яне вугілля — 5, залізну руду — 60, мар­ганцеву руду — 30%;

♦ купівля-продаж сировинних товарів тісно пов'язана з постачанням інших видів товарів, є частиною ко­мерційних операцій, складних видів зовнішньоеко­номічного співробітництва (техніко-економічного, на­уково-технічного), великомасштабних угод на компен­саційній основі;

♦ знижуються темпи зростання експорту сировинних то­варів при абсолютному збільшенні розмірів торгівлі да­ної товарної групи;

♦ темпи зростання торгівлі паливом і сировиною міне­рального походження випереджають темпи зростання торгівлі продовольством і сільськогосподарською сиро­виною;

♦ зростає торгівля напівфабрикатами, виготовленими на основі мінеральної і рослинної сировини, а також сиро­виною глибокого оброблення/перероблення і спеціаль­но підготовленими матеріалами підвищеної якості;

♦ підвищуються вимоги імпортерів до екологічної безпе­ки товарів, що поставляються;

♦ високий ступінь монополізації. Найбільші торговельні і промислові компанії прагнуть встановлювати моно- польно-високі ціни на сировинних ринках. При цьому внутрішньокорпораційні постачання сировини ведуть­ся за зниженими трансфертними цінами;

♦ зростає державне втручання у визначення обсягів, на­прямків, форм і методів торгівлі сировинними і продо­вольчими товарами.

Торгівля промисловими товарами включає торгівлю:

а) товарами широкого вжитку. Наприклад, одяг, взуття, миючі засоби, меблі, побутова техніка, товари для особистої гігієни, парфуми і косметика, аксесуари, ювелірні прикраси, хутряні вироби, автомобілі;

б) машинно-технічною продукцією, у тому числі:

♦ готовою продукцією. Це — постачання машин і устатку­вання в готовому до експлуатації вигляді. Наприклад, транспортні засоби, продукція верстатобудування, технічні товари культурно-побутового призначення;

♦ продукцією в розібраному вигляді. Наприклад, ця фор­ма торгівлі особливо розвинута в автомобільній про­мисловості (частка автомобілів у розібраному вигляді і комплектуючих виробів на даному ринку становить 40-50%), у виробництві тракторів, мотоциклів, елект­ропобутових приладів, радіо- та електронної апаратури, сільськогосподарських машин;

♦ комплектним устаткуванням. Під комплектними об'єктами розуміють промислові чи інші підприємства в цілому, окремі цехи, установки, агрегати, що утворю­ють готовий технологічний комплекс чи його са­мостійну частину. При цьому комплектним устатку­ванням вважається набір органічно пов'язаних єдиним технологічним процесом машин і устаткування, що за­безпечують випуск готової продукції чи завершують технологічну стадію. В обсяг постачання в контрактах на комплектне устаткування входять: проектна, техно­логічна документація (інженерно-консультаційні по­слуги); устаткування визначеної продуктивності із за­значенням витрат сировини, палива і виходу готової продукції, технічні послуги (монтаж, налагодження, пуск устаткування в експлуатацію, навчання фахівців);

Вітчизняні підприємці, які здійснюють зовнішню торгівлю промисловими товарами, повинні враховувати такі її особливості, які зумовлені новими вимогами ринку [74, с. 62-64]:

♦ зниження життєвого циклу більшості видів товарів;

♦ зростання виробництва високотехнологічних виробів, що забезпечує неухильну диференціацію напівпро- дукції і кінцевої продукції;

♦ спостерігається процес постійної диверсифікованості виробництва на якомога дрібніші галузі і підгалузі, відгалужування яких автоматично породжують потре­бу в обміні продукцією таких виробництв, що дедалі більш вузько спеціалізується. Відбувається постійне відновлення номенклатури й асортименту продукції;

♦ міжнародна торгівля готовими виробами однієї й тієї са­мої товарної номенклатури, торгівля продукцією в розібраному вигляді (вузлами, деталями, компонентами готових виробів) породжує новий тип міжнародного обміну — внутрішньогалузеву торгівлю, що витісняє традиційну міжгалузеву. Внутрішньогалузевий обмін багаторазово збільшує товаропотоки між країнами. Ця тенденція виявляється тим сильніше, чим вищий рівень технологічної складності виробу. Із зростанням частки високотехнологічних виробів у загальному обсязі ви­робництва країни збільшується і частка внутрішньога­лузевої торгівлі в її зовнішньому товарообігу;

♦ зростання у верстатобудівельній продукції частки відновленого устаткування;

♦ перехід від одиничних до системних продаж. Основний товар пропонується з комплектуючими і супутніми ви­робами;

♦ підвищення вимог до техніко-економічних показників виробів: підвищення конкурентоспроможності виробів за критерієм "якість/ціна"; зниження експлуатаційних витрат на машини і устаткування, забезпечення безпе­ребійної їх експлуатації постачальником упродовж усь­ого терміну служби (10 років і більше); застосування більш жорстких нормативів охорони навколишнього середовища, техніки безпеки, ергономіки, що призво­дять до створення екологічно-чистих виробництв з максимальним рівнем автоматизації щодо "безлюдної технології"; використання у верстатах сучасних систем ЧПУ засобів активного контролю (моніторингу), лінійних приводів; розширення технологічних можли­востей верстатів із створенням фактично оброблюючих центрів, які поєднують механічне, термічне оброблення з наступним шліфуванням загартованих часток. Оброб­люючі центри нового покоління дозволяють відмови­тись від жорстких автоматичних ліній і переходити на гнучке сучасне виробництво;

♦ машинно-технічна продукція повинна відповідати ви­могам Міжнародної організації стандартів;

♦ зростання торгівлі товарами виробничого призначення випереджає зростання торгівлі машинно-технічними виробами культурно-побутового призначення;

♦ посилення тиснення соціального фактору, який вияв­ляється у дефіциті і дорожнечі кваліфікованої праці, що потребує створення більш простих в експлуатації з "дружніми" системами ЧПУ;

♦ розроблення нових, більш ефективних інструменталь­них конструкційних матеріалів;

♦ потреба швидкого виконання заходів з передаванням

креслень виробів замовникові по Інтернету і поставкою продукції за системою "точно в термін".

♦ гнітюча частина світового експорту й імпорту машин­но-технічної продукції зосереджена в індустріально розвинутих країнах;

♦ торговельна політика держав спрямована на стимулю­вання експорту машинно-технічної продукції і захист національного товаровиробника;

♦ зростання на світовому споживчому ринку частки кон- трафактної (фальсифікованої) продукції за наступною номенклатурою: взуття, одяг, парфюмерія, косметика, лікарські засоби, носії інформації, продукти харчуван­ня, електричне і комп'ютерне устаткування, годинники та ювелірні вироби, іграшки, ігри тощо. Частка контра- фактних товарів в окремих сегментах споживчого рин­ку у 2003 р. становила: відеопродукції — 50 %, музичних записів — 33, одягу (трикотажу, сорочок, джинсів та ін.) — ЗО, автозапчастин — 10, медикаментів — 6, парфю­мерії і побутової хімії — 5%\ На частку контрафактної продукції припадає 5-7 % світової торгівлі (майже 250 млрд євро на рік). Контрафакція завдає серйозного збитку економіці ряду країн, крім того, фальсифікована продукція може бути шкідливою і небезпечною для здоров'я покупців.

Сутність зустрічної торгівлі полягає в тому, що експорт­но-імпортні операції доповнюються прийняттям партнерами зустрічних зобов'язань щодо постачання (закупівлі) погодже­них товарів і послуг. Міжнародна зустрічна торгівля є якісно новою формою організації комерційних операцій, розвиток якої відзначається швидкими темпами. Вона сприяє встанов­ленню ефективного, довгострокового, взаємовигідного співробітництва учасників безпосередньо в сфері вироб­ництва. У міжнародному товарообігу її частка становить близько 50% [74, с.148-153].

Зустрічна торгівля характеризується такими рисами:

♦ є важливим інструментом регулювання міжнародного товарообміну, оскільки укладання міжурядових угод про товарообмінні операції, а також угод про еко­номічне і виробниче співробітництво на компен­саційній основі дає можливість на кілька років уперед визначити види й обсяги товарів взаємного постачання, їх загальну вартість і порядок розрахунків, характер і вартість супутніх чи окремо наданих технічних послуг і науково-технічних знань;

♦ гнучкість, що дозволяє контрагентам пристосовуватися до умов, що змінюються, на світових товарних ринках; дає можливість країнам цілеспрямовано диверсифіку- вати свій експорт, виходити на нетрадиційні ринки збу­ту, на важкодоступні ринки розвинутих країн, обгород­жені тарифними і нетарифними бар'єрами; створює умови для економії валюти, прискорення процесу міжнародного товарообміну;

♦ пов'язування експорту із зустрічними закупівлями то­варів імпортуючої фірми чи країни-імпортера, і навпа­ки.

Видами міжнародної зустрічної торгівлі є:

♦ бартерні операції;

♦ зустрічні закупівлі;

♦ викуп техніки, що була у вживанні;

♦ операції з давальницькою сировиною;

♦ прості компенсаційні операції;

♦ складні компенсаційні угоди.

Бартерна (товарообмінна) угода — це один з видів екс­портно-імпортних операцій, оформлених бартерним догово­ром або договором зі змішаною формою оплати, яким оплата експортних (імпортних) поставок частково передбачена в на­туральній формі, між контрагентами, що передбачає збалансо­ваний за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій чи безготівковій формах.

Головна особливість бартерної операції полягає в тому, що даний безвалютний товарообмін здійснюється на основі рівності вартостей обмінюваних товарів за світовими цінами.

Бартерний контракт за своєю структурою являє собою ніби здвоєний контракт купівлі-продажу. Кожна зі сторін є і продавцем і покупцем. Загальна сума бартерного контракту визначається сторонами в єдиній валюті після внесення ви­правлень, зведених з урахуванням базисних умов поставок. Кількісні обсяги постачань товарів з кожної сторони коригу­ються так, щоб загальна вартість постачань з кожної сторони була однаковою. Митні збори, мита, податки кожна сторона контракту сплачує у своїй країні самостійно без взаєморозра- хунків.

Бартерні контракти часто виступають як разові спробні постачання на ринок з метою визначення попиту, каналів збу­ту, а також при нестачі валютних коштів.

Зустрічні закупівлі. Ця форма зустрічної торгівлі дозво­ляє партнерам гнучко виконувати свої зобов'язання з ураху­ванням повної чи часткової оплати товарів у грошовій чи то­варній формі, заліку фінансових вимог без переказу валютних коштів, досягнення збалансованості взаємопоставок.

Залежно від обсягу зобов'язань розрізняють три варіанти зустрічних закупівель.

Перший варіант. Він допускає, що зобов'язання зустрічної закупівлі містить контракт купівлі-продажу, в якому передба­чається, що імпортер сплачує повну вартість товарів згідно з документами, що підтверджують поставку, а експортер прий­має на себе зобов'язання купити не пізніше від установленого терміну зустрічні товари на всю суму експортного контракту. Імпортер визначає перелік товарів зустрічного постачання, їх основні характеристики, ціни і вимагає від експортера пред­ставлення в комплекті платіжних документів і банківської га­рантії належного виконання зобов'язань щодо зустрічних по­ставок, тобто фінансового забезпечення угоди.

Сторонами укладаються основний і додатковий контрак­ти, в яких вони обмінюються ролями продавця і покупця.

Другий варіант. Підписується основний контракт, згідно з яким імпортер оплачує одну частину суми коштами, а іншу — зустрічними поставками товару. На суму зустрічних поставок укладається додатковий контракт, що відображає основні зо­бов'язання імпортера по постачанню зустрічних товарів пого­дженої номенклатури, певної якості і рівня цін. У випадку не­виконання зустрічних зобов'язань за додатковим контрактом імпортер основного контракту зобов'язаний оплатити експор­теру всю суму, що залишилася, грошима.

Третій варіант. Укладається основний контракт, згідно з яким близько половини вартості поставленого товару імпор­тер оплачує коштами, а частину, що залишилася, — зустрічни­ми поставками товарів. Але в цьому випадку він здійснює зустрічні поставки авансом, тобто до основної поставки. Такі зустрічні закупівлі називаються авансовими, чи попередніми. Контракти на основну поставку і на авансову поставку пов'язані між собою таким чином, що закінчення виконання зобов'язань по зустрічному авансовому постачанню товарів є початком виконання зобов'язань за основною поставкою.

Для захисту своїх інтересів експортер в основний кон­тракт включає обов'язки імпортера надати фінансові гарантії виконання зустрічних поставок.

Імпортер захищає свої інтереси тим, що авансові поставки товарів за додатковим контрактом здійснюються тільки за на­явності банківської гарантії належного виконання зобов'язань на всю суму авансових поставок.

Викуп техніки, що була у використанні, при збуті більш нових моделей і модифікацій. За цією формою торгівлі екс­портер одержує можливість продати більш сучасну і дорогу продукцію, а імпортер — можливість звільнитися від мораль­но застарілої техніки, а також продати її за залишковою вартістю, тобто врахувати її у вартості нової придбаної техніки. Вартість викупленої техніки зараховується в платіж за нову і становить залежно від її стану, моделі, року виготов­лення й інших умов приблизно 10-20% вартості нової.

Операції з давальницькою сировиною. Давальницька операція — це постачання однією країною сировини, напівфа­брикатів, комплектуючих деталей для їх наступного перероб­лення, складання в країні торговельного партнера і зворотнє постачання готових виробів у країну першого експорту.

Економічний зміст таких операцій полягає в тому, що власник сировини, не маючи потужностей для її перероблен­ня, передає її переробному підприємству, що знаходиться в іншій країні, в обсязі, необхідному для забезпечення вироб­ництва заданої кількості готової продукції, покриття витрат, пов'язаних з переробленням, а також для забезпечення визна­ченої норми прибутку переробному підприємству.

Вартість наданої для перероблення сировини і готової продукції, що закуповується, при реалізації міжнародного контракту визначається на базі світових цін. Митний режим, що застосовується до даних угод, передбачає звільнення сторін угоди від заходів економічного впливу держави, сплати вивізного мита, якщо під час виробничого процесу перероб­лення митний контроль підтвердить, що продукція, яка підля­гає вивезенню, виготовлена саме з визначеної в контракті да­вальницької сировини і відповідно до встановлених і погодже­них норм виходу готової продукції з даної сировини.

Виплата штрафних санкцій і відшкодування збитків пе­редбачаються в основному в товарній, а не грошовій формі.

Прості компенсаційні угоди. За цієї форми зустрічної торгівлі експортер поставляє виробниче устаткування на умо­вах комерційного кредиту, а імпортер після його встановлення і пуску в експлуатацію, погашає, компенсує його вартість і вартість кредиту постачанням продукції, виготовленої на цьо­му устаткуванні, поступово, як з розстрочкою платежу.

Метою даних операцій є: створення нових виробництв, но­вої продукції, насичення сучасним устаткуванням і техно­логією енергоємних галузей промисловості, що потребують реконструкції.

У контракті передбачаються такі зобов'язання іноземного експортера:

♦ поставити необхідне устаткування;

♦ передати супутні ліцензії на використання винаходів і ноу-хау з виділенням їх вартості в загальній сумі;

♦ виконати монтажні роботи;

♦ забезпечити пуск в експлуатацію;

♦ навчити персонал.

У компенсаційній угоді ціни визначаються двома основ­ними способами:

а) використання світових цін, що діють на дату підписан­ня угоди, без наступної їх зміни до повної компенсації. Ко­мерційні ризики при зменшенні чи збільшенні цін на компен­суючу продукцію несе, відповідно, покупець чи продавець ус­таткування. Однак сторони можуть заздалегідь визначити термін компенсації;

б) постачання компенсуючої продукції здійснюється що­раз за поточними цінами відповідно до кон'юнктури. Недолік цього способу — багаторазове узгодження цін і труднощі з виз­наченням терміну закінчення компенсації.

Прості компенсаційні угоди, як правило, укладають на су­ми, що не перевищують 20 млн дол. і на термін не більше З років. При цьому ціни на компенсуючу продукцію встановлю­ються тверді і фіксуються щорічно.

Складні компенсаційні угоди. Це довгострокові (на 5-10 років) компенсаційні операції великомасштабного характеру (100 млн дол. і більше). Особливістю таких угод є те, що екс­портер не зацікавлений сам використовувати компенсуючу продукцію у таких великих обсягах. Найчастіше він відмов­ляється від неї на користь третьої сторони, яка в міру ре­алізації продукції компенсує експортерові вартість устатку­вання і кредит.

Таким чином, складна компенсаційна угода має тристо­ронній характер.

Для виконання таких угод укладають контракти на поста­чання конкретного устаткування і на постачання компенсую­чої продукції, третій стороні, яка володіє ринком збуту, а між експортером устаткування і третьою стороною укладається договір про умови погашення суми устаткування і вартості кредиту в міру реалізації компенсуючої продукції.

При підготовці і реалізації складної компенсаційної угоди зазвичай звертаються до міжнародної практики вибору парт­нерів на умовах відкритих міжнародних торгів, організації тендерних комітетів.

Зовнішня Наступною складовою зовнішньоторговель- торгівля ної м°Делі є торгівля послугами, послугами Послуга — це виконання згідно з догово­

ром однією стороною (виконавцем) за за­вданням другої сторони (замовника) певних дій або здійснен­ня певної діяльності, що споживаються у процесі їх реалізації. Послуги у ЗЕД — це економічні відносини між двома сторона­ми — резидентами та нерезидентами.

Послуги і торгівля ними якісно відрізняються від товарів і торгівлі товарами.

Головними характеристиками послуг є те, що їх не можна на відміну від товарів, побачити і відчути на дотик; вони не піддаються збереженню; торгівля послугами пов'язана з їх ви­робництвом; експорт послуг означає надання послуги інозем­цю, тобто нерезиденту, навіть якщо він знаходиться на митній території країни. Однак вищенаведений опис характеристик має обмеження. Деякі послуги можна побачити (наприклад, звіт консультанта на дискеті), деякі з них зберігаються (на­приклад, система телефонного автовідповідача).

Різниця між товарами і послугами полягає також у тому, як, яким чином уряд надає захист власному виробникові. Як­що виробничі галузі промисловості відгороджуються через встановлення тарифів, кількісних обмежень тощо, то сфера послуг відгороджується головним чином національними нор­мативами і правилами відносно прямих іноземних інвестицій і участі іноземних постачальників послуг у діяльності національних підприємств.

Захист сфери послуг не можна забезпечити заходами на кордонах через нематеріальний характер послуг, а також тому, що небагато операцій з послугами пов'язані з перетинанням кордонів.

Різні характеристики послуг впливають на спосіб, яким здійснюються міжнародні операції. Якщо міжнародні операції з товарами передбачають їх фізичне переміщення з однієї країни до іншої, то тільки деякі види операцій з послугами пе­редбачають рух через кордони. Однак для більшості операцій у сфері послуг час і місце споживання не можна відокремити, тому постачальника послуг слід наблизити до споживача.

Послуги на міжнародному рівні надаються із застосуван­ням чотирьох способів, зокрема:

1) транскордонне постачання, тобто надання послуг через кордон. Постачальник і споживач послуги не переміщаються через кордон, його перетинає тільки послуга. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, що передають­ся через засоби телекомунікації (консультації по телефону або по факсу, постачання послуг поштою, переказ грошей через банки), послуги, вкладені в товари (технічний звіт консультан­та, програмне забезпечення на дискеті), транспортні послуги;

2) споживання за кордоном, тобто переміщення спожи­вачів до країни експорту. Постачальник не переміщується (ту­ризм, освіта, медичні послуги в лікарні іншої країни, послуги з ремонту суден, якщо судно однієї країни відправляється до іншої для ремонту);

3) комерційна присутність, тобто створення комерційної присутності в країні, у якій повинні надаватися послуги (відкриття філії чи дочірньої компанії). Постачальник послуг переміщується, а споживач не переміщується (наприклад, прямі іноземні інвестиції, тимчасова трудова міграція, банківська послуга, що надається через філію чи відділення іноземного банку);

4) присутність фізичних осіб, тобто тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни заради надання там послуг (на­приклад, гастролі театрів, артистів, лекції професорів універ­ситетів, послуги архітекторів, юристів, подорожування інозем­ного консультанта до країни для надання консультаційних по­слуг) [68, с. 100-101].

Загальна кількість послуг, якими торгують останніми дво­ма способами, значно вища від тих, котрими торгують у випад­ку застосування перших двох. Однак новітні досягнення ко­мунікаційних технологій і розвиток електронної торгівлі ство­рюють для компаній дедалі більше можливостей надавати по­слуги в режимі транскордонного переміщення, не створюючи комерційної присутності в країні-імпортері.

Можливі випадки, коли для надання послуги може вико­ристовуватись не лише один спосіб постачання. Наприклад, певна консультаційна послуга може бути надана засобами те­лекомунікації і безпосередньо присутніми фізичними особами.

В Україні діє Державний класифікатор ДК 012-97 "Кла­сифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності" (КПЗЕД). Він є складовою частиною державної системи кла­сифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

КПЗЕД призначено для використання органами статисти­ки та тими підприємствами, організаціями, установами, що бе­руть участь у зовнішньоекономічній діяльності (підприємства, банки, біржі, комерційні структури, будівельні та транспортні організації, річкові та морські порти, готелі, ресторани та за­клади громадського харчування, вищі навчальні заклади, ту­ристичні бюро, пошти, страхові компанії та інші організації й установи, які здійснюють експорт-імпорт послуг).

Використання КПЗЕД забезпечує проведення статистич­них обстежень послуг зовнішньоекономічної діяльності та аналізу статистичної інформації щодо експорту-імпорту по­слуг (складання платіжних балансів України).

До КПЗЕД включено види послуг, що використовуються у звітності, обліку та статистиці експорту-імпорту послуг.

За структурою КПЗЕД складається з двох блоків: іден­тифікації та назви. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації та систему кодування з використанням літеро- цифрового коду. Для виділення послуг за видами діяльності класифікація поділяється на секції, розділи, групи, класи, підкласи. Так, КПЗЕД поділяється на 16 секцій:

♦ послуги, пов'язані із сільським господарством, мислив­ством та лісовим господарством;

♦ послуги, пов'язані з рибним господарством;

♦ послуги у видобувній промисловості;

♦ послуги в обробній промисловості;

♦ послуги у виробництві електроенергії, газу та води;

♦ послуги, пов'язані з будівництвом;

♦ послуги, пов'язані з оптовою та роздрібною торгівлею, торгівлею транспортними засобами, послуги з ремонту;

♦ послуги готелів і ресторанів;

♦ транспортні послуги;

♦ послуги, пов'язані з фінансовою діяльністю;

♦ послуги в операціях з нерухомістю, здаванням під найм та послуги юридичним особам;

♦ послуги, пов'язані з державним управлінням;

♦ послуги, пов'язані з охороною здоров'я та соціальною допомогою;

♦ колективні, громадські та особисті послуги;

♦ послуги домашньої прислуги;

♦ послуги, пов'язані з екстериторіальною діяльністю (з діяльністю різних міжнародних організацій).

♦ патент — свідоцтво, яке видається відповідною держав­ною установою винахідникові; воно засвідчує його мо­нопольне право на використання цього винаходу;

♦ ліцензія — дозвіл, який видається власником технології (ліцензіаром), захищеної чи незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіагові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначе­ну плату;

♦ копірайт — ексклюзивне право автора літературної, аудіо- чи відеопродукції на показ і відтворення своєї ро­боти;

♦ товарний знак — символ (малюнок, графічне зображен­ня, поєднання букв тощо) певної організації, що вико­ристовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими ор­ганізаціями без офіційного дозволу власника;

♦ ноу-хау — надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що є комерційною цінністю, які застосовуються у виробництві і про­фесійній практиці і не забезпечені патентним захистом [66, с.349; 74, с. 112].

До форм торгівлі продукцією інтелектуальної праці відно­ситься також торгівля науково-технічними послугами (інжинірингові, консультаційні, навчання персоналу).

При зовнішній торгівлі продукцією інтелектуальної праці підприємцям варто брати до уваги такі її особливості:

1. Розвиток ринку наукоємних технологій. Прогресив­ною вважається тенденція не просто зростання експортного потенціалу країни, а його "інтелектуалізація", тобто збільшен­ня частки наукоємних високотехнічних товарів у загальній структурі експорту. Це є чинником економічного зростання. Поглиблення міжнародного поділу праці призводить до зрос­тання зовнішньоекономічних інноваційних ресурсів, пов'яза­них з міжнародним трансфертом технологій. Міжнародний технологічний обмін може до певної міри компенсувати неста­чу коштів для фінансування науково-технологічного розвитку країни.

Між технологічним прогресом країни та її ринковою кон­курентоспроможністю існує прямий зв'язок. Зміни в конку- ' рентоспроможності різних країн на світовому ринку складних у технічному відношенні товарів відбуваються одночасно з аналогічними змінами у відповідних позиціях країн у галузі розроблення і впровадження нових технологій.

Про прямий зв'язок між розвитком передових технологій у країні та рівнем її заможності свідчить показник частки екс­порту високотехнологічних товарів в експорті обробної про­мисловості.

Загальновизнаною класифікацією високих технологій для експорту та імпорту продукції, що втілює нову та лідируючу технологію, є класифікація, розроблена в США, яку викорис­товують міжнародні організації для виконання статистичних порівнянь різних країн. За цією класифікаційною системою можна дослідити торгівлю продукцією високих технологій у 10 головних технологічних галузях:

♦ Біотехнологія — медичне та промислове застосування передових генетичних досліджень, спрямованих на створення нових ліків, гормонів та інших лікувальних продуктів для ви­користання в медицині та сільському господарстві.

♦ Технології наук про життя людини — застосування на­укових досягнень у медицині (інших ніж біологічних). Напри­клад, досягнення медичних технологій у сферах відображення ядерного резонансу, ехокардіографії, найновіших хімічних тех­нологій, пов'язаних з виробництвом ліків, які формують нову продукцію, що дає можливість лікувати і запобігати хворобам.

♦ Опто-електроніка — електронна продукція і компонен­ти, які проводять світло та реагують на нього. Наприклад, оп­тичні сканери, оптичні компакт-диски, сонячні батареї, фото­елементи, лазерні принтери.

♦ Комп'ютери і телекомунікація — продукція, що оброб­ляє зростаючий обсяг інформації за короткий проміжок часу. Наприклад, факсимільні машини, апарати телефонної кому­тації, радари, супутники зв'язку, сервери, комп'ютери та відповідна апаратна периферія, а також програмна продукція.

♦ Електроніка — електронні компоненти (без опто-елек- тронних компонентів), такі як інтегральні схеми, плати, рідкі кристали та інші подібні компоненти, що дозволяють значно удосконалити і розвинути основні функції, а також мініатюри- зувати вироби.

♦ Комп'ютеризоване виробництво — технології для ав­томатизації промислового виробництва. Наприклад, роботи, машини і апарати з числовим програмним управлінням, авто­матизовані засоби транспортування, які дають змогу значно підвищити гнучкість виробництва і зменшити включеність людини в технологічний процес.

♦ Нові матеріали — удосконалення і створення ма­теріалів, таких як напівпровідники, оптичні фібер-кабелі, віде- одиски тощо, завдяки яким удосконалюється застосування інших передових технологій.

♦ Аерокосмічні технології — більшість військових і цивільних вертольотів, літаків і космічних апаратів (без су­путників зв'язку), реактивні авіаційні двигуни, літальні трена­жери та автопілоти.

♦ Озброєння — технології військового застосування для виробництва звичайного озброєння, ракет, бомб, мін, торпед, ракетних стартових комплексів тощо.

♦ Атомні технології — розвиток обладнання атомних еле­ктростанцій, зокрема атомні реактори та їх частини, обладнан­ня для розчеплення ізотопів, виготовлення твелів тощо (об­ладнання для медичного застосування більше відносять до групи науки про життя людини).

Для оцінювання обсягів технології, що передається через торгівлю високотехнологічними товарами використовується класифікація технологічної ємкості торгівлі (ТЄТ), розроблена ЮНКТАД. Під технологічною ємкістю торгівлі розуміють част­ку витрат на дослідження і розроблення в загальному обсязі ви­робництва і торгівлі товарами окремих галузей [66, с. 352].

Показник ТЄТ розраховується по кожній країні в розрізі галузей виробництва й окремих товарів, а потім визначається середнє значення ТЄТ.

Високотехнологічно ємними вважаються товари і галузі, чиї ТЄТ перевищують середнє значення для даної країни, гру­пи країн чи галузі; середньотехнологічно ємними — якщо ТЄТ близька до середнього значення; низькотехнологічно ємними — якщо ТЄТ значно нижча від середнього значення. Напри­клад, у країнах ОЕЄР високотехнологічно ємною вважається торгівля аерокосмічним устаткуванням (22,7 % витрат на на­уково-дослідні розробки в загальному обсязі виробництва), офісним устаткуванням і комп'ютерами (17,5 %); середньотех­нологічно ємна — торгівля автомобілями (2,7 %), хімікатами (2,3 %); низькотехнологічно ємна — торгівля цеглою, глиною (0,9 %), продуктами харчування (0,8 %), папером (0,3 %) і т.д. При цьому середня ТМТ для високотехнологічних товарів становить 11,4 %, середньотехнологічних — 1,7 %, низькотех- нологічних - 0,5 % [66, с. 352].

2. Монополія найбільших фірм на ринках технологій. Науково-дослідні розробки концентруються в найбільших фірмах промислово розвинутих країн, оскільки тільки вони володіють достатніми фінансовими коштами для проведення дорогих досліджень. Наприклад, у США витрати на НДДКР у загальній сумі реалізації на одного зайнятого в ТНК "ІБМ" і "Істмен Козак" становлять 6 %, у "Боїнг" і "Ханіуелл" — 5 %, у "Дюпон де Немур" і "Ксерокс" — 4 %, у "Дженерал моторе", "Форд мотор" - 3 %.

Транснаціональні корпорації активно залучають у прове­дення НДДКР свої закордонні філії, дочірні компанії, для яких характерне підвищення частки витрат на наукові розроб­ки в загальній сумі цих витрат ТНК.

3. Технологічна політика ТНК. Останнім часом відбули­ся зміни в напрямах НДДКР, проведених ТНК. Дослідження зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збу­товій діяльності:

♦ удосконалювання традиційних видів виробів для їх кращого пристосування до вимог світового ринку за по­казниками матеріалоємності, енергоємності, безпеки, надійності тощо;

♦ створення принципово нових товарів, дослідження ринків, де можна очікувати високих прибутків;

♦ удосконалювання існуючої і створення нової техно­логії.

ТНК використовуються нові підходи до передачі науково- технологічних досягнень:

♦ продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів щоб встигнути окупити частину витрат на НДДКР доходами від реалізації їх результатів;

♦ встановлення монопольно високих цін на запатентова­ну продукцію й обмеження виробництва і випуску но­вої продукції покупцями ліцензій;

♦ укладання угод між ТНК для одержання ексклюзивно­го права на блоки патентів на найбільш важливі вина­ходи. Укладаються угоди між окремими ТНК з метою утворення патентних пулів'. Права на винаходи здобу­вають усі учасники пула шляхом видачі взаємних ліцензій. Використання нових винаходів, створених по­за пулом, припиняється;

♦ використання патентів для контролю за розвитком техніки або для гальмування цього розвитку;

♦ позбавлення дочірніх компаній ТНК самостійності у виборі техніки і технології. Вони повинні керуватися загальною ліцензійною політикою в рамках ТНК;

♦ передача ТНК ліцензій на некомерційних умовах своїм філіям і дочірнім компаніям, що ставить останніх у пе­реважне становище на ринку, сприяє підвищенню кон­курентоспроможності їх продукції. Внутрішньокорпо- раційний обмін технологією дає можливість закордон­ним філіям швидше налагодити виробництво нових то­варів і організувати їх збут; обійти митні бар'єри і ва­лютні обмеження інших країн; знижує ступінь ризику при укладанні угод і гарантує нерозголошення промис­лових секретів третім країнам.

Внутрішньокорпораційна торгівля є головним напрямом міжнародного технологічного обміну. Так, серед усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн частка внутрішньо- корпораційних надходжень становить понад 60 %, у тому числі у США частка надходжень від продажу ліцензій дочірнім філіям становить близько 80 %, в Англії — 50 %.

Важливе місце в технологічній політиці ТНК займає міжнародне науково-технічне співробітництво шляхом ство­рення стратегічних альянсів між ТНК різних країн для спільного рішення науково-технічних проблем. У рамках стратегічних альянсів ТНК проводять спільні НДДКР, здійснюють взаємний обмін науковими досягненнями і вироб­ничим досвідом, підготовку кваліфікованих кадрів. Створюю­чи стратегічні альянси, ТНК скорочують час на проведення НДДКР, що дуже важливо в умовах швидкого розвитку техно­логій і скорочення життєвого циклу товарів і технологічних процесів; розподіляють значні суми витрат між фірмами при проведенні спільних НДДКР, одержують доступ до науково- технічних досягнень партнера по альянсу і розподіляють ри­зик невдачі при проведенні НДДКР.

4. Взаємини ТНК з країнами, що розвиваються. ТНК намагаються створити таку структуру міжнародного поділу праці, яка забезпечувала б економічну і технічну залежність країн, що розвиваються. Так, у цих країнах ТНК створюють підприємства по випуску комплектуючих виробів, що постав­ляються на дочірні підприємства в інших країнах. Передаючи технології на виготовлення проміжної продукції в країни з де­шевою робочою силою, ТНК тим самим знижує собівартість своїх товарів.

Нерідко ТНК переміщує в країни, що розвиваються, ви­робництво товарів, життєвий цикл яких минув і прибуток від реалізації яких поступово зменшується. Ці товари вони здобу­вають за низькими цінами, а потім реалізують їх у свою збуто­ву мережу під своєю відомою товарною маркою, одержуючи підвищений прибуток.

Технологія, яка передається країнам, що розвиваються, як правило, погано пристосована до їх можливостей, оскільки во­на розроблена з урахуванням рівня розвитку і структури про­мисловості розвинутих країн.

На частку країн, що розвиваються, припадає близько 10 % міжнародного технологічного обміну, що пояснюється малою ємністю їх технологічного ринку.

5. Участь у міжнародному технологічному обміні "вен­чурних" фірм (дрібних і середніх фірм із числом зайнятих до 1 тис. чол.). Перевага цих фірм на ринку технологій полягає у вузькій спеціалізації. Випускаючи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки; не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу; приділяють більше уваги безпосередньому вирішенні науково-технічних завдань.

Продаж ліцензій є для венчурних фірм найбільш конку­рентною формою передачі технології, тому що вони не можуть суперничати з великими корпораціями ні за масштабом екс­порту високотехнічної продукції, ні за вивезенням підприємницького капіталу.

6. Розвиток міжнародної технічної допомоги. Ця допо­мога надається розвинутими країнами країнам, що розвива­ються, і країнам з перехідною економікою в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, технологічноємної про­дукції, навчання персоналу. Міжнародні програми технічної допомоги спрямовані на підвищення технічного рівня країн- одержувачів і здійснюється на багатосторонній основі, у тому числі по лінії міжнародних організацій (наприклад, МВФ, Світового банку, ОЕСР та ін.) чи на двосторонній основі. Технічна допомога надається у вигляді безоплатних техно­логічних грантів на одержання країною, що розвивається, тех­нології технологічноємних товарів, фінансових засобів на купівлю технології, навчання кадрів, а також у вигляді софінансування, тобто одержувач допомоги відповідно до уго­ди не тільки організаційно забезпечує її одержання, а й частко­во фінансує, хоча частка фінансової участі в загальній вартості проекту незначна.

Основними покупцями на ринку технологій є:

♦ закордонні філії чи дочірні компанії ТНК;

♦ окремі незалежні фірми.

Передача ТНК новітніх технологій своїм закордонним підрозділам обумовлена тим, що:

♦ переборюється протиріччя між необхідністю широкого використання новітніх технічних розробок з метою

одержання максимального прибутку і виникаючої у зв'язку з цим загрозою втрати монопольного права на науково-технічні досягнення;

♦ зменшуються питомі витрати на проведення НДДКР;

♦ виключається витік виробничих секретів за межі ТНК;

♦ збільшується прибуток материнської компанії (оскільки в багатьох країнах платежі за отриману нову технологію звільняються від податків).

Незалежним фірмам, як правило, продаються технології тих галузей, у яких невелика частка витрат на НДДКР (мета­лургія, металообробка, текстильна, швейна промисловість).

При продажу технології незалежним компаніям фірма- продавець втрачає монопольне право на її використання, при цьому покупець технології може стати серйозним конкурен­том, якщо володіє значним науково-технічним потенціалом. Тому при передачі технології фірма-продавець з метою ком­пенсації втрати монопольного права прагне одержати частку в акціонерному капіталі, об'єднати передачу технології з поста­чаннями свого устаткування, домогтися одержання макси­мальних доходів від продажу, щоб компенсувати втрату моно­польних прав.

Зовнішня торгівля ліцензіями є основним

Торгівляекономічним механізмом міжнародного технологічного обміну і наразі набула значного і швидкого поширення [74, с. 122].

Зростання зовнішньої торгівлі ліцензіями зумовлене ря­дом чинників, що стимулюють фірми продавати і купувати ліцензії на світовому ринку:

♦ комерційна зацікавленість у здійсненні технологічного трансферту, як з боку ліцензіара (продаючи ліцензію, він за короткий термін окуповує витрати на НДДКР, дістає додатковий прибуток за рахунок швидкого ос­воєння винаходу і випуску на його основі нових видів продукції), так і з боку ліцензіата (купуючи ліцензію, він економить на НДДКР, має доступ до передових на­уково-технічних досягнень, одержує доходи від вико­ристання новітніх технологій);

♦ посилення конкурентної боротьби на світовому ринку;

♦ прискорення випуску на ринок нової продукції;

♦ одержання доступу до додаткових ресурсів;

♦ проникнення і завоювання важкодоступних ринків у країнах, де широко використовуються тарифні і нета- рифні бар'єри;

♦ одержання прибутку від продажу ліцензій на про­дукцію, що не відповідає новим стратегічним пріорите­там. Так, фірми з диверсифікованим виробництвом постійно коригують асортимент продукції, переключа­ючи ресурси на виробництво найбільш прибуткових виробів. При цьому "по бортом" можуть виявитися ви­ди продукції чи технології, які для самих фірм уже не мають інтересу, але можуть бути з вигодою передані за­кордонним підприємствам, зацікавленим у їх продажу;

♦ країни з обмеженими ресурсами науково-технічного розвитку, беручи участь у міжнародному технологічно­му обміні, мають можливість зайняти тверду позицію на світовому ринку без додаткових витрат;

♦ за допомогою ліцензій створюється реклама вітчизня­ної продукції і завдяки цьому зростає попит на неї в інших країнах, а також вивчаються закордонні ринки;

♦ політичні і правові мотиви. Так, ліцензування — більш вигідний спосіб інтернаціоналізації при бажанні ліцензіара захистити свої активи в умовах недоскона­лого законодавства, нестабільної політичної ситуації в країні-ліцензіаті, що до того ж проводить політику з об­меження панування іноземного капіталу і зміцнення державної власності.

Крім переваг, міжнародне ліцензування має і недоліки, що для ліцензіара обертаються наступним:

♦ обмеження можливостей одержання майбутніх при­бутків, пов'язаних із самостійним використанням нема­теріальних активів, внаслідок передачі прав на досить тривалий період;

♦ втрата контролю над якістю своєї продукції і техно­логії, а також над збереженням репутації своєї фірми у випадку передачі права іншій фірмі. Основними наслідками контролю є неадекватне використання ліцензій, низька якість продукції, перетворення ліцензіата в конкурента;

♦ зниження цінності технологій у тих випадках, коли во­ни можуть стати широко відомими і доступними.

Наразі ліцензійні угоди в більшості випадків укладають на термін 10-15 років.

Розповсюдженою формою торгівлі про- Інжиніринг дукцією інтелектуальної праці є інжиніринг [74, с. 132-135]. Інжиніринг — це комплекс інженерно-консультаційних послуг по використанню технологічних та інших науково- технічних розробок.

Сутність міжнародної торгівлі інжиніринговими послуга­ми полягає в наданні однією стороною іншій на основі дого­ворів комерційних інженерно-розрахункових, консуль­таційних, інженерно-будівельних послуг щодо:

♦ підготовки виробництва:

- передпроектні послуги (соціально-економічні дослідження, польові дослідження, топографічна зйомка, розвідка корисних копалин, підготовка техніко-економічних обґрунтувань, консультації і на­гляд за проведенням цих робіт);

- проектні послуги (складання генеральних планів, схем, робочих креслень, технічних специфікацій, кон­сультації, нагляд тощо);

- післяпроектні послуги (підготовка контрактної доку­ментації, нагляд за здійсненням робіт, керування будівництвом, приймально-здавальні роботи і т. ін.);

♦ забезпечення процесу виробництва (послуги з ор­ганізації процесу виробництва, керування підприємством, навчання персоналу);

♦ забезпечення реалізації продукції;

♦ обслуговування будівництва й експлуатації промисло­вих, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об'єктів.

Усі ці послуги інтелектуальні і спрямовані на оптимізацію інвестиційних проектів на всіх етапах їх реалізації.

Міжнародний ринок інжинірингових послуг активно роз­вивається з кінця 60-х років. Цьому сприяло надання розвину­тими країнами технічного сприяння країнам, що розвивають­ся, на основі міжнародних програм допомоги. Спостерігається зростання експорту інженерно-консультаційних послуг з європейських країн. З кінця 80-х років внаслідок збільшення приватних інвестицій розширюються національні ринки інже­нерно-консультаційних послуг, а потім і ринки інженерно- будівельних послуг. Наразі значно збільшилися обсяги і су­марна вартість інжинірингових послуг, крім того зросла част­ка участі в цій діяльності західноєвропейських і японських фірм при збереженні домінуючого положення американських компаній.

Основними чинниками, що впливають на розвиток міжна­родного ринку інжинірингових послуг, є:

♦ прискорення науково-технічного прогресу, що призво­дить до істотних зрушень у структурі міжнародної торгівлі убік збільшення торгівлі суміжними видами устаткування, що потребують спеціальних знань для вирішення технологічних та організаційних питань, по­чинаючи від проектування підприємства до введення його в експлуатацію;

♦ зростання обсягу державних і приватних інвестицій, за­вдяки чому розширюється будівництво, і введення но­вих об'єктів, при проектуванні яких можуть знадобити­ся інжинірингові послуги;

♦ наявність вільного капіталу, що розміщується на ринку інжинірингових послуг;

♦ високий попит на інжинірингові послуги з боку країн, що вступили на шлях самостійного економічного роз­витку і не мають необхідного досвіду й кадрів фахівців для розвідки і розроблення своїх природних ресурсів, розвитку паливно-енергетичної бази, створення галу­зей важкої промисловості тощо;

♦ прагнення великих ТНК до зовнішньоекономічної екс­пансії, тобто розширення сфер впливу. Вони викорис­товують надання технічних послуг як один із засобів проникнення в економіку інших країн. Наприклад, на­дання інжинірингових послуг якій-небудь країні спри­чинює згодом постачання машин і устаткування, вартість яких у 10-20 разів вища від вартості послуг, що обумовили їхнє постачання;

♦ збільшення числа великих інженерних фірм з велики­ми оборотами і широкою сферою діяльності, створення національних і міжнародних асоціацій інженерних фірм, що сприяють розвитку інжинірингу.

До особливостей ринку інжинірингових послуг як ринку технологій відносяться:

♦ результати торгівлі інжиніринговими послугами, втілені не в речовинній формі продукту, як це має місце при торгівлі технологією, а в деякому корисному ефекті, що може мати чи не мати матеріальний носій, тобто інжиніринг є непрямою формою передачі техно­логій. Наприклад, послуги за навчання фахівців, керу­вання процесом будівництва не мають матеріальних носіїв;

♦ інжинірингові послуги пов'язані з підготовкою і забез­печенням процесу виробництва і реалізації, розрахова­них на проміжне споживання матеріальних благ і по­слуг. Послуги виробничого характеру не належать до інжинірингових послуг;

♦ об'єктом купівлі-продажу є послуги, пристосовані до використання в конкурентних умовах і передачі в се­редньому доступних науково-технічних, виробничих, комерційних та інших знань і досвіду.

Поиск по сайту: