Першої світової війни

1. Наприкінці XIX - початку XX ст. територіальний поділ світу було завершено, „вільних земель майже не залишилось”. Метою імперіалістичних держав у пошуках ринків збуту і джерел сировини став переділ колоній шляхом воєн.

На поч. ХХ ст. англо-німецьке суперництво стало настільки гострим, що Англія почала шукати союзників у майбутній війні за переділ світу

між Англією та Францією розпочались переговори про укладення можливого союзу. У квітні 1904 р. англо-французька угода була підписана („Сердечна угода”, або як її стали називати - Антанта).

За цією угодою Франція відмовилась від своїх претензій в Судані та Єгипті, а Англія зобов’язалась підтримувати французькі територіальні претензії в Марокко, за винятком вузької прибережної смуги, прилеглої до Гібралтару, яка мала перейти у володіння Іспанії.

2. Раптовою атакою на російські кораблі у Порт-Артурі 27 січня 1904 р. Японія розпочала війну. План Японії був розрахований на наступальні дії й передбачав домогтися панування на морі, оволодіти Кореєю, висадити десант у Маньчжурії, захопити Порт-Артур, розгромити головні сили росіян у районі Ляояна. Росія ж не мала загального плану військових дій.

З серпня по грудень 1904 р. тривала облога Порт-Артуру. Проте дії генерала Стесселя привели до капітуляції Порт-Артуру. Протягом 1905 р. Росія потерпіла ще дві великі поразки: у лютому під Мукденом та у травні біля. острова Цусіма. Сил для подальшої боротьби у воюючих сторін не вистачало. За посередництвом США Росія та Японія розпочали переговори. За мирною угодою підписаною у Портсмуті (США) 23 серпня 1905 р., Росія визнала Корею сферою впливу Японії, передала Японії право на оренду частини Ляодунського півострова з Порт-Артуром та південну частину Сахаліну.

Поразка царської Росії у війні Японією серйозно вплинула на розстановку сил не тільки на Далекому Сході, та й в Європі. Разом з тим вона прискорила розвиток революційних подій у Росії.

3. У 1904 році була підписана англійсько-французька Антанта (у формі конвенції та двох декларацій) про розподіл колоній. За допомогою цієї угоди Англія і Франція досягли «сердечної згоди» в подоланні колоніального суперництва. В лютому 1905 р. французька дипломатія розпочала реалізацією своєї угоди з Великою Британією щодо Марокко. Марокканському султану був запропонований проект вигідних для Франції державних реформ, зокрема створити під керівництвом французьких радників сучасну поліцію і організувати державний банк, а также надати французьким фірмам низку великих концесій. Прийняття таких реформ означало б встановлення французького протекторату над Марокко.

На шляху Франції опинилася Німеччина, в якої були свої інтереси у цьому регіоні

Дії керівництва Німецької імперії в Марокко викликали гостру міжнародну кризу (першу марокканську кризу). Наполягаючи на визнанні Францією принципу «відкритих дверей» і рівних можливостей, німці підкріплювали свої вимоги воєнними погрозами Франції. Німецький уряд розраховував, що за «рівних можливостей» в Марокко перевага буде на боці економічно наймогутнішої європейської держави – Німеччини.

Дипломатичний наступ Німеччини на Антанту призвів до того, що міжнародне становище в Європі набуло передвоєнного характеру.

8 липня 1905 р. досягти попередньої угоди про умови скликання конференції.

Поступка Німеччини мала вагому причину: перед нею відкрилася можливість зруйнувати російсько-французьку коаліцію. Поки розгорталася дипломатична боротьба навколо англійсько-французького договору від

24 липня німецький і російський імператори, Вільгельм ІІ і Микола ІІ зустрілися на борту царської яхти в бухті м.Бйорке недалеко від Виборга.. Договір зобов’язував Росію і Німеччину надавати один одному допомогу у випадку нападу на одну з них будь-якої іншої європейської держави.

Поступливість Франції усе ж дала змогу завершити марокканську кризу міжнародною конференцією учасників Мадрідського договору в іспанському місті Альхесірасі, яка розпочалася у січні 1906 р.

Заключний акт конференції був підписаний 7 квітня 1906 р. Альхесіраська конференція прийняла рішення про збереження державної незалежності і територіальної цілісності Марокко. Проголошувалися «свобода і повна рівність» в Марокко для усіх націй «в економічному відношенні», створення Марокканського державного банку під контролем Англії, Франції Німеччини і Іспанії (французи отримали найбільшу долю в капіталі цього банку), встановлення міжнародного контролю над марокканськими митницями. Створення поліції Марокко і керівництво нею було покладено на Францію і Іспанію (кожній – у її сфері інтересів). Конференція залишила у силі усі угоди між Марокко і європейськими державами, а отже, і усі кабальні договори, нав’язані французьким урядом марокканському султану.

В травні 1911 р. вони захопили Фес, столицю султанату. Викликаний цими діями новий франко-німецький конфлікт - друга марокканська криза в червні-жовтні 1911 р., вирішився дипломатичним компромісом. Суть домовленостей полягала в тому, що за угодою від 4 листопада 1911 р, Німеччина отримала частину Французького Конго, а Франція нарешті здобула протекторат в Марокко, офіційне встановлення якого відбулося 30 березня 1912 р. За франко-іспанською угодою від 27 листопада, Іспанія отримала контроль над північним узбережжям султанату від Атлантики до нижньої течії Мулу з містами Сеута, Тетуан и Мелілля, а також зберегла порт Іфні. На вимогу Великобританії район порту Танжера було перетворено в міжнародну зону.

4. Міжнародний конфлікт, викликаний анексією 7 жовтня 1908 р. Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини — на той час провінції, населеної сербами і хорватами

Боснійська криза призвела не тільки до загострення відносин між Австро-Угорщиною та Сербією, але і до поглиблення протиріч між Антантою і Троїстим союзом, ставши одним з етапів на шляху до Першої світової війни.

Після турецької революції 1908 р. Болгарія проголосила свою незалежність, а Австро-Угорщина за підтримки Німеччини анексувала Боснію та Герцеговину. Турецька влада не могла запобігти цим подіям, оскільки незабаром була втягнута у конфлікт з Італією, що окупувала територія сучасної Лівії.

Італійсько-турецька війна або турецько-італійська (так само відома в Італії як «Лівійська війна», а в Туреччині як «Тріполітанська війна») — боротьба між Османською імперію і Італією з 29 вересня 1911 року по 18 жовтня 1912 року (386 днів). Італія захопила області Туреччини Тріполітанію і Кіренаїку, територію сучасної Лівії. Так само острів Родос і греко-мовний архіпелаг Додеканес біля Малої Азії. Хоча цю війну не можна порівняти по масштабах з Першою світовою війною вона все ж таки послужила важливим приводом для неї, оскільки це розпалило націоналізм в балканських державах.

А 1 листопада 1911 року було проведено перше в світі бомбардування. Італійський літак скинув бомбу на турецький загін в Лівії.

15 жовтня 1912 у Уші (Швейцарія) був підписаний попередній секретний, а 18 жовтня 1912 року в Лозанні — головний мирний договір. Умови угоди були формально рівні тим, які на початку війни попросив Стамбул. Тріполітанія і Кіренаїка отримали тільки автономний статус з судовим правленням кадіса, вибраного султаном. «Подарувавши» населенню Лівії автономію турецький султан також зобов'язувався вивести свої війська з її території. Італія зобов'язувалася евакуювати свої війська з Додеканеських островів.

5. Суперництво між двома основними військово-політичними блоками, а саме Антантою та Троїстим союзом, знайшло своє відображення і в балканських кризах на початку ХХ ст.

У 1881 р. Греція шляхом переговорів отримала Фессалію. Повстання 1885 року в Східній Румелії привело до її возз’єднання з Болгарією

У 1896 р. відбулось нове повстання на о. Кріт, а вже в 1897 на ньому висадились грецькі війська. Великі держави оголосили острів автономією «під протекторатом Європи» та окупували його.

На початку ХХ ст. ситуація на Балканах стала надзвичайно напруженою. Балканські народи вели боротьбу за визволення від османського поневолення. Їх підтримували держави Антанти, сподіваючись використати їх боротьбу проти держав Троїстого союзу. В березні 1912 р. між Болгарією та Сербією, при активному сприянню Росії, було створено військово-політичний союз з метою поділу європейських володінь Османської імперії та укладена угода про взаємодопомогу. В таємному додатку визначалася мета союзу - війна проти Туреччини.

У травні 1912 р. була підписана угода між Болгарією та Грецією, до яких згодом приєдналася Чорногорія. Так було створено Балканський союз. Однак з самого початку майбутнє союзу було не визначене. Сербії та Болгарії не вдалось домовитись про майбутній кордон у Македонії, яка за умовою договору розділялась на дві частини.

Війна союзників проти Туреччини почалася в жовтні 1912 р.

Перемога Сербії відразу в двох війнах і різке посилення держави викликали національний підйом. Наприкінці 1913 року сербські війська зробили спробу окупувати частину Албанії, розпочалася Албанська криза, яка завершилася виводом військ Сербії з новоствореної держави. Одночасно під заступництвом сербської контррозвідки в ході війн сформувалася угруповання «Чорна рука», контролювавша всі органи влади.

Частина угруповання, відома як «Млада Босна», діяла в Боснії і мала за мету відколоти її від Австро-Угорщини. У 1914 році за підтримки «Чорної руки» було скоєне Сараєвське вбивство. Австро-Угорщина давно шукала привід ліквідувати єдину державу на Балканах, яке заодно заважало Німеччині проникнути на Близький Схід — Сербію. Тому вона пред'явила сербській державі ультиматум, слідом за яким розпочалася Перша світова війна.

Поиск по сайту: