Стимулюючі фактори ЗЕД підприємства

Одним із головних суб'єктів ЗЕД є підприємство. Підприємство — це самостійний суб'єкт господарської діяль­ності, який виготовляє продукцію або надає послуги з метою задоволення потреб суспільства та одержання прибутку.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства базується на можливості отримання економічних вигод виходячи з пере­ваг міжнародного поділу праці, міжнародних ділових відно­син. Це пов'язано з тим, що виробництво певного товару, його збут або надання певного виду послуг в іншій країні має більше переваг ніж така діяльність всередині країни. Таким чином, ЗЕД здійснюється в тій країні і з тими партнерами, які є найвигіднішими.

До причин, що спонукають підприємство займатися зовнішньоекономічною діяльністю, відносяться:

♦ особливості розвитку внутрішнього ринку, до якого вигідніше вкладати капітал за кордоном. Це — наси­ченість ринку товарами; посилення тиску конкурентів; зростання залежності від посередницької торгівлі, особливо в питаннях якості, цін, капіталовіддачі та роз­ширення виробництва; зростання зборів, пов'язаних із захистом навколишнього середовища; труднощі дотри­мання соціального законодавства;

♦ нестабільність політичного та економічного становища в країні: погіршення інвестиційного клімату, низькі темпи економічного зростання;

♦ недосконалість національної законодавчої бази, що ре­гулює комерційну діяльність. Підприємницьке середо­вище в різних країнах має суттєві відмінності. Підприємці намагаються здійснювати свою діяльність у тих країнах, які характеризуються ліберальними по­датковими та митними режимами;

♦ нестабільність національної валюти, можливість отри­мання прибутку в твердій іноземній валюті і компен­сація коливань валютного курсу шляхом організації ча­сткового виробництва і збуту у відповідних країнах;

♦ конкуренція зі сторони іноземних компаній, що діють на внутрішньому ринку;

♦ можливість зниження ризику втрати доходу за рахунок зменшення залежності від внутрішнього ринку і "розсіювання" його шляхом завоювання іноземних ринків, в тому числі розв'язання проблеми залежності фірми від сезонних коливань попиту на внутрішньому ринку;

♦ пошук унікальних ресурсів, яких немає у власній країні;

♦ вигідне географічне положення. Метою перебування в якій-небудь країні підприємство може вибрати її еко­номічно вигідне місце розташування (між континента­ми, між морями, на пересіканні великих транспортних магістралей);

♦ можливість отримання більшого прибутку від кращого використання виробничих потужностей. Так, розши­рення ринку дає можливість завантажити наявні або додатково створені потужності;

♦ отримання доступу до новітніх технологій завдяки діяльності з іноземними партнерами;

♦ зростаючий попит потенційних зарубіжних клієнтів;

♦ можливість придбання на зарубіжних ринках більш де­шевих ресурсів, диверсифікація джерел постачання, зниження загального ризику шляхом їх віднесення на більший обсяг продукції, частина з яких виготов­ляється на власних зарубіжних фірмах [68, с.16; 81, с.8].

У сучасних умовах суттєво змінюється роль та місце підприємства в ЗЕД країни. На це впливає як характер внутрішньої сфери діяльності підприємства так і зовнішнього середовища.

Внутрішня сфера діяльного українського підприємства визначається перехідним характером економіки країни. Вже створена визначена ринкова інфраструктура, сформовані ос­нови нормативно-правового середовища та підприємницького клімату. Однак багато елементів ринку поки ще не можуть бу­ти впроваджені через обставини техніко-економічного, валют­но-фінансового, соціально-політичного характеру.

До факторів зовнішнього середовища, що впливають на розвиток ЗЕД українських підприємств, можна віднести такі [56, с:25; 68, с.12]:

♦ зміна впливу факторів часу та простору. ЗЕД, як прави­ло, пов'язана із подоланням великих відстань. Високі темпи технічного прогресу в галузі комунікацій та транспорту дають можливість значною мірою економи­ти час і кошти, які витрачають на передавання інфор­мації, транспортування товарів, переміщення людей.

Досягнення в галузі комунікацій прискорюють взаємодію та дозволяють здійснювати більш оператив­ний контроль за будь-якими міжнародними опе­раціями. Швидкий обмін інформацією щодо нової про­дукції приводить до збільшення обсягів продажу на іноземних ринках. Завдяки технологічним нововведен­ням у транспортній сфері з'явилася можливість пе­реміщувати виробництво з країни в країну, поділяти виробництво компонентів або цілих виробів між країнами з метою оптимізації витрат;

♦ розвиток інституційних механізмів: удосконалюється діяльність суспільних інститутів, інфраструктура бізнесу. Це стосується, насамперед, ліквідації торго­вельних бар'єрів, створення нових та розвиток існую­чих економічних інтеграційних угруповань;

• ♦ зміна конкуренції в світовому господарстві. У зв'язку із зростанням конкуренції на світовому ринку, розвитком системи комунікацій, інформації, транспорту, лібе­ралізацією торгівлі підприємства відчувають все більший вплив міжнародних ринків. На світових рин­ках міжнародна конкуренція характеризується жорст­ким загостренням. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що українські підприємства не мають такої широкої державної підтримки, як західні фірми, а можливості економічних угруповань (ЄС, НАФТА, АТЕС тощо) значно більші, ніж можливості СНД;

♦ недостатні ресурсні можливості більшості українських підприємств для широкої діяльності на зовнішніх рин­ках;

♦ недостатні знання світової практики та відносне відста­вання у ефективному використанні ринкових ме­ханізмів у ЗЕД;

♦ високий рівень агресивності західних фірм як на світо­вому, так і на внутрішньому ринку України.

Для українських підприємств створені певні умови для здійснення ЗЕД: їх організація має повідомний, а не дозвільний характер; вони самостійно визначають свій ор­ганізаційно-правовий статус, форми та методи ЗЕД, а також формують підприємницьку стратегію, товарну, фінансову, цінову та іншу політику. Це дає підприємствам можливість комплексно та ефективно використовувати свої переваги та регіону, в якому воно розташоване, а також зовнішні фактори у вигляді інвестицій, нових технологій тощо; оперативно та з більшою віддачею вирішувати виробничо-економічні, науко­во-технічні та соціальні питання; одержувати додаткові пере­ваги від самостійної ЗЕД.

В той же час існує низка обставин, які негативно вплива­ють на характер та ефективність функціонування підприємства. До них слід віднести такі:

♦ підприємство ще дуже обмежене у своїх ринкових мож­ливостях як всередині країни, так і за кордоном;

♦ державна підтримка підприємства деякою мірою має декларативний характер;

♦ різні елементи ринкової економікц України розвива­ються та формуються різними темпами та неадекватно світовим процесам;

♦ нормативно-правове регулювання діяльності підприємства, як правило, розвивається випереджаю­чими темпами порівняно з іншими елементами ринко­вої інфраструктури;

♦ використання підприємцями недозволених методів конкуренції, неправових дій;

♦ зростання ризику банкрутства, оскільки самостійно формує політику збутову, матеріально-технічного за­безпечення, валютно-фінансову, цінову та товарну.

Існує багато обставин, які заважають успішній діяльності підприємств у зарубіжних країнах і негативно впливають на її результати. Серед основних є такі [56, с.51-55]:

1. Воєнні конфлікти, стихійні лиха, політичні реформи, економічні блокади, страйки тощо.

2. Відсутність збалансованого механізму державного ре­гулювання та гнучкого управління в умовах кон'юнктури внутрішнього та світового ринків, яка постійно змінюється. Це обумовлено недосконалістю законодавчої бази регулювання ЗЕД, системи кредитування та страхування промислового ек­спорту, митно-тарифного та нетарифного регулювання, не­доліками системи банківського обслуговування, слабким роз­витком транспортної інфраструктури, що повинна забезпечу­вати потреби експортно-імпортних перевезень.

3. Недостатність договірно-правового механізму торго­вельно-економічних відносин із зарубіжними країнами, співробітництва з міжнародними економічними організаціями та з промислово розвинутими країнами.

4. Технічна відсталість виробництва, низька якість про­дукції, застаріла система організації управління вироб­ництвом, слабкий розвиток виробничо-коопераційних зв'язків, недостатній рівень економічних норм продукції, яка постачається на експорт тощо.

5. Не завжди українські підприємці додержуються міжна­родних домовленостей, правил та норм торгівлі, враховують інтереси партнерів та особливості зарубіжного законодавства.

6. Економічні обмеження та заборони з боку інших країн, що зумовлено конкуренцією (дискримінаційні тарифи, квоти, санкції). Вони установлюють обмеження щодо іноземних підприємств порівняно з національними, незважаючи на до­держування принципу національного режиму. Це можуть бу­ти обмеження у сфері прямих інвестицій, які виражаються у вимогах в одержанні дозволу на здійснення ПЗІ на їх тери­торії. Так, у деяких країнах дозвіл потрібен тільки в окремих випадках, наприклад, переважно для вкладення в галузі, де присутність-іноземних компаній обмежена; у інших країнах дозволи необхідні у всіх випадках; за винятком незначних інвестицій.

У всіх країнах є галузі, де існує заборона або обмеження на ПЗІ, наприклад, видобувна, воєнна промисловість, сфера банківських, страхових послуг, транспорту, зв'язку тощо. До­ступ у ці галузі може бути повністю закритий для іноземних компаній або можливий при наявності відповідного договору, або у випадку, коли іноземні компанії виступають партнерами національних фірм.

У деяких країнах існують галузі, де взагалі заборонено функціонування зарубіжних підприємств (пошта, телеграф, телефон, теле-радіомовлення, транспорт, енергетика, тютюно­ва та вино-горілочна промисловість).

В окремих галузях існують вимоги взаємності, які перед­бачають видавання дозволів на інвестування тільки в тому ви­падку, якщо у країні походження цих інвестицій дозволяється аналогічна діяльність інвесторів приймаючої країни.

У деяких країнах уряд та місцеві органи влади можуть за­бороняти перехід національних підприємств під контроль іно­земних фірм, якщо це суперечить інтересам країни. Такі захо­ди існують у Німеччині, США.

У деяких країнах діють правові норми, за якими у випад­ку, коли іноземний інвестор прагне придбати у національній компанії частку, що перевищує установлену, йому необхідно одержати дозвіл властей. Наприклад, частка у фірмах Авст­ралії дорівнює 15%, Фінляндії — 40%.

До українських підприємств, які використовують заходи недобросовісної конкуренції, іноземні країни можуть застосо­вувати антидемпінгові, антисубсидиційні, спеціальні розслідування.

7. Підприємці на зарубіжних ринках можуть стикатися із неформальними обмеженнями: багатоступінчатість процеду­ри одержання дозволу на інвестиційну діяльність; можуть ви­суватися умови щодо прийняття у частку місцевих підприємців, використання місцевих ресурсів, розвиток поста­чання на експорт тощо; створення бюрократичних перешкод у діяльності українських компаній, одержанні кредитів, держав­них замовлень тощо.

8. Недостатнє володіння українськими підприємцями інформацією щодо економічних, організаційно-правових умов роботи на зарубіжних ринках. Вони повинні знати гарантії прав та інтересів іноземних інвесторів за кордоном. Якщо не володіти цією інформацією, можуть виникнути певні труд­нощі щодо використання їхнього майна з метою підприємницької діяльності (одержання прибутку від його ви­користання, внесення в якості вкладу при організації ко­мерційних структур тощо), приватизації та ін.

Поиск по сайту: