Б) Перетворення України на об’єкт міжнародних відносин (остання чверть XVII-перше двадцятиріччя XVIIIст.)

Після падіння уряду П.Дорошенка головним носієм державної ідеї стала патріотична еліта Лівобережжя, очолювана І.Самойловичем. Гетьман, як і його попередники, виношував плани домогтися соборності України в її етнічних межах. Хоча в цілому російська сторона відкинула українські пропозиції, все-таки деякі з них лягли в основу чергових російсько-польських переговорів. Вони завершилися підписанням у травні 1686р. “Вічного миру”, який, як і побоювався гетьман, передбачав новий поділ України. Умови договору (передача Москвою Правобережжя Польщі) викликала обурення гетьмана. Він направив навіть загони козаків на

В умовах Північної війни Петро І наказав І.Мазепі з військом перейти на Правобережжя й надати допомогу його союзнику, польському королю Августину ІІ. Попри сильний дипломатичний тиск з боку Варшави і Москви, гетьман не поспішав поновлювати в козацькому регіоні польський державно-територіальний устрій і фактично став гетьманом возз’єднаної України (С.Палій 31 липня 1704р. був схоплений і відправлений у Батурин). Однак саме на цей час припадає зміна пріоритетів дипломатії І.Мазепи. На початку XVIIIст. Зростає тиск Росії на козацьку Україну, втягнуту у події Північної війни. Починаючи з 1706р. російська еліта починати виношувати плани скасування політичної автономії України. На чільне місце знову виступило питання збереження самої держави.

для І.Мазепи перспективною була ідея створення Українського князівства.

Україна (в складі Правобережжя і Лівобережжя з Сіверщиною) мала, схоже, ввійти до складу Речі Посполитої як князівство з такими ж правами, які мала Литва. Це був свого роду тактичний маневр І.Мазепи на випадок перемоги шведів, він давав змогу забезпечити українські землі від руїни, – з одного боку, а з другого – давав Україні мінімум прав у Речі Посполитій.

Після смерті І.Мазепи (1708р.) у квітні 1710р. козацька рада під Бендерами обрала гетьмана (першим в еміграції) П.Орлика, який уклав із старшиною угоду про взаємні права та обов’язки (“Конституція”). Вона проголошувала поновлення суверенітету козацької України під протекцією шведського короля. Гетьман розпочав діяльність для реалізації ідеї визволення України від Росії і Польщі. В лютому 1711р. Орлик уклав з ханом угоду про встановлення військово-політичного союзу за зразком 1648р. Спільний похід козаків і татар у лютому-березні 1711р. для визволення Правобережжя, однак, зазнав невдачі через грабежі татар.

підписання російсько-турецького Прутського договору (1711р.), який засвідчував відмову Росії від Правобережної України на користь хана і короля.

У квітні 1712р. між Росією і Портою укладається Константинопольський трактат, за яким Петро І відмовився від Правобережної України на користь Туреччини і П.Орлика

Адріанопольський договір Росії і Туреччини (1712р.), польсько-турецький договір (1714р.) кінцево закріпили Правобережжя за Польщею. П.Орлик не зміг за допомогою Порти не лише возз’єднати українські землі, але й відродити Правобережне гетьманство. А Петро І почав активно скасовувати українську автономію.

Значно енергійніше інтереси України захищав після смерті Скоропадського (1722р.) наказний гетьман П.Полуботок. Він прагнув не допустити інкорпорації гетьманщини, особливо підпорядкування її Малоросійській колегії. Така політика стала причиною його ув’язнення у Петропавловській фортеці, де він помер у 1724р. Після відновлення гетьманської влади (була скасована у 1724р.) гетьманом став Д.Апостол (1727р.). Він подав петицію про повернення Україні прав 1654р. У відповідь він отримав “Решительные пункты” (не договір, а просто указ царя), які забороняли йому вступати у відносини з іншими державами. Дозволялося лише розв’язувати дрібні прикордонні справи, але в присутності російського представника.

Після смерті Д.Апостола (1734р.) цар відмовився від обрання гетьмана, лише в 1750р. ним став К.Розумовський, який домігся підпорядкування своїй владі Запоріжжя, Києва та передачі Гетьманщини (до 1756р.). У 1754р. він розпочав переговори про можливість відновлення дипломатичних відносин Гетьманщини з іншими державами, але зазнав невдачі. Спроба старшини 1764р. домогтися зміни політичного статусу Гетьманщини, привела до ліквідації гетьманської влади Катериною ІІ, а в 1775р. знищено Січ.

Потім три поділи Польщі (1772р., 1793., 1795р.).

До кінця літа 1799 р. російські та австрійські війська витісили французів з Північної Італії, Південної Німеччини. Англійські та російські війська висадилися в Голландії. За цих умов, з Єгипту повертається Наполеон Бонапарт та приймає активну участь в перевороті 18-19 брюмера (9-10 листопада) 1799 р. Після прийняття в грудні 1799 р. нової Конституції було проголошено новий режим – Консульство на чолі з Наполеоном Бонапартом, який згодом, після того, як в 1802 р. стає першим консулом, а в 1804 р. проголошує себе імператором прагне відігравати провідну роль в європейській політиці, розпочинає серію загарбницький т.зв. наполеонівських воєн.

Після перемоги французьких військ в битві біля Гогенліндена Аввстрія змушена 9 лютого 1801 р. підписати в м. Люневілі мирний договір.

В березні 1802 р. в м. Ам’єн було укладено договір між Францією та Великобританією.

В березні 1803 р. Наполеон домігся значного розширення території південних німецьких держав (Баварії, Бадена, Вюртемберга та Гессена), які Були залежними від Франції. За цих обставин вплив Австрії та Пруссії на загальнонімецькі справи суттєво послабився.

В травні 1803 р. дипломатичні відносини між Францією та Англією були розірвані.

В квітні 1804 р. Росія укладає з Англією союз спрямований проти Наполеона. В серпні того ж року до них приєднується Австрія

Проте після поразки під Аустерліцом 14 (15) грудня 1805 р. Австрія змушена була укласти з Францією Пресбурзький мир. За ним, зокрема Франція отримала від Австрії Істрію, Венеціанську область, Котор та Далмацію.

Дипломатичні позиції Австрії різко послабилися після того, як 3 (15) грудня 1804 р. Прусія та Франція уклала Шенбрунський союзний договір. Прусія гарантувала недоторканість Турецькій імперії, у випадку війни між Росією та Туреччининою

Наполеон наполіг на відставці прусського міністра Гарденберга, який відкрито виступав проти будь-яких угод з Наполеоном. Пруссія закрила свої порти для англійських кораблів та в черговий раз дала гарантії територіальної недоторканості Туреччини.

Війни коаліцій європейських держав з Наполеоном І завершуються встановленням нової (Віденської) системи міжнародних відносин. 30 травня 1814 р. між Францією і країнами – учасниця антинаполеонівської коаліції підписано Паризький мир, яким передбачалося скликання у Відні конгресу європейських держав (1 листопада 1814 р. – 9 червня 1815 р.).

Після поразки Наполеона під Ватерлоо у листопаді 1815 р. укладено нову угоду Росії з Францією, Великою Британією, Австрією і Пруссією, так званий Другий Паризький мир (перший, що зводив Францію до кордонів 1792 р., було укладено у травні 1814 р.), який був ще більш несприятливий для Франції. Її територія зменшилася приблизно до кордонів 1790 р. Ії зобов'язували протягом п'яти років виплатити контрибуцію у 700 млн. золотих франків. Крім того, Франція мала також до виплати контрибуції утримувати окупаційні союзні війська.

Поиск по сайту: