Турецько-єгипетський конфлікт та позиції великих держав в 30-х рр. ХІХ ст

Чергове загострення Східного питання, що відбулося на початку 30-х рр. ХІХ ст., було пов'язано зі спалахом гострого та складного конфлікту між могутнім намісником Єгипту – провінції Османської імперії – Мухамедом (Мехмедом) Алі та султаном Махмудом ІІ. В цій ситуації російський уряд Миколи І, виступив прибічником збереження "інтегритету" – територіальної цілісності Туреччини.

в листопаді 1832 р. до Мухамеда Алі був відправлений російський представник генерал М. М. Муравйов, який мав змусити єгипетського правителя піти на компроміс з Портою.

Перша зустріч голови російської місії з бунтівним пашою відбулася 14 січня в Олександрійському палаці.

.

Розуміючи, що подальше затягування переговорів може дорого йому коштувати, Мухамед Алі у присутності Муравйова відправив до військ Ібрагіма наказ зупинити наступ.

Отже, питання припинення бойових дій та збереження "законного государя" на османському престолі було вирішене Муравйовим ще у Єгипті. Набагато складніше було вирішити інше питання, яке випливало з основних завдань місії М. М. Муравйова – збереження цілісності Османської імперії.

Муравйов 23 січня 1833 р. вирушив з олександрійського порту до Константинополю.

Таким чином, місія генерал-лейтенанта М. М. Муравйова до Олександрії була важливою складовою російської миротворчої ініціативи у турецько-єгипетському конфлікті. Вона не тільки дозволила припинити збройне протистояння всередині Османської імперії і врятувати цього "слабкого сусіда", але й підготувала основу для різкого піднесення російського впливу на Близькому Сході, що сталося внаслідок підписання Ункяр-Іскелесійської угоди (договір про вічний мир, дружбу і оборонний союз між Росією та Туреччиною, підписаний 26 червня (8 липня) 1833 в містечку Ункяр-Іскелесі — літній резиденції султана, поблизу Стамбула).

4. „Східне питання ” в політиці європейських держав в 40-х рр. ХІХ ст.

У 1839 р. розпочався новий етап турецько-єгипетської війни. Турецька армія, яка кількісно перевершувала єгипетські війська, зазнала під Незгібом поразки. На бік Єгипту переходить турецький флот. Порта та Єгипет, не маючи наміру і надалі продовжувати військові дії, готові були укласти мирну угоду. Проте Англія, Росія, Австрія та Пруссія утворили антиєгипетський блок і запропонували Туреччині не погоджуватись на пропозиції Єгипту. Щоб не опинитись ізольованою, згодом до блоку приєднується й Франція. Після тривалих переговорів 15 липня 1840 р. було підписано угоду про ультиматум Муххамеду Алі

Згодом Єгипет все ж таки підписав запропоновану Англією угоду (27 листопада 1840 р.), за якою він мав евакуювати війська з Сірії, Лівану, Палестини. Армія Єгипту скорочувалась з 200 до 18 тис. чол.., було заборонено мати свій флот, збільшувалась його данина Туреччині. Завдяки активній політиці Англії у вирішенні даного конфлікту – зростає її вплив саме в Єгипті. Тим не менше питання Сходу – вирішене лише частково і не на довгий час.

У 1841 р. закінчується термін дії Ункяр-Іскелесійської угоди. Нова угода між Туреччиною (з одного боку) та Росією, Англією, Францією, Австрією та Пруссією(з іншого) була укладена 13 липня 1841 р. Основними питаннями угоди були питання про Босфор та Дарданелли: було погоджено, що протоки будуть закриті для військових суден всіх держав.

Поиск по сайту: