Організація міжнародних перевезень

Міжнародні перевезення в Україні регулюються під керівництвом Міністерства транспорту України (далі — Мінтранс) в особі Державного департаменту авіаційного транспорту України, Державного департаменту морського і річкового транспорту України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного департаменту автомобільного транспорту України. Мінтранс, зокрема, сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, за доручен­ням Уряду представляє інтереси транспортно-дорожнього комплексу в міжнародних організаціях, укладає в установле­ному порядку міжнародні договори про розвиток міжнародно­го сполучення транспортно-дорожнього комплексу, погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів; забезпечує здійснення у ви­падках, передбачених законодавством України, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності (п. п. 13, 14 п. 2 "Положення про Міністерство транспорту України", затверд­женого Указом Президента України від 27 грудні 1995 р.)[17].

Міжнародними договорами та національними законодав­ствами багатьох держав передбачено, що для здійснення міжнародних перевезень перевізник повинен отримати від уповноваженого органу спеціальний дозвіл (ліцензію). Таку вимогу містить і українське законодавство, де вказується, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним видами транспорту здійснюються за наявності ліцензії, виданої упов­новаженим органом[18].

Ліцензуванню підлягають:

♦ надання послуг з користування залізничними коліями та іншими об'єктами інфраструктури залізничного транспорту загального користування;

♦ міжнародні (у межах країн СНД) перевезення паса­жирів та вантажів залізничним транспортом;

♦ надання спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів.

Щоб отримати ліцензію на здійснення транспортно-експе­диційних перевезень зовнішньоторговельних та транзитних вантажів, заявник може звернутися до асоціації "Укр- зовніштранс". Для отримання ліцензії юридичною особою їй необхідно подати до компетентних органів заяву з переліком видів транспортно-експедиційних послуг, що будуть надава­тися; реєстраційну картку за встановленою формою; копії ста­туту та засновницької угоди (якщо засновників або уповнова­жених органів двоє і більше); свідоцтво про державну реєстрацію.

Можливість надання послуг, здійснення яких підлягає ліцензуванню, підтверджується також угодами з ор­ганізаціями, які отримали ліцензію Національного банку Ук­раїни на розрахунки у валюті між резидентами, фрахт суден, страхування вантажів, здійснення митної очистки, брокерську діяльність. У разі здійснення перевезень залізницею обов'яз­ково повинна бути угода між експедитором та Українською залізницею.

Питання ліцензування міжнародних перевезень регламен­тує Інструкція про порядок видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на надання транспортно-експедиційних послуг, 'умови здійснення та контроль за їх дотриманням при переве­зеннях зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, що за­тверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 17 лютого 1994 р., а також Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з внутрішніх і міжнародних перевезень па­сажирів і вантажів залізничним транспортом та контроль за їх дотриманням, затверджена наказом ліцензійної палати Ук­раїни, Міністерством транспорту України від 11 травня 1999 р. за № 45/249.

Фактори які Транспорт є головним засобом зв'язку між впливають на експоРтеРом та імпортером. Своєчасна до- ' вибір виду ставка вантажу в кінцевий пункт призначен- транспорту ня У д°бРомУ стані є метою транспортування.

Завдання транспортування:

♦ перевезення за безпечним маршрутом;

♦ якісне сервісне обслуговування;

♦ мінімальні витрати.

При виборі транспорту беруться до уваги: географічне по­ложення країн-експортерів та імпортерів; відстань між країна­ми; характер товару, що перевозиться та його вартість, вартість перевезення, безпека транспортування.

Для острівних країн (Велика Британія, Японія та багатьох інших) основними, а то й єдиними, видами міжнародних пере­везень є морський або авіаційний транспорт. В окремих випад­ках можуть застосовуватися інші (наприклад, завдяки тунелю під Ла-Маншем Велика Британія сполучається з континен­тальною Європою залізницею та автотранспортом; трубопро­водами, що прокладаються по дну морів, перекачуються газ і нафта). У багатьох країнах, а також і в Україні більша частина міжнародних перевезень здійснюється наземними видами транспорту. Дуже часто доводиться використовувати різні ви­ди транспорту для перевезення одного й того самого вантажу. Так, континентальні країни Центральної Африки головними своїми партнерами мають європейські країни, а виходу до мо­ря в них немає; тому вони вимушені комбінувати авто­мобільний (або залізничний) і морський транспорт. В ана­логічному становищі знаходяться країни Центральної Азії (в тому числі країни СНД).

Відстань між країнами-партнерами також має значення при виборі транспортного засобу. На далеку відстань, що вимірюється тисячами кілометрів, невигідно користуватись автомобільним транспортом, тому що перевезення невеликого за вагою вантажу обійдеться дуже дорого; у такому разі краще застосовувати залізничний або морський транспорт, що має велику вантажопідйомність.

Вибір виду транспорту здебільшого залежить від власти­востей і вартості товару, що транспортується. Порівняно де­шеві товари не можна перевозити дорогим видом транспорту, бо транспортна складова становитиме надто велику частку в кінцевій вартості товару. Найдешевший водний транспорт (якщо не брати до уваги трубопроводи), найдорожчий — авіат­ранспорт. Тому такі вантажі, як зерно, руда, вугілля, нафта, доцільно перевозити морем, рікою або залізницею. Навіть ав­тотранспорт для цих вантажів не підходить. Автотранспортом перевозяться порівняно коштовні речі. Найкоштовніші товари можна транспортувати літаками, тому що навіть висока вартість авіаперевезень не стане великою часткою в кінцевій вартості товару. Крім того, авіатранспортом доцільно перево­зити речі, які швидко псуються або потребують терміновою доставки з інших причин.

Щодо пасажирських перевезень, то перевага останнім ча­сом надається автомобільному й повітряному транспорту як більш швидкісним видам порівняно з водним і залізничним; правда, й вартість поїздки в цьому разі вища.

Дороге, крихке устаткування найчастіше перевозиться авіатранспортом, що надає певну безпеку транспортування. Товари, для яких ступінь ризику крадіжки висока (запчастини •автомобілів, конторське автоматизоване і звичайне обладнан­ня, фармацевтичні товари й медикаменти тощо), доставляють­ся, як правило, традиційним способом — морем, в основному в контейнерах, хоч коштує це дорожче. Відправники також вра­ховують швидкість доставлення, частоту відправок (за планом на добу); надійність (додержування щодо графіків доставки); перевізну спроможність (спроможність перевозити різні ван­тажі).

Поиск по сайту: